Діяльність Директорії у 1919-1920 рр

44.  Діяльність Директорії у 1919-1920 рр.

 Створена 14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Укр. Національно-визвольної Спілки в Києві, як межпартийный орган соцпартій У (політичний керівник - В. Винниченко, військовий - С. Петлюра. Директорія домоглася нейтралітету німців і за допомогою корпуса стрільців під командуванням Е. Коновальца розгромила 18 листопада 1918 р. війська гетьмана Скоропадското в 30 км південніше Києва (причина слабості гетьмана - див. попереднє питання). У середині грудня Скоропадський, зрозумівши безнадійність ситуації, відрікається від влади на користь Директорії і біжить у Німеччину. Внутрішня політика директорії носила закономірно суперечливий характер: а) издала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не могла його реалізувати, забороняючи самовільний поділ землі; б) уникаючи беззакония, лишила в недоторканності польські маєтки на У; в) у січні 1919 р. провела вибори в парламент («Трудовий конгрес»), але реальної законодавчої влади створити не могла; г) оголосила про об'єднання ЗУНР з УНР («Злука »), але через гостру класову боротьбу в обох державах об'єднання У залишилося на папері; д) прихильники Винниченко закликали до першочергового рішення соціальних проблем, а прихильники Петлюри - до зміцнення незалежності (через посилення армії й адміністративних органів). Зовнішня політика Директорії: 1) відношення із Сов. Росією: а) ворожість друг до друга; б) підтримка супротивників один одного (Росія - Радянську У, Директорія - ринулася до спілки з білогвардійцями, Антантою); в) відкрита війна один з одним (січень-лютий 1919 р.). 2) Відношення з Антантою: а) після поразки Німеччини - прагнення ввійти під заступництво Антанти (посилка представників у США, Англію, Францію, Італію й ін.; участь у Парижской мирної конференції і т.д.); б) ставка Антанти (особливо Франції) на Польщу; 3) Відношення з білогвардійцями: а) від військових дій (монархіст Денікін не визнавав незалежної У) до збройного нейтралітету перед настанням Червоної Армії в середині 1919 р. і до підтримки Врангеля в 1920 р., що стремились з'єднатися з Петлюрою і белополяками для спільної боротьби з радянською владою. 4) Відношення з Польщею: а) постійна боротьба з польськими домаганнями на західно-укр. землі (В. Галичина й ін.); б) проте в 1920 р. Петлюра йде на спілку з Пилсудским проти Сов. Росії (див. таке питання). Висновок: влада Директорії була Хитливої, через суперечливий характер внутрішньої і зовнішньої політики, чим і скористалася Сов. Росія в січні 1919 р., захопивши територію УНР; офіційно Директорія була ліквідована 20 листопада 1920 р. указом Петлюри, що привласнив собі усе її повноваження.

45.  Проголошення ЗУНР та її злука з УНР.

 У Галичині - 18 жовтня 1918 р. у Львові відбулося загальне собранне укр. політичних діячів Галичини і Буковини, що обрало керівний орган - Національний Рада, що заявив про прагнення об'єднати усе західно-укр. землі в єдину державу (Галицню, Северо-Западною Буковину і Закарпаття). У листопаді 1918 р. Национальный Рад увів війська у Львів і в Східну Галицню, проголосив 18 листопада 1918 р утворення Западно-укрдинской Народної республіки (ЗУНР, Президент - Е. Петрушевич, голова уряду - К. Левицкий). Було зроблене таке: для захисту республіки - утворив власну Укр. Галицьку армію (УГА; 40 тис.), сформував місцевий адміністративний апарат керування (з австрійських органів влади на місцях), виступив проти націоналізації значних підприємств і передача землі селянам. Що відіпхнуло від Національної Ради селянські і робітники маси, прискорило утворення революційних Рад, Компартии В. Галичины і збройне повстання в Дрогобичі (квітень 1919 р.) із вимогою возз'єднання із Советской У. У результаті: підірвана зсередини ЗУНР не сумела відстояти В. Галичину і 3. Волынь, захоплену Польщею в червні-липні 1919 р.; уряд ЗУНР зі Львова переїхало в Станіслава. 3 листопада 1918 р. 10-тисячне Буковинське Вече висунуло вимогу: «Хочемо до У», унаслідок чого: 1) відповідно до рішення укр. і румунських парламентерів у Віден, місто Чернівц, повіти Заставна, Кицмань, Вашковцы, Выжныца цілком, а Черновицкий і Серетский частково створювали особливу укр. територіальну область; 2) мова йшла не про автономію в складі Австро-Угорщини, а про приєднання австрійські частини Укр. ой Буковини до УНР. На короткий час утворилася ЗУНР - буржуазна держава в 3. У в 1918-1919 р. Більшість земель З. У (В. Галичина, Сев. Буковнпа, Холмщина, Закарпаття), не змогло домогтися незалежності, тому що: 1) їхній повстання спалахували розрізнено друг від друга, були погано підготовлені, неорганизованны, поступалися в чисельності озброєнню військам сусідніх держав; 2) Сов. У. була не в силах зробити їм діючу поміч.

