Аналіз використання прибутку комерційного банку

2.3. Аналіз використання прибутку комерційного банку.

В більш загальному розумінні резервами збільшення прибутку комерційного банку є максимізація доходів, мінімізація витрат, грамотний менеджмент, динамічні і доцільні витрати на утримання апарату управління. Отже, тому наступною проблемою є правильне і цілеспрямоване використання прибутку, отриманого комерційним банком в процесі його діяльності.

Прибуток банку створюється по результатам його діяльності як різниця між фактично отриманими доходами і здійсненими витратами і розподіляється, як правило по результатам роботи за квартал, а в кінцевому варіанті — за рік у відповідності з рішенням загальних зборів акціонерів. На протязі року розподіл прибутку, як правило, проводиться у вигляді авансу на основі встановлених загальними зборами пропорцій.

В залежності від податкового законодавства банки сплачують податки в державні і місцеві бюджети з прибутку або доходу. Звичайно, механізм стягнення податків, що застосовується в тій чи іншій країні, впливає як на рзмір, так і на порядок розподілу прибутку.

Система оподаткування комерційних банків провідних зарубіжних країн, як правило, пов’язана з загальною системою податків на корпорації. Так, на приклад, у Великобританії банк сплачує 33-35% від загального доходу з внутрішних і зарубіжних операцій. В США ставка федерального податку на прибуток знижена до 34% (порівняно з 46% у 1986 році). Однак банки США. як правило, сплачують ще більш низьку ставку завдяки вирахуванню з бази оподаткування доходів по деяким видам цінних паперів. У Франції банки (включаючи відділення іноземних банків) сплачують податок з корпорацій, який дорівнює 34% з нерозподіленого прибутку і 42% з прибутку, який виплачений у вигляді дивідендів. Податок на додану вартість не стягується з основних видів банківських доходів (процентів, комісій тощо), але сплачується у розмірі 18,6% з доходів від операцій по лізінгу, торгівлі дорогоцінним металами, трастових операцій та зберігання цінностей в сейфах.

Досліджуючи досвід оподаткування провідних країн можна зробити висновок, що уряди цих країн не намагаються стягувати з корпорацій все до останньої нитки (як це інколи робиться на Україні), а навпаки сприяють діяльності корпорацій знжуючи податки або встановлюючи диференційовану систему оподатківання. Однак, не слід забувати, що економічна ситуація в Україні протилежна ситуації в цих країнах. Але в подальшому, при умові досягнення стабільності економіки, можливе використування зарубіжного досвіду.

У відповідності з податковим законодавством України комерційні банки сплачують податки до державного і місцевих бюджетів з прибутку (доходів) і норматив плати податку до бюджету по банкам складає 30%. Треба відмітити, що на відрахування прибутку до бюджету банк впливати не може, оскільки ці нормативи регламентуються законодавчо. Після сплати податків і штрфів, накладених податковою інспекцією, Національним банком України та іншими органами подальший розподіл прибутку здійснюється за індивідуальними пропорціями та напрямками. Однак загальними напрямками використання прибутку для усіх банків є здійснення відрахувань:

-до резервного фонду;

-до страхового фонду;

-до фондів економічного стимулювання банку;

-на благодійні та спонсорські заходи;

-на сплату винагород керівництву.

З суми, яка залишається виплачуються дивіденди пайщикам. Якщо залишається сума, то вона може бути відправлена на індексацію акцій або ж на приріст статутного фонду за згодою акціонерів. Якщо банк за підсумками діяльності за минулий рік допустив збитки, то вони покриваються за рахунок резервного фонду, а при його недостатності — за рахунок коштів статутного фонду.

Розглянемо докладніше механізм створення резервного і страхового фондів, оскільки вони законадавчо означені і мають велике значення для діяльності комерційного банку.

Прибуток є основнимм і єдиним джерелом створення резервного фонду комерційного банку, який призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привелійованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів в резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зміцнення його матеріальної та фінансової бази. В свою чергу, це сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїх зобов’язань перед кредиторами, зменшує вірогідність банкрутства комерційного банку. Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку встановленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило на рівні 25% від статутного фонду, а відрахування від чистого прибутку повинні складати не менше 5% на даний час в Україні. Якщо в процесі або після створення резервного фонду з нього проводяться виплати на покриття збитків та непередбачених витрат, то відрахування відновлюються до встановлення належного розміру цього фонду.

Згідно з діючим законодавством України комерційний банк зобов’язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без відсотків і комісій) за всіма видами кредитів та інших активних оперцій, які відносяться до їх основної діяльності у національній та іноземній валюті. Комерційні банки України формують страхові резерви за рахунок щоквартальних відрахувань від прибутку, що залишився після оподаткування. Хоча свтовий досвід свідчить, що оптимізація джерел наповнення необхідних страхових резервів для забезпеченя фінансової стійкості українських банків полягає у встановлення порядку їх формування за рахунок щомісячних відрахувань із віднесенням на операційні витрати банку.

Необхідним є утворення фонду страхування депозитів. Цей фонд зможе надати гарантію вкладникам на повернення їх коштів. Даний фонд може бути утворений як на державному рівні (наприклад, США) так і на рівні окремо взятого банку. У нас він утворюється на державному рівні як окремо юридична особа.

Зарубіжні банки також за рахунок своїх доходів створюють резерви на випадок непогашення позичок, виконують страхові платежі, пов’язані зі страхуваннямм депозитів і вкладів, володінням майном і можливими пожежами, повенями, соціальними потрясіннями, а також з імовірністю витрачання та привласнення чужих грошей, пограбування, втратою банкнот, чеків, цінних паперів та інших важливих документів, які пересилаються кур’єрами або іншим способом, підробкою документів тощо. На жаль в Україні ці види страхування поки що не отримали належного розвитку.

