Причини та рушійні сили глобалізації

1.3. Причини та рушійні сили глобалізації.

Що стосується причин і рушійних сил глобалізації світової економіки, то в основі цього явища лежать декілька чинників, що відносяться до ведучих сфер сучасного життя [13, 14].

По-перше, це економічний чинник. Величезна концентрація і централізація капіталу, зростання великих компаній і фінансових груп, які в своїй діяльності все більше виходять за межі національних кордонів, освоюючи світовий економічний простір.

По-друге, політичний чинник. Державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більш прозорими, дають все більше можливостей для свободи пересування.

По-третє, міжнародний чинник. Динаміка глобалізації пов’язується з датами великих міжнародних подій. Так, називають три такі віхи, що стимулювали процеси глобалізації. Це, передусім, конференція Європейських співтовариств в Люксембурзі в 1985 р., яка прийняла Європейський акт (набрав чинності в 1987 р.), що проголосив чотири свободи в міжнародному русі товарів, людей, послуг і капіталу.

Далі, це конференція ГАТТ в Пунта-дель-Есте в 1986 р., що відкрила Уругвайський раунд переговорів (про зниження тарифів і інших обмежень в торгівлі).

І нарешті, це возз’єднання Німеччини і ліквідація СЄВ і Варшавського пакту.

Серед причин, що прискорили процеси глобалізації колишній (протягом багатьох років) міністр закордонних справ ФРН X. Д. Геншер надає важливе значення закінченню “холодної” війни і подоланню ідеологічних розбіжностей між Сходом і Заходом, які не лише розколювали Німеччину і Європу, але і торкалися так чи інакше й інших частин світу.

По-четверте, це технічний чинник. Засоби транспорту і зв’язку створюють досі небачені можливості для швидкого поширення ідей, товарів, фінансових ресурсів.

По-п’яте, суспільний чинник. Послаблення ролі традицій, соціальних зв’язків і звичаїв сприяє мобільності людей в географічному, духовному і емоційному значенні.

По-шосте, лібералізація, дерегулювання ринків товарів і капіталу посилили тенденцію до інтернаціоналізації економічної діяльності [26, c.69-71] .

Перше питання, яке виникає в зв’язку з цим, звучить так: в якій мірі ми дійсно маємо справу з новим явищем, а не просто з новим дзвінким словом, вказуючим, по суті, те ж саме, що вже давно називалося “інтернаціоналізацією господарського життя” і використовувалося для характеристики розвитку міжнародних економічних зв’язків ще в кінці XIX - початку XX ст.? Про це вже йшла мова вище. Але тим часом можна зустріти твердження, що сама по собі глобалізація аж ніяк не нове явище. При цьому робляться посилання навіть на Древній Рим, під егідою якого знаходилася велика частина античного світу, на ганзейське об’єднання в середні віки і комуністичне рух, який кинув лозунг: “Пролетарі всіх країн, єднайтеся!”. Новим, з цієї точки зору, представляються лише нинішні масштаби цього процесу, який вперше прийняв дійсно всесвітній, глобальний характер.

Останнє твердження справедливо, але вирішальне значення мають не кількісні, а якісні параметри.

У чому ж перебувають ці якісно нові межі, чим відрізняються вони від того, що відбувалося в цій області 100 років тому? Ці відмінності справді вражають.

Варто почати з того, що раніше міжнародні економічні зв’язки розвивалися переважно в рамках колоніальних імперій (британської, французької, німецької, голландської, фактично і американської), що сформувалися до того часу і лише потім між самими метрополіями.

Сучасні процеси глобалізації розгортаються передусім між промислово розвиненими країнами і лише у другу чергу захоплюють країни, що розвиваються (в минулому в більшсті - колоніальні володіння) [6, c. 41-43].

Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля, а точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировинні товари.

А як йде справа зараз? І основні напрямки і товарний склад міжнародної торгівлі істотно змінилися: переважаюче місце зайняв товарооборот між найрозвинутішими країнами, а його товарне наповнення складають машини, обладнання, науковоємкі, високотехнологічні предмети і інші готові вироби. За своїм змістом це переважно не міжгалузева, а внутрішньогалузева торгівля, заснована на внутрішньогалузевій спеціалізації окремих країн.

