Джерела формування банківського прибутку

1.3. Джерела формування банківського прибутку.

Отже, як зазначалося раніше прибуток — це різниця між доходамми та виратами комерційного банку. Усі доходи і витрати банку згідно з новим планом рахунків включаються до класу 6 і 7 відповідно незалежно від порядку оподаткування.

Доходи банку — наявність господарських операцій, крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій банку, які призводять або: 1) збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми її зобов’язань, або 2) зменшення суми зобов’язань банківської установи без відповідного зменшення суми її активів. (У деяких випадках положення ведення обліку вимагають у разі виникнення господарських операцій такого типу не відображати дохід, а збільшувати безпосередньо суму капіталу).

Витрати банку — наявність господарських операцій, крім операцій щодо розподілу капіталу, що призводять або до 1) скорочення суми активів банківської установи без відповідного скорочення суми зобов’язань, або до 2) збільшенні суми зобов’язань банківської установи без відповідного збільшення суми її активів. (У деяких випадках положення ведення обліку вимагають у разі виникнення господарських операцій такого типу не відображати дохід, а скорочувати безпосередньо суму капіталу).

Усі операційні доходи і витрати діляться на банківські та небанківські.

До банківських належать доходи і витрати, безпосередньо пов’язані з банківською діяльністю, визначеною Законом “Про банки і банківську діяльність” (див. додаток 1).

Небанківські доходи і витрати можуть включати інші доходи і витрати, які не відносяться до основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківської діяльності (див. додаток 2). Доходи, перераховані клієнтам, і витрати, які відшкодовуються клієнтам, обліковуються на рахунках третього класу як кредиторська і дебіторська заборгованість відповідно.

I.Банківські доходи і витрати.

Банківські доходи (витрати) поділяються на:

процентні;

комісійні;

торгівельні;

інші банкіські операційні доходи (витрати).

Процентні доходи (витрати)

До цієї категорії відносяться доходи (витрати), які обчислюються пропорційно часу і сумі та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик. До них належать:

Доходи (витрати) за кредитом і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, в тому числі за цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані.

Доходи (витрати) у вигляді амортизації дисконту (премії) за цінними паперами.

Комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, доходи (витрати) від розміщення коштів у вигляді позики або за забов’язання її надати, що визначаються пропорційно часу і сумі вимог (зобов’язання).

Надання позичок рiзних видiв забезпечують переважну частину доходів у багатоьх комерцiйних банкiв. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнилися, і тими, у кого в них з’явилася тимчасова потреба. В останнi роки майже 65% зарубiжних банкiв складали вiдсотки по позичкам. В абсолютному значеннi вони постiйно ростуть. Це пов’язано, як iз збiльшенням масштабiв позичкових операцiй, так i з пiдвищенням норми вiдсотку. Вiдсотки можуть бути отриманi банком по наступним видам позичок:

-суб’єктам господарської дiяльностi;

-населенню;

-iншим комерцiйним банкам;

-Нацiональному банку України;

-Мiнiстерству фiнансiв України;

на рiзнi строки:

-короткостроковi;

-середньостроковi;

-довгостроковi

як в нацiональнiй, так i в iноземнiй валютi.

Розмiр отриманих доходiв залежить вiд норми вiдсотку, яка в свою чергу вiд об'єктивних i суб'єктивних факторiв. В цiлому здатнiсть банкiв надавати позички залежить вiд рiвня надлишкових резервiв в банкiвськiй системi.

Якщо попит на банкiвський кредит залишається стабiльним, а надлишковi резерви збiльшуються, ставки процента по позичкам знижуються, тому що банки намагаються залучити дохiднi активи. Хоча якщо наявний високий попит на банкiвський кредит, а надлишковi резерви не змiнюються або ростуть повiльнiше, нiж попит, процентнi ставки пiдвищаться. На ставки впливають також оцiнки економiчної ситуацiї. Якщо переважають песимiстичнi настрої, банкiри не будуть знижувати ставку настiльки, наскiльки це диктується пропозицiєю позичкового капiталу.

Ставки змiнюються також вiд ризику, притаманного данiй позичці, розмiру i строку погашення, витрат по оформленню позички, стану депозитного рахунку позичальника i забезпечення. Крiм цього на ставки впливають звички i традицiї, конкуренцiя мiж банками та iншими джерелами коштiв, визначений законом розмiр максимальної процентної ставки, а також оцiнка банкiрами i позичальниками перспектив господарського розвитку.