Ефективна діяльність у галузі банківського бізнесу дозволяє комерційним банкам займатися благодійно-спонсорською діяльністю, яка займає неабияке місце в життєдіяльності комерційного банку. В якості прикладу розглянутий АБ «Еліта».

АБ «Еліта» активно займається спонсорською та благодійною діяльністю. Це одне з основних напрямків в діяльності банку, яке визначає його обличчя. Банк віддає перевагу заходам, що несуть гуманізм і мають соціальний напрямок:

-надання допомоги дитячим лікувальним установам;

-допомога інвалідам та ветеранам;

-фінансування навчальних установ;

-фінансування розвитку спорту;

-підтримка духового відродження країни.

На протязі 1997 року банком надавалась фінансова підтримка:

-Спілці Чорнобиля, Фонду сприяння політиці молоді, Фонд оздоровлення дітей, школі №110 м. Запоріжжя. Банк виступив спонсором видання книги «Чорнобиль і Запоріжжя: тоді і десять років потому» — автори М.І. Костенецький та Г.Т. Грибиненко;

-були придбані медикаменти та надана фінансова допомога обласній дитячій лікарні, 2-й кафедрі хирургії інституту удосконалення лікарів імені Горького;

-банк є спонсором гандбольної команди «Мотор Січ» та баскетбольної команди «Козачка-ЗАлК»;

-надає фінансову допомогу православній церкві — Запорізькому Єпархіальному управлінню, обласній організації охорони пам’ятників.

Отже, як видно АБ «Еліта» надає відчтну допомогу своїй області і це дуже добре, оскільки, якщо ти маєш більше грошей ніж у інших, то чому не допомогти тим, хто в них має потребу.

Таким чином, прибуток комерціного банку має великий ефект, що було зазначено у першому розділі цієї роботи, а підтверджено в цьому розділі на прикладі конкретного банку.

Загальна маса вільного залишку прибутку, що залишається після відрахувань у вищезазначені фонди, направляється, як правило, на виплату дивідедів акціонерам пропорційно розміру коштів, вкладених ними в статутний фонд комерційного банку. Збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку вигідніше, ніж за рахунок нового випуску простих акцій, оскільки відсутні витрати, пов’язані з випуском нових цінних паперів. Причому, якщо за привілейованими акціями дивіденд фіксується при їх випуску в процентах до номінальної вартості і повинен в першу чергу (після усіх обов’язкових платежів і виплати відсотків по облігаціях), то по звичайним акціям і по паям розмір дивіденду залежить від розміру отриманого прибутку і при його зниженні може зовсім не виплачуватися, до чого акціонери банку повинні бути готові.

Після усіх вищевказаних розподілів за рішенням акціонерів можна залишити частину прибутку ненаправленою в жоден з фондів і невикористаною по жодному з вище вказаних напрямків. Такий прибуток називається невикористаним.

Ось, наприклад, як здійснює розподіл прибутку Київський філіал АБ «Еліта». Після сплати податку на прибуток (30% від отриманого прибутку), чистий прибуток розподіляється наступним чином:

1. 45% направляється в Головний офіс для формування:

-5% - резервного фонду;

-40% - фонду дивідендів по акціям;

2. 55% залишається в розпоряджені філіалу. Розподіл фондів філіалу між фондом накопичення (фонд розвитку) та фондом споживання (фонд матеріального заохочення) здійснюється філіалом самостійно. Однак, Головний офіс банку надає рекомендації по розподілу цих сорока відсотків: 40% - фонд розвитку виробництва та 15% - фонд матеріального заохочення.

Кажучи про вдосконалення використання прибутку необхідно в першу чергу визначити суб’єктів, зацікавлених в отриманні прибутку. Серед суб’єктів можна виділити групи:

-акціонери банку;

-персонал банку;

-вкладники і дебітори;

-органи державної влади і управління в особі НБУ та ДПІ.

У кожної з цих груп - свої цілі і завдання, які можуть входити в протиріччя з інтересами іншої групи, стосується це в основному саме розподілу прибутку. Справа в тому, що в отриманні прибутку зацікавлені усі. Так завдяки збільшенню абсолютної маси прибутку акціонери отримують більший дивіденд на акції, керуючий персонал зможе розширити матеріально-технічну базу, покращити ергономічні умови, умови праці. Для дебіторів банку збільшуються можливості у використанні грошових засобів, для вкладників — підвищується гарантія повернення своїх грошових коштів. Завдяки збільшенню прибутку державний бюджет отримає більше відрахувань по податкам з прибутку. Коли справа доходить до розподілу, то інтереси усіх цих суб’єктів розмежовуються: кожний намагається отримати більше.

Прибуток, в тому числі і банківський, важливий для усіх учасників економічного процесу. Власники акціонерного капіталу зацікавлені в отримані прибутку, так як він являє собою дохід на інвестований капітал. Прибуток несе вигоду вкладникам, так як завдяки збільшенню резервів і підвищенню якості послуг складається більш міцна, надійна та ефективна банківська система. Позичальники побічно зацікавлені в достатньому банківському прибутку в зв’язку з тим, що здатність банку надавати позички залежить від розміру і структури його капіталу, а прибуток — основне джерело власного капіталу. Навіть економічні групи, які безпосередньо не користуються послугами банків, отримують побічну вигоду від банківського прибутку, тому що надійна банківська система означає безпеку вкладів та наявність джерел кредиту, від яких залежать підприємства і споживачі.