Далі основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституціональною формою якого виступають транснаціональні корпорації. Міжнародна торгівля як така значною частиною реалізує процеси спеціалізації і кооперування або в рамках однієї і тієї ж ТНК (між її головним підприємством і філіали в інших країнах або між різними філіали), або з іншими ТНК, або між ТНК і звичайними компаніями різних країн. В основі цієї торгівлі все частіше лежать не разові комерційні операції, а довгострокові виробничі зв’язки на базі відповідних альянсів, угод про співпрацю і т.п. Ця загальна тенденція, хоча і в меншій мірі, простежується і в економічних зв’язках з участю країн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою[29, 30].

Абсолютно нове явище, характерне для сучасних процесів глобалізації, - становлення і прогресуюче зростання фінансових ринків (валютних, фондових, кредитних), що величезним чином впливають на всю сферу виробництва і торгівлі в світовій економіці [4, c.74-75].

Але головне полягає в якісній зміні всієї фінансової сфери і її ролі в міжнародному економічному житті. До недавнього часу фінансові ринки передусім обслуговували реальний сектор економіки: тут здійснювалися платежі, розрахунки, надавалися короткострокові (для покриття недостатньої ліквідності) і довгострокові (інвестиційні) кредити, мобілізувалися необхідні для цього сектора фінансові ресурси на ринках цінних паперів (облігацій як боргових зобов’язань і акцій як титулів власності). Поступово, однак, особливо у 80-90-і рр., ця сфера стала набувати багато в чому самодовліючого, самостійного значення. Це перетворення, яке призвело до її величезного кількісного зростання, сталося внаслідок тих широких можливостей для чисто фінансових, спекулятивних і страхових операцій (і внутрішніх, і міжнародних), які пов’язані з цією сферою. Ці можливості ще більш розширилися з появою в 70-80-і рр. нових фінансових інструментів і операцій - так званих похідних цінних паперів (деривативів), насамперед ф’ючерсів і опціонів [2].

В цих умовах міжнародна фінансова сфера, яка є “слугою”, стала мати все більший вплив на “господаря”, фінансовий “хвіст” став частково управляти економічною “собакою” [13, c.34]. Фінансова криза, що почалася в Південно-Східній Азії восени 1997 р., наочно продемонструвала цю нову ситуацію: 1) роль фінансових ринків, що колосально зросла і 2) глобалізацію цих ринків, що далеко зайшла: саме тому події в Азії тут же позначилися на таких же ринках - а звідси і на економіці в цілому - в Європі і в США.

Множаться скарги, звернені частіше за все у “відкритий космос”, з приводу того, що “глобальна інтеграція фінансових ринків набуває все більшої і великої сили, підриваючи національну экономічну, грошову і фіскальну політику”. А президент Франції Ж.Ширак назвав спекулятивні операції на міжнародних фінансових ринках "СНІДом нашої екноміки” [59, c. 2].

Тим часом на такі операції припадає приблизно 90% щоденних валютних операцій і тільки 10% обслуговують зовнішню торгівлю. У зв’язку з цим фінансові ринки називають іноді “економікою казіно”, причому в цю гру вже втягнулися і такі солідні організації, як пенсійні фонди. У цей час на кожний долар або фунт стерлінгів, зайнятих в міжнародній торгівлі, доводиться 8-9 таких же одиниць в чисто фінансовому обороті.

В умовах нинішньої, інноваційної стадії світового розвитку, заснованої на науково-технічному прогресі, однією з рушійних сил глобалізації стає міжнародний обмін технологією [35].

І ще один наслідок НТП: на новій технічній базі докорінно змінилися транспортні і комунікаційні умови світової економіки, так важливі для розвитку міжнародних зв’язків. Автомашини, авіація, контейнерні перевезення, комп’ютерні мережі, оптико-волоконні лінії і космічний зв’язок незмірно розширили можливості для переміщення на будь-які відстані людей і товарів, а також для міжнародного спілкування.

