ВІДНОСИНИ МІЖ ЗАКОНОДАВЧОЮ І ВИКОНАВЧОЮ ГІЛКАМИ ВЛАДИ

2.3. ВІДНОСИНИ МІЖ ЗАКОНОДАВЧОЮ І ВИКОНАВЧОЮ ГІЛКАМИ ВЛАДИ

2.3.1. Парламенти у системі органів державної влади країн роз­винутої демократії

Парламенти відіграють визначну роль у системі державного уп­равління. Саме вони забезпечують і гарантують демократичний устрій.

Парламенти мають різний вплив на дії виконавчої і судової влад, а отже і на суспільно-політичне життя країни. Це обумовлено поло­женнями конституції держави, а саме, тими повноваженнями, які надані парламенту у системі державного управління. Як було зазна­чено вище, демократичні суспільства знають три форми державного правління: парламентська республіка, президентська республіка і парламентсько-президентська республіка.

В Канаді глава держави (Генерал-губернатор) призначається королевою Великобританії, у Великобританії главою держави є монарх. Ці держави мають парламентську форму правління. У них кабінети міністрів і парламент контролюються однією партією або коаліцією партій. Парламент обирає прем'єр-міністра, який одно-

ВИСНОВОК

Підсумовуючи ггцмдіту, зазначимо, що хоча парламентський спосіб прийняття Конституції України певною мірою зберіг зако­нодавчу гілку від того усіченого державно-правового статусу, який був змодельований президентським проектом Основного Закону і намічався для прийняття його непарламентським шляхом, через референдум, перспектива подолання Верховною Радою антидемо­кратичної тенденції зниження її ролі в системі розподілу влад і на базі нової Конституції пов'язана з дуже великими труднощами. Як свідчить здійснений аналіз, конституційний аспект проблеми в недосконалості, прогалинах та обмеженості конституційних гарантій розвитку українського парламентаризму.

Зміцнення позицій Верховної Ради вимагає інтенсивних, кон­структивних та всебічних зусиль, покликаних добудувати та вдоско­налити правовий фундамент становлення і розвитку парламентських інститутів шляхом: 1) змін та доповнень Конституції; 2) розробки і прийняття конституційних законів та інших актів; 3) тлумачення Конституції, особливо системного. Цілісна система правового забез­печення діяльності Верховної Ради має вибудувати міцний заслін наступу і натиску на парламентаризм, закріпити всебічні, суворі і повні нормативні гарантії, які б, з одного боку, гарантували провідне місце законодавчої влади в державному механізмі, а з іншого — забезпечували повнокровне і ефективне зідйснення Верховною Радою загальновизнаних світом парламентських прерогатив, зокрема:

прийняття законів, бюджетна та структуроутворююча сфери, пар­ламентський контроль.

Інший напрямок зміцнення парламентських інститутів в існуючих умовах правового поля міститься в практичній площині. І все ж таки не звертаючи уваги на недоліки, недосконалість і прогалини нор­мативної бази, необхідно наполегливо і динамічно розгортати широ­ку і ефективну діяльність Верховної Ради у всіх сферах, що класично притаманні парламентам. Конкретні позитивні результати практич­ної роботи загальнодержавного органу народного представництва неодмінно змінять співвщношення конституційної моделі Верховної Ради і фактичної на користь останньої.

Такий підхід до заповнення конституційних прогалин не тільки можливий, але й реальний. Прикладом в досліджуваному контексті може служити Французька Республіка. Адже в умовах авторитарної Конституції 1958 р. еволюція П'ятої республіки дещо пом'якшила авторитарні риси напівпрезидентського режиму. Про це свідчить

те, що після де Голля помітно посилились де-факто політичні позиції парламенту¹⁵. Як стверджує французький дослідник держав­ності П'ятої республіки, практика подолала навіть конституційну заборону на прийняття парламентом законів поза закритим пере­ліком питань, окреслених — ст. 34 Конституції. "Сьогодні мало що залишилось від принципу, який визначав сферу, що резерву­валась законом,— пише проф. Ф. Ардан.— Розробники Конституції 1958 р. намагались обмежити сферу, в рамках якої парламент міг би здійснювати свою законотворчість, але зрештою жодна із зацікав­лених сторін не стала вимагати неухильного виконання їх волі"¹⁶. Т У більш широкому плані проблеми розвитку українського пар­ламентаризму як важливого віддзеркалення і водночас підтримки свободи суспільства пов'язуються з парламентським правом.