Тобто ми бачимо, що ставки вiдсотку по банкiвським позичкам вiдрiзняються вiд рiзних зобов'язань грошового ринку в тому вiдношеннi, що вони визначаються в процесi переговорiв мiж банком i позичальником, а не на умовах ринку, i тому вони рiзнi в рiзних банках i за рiзними обставинами.

Разом з тим кредитні операції несуть в собі найбільшу загрозу для банків — ризик неповернення позичок. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитних ризиків: ретельно перевіряти здатність позичальника повернути позичку (його кредитоспроможність), вимагати забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою (банком, страховою компанією чи іншим господарюючи суб’єктом), створювати резервні фонди тощо.

Крім доходу здійснення кредитних операцій приносить банкам і витрати. До цих витрат вiдносяться усi фактично зробленi витрати по оплатi за використання кредитними ресурсами: по-перше, вiдшкодування по депозитах: вкладам до запитання, тобто поточним, розрахунковим, контокорентним рахункам та рахункам з правом овердрафта; термiновим та зберiгаючи вкладам; депозитним сертифiкатам. По-друге, так званi в закордоннiй практицi, витрати, пов'язанi з придбанням федеральних резервних фондiв. В умовах нашої країни до цiєї статтi можливо вiднести витрати по позичках, отриманих у центральному банку (НБУ), а також витрати по позичках та депозитах комерцiйних банкiв.

Другим за значенням джерелом доходiв комерцiйних банкiв є проценти по цiнним паперам. Розмiр доходу з цього джерела залежить вiд розмiру i структури портфелю iнвестицiй i дохiдностi рiзних видiв цiнних паперiв. Так як ставки по всiм категорiям цiнних паперiв рiзнi i коливаються, то рiвень дохiдностi по ним постiйно змiнюється, але в середньому складає бiля 20% вiд усiх доходiв зарубiжного банку.

Доходи вiд цiнних паперiв i операцiй з ними включають: проценти (дивiденди) по цiнним паперам, доходи вiд реалiзацiї цiнних паперiв (тобто курсової рiзницi), доходи, отриманi за рахунок рiзницi мiж номiнальною цiною i реалiзацiйною цiною акцiї при акцiонуваннi банку (емiсiйний дохiд).

Як свідчить світова банківська практика, вкладення коштів у цінні папери мають істотні переваги перед іншими активними операціями, вони зокрема дають банкам можливість:

-забезпечити підвищення доходності, оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу ніж позички;

-забезпечити підвищення ліквідності, оскільки деякі цінні папери мають високу ліквідність і в банківському портфелі цінних паперів навіть виконують роль вторинного резерву;

-забезпечити диверсифікацію ризиків, оскільки банки можуть тримати в своїх портфелях багато видів цінних паперів різних емітентів;

-вивести частину своїх доходів з-під оподаткування, оскільки для доходів від деяких цінних паперів в окремих країнах встановлене пільгове оподаткування;

-проникнути в капітал інших корпорацій, в т.ч. банків.

Банківський портфель цінних паперів за їх призначенням можна розділити на дві частини:

-група короткострокових цінних паперів;

-група середньо- і довгострокових цінних паперів.

Кожна з цих груп має своє особлливе призначення. Перша покликана забезпечувати підвищення ліквідності і стійкості банку,. тому є по суті запасом його вторинних резервів. До таких паперів звичайно відносять корооткострокоові зобов’язання держави та інших високорейтингових емітентів (казначейські зобов’язання і векселі, депозитні сертифікати, короткоострокові муніципальні облігації, комерційні векселі тощо). Всі вони високоліквідні, мають добрий вторинний риноок, не несуть в собі істотної загрози кредитного ризику.

Цінні папери другої групи слугують об’єктом банківського інвестування і мають своїм призначенням підвищення дохрдності банку, оскільки рівень доходності залежить від тривалості вкладень. Вони також сприяють підвищенню якості балансу банку, оскільки можуть бути використані як заклад для одержання позички на міжбанківському риинку. Купівля таких паперів звичайно називається інвестиційними операціями. До них належать: купівля довгострокових державних облігацій, муніципальних облігацій, акцій, корпоративних доовгострокових облігацій.