У сучасних умовах величезне значення для всієї світової економіки і особливо її міжнародного сектора придбала інформація - економічна, фінансова, політична, науково-технічна. Зі зростанням масштабів економічної діяльності, з розширенням загальних рамок світових ринків - товарних, фінансових, фондових, інтелектуальній власності, ринків послуг, компаній і інвестиційних проектів для прийняття рішень, особливо середньострокового і тим більше довгострокового характеру, потрібний все більший обсяг різноманітної інформації. Процеси глобалізації охоплюють і цю специфічну галузь. Виникає не тільки швидко зростаючий світовий ринок інформаційних технологій, але й ринок міжнародної інформації (різні бази даних), яка сама по собі стає цінним, дорогим товаром, і притому таким, що швидко псується і потребує постійного оновлення і поповнення. Нічого подібного, звичайно, не було раніше.

Процеси глобалізації по своєму значенню і наслідкам не обмежуються лише економічною сферою. Вони впливають і на інші сторони людського суспільства: культуру, мораль, життєві цінності, мистецтво, політичні і соціальні уявлення і установки мільйонів людей. У системі глобалізованної економіки під егідою ТНК знаходяться і засоби масової інформації: телебачення, можливості якого з появою супутникового зв’язку безмежно розширилися, видавнича діяльність, кіно- і відеовиробництво і багато що інше, навіть спорт (під час першості світу по футболу в червні 1998 р. стали говорити і писати про “глобалізацію футбола”, маючи на увазі залучення до цієї гри все більшого числа країн (африканських, арабських і інш.).

Ще одна нова суттєва обставина. Глобалізація сьогодні супроводиться іншим, у відомому значенні аналогічним за своїм змістом, але суперечливим їй процесом, а саме: регіоналізацією економічної діяльності.

Це, так би мовити, глобалізація в обмежених масштабах, що охоплює групу країн, що створюють об’єднання, в яких відбуваються велика або менша лібералізація торгівлі, рух капіталу і людей в рамках відповідного інтеграційного угрупування.

В останні два десятиріччя XX ст. спостерігалося зростання інтег­раційних процесів у світі, у ході яких багато країн ставало все більш взаємозалежними й починали вести пошук вирішення проблем, що ви­ходять за межі національних. Ці прагнення до спільного вирішення гос­подарських завдань, до об’єднання зусиль по подоланню труднощів ре­гіонального чи глобального характеру привели ще у першій половині XX ст. до створення кількох десятків міжурядових та неурядових органі­зацій. У другій половині XX ст. їх кількість почала стрімко зростати й становила близько 3 тис. З їх ростом виникла й нова хвиля регіональ­них торгових угод. Внаслідок у другій половині XX ст. виник так зва­ний “новий регіоналізм”[47].

Першим представником регіоналізму нового типу було Європей­ське Співтовариство (ЄС), що виникло більш як 45 років тому і яке з 1993 р. отримало назву Європейський Союз (ЄС). Його створення дало поштовх першій хвилі регіоналізму нового типу, який почав розпов­сюджуватися по всьому світові. Майже на два десятиліття цей процес загаснув, і його відновлення почалося лише у середині 1980-х років. У процеси нової регіоналізації включилися майже всі “головні діючі” особи на планеті. Канада, Мексика та США сформували Північноаме­риканську зону вільної торгівлі (NAFTA). США також ініціювали по­яву “Підприємства американської ініціативи” (EAI - Enterprise for the American’s Initiative), кінцевою метою якого було створення вільної тор­гової зони на території Північної й Південної Америки. В Азії почала успішно діяти Асоціація держав Південно-Східної Азії (ASEAN), ство­рена у 1967 р., яка включила у себе Азіатський банк розвитку (AsBD), інші союзи та об’єднання.

