Політика Узації: причини, суть, наслідки

49.  Політика Узації: причини, суть, наслідки.

1923 р. – 12 З’їзд РКП(б), прийнята політика коренізації. Ця політика передбачала підсилення зі підготовки кадрів корінної нації. Ця політика проводилася по таким напрямкам: створення політичних та економічних умов для всебічного культурного розвитку нац. меншин. На чолі партійного апарату в У став Каганович. На чолі уряду став Чубар, керівник наркому юстиції був Скрипник. Перші кроки – впровадження укр. мови у державний та партійний апарат. У серпні 1923 року прийнята спеціальна постанова за якої всі урядовці повинні були пройти курси вивчення укр. мови. У 1925 р. вийшла постанова “Про використання укр.ої мови у державній публікації”. З 1922 р вся партійна документація велась укр. мовою. Зросла кількість укр. установ. 92 % дітей навчалися укр. мовою. У 1927 році укр. мовою видавали 50 % книг. У 1933 р на У існували 426 газет, з них 372 – україномовні. Укр. мова почала використовуватись у військових частинах, інших вищих навчальних закладах. Існували, навіть плани реорганізувати армію за територіальним принципом. Це підтримував Фрунзе. В 1934 р Київ став столицею У.. Водночас в У багато робилося для національних меншин. Було створено 13 нац. районів, 954 ради на селі, 100 нац. рад у містах. На У працювали німецькі, болгарські, польські, єврейські та інші школи, театри, бібліотеки. У. піклувалася також і про українців, які жили за межами У. (6,5 млн.). 2 млн. – на Кубані, 1,3 млн. – Курська губерня, 1 млн. – Воронезька губернія, 600 тис. – Туркестан. Тут створювали укр. школи, видавали газети укр. мовою. Під час проведення політики Узації були також певні помилки та пррахунки. На початку 30-х років Сталін припиняє політику Узації. Проводиться політика централізації та русифікації. Після того, як У. ввійшла, вона втратила свою незалежність. На початку 30-х років починається нац. гніт укр.. народу.

50.  Угода між СРСР та фашистською Німеччиною 1939 р. та зміна статусу західноукраїнських земель.

 Перебування роз'єднаних укр. земель у складі СРСР, Полину, Чехословаччини, Румунії - один із найбільше складних моментів політичного положення в Центральної і Східної Європі напередодні другої світової війни. Геополітичне розташування цих земель зробило їхнім об'єктом сутички інтересів СРСР і Німеччини. Западно-укр. землі в системі радянсько-німецьких договорів 1939 року. Гітлер розглядав У, як майбутній плацдарм у завоюванні СРСР, використовував «укр. карту» для притягнення союзників у центрі Європи (у 1938 р. він підтримав утворення автономії Закарпаття - Карпатской Русі, що у такому році була окупована за згодою Німеччини її спільницею - Угорщиною). СРСР ринувся перемістити і зміцнити свою західну межу, відтягнути початок війни шляхом угоди з Німеччиною. Советско-Германский договір про взаємодопомогу і ненапад був підписаний 23 серпня 1939 р. Секретный протокол, оформлений додатково до пакту, передбачав поділ сфер впливу й окупації в Європі. Радянському Союзу передавалися усе західно-укр. землі. 1 вересня 1939 р. Німеччина вступила в Польщу, почалася друга світова війна. 17 вересня Червона Армія перейшла польську межу і зайняла майже всі землі, населені українцями, білорусами (територія загальною площею більш 190 тис. кв. км. , населенням більш 12 млн. чел.). Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованої гітлерівцями, була уточнена в германськ-радянсько-німецькому договорі про дружбу, і межа від 28 вересня 1939 р. Укр. землі Лемкивщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття - Угорщиною. У червні 1940 р. Румунія передала СРСР Бессарабію і Північну Буковииу. Після возз'єднання з У на західно-укр. землях були проведені соціально-економічні, перетворення, що носили суперечливий характер. Реформи включали: 1) конфискацию поміщицьких і монастирських земель; 2) национализацию банків і значної промисловості; 3) реконструкцию і будівництво нового виробництва; 4) проведение виборів; 5) меры по українізації, зміцненню системи просвітництва й охорони здоров'я; 6) создание системи соціального забезпечення й ін. Проте ці реформи: 1) осуществлялись уже звичними на сході жорсткими командно-адміністративними методами; 2) не враховували місцевих особливостей, порушували звичний уклад життя західних українців; 3) вели до ліквідації раніше створених структур (заборона полтических партій, арешт і депортация їхніх лідерів, насильницька колективізація, припинення діяльності товариства «Просвіта» і ін.); 4) сопровождались. репресіями (було заарештовано і выслано біля 10% населення: службовців старого держапарату, місцевих комуністів, служителів церкви, підприємців, заможних селян, значна частина інтелігенції). Входження Західної У в склад УРСР була важливою подією; вперше українці об'єдналися в рамках однієї державної структури, але через свою нетривалість це об'єднання не призвело до глибоких перерв у житті парода. Поряд із визначеними зсувами в економічному, соціальному і культурному житті, населення Західної У придбало і чималий негативний досвід ознайомлення з радянською системою. До того ж у період відступу частин Червоної Армії влітку 1941 року за наказом із Москви органи НКВД знищили більш 15 тисяч заключенных, велику частину з них - у в'язницях Западной У.