Тому при використанні прибутку основним завданням керівництва є знаходження «золотої середини» — компромісного рішення, при якому всі зацікавлені в отримані доходу особи будуть задоволені. На дане рішення впливає багато факторів: кількість отриманого прибутку, відношення доходу на акцію до середньої заробітної плати в країні, компетентність персоналу і його здатність переконати акціонерів в правильності обраного рішення по розподілу прибутку, також, рівень економічної грамотності акціонерів — власників капіталу.

На відрахування прибутку до бюджету банк впливати не може: ці нормативи регламентуються законодавчими актами.

Наступним етапом є розрахунки з дебіторами та вкладниками, так як для підтримки високої репутації, яка так важлива в банківській діяльності банк повинен в короткий строк відповідати по борговим зобов’язанням.

Найбільш конфліктним і потребуючим особливої уваги є процес розподілу прибутку між акціонерами банку (у вигляді дивідендів) та керуючим персоналом (до фондів розвитку, економічного стимулювання, основних засобів і т.п.).

Необхідно зауважити, що для деяких банків це одна з основних проблем розвитку. Причиною такого становища є некомпетентність акціонерів банку. Достатньо грамотна і компетентна політика персоналу в сукупності з пріоритетами розвитку діяльності банку дозволяють щорічно заробляти банкам великі прибутки. На фоні цього не зрозуміло бажання акціонерів не направляти на розвиток банку коштів, навіть до раніше створених фондів таких як резервний вони, наприклад, направляються на виплату дивідендів.

Одним з резервів збільшення прибутку і раціонального його використання є фінансове планування. Багато витрат несуть банки внаслідок неузгоджених дій різних управлінь між собою. Фінансовий план дозволяє спрогнозувати доходи, витрати і прибуток банку на рік. І хоча в умовах, які склалися в нашій країні, через нестабільність, інфляцію реальні дані можуть суттєво відрізнятися від запланованих але пропорції залишаються практично незмінними. Банківська установа повинна реально бачити перспективи свого розвитку і цілі на поточний рік.

Перед Радою банку завжди стоїть дилема: «Куди направити прибуток?» Забезпечити високу дохідність акцій (пайок) або нарощувати фонди банку. Природньо, учасники банку будуть зацікавлені у збільшенні дохідності своїх інвестицій в банківську діяльність. Але необхідно враховувати, що спрямування прибутку на утворення фондів банку в певній мірі знижує рівень дивідендів, однак збільшує власні кошти банку, слугує базою подальшого росту банку, а отже, росту прибутку і збільшення його фінансової стійкості.

Розділ ІІІ. Шляхи підвищення ефективності діяльності комерційних банків і їх фінансової стійкості.

Банківська система України сьогодні знаходитсья на дуже важливому етапі свого становлення і розвитку. Життя висунуло перед банківською системою ряд проблем, від вирішення яких залежить не тільки майбутня доля багатьох комерційних банків, але й подальше реформування тих секторів економіки, які обслуговуються цими банками.

Багато комерційних банків сьогодні знаходяться в тяжкому фінансовому стані, що негативно відбивається на їх діяльності, а отже і на становищі їх клієнтів. Минулий 1997 рік видався не зовсім вдалим для українських комерційних банків. Особливо це стосується третього кварталу 1997 року, коли світова фінансова криза «похитнула» і нашу банківську систему. Але окрім неї на діяльність банківських установ України продовжують негативно впливати наступні фактори:

-глибока криза екноміки, недієздатність державних структур пожвавити виробництво;

-політична нестабільність, яка посилюється новими виборами, а також протистояння парламенту та уряду;

-впровадження недосконалиих податкових законів, особливо це стосується нещодано прийнятих законів «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість»;

-зростання від’ємного зовнішнього сальдо, посилення залежності екноміки і фінансів країни від іноземних кредитів та міжнароодних кредиторів;

-низька інвестиційна привабливість економіки України як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвестоорів.

Все це не змогло відбитися на діяльності комерційних банків України. Але цей вплив посилюється і самим станом в середині банківської системи.

Отже, на даний час в Україні склався такий стан банківської системи.

На 1 січня 1998 року в Україні зареєстроване 227 банків, з яких фактично працюють 186 (81% від загальної кількості). Рівень інфляції за 1997 рік склав 10,11%. В цілому по банківській системі за минулий рік кредити українських банків складали 9,3 млрд. грн. (зростання в 1,38 рази порівняно з 1996 роком), внески в цінні папери — 2 млрд. грн. (зростання в 1,9 млрд. грн.), резерви — 217 млн. грн. (в 2,08 рази), а балансовий прибуток — 999 млн. грн. (в 1,17 рази).

Балансовий прибуток 113 банків за 1997 рік, які входять до Асоціації українських банків, (див. додаток 10) склав 822,1 млн. грн. (середня прибутковість уставного фонду — 86,1%, а середня прибутковість чистих активів — 6,95%). Аналітики Асоціації українських банків відмічають, що в кінці 1997 року по відношенню до кінця 1996 року прибутковість уставного фонду зменшилася на 4,7%, а прибутковість активів — на 1,4%. Цікаво, що найбільшу прибутковість уставного фонду продемонстрував «Ощадбанк» — при статутноому фонді 10, 5 млн.грн. він отримав прибуток в розмірі 52,8 млн. грн. Тобто на 1 грн. статутного фонду банк може виплачувати дивіденди у сумі 5,03 грн. Далі по цьому показнику йдуть «Українсьий кредитний банк» (4,57 грн.), «Слав’янський» (3.47 грн.), «Укрсооцбанк» (3,08 грн.) і «Приватбанк» (2,88 грн.), який в минулому році отримав найбільший серед 113 банків прибуток — майже 130 млн. грн.