Подібні процеси мали місце й на інших континентах. Країни Латинсь­кої Америки створили декілька регіональних об’єднань. Серед перших у 1960 р. були створені Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (LAAFT), яка об’єднала 10 країн Південної Америки й Мексику, а та­кож Центральноамериканський спільний ринок (CACM), у який ввійшли 5 країн Центральної Америки. У 1973 р. сформувався Карибський спільний ринок (CCM), до якого ввійшло спочатку 4 острівні держави, а через рік він приєднав до себе ще 9 держав. У 1980 р. виникла Лати­ноамериканська асоціація інтеграції (LAIA), на базі якої у 1990-і роки було створено Спільний ринок країн Південної Америки (MERCOSUR) [34].

Перша хвиля регіоналізації, яка продовжувалася з 1960-х до сере­дини 80-х років, оформлювалася у вигляді пактів між країнами, що роз­вивалися, або у вигляді додаткових угод, які дозволяли цим країнам брати деяку участь у діяльності Європейського Співтовариства.

Друга хвиля регіоналізації, яка сформувалася протягом двох ос­танніх десятиліть XX ст., різко відрізнялася від першої. США надали їй активну підтримку, і вона здійснювалася на більш широкій основі й в умовах, коли існувало значно менше перешкод у торгівлі, ніж раніше. На цьому етапі країни, що розвиваються, почали демонструвати своє пріоритетне бажання співробітничати з країнами першого світу, а не об'єднувати зусилля з країнами третього світу.

Розглядаючи хід регіоналізації на межі двох століть, дуже важли­во одержати відповідь на питання, чи є зміцнення трьох економічних блоків (“триполярний світовий устрій”), центрами яких стали ЄС, Японія та США, загрозою для багатосторонньої торгівлі та джерелом широкомасштабних конфліктів? Можливо, світ може знайти відповідь у розгортанні діяльності СОТ, здатної ув’язати у єдине ціле три могутні регіональні угруповання, і у цьому випадку буде виправда­ним вислів Б. Франкліна про те, що “жодна нація не була зруйнована торгівлею”.

Важливо також відповісти на питання, чи дає регіоналізація якісь переваги країнам, що розвиваються? Адже вони у більшості своїй ма­ють досить ліберальні торгові режими. Існує також небезпека, що ре­гіоналізація може порушити підвалини вільної торгівлі, що так важко впроваджувалися, через використання регіональними блоками практи­ки нетарифного регулювання. На думку спеціалістів, регіоналізм на початку XX ст., а також відразу після Другої світової війни, представ­лений кількома блоками, був корисним у тому розумінні, що на тому етапі міжнародного поділу праці саме блоки були здатні шукати комп­роміси й досягати скорочення чи усунення існуючих торгових перешкод шляхом переговорів, для того щоб прискорити створення світової сис­теми вільної торгівлі.

Однак спеціалісти відмічають, що регіоналізація приховувала у собі чимало пасток. Одна з них полягала у тому, що регіоналізм виявив себе повільним й менш ефективним, ніж система багатосторонньої торгівлі [46]. Це підтверджує хоча б той факт, що ЄС вже більше 40 років йде до побудови єдиного ринку.

Другим недоліком є те, що регіоналізм не в змозі дати більш пози­тивні результати, ніж система багатосторонньої торгівлі. Прикладом може бути угода між Мексикою та США про захист авторських прав. Незважаючи на факт підписання цієї двосторонньої угоди, Мексика була не здатна забезпечити адекватний захист права на інтелектуальну власність, оскільки країна, яка розвивається, значно відстала від найбільш передової в технологічному плані країни світу з багатьох соці­ально-економічних показників.

Одним з інтелектуальних питань, яке постійно обговорюється, особ­ливо в останні два десятиліття, є питання про те, які ж переваги одер­жують країни, що беруть участь у регіональних блоках. Це стає ще більш актуальним у зв’язку з тим, що у межах світової торгівлі торгові бар’є­ри значно знижено, і тому преференційна лібералізація всередині регіо­нального об’єднання може дати лише дуже незначний результат. Таким чином, переваги участі у регіональних угрупованнях закладені в інших потенціальних можливостях блоків.