46.  Встановлення Радянської влади в У у 1920 р. підсумки та наслідки громадянської війни.

 Положення на У в 1920 році характеризується закінченням цивільної війни (радянсько-польська війна, розгром армії Врангеля в Криму, петлюрівських і білогвардійських військ на Правобережжя У). Радянсько-польська війна, причини: 1) прагнення уряду Пилсудского знищити Сов. Влада в У; 2) розширити межа Польщі (за рахунок частини Литви, Білорусії й У); 3) збити розжарення социальною невдоволення польських робітників і селян, переключивши їхню увагу від внутрішніх проблем на патріотичну хвилю; 4) скористатися спілкою з Петлюрою на дуже вигідних для Польщі умовах (по Варшавській угоді квіт. 1920 р. Петлюра обіцяв Польщі В. Галичину, 3. Волынь, частина Полісся, забезпечував продовольством пол. армію; надавав війська для походу на Київ). У результаті: створивши 2-кратну перевагу сил (на У - 5-кратне), Польща за декілька місяців захопила Білорусію, Правобережжя У и Київ. У відповідь Радянський уряд: 1) опублікував обертання до своїх громадян, у якому викривалися цілі імперіалістів; 2) оголосило нову мобілізацію що дала 0,5 млн. нових бійців; 3) перекинуло з інших фронтів на польський 1-го Кінну армію, 25-ю Чапаевскую дивізію й інші з'єднання, що відрізнилися; 4) не відбулося обіцяне Петлюрою «усенародне повстання» і на У «проти Рад». У результаті настання Червоної армії: 1) у ході київської операції - Юго-Западный фронт (під командуванням Егорова), кинувши в прорив 1-го Кінну армію, прорвав фронт, звільнив Київ і наступав на Львів; 2) Західний фронт (під командуванням Тухачевского) звільнив Білорусію і наближався до Варшаві. У результаті швидкого Радянського настання було порушене співвідношення сил на користь Польщі, тому що: а) вторгнення на пол. територію викликала потужне національно-визвольне прямування в Польщі, що посилилося через помилкове створення Тимчасового Революційного Комітету Польщі (Дзержинський, Мархлевский, Кін і ін.), що створив госхозы і загонявших насильно в них селян, що проводив антирелігійну політику, що заохочувала убивства ксьондзів і т п.; б) создание 15 липня 1920 року Галицької соціалістичної радянської республіки виявилося штучним, а трудящі З. У у своїй масі не підтримали гасел Галревкома - «грабуй буржуазію в самому справжньому змісті цього слова»; в) Польська армія швидко провела мобілізацію і знову одержала перевагу військових сил; г) Сов. війська були измотаны 500-800 км настанням, відірвалися від тилів і понесли великі втрати; д) утворився величезне розірвання між наступавшими Зап. і Юго-Западным фронтами. Польська армія, организовав настання, завдала поразки Кр. Армии, що понесла величезні втрати і відступила. Бачачи, що війна може прийняти затяжний характер, до чого не були готові обидві сторони. - Польща підписує з Росією й У Ризький мирний договір (березень 1921 р.), по якому до Польщі відходили західні райони У и Білорусії. Настання Врангеля - зміцнившись у Криму, залишки Деникинской армії під командуванням барона Врангеля (150 тис.), використавши радянсько-польську війну, спробували організувати новий похід: а) неудачный прорив під Каховкой, у надії з'єднатися з польськими і петлюрівськими військами; б) захват Мелитополя і Маріуполя, у надії прорватися до донського козацтва. У відповідь Радянським урядом: а) був утворений Південний фронт під командуванням Фрунзе (штаб дислоцировался в Харкові); б) проведена нова мобілізація, сформована 2 Кінна армія (ком. Миронов), перекинені з Польського фронту 1-я Кінна армія й інші з'єднання, що відрізнилися; в) підписана спілка з Махно про спільні дії проти Bpaнгеля. У результаті Червона Армія: 1) ударивши з Каховського плацдарму, звільнила південну У; 2) 2-мя ударами (через Турецький вал і оз. Сиваш) прорвалася в Крим, де були знищені залишки врангелевской армії (частина з яких - 150 тис. військ і цивільного населення - евакуювала в Туреччину французька ескадра, що дотепер рахується видатною військовою операцією). Останнім осередком опору стала територія междуречья Дністра і Юж. Бугу, де знаходилися залишки білогвардійських і петлюрівських військ. Через нечисленність, відсутності широкої підтримки в населення вони були розгромлені Червоною Армією. Відрізнилися при цьому корпус Червоного козацтва В. Примакова і кавалерійська бригада Г. Котовского.