Зрозуміло не усі банки працюють з таким рівнем прибутковості, але все ж таки фізичні особи все більше довіряють свої гроші банківським установам. Так, за минулий рік внески населення зросли на 58% і досягли 1,35 млн. грн.

В зв’язку з незадовільним становищем банківської системи в 1997 році тільки 74 % комерційних банків працювало нормально, 18 % банків поставлено в режим фінансового оздоровлення, а 8 % — ліквідовано.

Треба відмітити, що банкрутство того чи іншого банка вкрай негативно відбивається на фінансовому становищі тих юридичних і фізичних осіб, грошовими коштами яких цей банк користувався.

Незважаючи на падіння обсягів виробництва, банкіська система загалом залишилася прибутковою, хоча порівняно з попереднім 1996 роком прибутковість активів та капіталу в 1997 році знизиллася.

Що стосується статистики прибутку за його складом, то в 1997 році зросла частка доходів від операцій з цінними паперами та векселями (див. додаток 11), але все ж таки найбільшу частку в прибутку комерційних банків України займають відсотки отримані за наданими кредитами — 37%.

84% витрат, що були виділені на утримання підрозділів банків, становлять витрати на утримання апарату управління (див. додаток 12).

В цілому серед українськиих банків останнім часом спостерігається тенденція зниження частки процентних доходів в їхньому загальному обсязі. При цьому непроцентні доходи збільшуються переважно за рахунок розширення обсягів касово-розрахункового обслуговування. З одного боку, це явище позитиивне, бо свідчить про розширення кількості клієнтів, збільшення кількості послуг за розрахунково-касовим обслуговуванням. З іншого боку, ці цифри також свідчать про нерозвинутість в Україні ринку банківських послуг взагалі і факторингових, лізингових, трастових. які посідають істотне місце в діяльності західних банків, зокрема.

Відповідно до вищесказаного можна відмітити, що українська банківська система має великі перспективи щодо підвищення ефективності діяльності комерційних банків, але це можливе лише за умов покращення не тільки стану банківської системи, а і всієї економіки України в цілому.

Отже, сьогодні в практиці українських банків існує дуже велика низка проблем, з якими вони стикаються кожен день у своїй діяльності, і деякі з них безпосередньо впливають на прибутковість комерційних банків України. Вирішення цих проблем, як вже відмічалося раніше, залежить не тільки від вдосконалення механізму банківської діяльності, але й від загального економічного стану в державі. Відомо, що більшість господарств у нас сьогодні є слабкими, з низьким рівнем кредитної здатності, а то й просто збитковими. Кредитні відносини з такими господарствами не надійні, пов"язані з підвищеним ризиком. З позиції банка як підприємства — це малоприємна клієнтура. Але з позицій народного господарстів в цілому, ряд структур із цих малорентабельних підприємств є життєво необхідними, без функціонування яких суспільство не може нормально існувати і тому якраз саме ці підприємства потребують банківської підтримки. Вихід із цього протиріччя існує.

Традиційно така ситуація вирішуєтсья не за рахунок комерційного банку, примушуючи його кредитувати таких клієнтів або виконувати ті чи інші операції, а при підтримці держави. Держава, яка зацікавлена, наприклад, в розвитку виробництва продуктів харчування, легкої промисловості, сільського господарства і тощо, бере на себе додаткові, в їх взаємодії з банками, матеріальні гарантії.

Їх може бути декілька, насамперед, є категорії дешевих кредитів. Організаційно в таких випадках комерційний банк кредитує підприємство по заниженій відсотковій ставці, а держава (бюджет) компенсує йому різницю, між тим, нижчим рівнем відсотка, який зможуть платити підприємства, і кредитним відсотком, який складається на ринку. Можливий і інший варіант, коли бюджет передає комерційному банку відповідні ресурси, які призначені для спеціальних інвестиційних кредитів. В першому випадку держава компенсує банку плату за кредит, а в другому — дає гроші. В кожному із цих випадків мова йде про спеціально затверджену державою програму (національну або регіональну), яка фінансується банками і яка одержує відповідну урядову підтримку. Ніхто при цьому не втрачає: народне господарство одержує додатковий імпульс для розвитку життєво необхідних галузей, а у комерційних банків не тільки не тільне не пропадає комерційна зацікавленість, але й, одержуючи додаткові гарантії держави, з більшим бажанням взаємодіють з такими клієнтами.

В складній економічній ситуації (і особливо в умовах інфляції) банки обережно відносяться до потреб бюджету, в кредитуванні його видатків. Банківське сприяння програми розвитку економіки держави здійснюється не шляхом огульного кредитування більшої частини видатків державного бюджету і його дефіциту, а шляхом закупки цінних паперів та інших зобов"язань держави, а також на основі кредиту, його терміновості і платності, находячи джерела для непониження доходності комерційного банку.

Важливим інструментом стимулювання банківської діяльності є також податкова політика. В цілому вона повинна виходити з тих же принципів, які закладені в податковій системі відносно всіх інших підприємств. Посилений податковий прес, який напрвлений на скорочення прибутку банка, в кінцевому рахунку відіб"ється на розвитку діяльності підприємств.

Розглядаючи результати діяльності комерційних банків України за роки їх існування, буде повчальним звернути увагу не тільки на роботу комерційних банків, які опинились в тяжкому фінансовому становищі, в тому числі збанкрутілих, а також і тих, які у важких умовах економічної кризи не тільки вистояли, а й укріпили своє фінансове становище.

