2. Вчення Г. Сковороди про три світи і дві натури.

Основною проблемою філософії Сковороди, як уже відзначалося, є проблема людини, її щастя і шляхів досягнення цього щастя. Ця проблема органічно випливає з філософської системи Сковороди, з його вчення про дві натури і три світи. Логічним завершенням філософського вчення були не лише розроблені на його основі етичні принципи, а й власне життя філософа, яке він підпорядкував реалізації цих принципів. В своєму практичному житті він прагнув не відступати від них. Отже, щоб зрозуміти і сенс життя Сковороди, і сутність його філософії, необхідно розкрити зміст його філософської системи.

Онтологічною основою вчення Сковороди є концепція трьох світів і двох натур: “Весь мір состоит из двух натур: одна - видимая, другая - невидимая. Видимая натура наз?вается тварь, невидимая - Бог”. Це перший основоположний принцип філософської системи Сковороди, спираючись на який можна стверджувати, що філософська позиція мислителя - об’єктивний ідеалізм.

Сковорода учив, що в усьому треба бачити двоїстість: видиме і невидиме, зовнішнє і внутрішнє, тілесне і духовне, тлінне і вічне, твар і Бога, матерію і форму, старе і нове, явне і таємне.

Матеріальний світ існує всюди і не можна знайти жодного місця, де б його не було. Але так само всюди існує і невидимий світ, тобто виидмий і невидимий світи нерозривно пов’язані один з одним.

Думку про те, що основою всіх речей, їх діяльністю і рушійною силою є саме невидима натура (Бог, дух), Сковорода розкриває і поглиблює у філософському творі “Наркісс” (1767). У цій праці мислитель пише, що невидимість “першенствує” в усіх без винятку речах матеріального світу і в самій людині. А Бог є не що інше, як “вічна глава і таємний закон у тварях”.

Закон же цей є “господньою природою”, тобто невидимою натурою, що не підлягає тлінню. Вона всьому є основою, початком, а сама - безпочаткова, не обмежена ні часом, ні місцем, ні статтю.

Отже, у працях Сковороди Бог означає не тільки невидиму натуру чи просто натуру, а й закономірність, що лежить в основі існування матеріального світу.

Поняттям, протилежним за своїм змістом, до прийняття Бог, у творах Сковороди виступає видима натура, або тварь, терміном “тварь” філософ позначав світ речей, все матеріальне.

Матерію Сковорода називав “видимостью, внешностью, наружностью”, бо світ речей, на його думку, залежить від невидимості. Оскільки видимість минуща, вона може бути істинною, бо істинне, за Сковородою, тільки те, що вічне.

На думку філософа, з того, що в усьому існує два єства - невидиме (Боже) і видиме (речовинне), випливає неможливість зникнення, загибелі чого-небудь. Загинути ніщо не може, воно тільки втрачає свою тінь.

Викладаючи свою концепцію двох натур, Сковорода, хоч і визнавав невидиму натуру більш важливою, однак неодноразово підкреслював її тісний зв’язок з натурою видимою. Наголошував на їх єдності.

Важливе місце у вченні філософа займає питання співвідношення між сутністю і явищем, формою і матерією: сутність - невидима, явище - видиме.

Під поняттям “явище” Сковорода розумів матеріальний світ, об’єктивно існуючий, який чуттєво сприймається, тобто видиму натуру. Явище являє собою світ речей, в противагу якому сутність - духовна натура. Потрібно відзначити, що Сковорода проповідував об’єктивний ідеалізм, був спадкоємцем філософських ідей Платона.

Відносно співвідношення матерії і форми філософ стверджував, що матерія (або “вещество”) - світ речей, “твар”, видима натура. Протилежність матерії - форма - “нематеріальне у предметах”, “невидиме у предметах”.

За твердженням Сковороди, Всесвіт складається з двох “естеств” - матерії і форми. Матерія не постійна, рухлива, мінлива і, в цьому розумінні, - минуща; вона є зовнішнім, видимим , тлінним. Форма ж - це бож’є єстество, внутрішнє у предметах, невидиме, вічне.

Концепція трьох світів Григорія Сковороди стверджує, що існують світи:

1) великий або макрокосмос (“Обителбн?й мир”, Всесвіт);

2) малий або мікрокосмос (людина);

3) символічний (біблія, міфологія, тощо).