Одна з найбільш важливих привабливих сторін такої участі визна­чається можливістю “імпорту” організаційного менеджменту в галузі торгівлі й передання технології щодо організації економічної політики з боку країн-учасниць [35]. Більше того, умови участі в регіональних блоках вимагають гармонізації як агропромислової, так і податкової політики, координації політики у сфері захисту навколишнього середовища та при­хильності країн-учасниць до стабільної монетарної політики й постійно­го валютного курсу.

На початковому етапі регіоналізації, у ході її першої хвилі, почали з’являтися перші регіональні угрупування у рамках “Південь-Південь” та “Північ-Північ”. Як показала практика організації роботи регіональ­них угруповань у рамках “Південь-Південь”, більшість з них не витри­мало випробування часом, і лише 5 з 34, тобто 15%, змогли зберегтися й зробити певний внесок у міжнародну торгівлю. До найбільш успішних серед них, мабуть, можна віднести Центральноамериканський спільний ринок (САСМ), однак й у нього результати були незначні. В цілому, у межах регіональних угруповань “Південь-Південь” спостерігалася до­сить низька, позбавлена динаміки внутрішня регіональна торгівля, й загальні вигоди від подібної регіоналізації були дуже обмеженими. Учас­ники таких регіональних угруповань, як правило, заявляли, що регіо­нальна інтеграція через преференційну торгівлю серед країн, які розви­ваються, є досить сумнівним експериментом. І справа зовсім не у складнощах щодо втілення в життя цієї схеми, а у тому, що внутрішні ринки угруповань “Південь-Південь” надто малі, у порівнянні зі світо­вими ринками, для того, щоб стати генераторами росту глобальної торгівлі. На думку учасників таких об’єднань, у майбутньому роль рег­іоналізації серед країн, що розвиваються, має бути обмежена сферами суто регіональних інтересів, у тому числі при створенні національної системи освіти, для здійснення регіональних проектів по охороні ото­чуючого середовища та при реалізації програм по вдосконаленню інфра­структури, включаючи будівництво шляхів, транспортних розв’язок, гре­бель тощо.

З практики регіональних угруповань “Північ-Північ” можна кон­статувати, що ці угруповання, незважаючи на труднощі і конфліктні ситуації, які траплялися, змогли довести свою життєздатність. ЄС, не­зважаючи на його сумнівний внесок у розвиток світової системи вільної торгівлі, виявився досить успішним, особливо у політичному плані, коли досяг зменшення напруженості у відносинах між такими учасниками регіонального блоку, як Франція й Німеччина. Стосовно ж торгових можливостей ЄС при деякому скороченні рівня тарифного регулюван­ня створив досить серйозні нетарифні бар’єри, які за підрахунками спеці­алістів за період з 1966 по 1986рр. збільшилися у 5 разів. Особливо високі нетарифні бар’єри ЄС встановив у сфері сільгосппродукції, хоча в Європі існують регіони, у яких національні сільськогосподарські рин­ки закриті ще більше, а саме - у північних країнах і Швейцарії [34, c. 79-80].

Які ж перспективи створення світової системи вільної торгівлі в умовах, коли зміцнюються регіональні торгові угруповання? Це питан­ня особливо актуальне для країн, що розвиваються, а для маленьких країн особливо, оскільки для них доступ на ринки промислове розви­нутих країн є життєво необхідним. Насамперед, тривожить та обстави­на, що просування світу у напрямі до триполярного світового устрою може значно посилити ізоляцію тих держав, які не ввійшли у ті чи інші регіо­нальні блоки. Це зауваження стосується й майбутнього економічного розвитку України, оскільки вона дійсно найближчим часом може опи­нитися в ізоляції, розмістившись між країнами Європейського Союзу на Заході й країнами-членами СНД на Сході, де Україна виступає у ролі асоційованого члена.

Питання оперативного визначення участі у регіональних угрупо­ваннях для малих країн завжди актуальне (а сьогодні Україна за обсяга­ми товарообігу може бути віднесена до групи країн-карликів). Прикла­дом оперативного визначення своєї участі може бути Канада, яка після деяких роздумів, лише після того, як США та Мексика анонсували свою згоду по НАФТА, терміново оформила членство у цьому регіональному об’єднанні.