Економічне середовище, в якому функціонує банківська система, нормативні регулятори і вимоги з боку НБУ до всіх комерційних банків були практично однаковими. Тоді чому ж одні банки збанкрутували, інші опинились в трудному фінансовому становищі, ще інші банки опинились в групі більш менш "благополучних"? Особливо не можливо не звернути увагу на те, що в групі "багополучних" опинились не тільки великі, сильні банки, але й малі банки. В той же час деякі більші потужні банки збанкрутували. Звичайно, що на це дуже важливе питання може буде знайти відповідь при більш широкому та глибокому аналізі діяльності комерційних банків, але це виходить за межі даного дослідження. Тут же звернемо увагу тількі на деякі сторони діяльності банків в умовах трансформування виробничих відносин на сучасному етапі і які вплинули і нині впливають на фінансовий стан банківської системи.

Досвід роботи банків "благополучних" засвідчує, що їх успішний розвиток в умовах кризису залежить в прешу чергу від рівня професіоналізму — від політики банка, майстерності, грамотної побудови управлінських і функціональних струткр. Досвід же банків, що збанкрутіли, навіть тих, які мали більш менш великі структурні фонди, показав, що їх, на перший погляд, нормальна внутрішня управлінська структура насправді виявилась аморфною, розвивалась хаотично та зробилася не управляємою. Такі банки могли існувати та процвітати в умовах галопуючої інфляції.

В цих умовах доходи банків перекривали непрофісіоналізм в банківській діяльності, а збитки нівелювала та ж інфляція. Але як тільки темпи інфляції почали уповільнюватися, коли НБУ став проводити більш жорстку монетарну політику, а інфляція ставала все більш керованою, стан в цих банках почав сильно погіршуватись. В банківській сфері практично настав вторинний переділ ринку — лиття, поглинання. На цьому етапі наступає період збільшення банків, а філіальні системи більш сильних банків починають розширюватись.

Сьогодні в системі комерційних банків України функціонують два види банків — банки з розвинутою філіальною сіткою і банки, які не мають філіалів.

Є банки без філіальної сітки, які знайшли свою нішу і спокійно в ній працюють. Наприклад, АКБ "Перкомбанк" — великий, комплектний, мобільний, має свою клієнтуру, рентабельний банк.

Не менше успішно працюють і ті банки, у яких є розвинута сітка філіалів (наприклад, АКБ "Приватбанк", у якого є більше 100 філіалів).

Повчальним в питаннях організації банківської справи в нових умовах є діяльність АКБ "Укрінбанк", який має розгалужену сітку філіалів. Цей банк чітко розділив функції центрального апарату і полочної операційної діяльності. Центральний апарат банка займається методологією, контролем і координацією діяльності філіалів. Головне оперційне управління в Києві займається щорічним обслуговуванням клієнтів. Банк визначився зі своїми реальними клієнтами, знає їх баланси і фінансово-матеріальні можливості. В управлінській структурі банка з"явились юридичний відділ і відділ управління кредитними ризиками.

АКБ "Укрінбанк" значно переструктуризував, суттєво перебудував свій кредитний потрфель. В зв"язку з цим він зменшив кількість, але якість його значно підвищилася, більшість валютних коштів цього банка працює в різних рентабельних програмах.

Подолання гіперінфляції дозволяє банкам переходити до більш реального планування своєї діяльності. Виникають умови для застосування таких інструментів в банківській діяльності, які дозволяють як планувати, так і одержувати додатковий прибуток. Мова йде про ф"ючерси, опціони, форвардні операції з валютою ті інші форми діяльності, які відповідають умовам ринкових відносин.

Сьогодні в банківській системі України є багато проблем, які потребують свого практичного вирішення. Вони зачіпають перед усім питання, які пов"язані з подальшим розвитком банківської системи України, вдосконаленням кредитної політики держави. Вирішення цих проблем залежить насамперед від вдосконалення банківського законодавства, яким слід було б передбачити слідуюче:

-банківське законодавство повинно було б відобразити всі форми взаємовідносин банків з органами державної влади і управління, Національним банком, між собою і клієнтурою. Банківські закони повинні мати характер прямої дії з тим, щоб звести до мінімуму втручення органів управління в діяльність комерційних банків;

-вдосконалити систему банківського ліцензування, передбачити усунення монополізму в банківській діяльності, а також рівність умов конкуренції між банками;

-для забезпечення повноти банківського законодавства норми, які відносяться до банківської діяльності, слід було б включати в законодавчі акти по регулюванні інших сфер діяльності;

-ввести законодавчі норми, які регламентують кредитування банками власних акціонерів і пайщиків;

-при вдосконаленні податкового законодавства необхідно враховувати специфіку банківського сектору та зацікавити його в підвищенні діяльності і фінансової стійкості, створення в банках резервів для покриття можливих збитків: указані резерви повинні створюватись із доходів банка за рахунок оподаткування;

-упростити процедуру створення філіалів банків, зняти всі географічні бар"єри організації нових банків;

-створювати відповідні умови для організації спеціалізованих кредитних установ, інвестиційних, інноваційних, іпотечних, експортно-імпортних банків, товариств взаємного кредиту, кредитноощадних установ, кредитної кооперації і інших, які прийняті в світовій практиці. Поряд з великими банками повинна бути і сітка малих банківських або небанківських установ (з граничними правами), які тісно зв"язані з малим бізнесом і мають з ним особливі відносини.