Довготривалі строки цінних паперів другої групи роблять їх менш ліквідними і більш ризикованими. Тому в деяких країнах обмежуються права банків вкладуватти кошти в окремі види таких паперів. Так, в США всім банкам заборонені інвестиції в корпоративні акції і облігації. В Німеччині ощадним банкам заборонено купувати акції корпорацій. В Україні вкладення у корпоративні цінні папери були значно обмежені — десятьма прцентами їх власних статутнних фондів. З лютого 1996 року це обмеження було скасоване.

Витрати по операцiях з цiнними паперами можна роздiлити на групи:

1) витрати (збитки), понесенi вiд курсової рiзницi;

2) проценти, сплаченi по цiнних паперах: векселях та облiгацiях;

3) витрати на виготовлення даного цiнного паперу (цiнний папiр є високо лiквiдним активом, тому вiн повинен бути захищеним вiд пiдробки).

Комісійні доходи (витрати)

Комісійні — це доходи (витрати) за усіма послугами, наданими (отриманими) контрагентами, окрім комісійних, що подібні за природою до процентів. До них належать:

Комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операції з цінними паперами.

Комісійні доходи (витрати) від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування кредитних (депозитних) рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій з цінними паперами.

Комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і банківських металів для третіх сторін.

Інші комісійні доходи (витрати) за операціями, що визначаються Законом “Про банки і банківську діяльність”.

Неабиякий дохід приносять банкам комісійні від здійснення операцій за розрахунково-касове обслуговування. Цi доходи включають в себе:

а) комiсiю за переводнi операцiї i ведення депозитного рахунку, в тому числi по мiжбанкiвським кореспондентським вiдношенням;

б) комiсiю за касове обслуговування: iнкасацiя, грошовi виручки та перевiз цiнностей;

в) плата за iнкасовi операцiї, тобто за операцiї, пов'язанi з одержанням банками грошей за рiзними документами по дорученню своїх клiєнтiв — чекам, векселям та iн.

г) дохiд по акредитивним операцiям (як документарного, так i грошового);

д) платня за вiдкриття чекової книжки.

Особливiстю формування доходiв комерцiйних банкiв розвинутих країн було надходження доходiв за обслуговування вкладiв до запиту, що становило 3-4% вiд суми всiх доходiв. В останнi роки питома вага цiх доходiв становить 2%. При цьому банки не беруть комiсiю за ведення депозитного рахунку до запитання, але i не платять процентiв по ньому.

Особливiстю українських банкiв в цьому планi є отримання досить високих доходiв вiд ведення валютних рахункiв (висока плата за їх вiдкриття, ведення, закриття) та вiд їх касового обслуговування внаслiдок iнфляцiї.

Значні доходи банки отримують від проведення операцій з іноземною валютою. Цьому сприяє те, що Україна не має своєї вільно конвертованої грошової одиниці. Тому конвертація валюти України в вільно конвертовану валюту супроводжується з певними труднощами. Іншою причиною отримання банками високих доходів від операцій з іноземною валютою в умовах інфляції є високий попит на вільно конвертовану іноземну валюту з боку фізичних і юридичних осіб з метою захистити свої кошти від обесцінювання.

До цієї групи доходів (витрат) належать також банківські послуги. Банківські послуги – надзвичайно доходний, майже безризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а в формі комісійних виплат. Характерною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність з надання послуг банки здійснюють як правило в процесі виконання звичайних пасивних та активних операцій. Єдине, що для цього потрібне, - це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технології.

Сучасні банки західних країн можуть надавати сотні різноманітних послуг юридичним та фізичним особам. Всі їх можна згрупувати в декілька великих груп:

-гарантійні послуги. Надаються у вигляді обіцянки банку своєму клієнту здійснити в майбутньому будь-які дії на його прохання. Такі обіцянки можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань по торгових угодах (виставити акредитив, акцептувати вексель тощо) і по фінансових угодах (дати гарантію по банківському кредиту, виставити акредитив стенд-бай тощо);

-посередницькі послуги. Як посередники банки можуть виступати в багатьох видах операцій на грошовому ринку: в операціях з цінними паперами, у валютних операціях, в кредитних операціях, в розрахункових операціях тощо. За дорученням емітентів банки розміщувати їх цінні папери на первинному фондовому ринку. На вторинному ринку банки можуть виступати як звичайні брокери по купівлі-продажу цінних паперів. Звичайні брокерські послуги банки широко надають суб’єктам валютного ринку, купуючи та продаючи за їх дорученнями. Посередницькі послуги в кредитних операціях банки можуть надавати у випадках, коли самостійно не можуть надати клієнту позичку і змушені залучати до задоволення його прохання інші банки;

-консультаційні, інформаційні, аудиторські послуги, ведення обліку тощо;

-трастові (довірчі ) послуги. Як довірені особи своїх клієнтів, банки можуть надавати широке коло послуг по управлінню майном, по зберіганню цінностей, з продажу і купівлі майна, цінних паперів тощо; по стягненню доходів від цінних паперів та інших цінностей і майна.