Юридична теорія, державно-правова практика, а також право­свідомість суспільства сьогодні, здається, одностайно сприймають ідею щодо існування в Україні нової наукової і правової матерії. Але різні аспекти даної проблеми продовжують дискутуватись, відбувається пошук рішень, пов'язаних з місцем парламентського права в загальній системі українського права, співвідношенням конституційного (державного) і парламентського права. Найбільш можливим уявляється бачення парламентського права в якості під-галузі конституційного (державного) права.

Становлення і динамізація парламентського права, посилення його позитивного впливу на формування і еволюцію парламентських інститутів, підвищення ефективности їх діяльності на сучасному етапі і в прогностичному плані висувають нагальну потребу коди­фікації парламентського законодавства. При цьому визначення парламентського права підгалуззю конституційного (державного) права аж ніяк не міняє висновок щодо потреби кодифікації парла­ментського законодавства. Адже правові системи зарубіжних держав мають кодекси у більш вузькіх сферах¹⁷.

Здійснення кодифікації парламентського права диктує гостру необхідність, по-перше, розробки концепції даної кодифікації. По-друге, радикального реформування діючих актів, що регламентують суспільні відносини у сфері парламентського права з метою при­ведення їх у відповідність з Основним Законом. По-третє, підго­товки нових правових форм, спрямованих на регулювання органі­зації та функціонування парламентських інститутів.

При цьому слід наголосити, що реалізація Конституції з точки зору побудови законодавчого забезпечення діяльності Верховної

42

Ради обумовлює проведення широкого фронту робіт по створенню нових законодавчих актів. Під таким кутом зору назвемо тільки низку правових форм, побудова яких безпосередньо зафіксована у розділі IV Конституції — "Верховна Рада України" (правда, кон­кретні найменування, на жаль, не закріплені), або витікає із змісту даного розділу: закон про несумісність депутатського мандату з іншими видами діяльності (ст. 78, 81); закон про запит народного депутата України (ст. 86); закон про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101), закон про регламент Верхов­ної Ради та інші.

В теоретичному плані просування у вирішенні складної, багато-аспектної і актуальної проблеми динамізації українського парламенту викликає нагальну необхідність розгортання і поглиблення наукових досліджень у цій сфері, а також видання відповідних праць. В такому плані дивує, що підготовлена і рекомендована до друку вченою радою Інституту держави і права монографія "Законодавча влада України" ніякого просування до видання не одержала.

Рішення такого масштабного завдання, яким є становлення і розвиток українського парламентаризму, потребує зусиль всього суспільства. В такому руслі корисним і раціональним уявляється створення конструктивного, широкого руху за формування, зміц­нення і розвиток парламентських інститутів в Україні. Він міг би об'єднати народних депутатів, вчених, державних і громадських діячів, представників всіх прогресивних верств суспільства.

*/********************************************************************

Л.13. УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Посада уповноваженого з прав людини (омбудсмена) існує в багатьох країнах світу. Вона вперше була введена у Швеції в 1809 році. Основною функцією обмундсмена тоді був нагляд за правосуд­дям. Тепер у переважній більшості країн основною функцією ом-будсменів є контроль за діяльністю адміністрацій, тобто органів ви­конавчої влади.

Уповноважений з прав людини не втручається у справи суду і органів місцевого самоврядування. Він не може видавати приписи чи анулювати рішення адміністративних органів.