В цілях захисту власних економічних інтересів банків і вкладників, підвищення надійності захисту кредитів, які надаються клієнтам банку, використання ефективних засобів і методів стягнення боргу слід було б здійснити слідуючі заходи;

-здійснити розробку відповідних правил і процедур для всіх стадій кредитної діяльності, які включали б етапи обгрунтування, супроводження та погашення кредиту;

-систематично і всебічно вивчати кредитні ризикі, приймати заходи по їх пониженню. Вірно поступили комерційні банки, які в своїх управлінських структурах організували відділи управління кредитними ризиками;

-вдосконалювати механізм економічного і правового захисту виданих кредитів з використанням заставного права, поручительства, а також інших форм гарантій та його забезпечення;

-необхідно забезпечити достовірну інформацію про клієнтів;

-одним з засобів забезпечення стійкості банків та підвищення довіри до них є страхування депозитів, які також захищають інтереси вкладників. Необхідно розробити страхування вкладів з урахуванням досвіду інших держав. Страхування депозитів повинно здійснюватись спеціальним оргвном, який створений за участю Національного банка України, страхової установи і комерційних банків. Об"єктом страхування повинні стати тільки вклади і депозити суб"єктів господарювання, і в першу чергу вклади і депозити населення. При цьому розмір вкладу або депозиту, по якому здійснюється відшкодування в певній сумі, повинен бути офіційно обмежений;

-банкрутство банків, особливо великих, є небажаним тому, що це веде до серйозних економічних потрясінь як для їх акціонерів, так і для економіки в цілому. Але в процесі формування банків слід передбачувати можливість їх банкрутства. Тому важливо при цьому мінімізувати негативні наслідки, для чого слід передбачити більш чітку процедуру об’яви банків банкрутами.

Дуже в критичному стані сьогодні знаходитсья довгострокове кредитування. Тому слід було б здійснити заходи по забезпеченню привабливості для комерційних банків інвестиційних та конверційних кредитів з урахуванням більших обсягів витрат по їх обслуговуванні, високого ступеню ризику, відсутності надійних гарантій, поверення вказаних кредитів.

В цьому відношенні можна було б підвищити розмір маржі до рівня середньої маржі по інших комерційних кредитних операціях, або звільнити комерційні банки повністю від оподаткування по державним кредитам, які направляються на інвестиційні і конверсійні програми.

Висновки.

Вивчення діючого законодавства порядку формування та використання прибутку банку, аналіз показників прибутковості на даних як умовних банків, так і реально існуючих (АБ «Еліта» м. Запоріжжя та його київська філія), все це дозволяє зробити наступні висновки:

1. Основні принципи діяльності комерційного банку — прибутковість господарювання та принцип «дешевше купити — дорожче продати». Проте зазначені принципи повинні носити «цивілізований» характер. А для цього необхідно створити рівні можливості в отриманні необхідної інформації і створенні свого продукту.

2. Для досягнення успіху кожний комерційний банк повинен діяти під девізом: «Все для клієнта!». Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізує і свій власний інтерес. Тому банк повинен постійно удосконалювати і впроваджувати нові види послуг, підвищувати якість обслуговування.

3. Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує певні функції: характеризує економічний ефект, має стимулююче значення, а також є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів. Як різниця між валовими доходами та валовими витратами визначається балансовий прибуток.

4. Так як банк являє собою фінансовий інститут і має право здійснювати не всі види діяльності (комерційним банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі, страхування), то його валовий дохід складають наступні види доходів: процентні, комісійні, торгівельні, інші банківські і небанківські доходи. Основними статтями витрат є відсотки, сплачені по вкладам громадян та депозитам юридичних осіб, витрати на утримання банку та інші.

5. Критерієм ефективності діяльності банку є такий розмір показників прибутковості, який забезпечує максимальні норми прибутку при одночасному виконанні нормативів, встановлених НБУ.

6. Для збільшення прибутковості активів банки повинні застосовувати такі заходи:

- збільшувати обсяг наданих кредитів за рахунок зменшення кредитного відсотку;

- збільшувати частку власних коштів банку в загальній сумі його коштів;

- зменшувати співвідношення власних та залучених коштів.

7. Щоб максимізувати прибуток, необхідно збільшувати доходи та зменшувати витрати банку. В зв"язку з цим в роботі були виділені основні напрямки зростання доходів:

а) загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід, для чого банк повинен, по-перше, залучати більше позичальників і при цьому ретельно аналізувати їх фінансовий стан, по-друге, нарощувати свій кредитний потенціал за рахунок збільшення обсягу ресурсів, що залучаються. Це можливо при проведені зваженої маркетингової та процентної політики;

б) зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах, для чого необхідно звести "непрацюючі" активи до мінімуму, проте у межах, що забезпечують ліквідність банку;

в) зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку. Теоретично більш високий рівень процентної ставки повинен принести банку якомога більший дохід. Проте, в сучасних умовах банки рідко удаються до таких дій. В умовах конкурентної боротьби вони найчастіше знижують ставку з метою залучення якомога більшої кількості позичальників. Зниження середньозваженої ставки проценту по Україні є свідоцтвом цього;

г) зміна структури портфелю доходних активів. Відомо, чим вищий дохід, тим більший ризик в сфері банківської діяльності. Тому головне завдання банку — визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику.

Основні напрямки зниження рівня витрат банку:

а) залучення дешевих ресурсів. Такими є вклади до запитання;

б) зниження витрат на утримання апарату управління;

в) скорочення обсягів заробітної платні, але не шляхом її зниження, а шляхом скорочення кількості працюючих завдяки автоматизації банківської діяльності.