Факторинг. З економічної точки зору факторинг належить до посередницької операції. Його доцільно визначати як специфічну послугу, яка надається спеціалізованими закладами (факторинговими фірмами або факторинговими відділами банку) своїм клієнтам у разі їх розрахунково-платіжного обслуговування. Існує декілька визначень факторингу:

При факторингових операціях (купівлі права на стягнення боргу) банк купує у свого клієнта дебіторські рахунки та крім надання йому грошоових коштів, надає ряд послуг до закінчення погашення рахунків: аналіз кредитоспроможноості бооржників, інкасація, облікові операції тощо. За надання факторингових послуг банк стягує з клієнта плату, що складається з: комісійних за послуги по обслуговуванню боргу в розмірі 1-2 % загальної суми придбаних банком рахунків; позичкового процента, нарахований на виданий клієнту аванс. Внаслідок швидкого обігу дебіторських рахунків і в зв’язку з незначним періодом користування авансом (позичкою), дохід банку від позичкового проценту менший ніж від комісійних платежів.

Лізинг. В свiтовiй практицi термiн "лiзинг" використовується для визначення рiзного роду угод, що грунтуються на орендi товарiв довгострокового користування. В залежностi вiд строку, на який складається договiр оренди, розрiзняють три види орендних операцiй: короткострокова оренда (рентинг), середньо строкова (хайринг), довгострокова оренда (лiзинг).

За надання лiзингових послуг банки стягують три види платежiв:

- процентнi платежi (за кредит);

- оренднi платежi (у вiдшкодування вартостi майна);

- комiсiйнi (за ризик, за посередництво).

Комiсiйнi можуть зростати в залежностi вiд виду лiзингу, тобто вiд об'єму лiзингових послуг.

Банки України тільки починають освоювати сферу послуг. зараз широко надаються трастові, консультаційні та інші послуги. Затримка розвитку банківської банківських послуг відбувається як з вини банків (далеко не всі послуги вони можуть надавати), так і з вини їх клієнтів (не пред’являють попит на них).

Торговельні прибутки (збитки)

Торговельні прибутки (збитки) — це чисті прибутки (збитки) від операцій купівлі - продажу різних фінансоввих інструментів. До них належать:

Чисті прибутки (збитки) від діяльності на валютному ринку і ринку банківських монет.

Чисті прибутки (збитки) від операцій з цінними паперами на продаж.

Чисті прибутки (збитки) від торгівлі іншими фінансовими інструментами.

Інші небанківські операційні доходи (витрати)

Доходи (витрати) від банківської діяльності, що не включені у вищеперераховані групи, визначені як “Інші” доходи (витрати). До них належать:

Доходи від цінних паперів з непередбаченим доходом.

Дивіденди від акцій, що зберігаються як об’єкт торгівлі та капіталовкладень.

ІІ. Небанківські операційні доходи і витрати.

Небанківські операційні доходи (витрати) діляться на такі групи:

адміністративні витрати;

інші небанківські операційні доходи (витрати).

Адміністративні витрати — це витрати, пов’язані із забезпеченням діяльності банківської установи. До них належать:

Витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії).

Сплата податків та інших обов’язкових платежів, крім податку на прибуток.

Витрати на утримання та експлуатацію основних засобів та нематеріальних активів.

Інші експлуатаційні витрати (роботи і послуги, що використовуються банком у процесі комерційної діяльності, SWIFT, винагорода посередникам, охорона тощо).