Поділ світу на його різновиди, як і поділ його на видиму і невидиму натури, сягає в античну філософію. Там була висловлена думка про тотожність людини з всесвітньо-космічною субстанцією. В цій концепції єдності людини і Всесвіту людина - малий світ, мікрокосмос, що зосереджує в собі всі особливості Всесвіту макрокосмосу. Тобто людина - це модель великого світу, його копія у зменшеному розмірі.

Що ж являє собою великий світ? За вченням Сковороди, він є весь світ речей, Всесвіт. Розглядається як безконечний і безмежний. Особливо необхідно зазначити, що Всесвіт складається з багатьох світів, яких існує безконечна кількість.

В основі всіх матеріальних речей, за твердженням Сковороди, лежить єдність чотирьох елементів - вогню, повітря, води і землі. У цьому вбачається наслідування Сковородою вчення Арістотеля, що першим винайшов це. Переносячи дану концепцію на мікрокосмос, тобто людину, Сковорода впевнений, що тілесне здоров’я людини є нещо інше, як рівновага цих чотирьох елементів.

Позитивним моментом пантеїстичного світогляду Григорія Сковороди є насиченість його вчення діалектикою. Всі речі у великому світі, за його твердженням, зіткані з протилежностей і знаходяться у постійному русі.

Виходячи з розуміння Сковородою природи великого світу, його погляди в цілому можна охарактеризувати як ідеалістичний пантеїзм у своєрідній формі. Специфіка полягає в тому, що він історично є перехідною формою від теїзму через об’єктивний ідеалізм до матеріалізму.

В розумінні матеріального світу Сковородою поряд з ідеалістичними поглядами важливо визначити такі прогресивні положення:

-      твердження про вічну зміну і рух матеріального світу;

-      визнання суперечливої природи світу речей та нерозривного зв’язку протилежностей;

-      проголошення існування безлічі світів, вічності та безконечності матерії;

-      послідовний антиклерикалізм і відхід від офіційного вчення православної церкви.

Друим різновидом є малий світ, або мікрокосмос. Під цим Сковорода розумів людину. Він пояснює її сутність, виходячи із своєї концепції двох натур: усі світи, в тому числі і малий світ, складається із видимої і невидимої натур. Отже, і в людині є видиме і невидиме, тілесне і духовне, тлінне і вічне. Якщо людина вмирає, то вона втрачає видиме, тілесне, свою тінь. А духовне, невидиме зостається, бо воно вічне.

За вченням Сковороди, створення справжньої людини відбувається не тоді, коли з’являється тілесна людина з її чуттєвими властивостями. Тілесна людина - несправжня: вона-тінь і ніщо. Справжня людина виникає тоді, коли вона осягає невидимість.

У творах мандрівного філософа людина виступає мірою всього існуючого, бо перш ніж пізнати великий і символічний світи, людина повинна пізнати саму себе.

Найважливішим для людини Сковорода вважав щастя. Щастя повинно бути побудоване на непохитній основі, яку складає невидимість. Воно не залежить ні від землі, ні від небес. Наше щастя - світ душевний, пізнання самого себе. У кожної людини є своя природа. Її можна пізнати і обрати собі заняття у “сродності” з цією природою. Тобто сродна праця - та, що відповідає природі людини.

З’ясування своєрідності філософського вчення Сковороди пов’язане також з його ставленням до таких джерел, як Біблія та міфологія. Розглядаючи “символічний світ” та його місце в системі поглядів філософа, звичайно говорять лише про Біблію, оскільки про неї найчастіше згадував сам Сковорода. Тим часом його твори свідчать, що в цьому “символічному світі” він відводить чимало місця також язичницькій міфології.

У ставленні до Біблії, у виробленні принципів її алегорично-символічного витлумачення Сковорода також спирався на традиції пізньоеллінистичної філософії, середньовічних і ренесансних авторів. Міфологія його цікавить перед усім як засіб розпізнання людиною внутрішніх законів, що керують буттям. Це урівняння Біблії з міфологією, розгляд біблійних сюжетів як своєрідних притч, що узагальнюють нагромаджений людством пізнавальний та моральний досвід, характерна риса світосприймання і світорозуміння українського філософа.

Щодо релігії Сковорода виходив з визнання закономірності розвитку природи, можливості пізнання світу і людини. В цьому яскраво виявилась матеріалістична тенденція його вчення, пов’язаного з традиціями гуманізму та прсвітництва. Інша річ, що мислитель визнавав можливість алегоричного витлумачення легенд і міфів. Вони стали одним із важливих засобів самопізнання людиною свого справжнього єства - “сродної” натури, не пізнавши яку неможливо знайти своє природнє покликання і ствердитися в сфері діяльності, яка приносить насолоду людині і користь суспільству.