8. Після сплати податків і штрафів, накладених податковою інспекцією, Національним банком України та іншими органами подальший розподіл прибутку здійснюється за індивідуальними пропорціями та напрямками. Однак загальними напрямками використання прибутку для усіх банків є здійснення відрахувань:

-до резервного фонду;

-до страхового фонду;

-до фондів економічного стимулювання банку;

-виплата дивідендів акціонерам;

-на благодійні та спонсорські заходи;

-на сплату винагород керівництву;

-інші напрямки.

Розподіл прибутку, який залишився після оподаткування здійснюється в порядку встановленому загальними Зборами акціонерів (пайовиків) банку. Після розподілу може залишитись вільний залишок прибутку — нерозподілений прибуток.

9. Сьогодні в банківській системі України є багато проблем, які потребують свого практичного вирішення. Вони зачіпають перед усім питання, які пов"язані з подальшим розвитком банківської системи України, вдосконаленням кредитної політики держави. Вирішення цих проблем залежить насамперед від вдосконалення банківського законодавства. З метою захисту власних економічних інтересів банків і вкладників, підвищення надійності захисту кредитів, які надаються клієнтам банку, використання ефективних засобів і методів стягнення боргу необхідно здійснювати такі заходи як: систематичне і всебічне вивчення кредитних ризиків, прийняття заходів по їх пониженню; вдосконалення механізму економічного і правового захисту виданих кредитів з використанням заставного права, поручительства, а також інших форм гарантій та його забезпечення; направлення клієнтам, біржам та іншим зацікавленим закладам банківських звітів; здійснення страхування депозитів як один з засобів забезпечення стійкості банків та підвищення довіри до них; в процесі формування банків слід передбачувати можливість їх банкрутства, тому важливо при цьому мінімізувати негативні наслідки, для чого слід передбачити більш чітку процедуру об’яви банків банкрутами.

10. До недавнього часу в нашій країні не проводились дослідження присвячені комплексному аналізу діяльності комерційних банків. Розвиток акціонерної форми власності в банківському секторі економіки, робота банків на комерційних засадах передвизначають їх орієнтацію на отримання максимального доходу, перегляд традиційних форм та методів керівництва своїми операціями, а також регулярне проведення аналізу ефективності їх здійснення. Не менш важливим стає також проведення аналізу банківської діяльності на макро- та мікрорівнях. Тому є актуальною розробка методики аналізу показників діяльності банків, як в теоретичному, так і в практичному аспектах.

Аналіз діяльності банку повинен базуватися на наступних принципах:

співвідношення інформації, яка вкладена і яка вимагається. Цей принцип дуже важливий, він є базовим для реалізації комунікаційної функції аналізу. Ігнорування веде або до надання надлишкової інформації (відзначимо, що підготовка даних — процес дорогий), або до недостачі необхідної інформації;

висока культура аналітичних розрахунків. Суть даного принципу полягає в тому, що дані які надаються повинні бути простими та доступним для тих, для кого вони призначаються;

залежність аналізу від існуючих обмежень : технічного, часового, інформаційного характеру, а також інтелектуальних, пізнавальних здібностей та можливостей аналітика.

Підбиваючи підсумок даної роботи, необхідно зазначити, що в нашій країні комерційні банки стають основним сегментом в структурі банківській системі. Комерціалізація банків значить переклад кредитного процесу на ресурсний тип його побудови. Перехід до ринку узаконює нову роль прибутку як оціночного показника роботи банків. В цьому плані особливо актуальним стає аналіз банківської діяльності з точки зору її дохідності.

Використана література.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» із змінами і доповненнями станом на 01.01.98. // Відомості Верховної ради України. - 1997.-№25.

Закон України «Про господарські товариства» // Галицькі контракти - 1996 - №42.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Діло - 1998 - №1,2.

Інструкція № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» від 21.11.1997.

Анализ деятельности коммерческих банков. / Под общ. ред. Кумок С.И.,1994.

Банковский портфель – I, II, III. Отв. ред. Коробов Ю. И. и др. Авт. кол.: Антонов Г. М. и др. – М: Соминтэк, 1994.

Богомазов М. Банковская прибиль расползается по новим счетам. // Бизнес, 1997 — № 42.

Вступ до банківської справи. / під. заг. ред. Савлука М. І. — К.: Лібра, 1998.

Гуцал І. С., Чайковський Я.І. Банківська система України сьогодні: основні проблеми й перспективи розвитку. // Фінанси України, 1997 — № 8.

Данильченко К.М., Раєвська Т.О. Ліквідність та активи комерційних банків // Вісник НБУ –1996 - № 5 – с. 15.

Домрачев В. Процес накопичення капіталу триває. / Вісник НБУ, 1997 — № 10.

Економический анализ деятельности банка: учебное пособие – М: Инфра-М, 1996.

Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит – К: Лібра, 1996.

Івасів І.Б. Яка банківська система потрібна Укріїні? // Вісник НБУ, 1997 — № 4.

Коммерческие банки./ Под.ред. Усоскина В.М. Авт.кол. Рид Э., Коттер Р., Гилл Э. и др. – М: СП Космополис, 1991.

Львов Ю.И. Банки и финансовий ринок. — С-П.: КультИнформПрес, 1995.

Никольский Ю. Украинские банки»97: вижить би... // Финансовая консультация, 1997 — № 5.

Основи банковского дела. / под ред. Мороз А. М. — К.: Лібра, 1994.

Раєвський К., Домрачев В., Майданюк О. Деякі аспекти фінансового аналізу комерційних банків. – К: 1996.

Святко С.А. Анализ доходів комерційного банку. // Фінанси України, 1997 — № 12.