Витрати на утримання персоналу включають:

-витрати з фонду основної заробiтної плати, а також надбавки та доплати, крiм усiх видiв премiй, якi не враховують у витратах банку, а сплачують за рахунок фондiв (в практицi захiдних банкiв вся заробiтна плата вiдноситься на собiвартiсть продукцiї i не обкладається податками на прибуток корпорацiй, тому що потiм вона буде обкладена за допомогою податку з прибутку);

-суми вiдрахувань на державне страхування в розмiрах, визначених законодавчими актами (в Українi — фонд соцiального страхування — 4%, фонд зайнятостi населення — 1,5%, Пенсійний фонд — 32%, фонд лiквiдацiї наслiдкiв катастрофи на Чорнобильськiй АЕС — 10%);

-витрати на службовi вiдрядження, пов'язанi з виробничою дiяльнiстю (в Українi - в межах норм, згiдно законодавства, витрати вище норм здiйснюються за рахунок прибутку).

Витрати на утримання та експлуатацію основних засобів включають в себе:

1. амортизацiйнi вiдрахування на повне вiдновлення основних фондiв; враховуючи службовi, iнкассацiйнi та iншi машини;

2. ремонт (поточний, середнiй та капiтальний);

3. витрати по експлуатацiї

-будiвель та споруд (опалення, водопостачання, каналiзацiї, освiтлення та iн.); технiчних засобiв (телефони, радiостанцiї, комутатори та iн.); обчислювальної технiки.

Хоча деякi види цих витрат невеликi, але разом вони складають приблизно 5 вiдсоткiв банкiвських витрат.

Інші небанківські операційні доходи (витрати) виникають у процесі здійснення небанківських операцій, які є складовою діяльності банку. До них належать:

Доходи (витрати) від продажу основних засобів, нематеріальних активів і фінансових інвестицій (вкладень у цінні папери на інвестиції, в асоційовані і дочірні компанії).

Доходи (витрати) від орендних операцій.

Доходи від продажу окремих небанківських послуг (аудиторські послуги, підтримка програмного забезпечення, консультації нефінансового характеру тощо).

Інші операції.

Кількість і склад доходів і витрат залежать від багатьох факторів, як наприклад, кількість виконуваних комерційним банком операцій і послуг, має він філіали чи ні тощо, тобто кожний банк має свій склад прибутку, але на загальних засадах.

У банківській справі прибуток визначається шляхом зменшення валового доходу, отриманого у вигляді процентів за надані кредити, плати за розрахунко-касове обслуговування клієнтів, доходів від операцій з цінними паперами, доходів від факторингових та лізингових операцій та інших доходів, на суму витрат по цих операціях, а також на:

а) нараховані проценти на:

- розрахункові, поточні та інші рахунки резидентів та неризидентів;

- кореспондентські рахунки інших банків та кредитно-фінансових установ, включаючи неризидентів;

- внески фізичних осіб - резидентів та неризидентів;

- боргові зобов"язання банків (облігації, депозитні та ощадні сертифікати, векселі, боргові розписки, банківські накази та інше);

- рефінансований кредит НБУ, придбаний на аукціоні;

-міжбанківський кредит, включаючи пролонговані міжбанківські кредити за взаємною згодою сторін;

б) витрати на розрахунково-касове обслуговування клієнтів банку, включаючи плату за операції по кореспондентським рахункам, плату іншим банкам за надання розрахунково-касових послуг та інше;

в) відшкодування витрат на організацію та утримання служб інкасації та безпеки банку, а також перевезення валютних цінностей;

г) невідкладні витрати по операціях з золотом, дорогоцінними металами та камінням (утримання скуплених педіктов, послуги спецзв"язку, вартість пакування та інше);

д) витрати, пов"язані з підготовкою та розміщенням платіжно-розрахункових коштів (пластикових карток, дорожних чекі та інше), необхідних для забезпечення діяльності банку;

е) витрати на проведення факторингових довірчих та лізингових операцій;

є) витрати на придбання бланків ощадних та депозитних сертифікатів, векселів і інших цінних паперів, а також витрати, пов"язані з виплатою комісійної винагороди депозитарію цінних паперів, фінансовим посередникам;

ж) витрати на проведення експертизи кредитних ризиків, оцінки вартості майнових цінностей та майнових прав, прийнятих під заставу;

з) витрати на виплату внесків обов"язкового страхування вкладів громадян.

Таким чином, визначивши доходи та витрати банку ми прийшли до поняття прибутку комерційного банку. Як вже раніше вказувалося, прибуток є результатом всієї діяльності комерційного банку. Тому яку суму прибутку отримує банк в даному звітному періоді, таку і оцінку дадуть ефективності діяльності банку взагалі та окремих його підрозділів.

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз формування і використання прибутку комерційного банку.