Дослідник спадщини Сковороди В. Шинкарук у своїй статті “ Великий селянський просвітитель” так пояснює ставлення філософа до Біблії: “Істинний смисл Біблії, за Сковородою, полягає в прихованій за символічною формою ідеї рівності всіх людей, любові і спільності всього... Як і багато інших ідеологів плебейських мас, Сковорода намагався своєю теоретизацією Біблії відродити бунтарський дух ранньго християнства. І навчав він не Біблії, а ідеям рівності, братерства, свободи, ідеям неприйняття ганебної соціальної дійсності”.

Філософ визнавав лише алегоричний зміст Біблії, за допомогою якої він прагнув намалювати утопічну картину ідеального з погляду моральності світу, в якому стверджується істинно людський спосіб життя.

Необхідно зазначити, що вивчаючи всі три різновиди світу, найбільшу увагу він приділяв людині.

Григорій Сковорода здобув освіту, як відзначалося у Києво-Могилянській академії, де мав можливість засвоїти всі найважливіші ідеї, які викладалися в її лекційних курсах. Крім того, в процесі самоосвіти він багато надолужував з того, чого не знайшов в академії. Саме це дало змогу філософу усвідомити світоглядне значення вчення М. Коперника, виразно побачити успіхи людства в науці і техніці, в пізнанні Всесвіту.

Однак інтереси Сковороди зосереджуються не на природознавстві, а на людинознавстві, на проблемі людини і людського щастя. Тому, наприклад, при безперечній і зрозумілій спільності певних рис світогляду Сковороди з поглядами його сучасників, які спиралися насамперед на узагальнення досвіду природознавства, не можна не помітити, що тут ми маємо справу з двома різними напрямами просвітництва XVII-XVIII століть.

У світогляді Сковороди зустрічається несподіване сусідство наукових знань про природу і запозичених із середньовічних збірників “Фізіолог” чи “Бестіарій” та відомостей про тваринний і рослинний світ, пов’язаних з фантастичними уявленнями, які тлумачилися алегорично.

Захоплення науково достовірними фактами у нього мириться з міфологічними та фантастичними уявленнями, нереальності яких він не заперечує, але зрештою визнає їх морально-практичну функцію, здатність бути засобом пізнання людиною внутрішнього змісту речей.

Спираючись на розроблену концепцію трьох світів і двох натур, Григорій Сковорода створив філософське вчення, центром якого стала людина і проблеми досягнення нею щастя.


Информация о работе «Этическая философия Г. Сковороды /Укр./»
Раздел: Иностранный язык
Количество знаков с пробелами: 37995
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
24397
0
0

... , крепостничество и солдатчина во всей их тяжести, и наряду не угасшие воспоминания о казацкой вольности. Здесь сказываются удивительные сочетания влияний: с одной стороны - украинского философа Сковороды и народных кобзарей, с другой - Мицкевича, Жуковского, Пушкина и Лермонтова. В "Кобзаре" отразились киевские святыни, запорожская степная жизнь, идиллия малорусского крестьянского быта - вообще ...

Скачать
56749
0
0

... плоскости веры в плоскость богоискательства.   Историософия Чаадаева. Общее со славянофилами - признание ммессианской будущности России, ее особого культурно-исторического предназначения. “Философские письма” - (1829 - 1831). Попытка ответить на вопрос о судьбах России, найти корни современной жизни в прошедшей истории. Россия с самого начала оказалась в стороне от “великой мировой работы”, ...

Скачать
625688
0
0

... , символисты). ЭТА ИНФОРМАЦИЯ МОЖЕТ БЫТЬ ПОЛЕЗНОЙ ДЛЯ ВАС!Вашему вниманию представляется набор фалов, которые сосредотачивают в себе порядка 99% ответов на экзаменационные вопросы в разных редакциях по философии на вступительный экзамен в аспирантуру НТУУ «КПИ» (Киевский Политех.) по программе 2001-2002гг. (может быть эта программа была и раньше, может сохранится и в будущем, но на эти годы ...

Скачать
194104
0
0

... восприятия мира; проблема понимания и др. В русском и украинском космизме выделяется 3 течения: 1) религиозно-философское (Федоров, Соловьев, Бердяев), Основатель – Федоров "Философия общего дела". В основе лежит специфическое понимание Ч. Основная идея – активная эволюции, в которой орудием сознательного совершенствования природы становится разум Ч. Внутреннее регулирование процессов внутри Ч и ...

0 комментариев


Наверх