Статистика Асоціації українських банків. // Вісник НБУ, 1998 — № 1.

Усоскин В.М. Современний коммерческий банк: управление и операции.— М.: Вазар-Ферро, 1994.

Халява С. Прибутковість та ліквідність комерційних банків та ууправління грошовою позицією. // Вісник НБУ, 1997 — № 5.

Черкасов В.Е. Финансовий анализ в коммерческом банке.— М.: ИНФРА-М, 1995.

Ширинская Е. Б. Операции коммерческого банка: российский и зарубежний опит. — М.: Финанси и статистика, 1995.

Додаток 1.

Склад банківських доходів (витрат).

Додаток 2.

Склад небанківських доходів (витрат).

Додаток 3.

Структура доходів банку 1.

Додаток 4.

Структура доходів банку 2.

Додаток 5.

Структура витрат банку 1.

Додаток 6.

Структура витрат банку 2.

Додаток 7.

Динаміка отриманого прибутку банком 1, грн.

Додаток 8.

Динаміка отримання прибутку банком 2, грн.

Додаток 9.

Розрахунок показників прибутковості банку 1 та банку 2 на 1.04.98р.

Зміст.

Вступ.

У теперішній час в Україні відбувається процес становлення ринкової економіки. Така економіка, на відміну від існуючої командно-адміністративної, передбачає нові принципи функціонування господарюючих суб"єктів. Головний серед них — принцип прибуткового господарювання, досягнення великого прибутку. Дохідність, прибутковість як принцип означає те, від чого господарюючий суб"єкт не може існувати, без чого він втрачає зміст своєї економічної діяльності. Цей принцип має неминучий постійний характер. Відтак прибуток не повинен бути тільки рушійним мотивом діяльності. Він також є джерелом розвитку як самого суб"єкта, так і суспільства в цілому.

Комерційний банк як і будь-яке підприємство є таким же самостійним господарюючим суб"єктом. Мало чим відрізняються і завдання комерційного банку як підприємтва — він вирішує питання, пов"язані із зідоволенням суспільних потреб в своїй продукції і послугах, реалізацією на підставі отриманого прибутку, соціальних і економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Його відрізняють лише специфіка діяльності і пов’язані з цим особливості формування і використання прибутку.

Економічна криза, що відбувається в країні, з граничною ясністю показала роль банків як опорних пунктів платіжного обороту народного господарства. Однак на даному етапі розвитку банківської системи комерційні банки переживають важкі часи становлення. Багато з них цікавляться не прибутком, а яким чином вистояти та не поповнити ряди банкрутів. Це зв’язано не тільки з економічною нестабільністю в Україні, але й з тим, що діяльність банків пов’язана з великим ризиком, яким необхідно вміло управляти.

Банк можна назвати “лакмусовим папірцем” функціонування народного господарства в цілому. При сприятливих умовах та нормальних темпах розвитку народногосподарського комплексу в цілому добре розвиваються і банківські установи; а у випадку погіршення фінансового стану підприємств, дефіциту фінансів держави, в сфері фінансово-кредитних установ з’являються проблеми з вільними грошовими коштами, збільшується контроль з боку Національного банку та інших дежавних органів, що зменшує ініціативу і в кінцевому результаті впливає на наслідки роботи банківської установи, тобто прибуток. Тому проблеми розвитку банківської системи — це в першу чергу проблеми розвитку екноміки в цілому.

Вибір даної теми обумовлюється тим, що в сучасних умовах питання формування та розподілу прибутку банків і забезпечення їх стабільності набувають особливої гостроти та потребують серйозного їх вивчення.

Метою даної роботи є дослідження сучасного стану процесів формування і використання прибутку комерційних банків України, виявлення основних проблем та недоліків в діяльності банків та пошук шляхів їх усунення.

Таким чином, об’єктом дослідження даної роботи є прибуток, а предметом — особливості його формування в комерційних банках.

Згідно з цією метою роботи була визначена наступна структура даної роботи:

Розділ І - розкриває особливості діяльності банку як суб’єкта підприємницької діяльності, визначає сутність та значення поняття "прибуток" та джерела формування прибутку комерційного банку з наданням стислої характеристики істотним банківським доходам і витратам.

Розділ ІІ - Розкриває механізм здійснення аналізу прибутку комерційного банку на прикладі двох умовних банків: банку 1 та банку 2. Виявляє напрямки зростання доходів банку з їх характеристикою. Також розглядаються принципи розподілу банківського прибутку, питання вірного використання прибутку з задоволенням потреб усіх зацікавлених осіб в прибутку. В якості прикладу для останніх виступають АБ “Еліта” та його київська філія.

Розділ ІІІ — Розглядає сучасний стан банківської системи та українських комерційних банків зокрема з висвітленням проблем, що безпосередньо стосуються діяльності комерційних банків на Україні. Також пропонує напрямки підвищення ефективності діяльності комерційних банків та їх фінансової стійкості.

На завершенні роботи зроблені висновки в процесі дослідження питання формування і використання прибутку комерційних банків.

При виконанні даної роботи були використані різні методи економічних досліджень як загальнонаучні, так і специфічні. До перших відносяться методи формального і діалектичної логіки, до других — статистичні методи.

Дослідження даної теми здійснювалось на підставі фактичних даних, представлених в Департаментом банківського нагляду та Департаментом бухгалтерського обліку та розрахунків, в акціонерному банку “Еліта” планово-економічним управлінням, управлінням ресурсної діяльності, департаментом інформаціно-комунікаційних систем, кредитним відділом.

РОЗДІЛ І. Сутність та джерела формування банківського прибутку.