В Англії, наприклад, омбудсмен має право викликати служ­бовців виконавчої влади і надати їм відповідні рекомендації щодо захисту порушеного права. Відповідно, Посередник у Франції і На­родний захисник в Іспанії здійснюють нагляд за діями державної адміністрації. Вони мають право доступу до документів, дають ре­комендації щодо справедливого вирішення скарг, можуть порушува­ти справу про відповідальність будь-яких посадових осіб. В деяких країнах (Фінляндія, Польща) омбудсмен може оскаржувати дії не­державних органів, опротестовувати рішення суду.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини керує інституцією, яка не входить до структури Верховної Ради. Це само­стійний конституційний орган влади. Він функціонує при Верховній Раді незалежно від державних органів та посадових осіб. По відно­шенню до нього Верховна Рада виступає як вищий орган управлін-

ня. Його діяльність "доповнює існуючі засоби захисту конституцій­них прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод " (стаття 4 закону "Про Упов­новаженого Верховної Ради України з прав людини").

У Законі, який було прийнято Верховною Радою 23 грудня 1997 року, зазначається, що "парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав лю­дини" (стаття 1).

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповнова­жений є:

• захист прав і свобод людини і громадянина, проголоше­них Конституцією України, законами України та міжна­родними договорами України;

• додержання та повага до прав і свобод людини і громадя­нина суб'єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону;

• запобігання порушенням прав і свобод людини і громадя­нина або сприяння їх поновленню;

• сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Консти­туцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

• поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробіт­ництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

• запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалі­зації людиною своїх прав і свобод;

• сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має право (за статтею 13 Закону):

• невідкладного прийому вищими посадовами особами дер­жави, керівниками органів місцевого самоврядування;

234

• бути присутніми на засіданнях Верховної Ради, Кабінету міністрів, Конституційного Суду, Верховного Суду, суддів загальної юрисдикції;

• безперешкодно відвідувати органи державної влади, орга­ни місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності;

• на ознайомлення з документами, включаючи документи органів прокуратури і судів;

• вимагати від посадових осіб органів державної влади і органів місцевого самоврядування проведення перевірок діяльності підконтрольних їм підприємств, установ і орган­ізацій;

• запрошувати посадових осіб і громадян України для от­римання від них пояснень щодо обставин, що перевіря­ються;

• відвідувати місця попереднього ув'язнення і установи відбування покарань засудженими, установи примусового лікування;

• бути присутніми на засіданнях судів усіх інстанцій;

• перевіряти стан додержання встановлених прав людини і громадянина державними органами, що здійснюють опе-ративно-розшукову діяльність

Уповноважений Верховної Ради з прав людини представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами дер­жавної влади, органами місцевого самоврядування, підприємства­ми, установами та організаціями незалежно від форм власності.

Похожие работы

Конституционное право Украины

Скачать

33739

0

0

... личности. Поэтому конституции, в том числе и Конституция Украины, являются результатом согласованных интересов личности и государства, результатом консенсуса, компромисса. Другими словами конституционное право Украины основано на договорных основах, а не на односторонней воле определенной группы партии или личности. Таким образом, к предмету конституционного права Украины следует отнести прежде ...

Общие и различные качества в работе Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации и в Украине

Скачать

60459

0

0

... органов государственной власти Украины, создает предпосылки для широкого применения международно-правовых норм в национальной правовой системе. 3. Уполномоченный по правам человека в Российской Федерации Во многих зарубежных странах аналогичный институт народного защитника (омбудсмена) в различных модификациях существует уже и течение длительного времени. В России же его создание находится ...

Современные ориентиры внешней и внутренней валютной политики Украины

Скачать

45346

0

0

... места в мировом сообществе. Безусловно, и общепризнанные достижения Украины в деле строительства своей внешней политики являются ярким показателем ее способности справиться и с этими задачами.[6] 5. Внутренняя валютная политика Политика Украины не случайно сравнивается с политикой Франции. Их потенциалы не просто равны, по некоторым, очень важным природным показателям Украина своим ...

История народного хозяйства Украины и зарубежных стран

Скачать

374233

5

3

... было обеспечение нужд оборонной промышленности отечественного производства. На это были напрвлены все усилия рабочих, ученых, инженерно - технических работников. Восстановления народного хозяйства Украины, как и других районов страны, пострадавших от войны проходило на основе тесного сотрудничества и взаимопомощи союзных республик. На Украину со всех концов страны неприрывным потоком шли эшелоны ...