Ідеї формування торгових блоків почали обговорюватися серед євро­пейського, азіатського й американського ділового світу у другій поло­вині 1990-х років. Формування трьох економічних регіонів “тріади”, що включає Європу, Північну Америку й Азіатський блок, для багатьох позаблокових країн не є обнадійливим.

Як висловився державний міністр Сінгапура Кер Сін Цзе, інтегра­ційний процес у Європі, Маастрихтський договір і угода про Європей­ську економічну зону збентежили світ у зв’язку з вірогідністю появи «Європейської фортеці». У різних колах також висловлюється зане­покоєння з приводу НАФТА, яка, як вважають, зможе відвернути значні обсяги торгівлі й капіталовкладень від інших регіонів. Чи існують засо­би захисту інтересів позаблокових країн? На це запитання є дві різні відповіді. З одного боку, правила й норми СОТ регулюють поведінку країн-членів і у змозі захищати інтереси всіх учасників Всесвітньої тор­гової організації, як тих, що входять у блоки, так і тих, що до них не входять, по усуненню перешкод на шляху до вільної торгівлі. З іншого боку, розширення й зміцнення ЄС та інших союзів спрямовано на по­кращення життєвого стандарту всередині блоку і створює можливості для прискореного зростання обсягів внутрішнього ринку, що корисно для країн-сусідів, які не входять у ці угруповання. Для України зміцнення й розширення ЄС також дає унікальну можливість розширити постав­ки своєї сільгосппродукції й інших товарів на його ринки, що може стати одним із істотних джерел відродження економіки України. Однак слід пам’ятати, що розширення блоків, і ЄС у тому числі, - справа повільна, тому в України ще є час для наведення порядку у своєму агропромисловому комплексі й підготовки його для конкурен­тної боротьби як на Заході, так і на Сході.

Регіоналізація, з одного боку, стимулює (в своїх рамках) процеси економічного об’єднання різних країн, але, з іншого боку, гальмує процеси всесвітньої глобалізації, посилюючи відособленість окремих економічних угрупувань, а разом з тим протиріччя і конкуренцію між ними.

Нарешті, з всього попереднього витікає роль людини, яка вже у значній мірі зросла і продовжує зростати, людської особистості в глобальній економіці, її в цьому значенні гуманізація. Ряд нових моментів говорить про це.

Передусім, в сучасному постіндустріальному суспільстві, в яке вже вступили розвинені країни, економічне зростання все більше набуває інтенсивного (а не екстенсивного) і притому інноваційного характеру. Нові відкриття, винаходи, технології, принципово нові товари і послуги виникають не епізодично і спонтанно, а стають постійною складовою економічного процесу, яка прогнозується, планується, організується, в тому числі і на основі міжнародної кооперації, яка розширяється.

Весь навколишній світ все більше являє собою матеріалізовані знання, а виробництво цих знань найважливішу частину всієї економічної діяльності. У центрі ж цього специфічного виробництва знаходиться творча людська особистість. Підготовка і навчання такої особистості, створення для неї належних умов - основа успіхів в сучасному економічному розвитку.

А оскільки галузі високих технологій займають зростаюче місце в світовій економіці, і до того ж у всіх галузях конкуренція вимагає всілякого підвищення якості товарів і послуг, остільки ростуть вимоги до рівня підготовки, працездатності, акуратності і сумлінності працівників на всіх рівнях і у всіх ланках економічної діяльності.

Цікаво також, що, позитивно оцінюючи перспективи азіатських “тигрів” на подолання нинішньої кризи і відновлення втрачених позицій в світовій економіці, головний радник Всесвітнього банку Дж. Стигліц пише, що ця криза не похитнула основ цього “чуда”, називаючи на першому місці “хорошу трудову мораль” і лише потім експортну орієнтацію їх економіки і високу норму заощаджень. Разом з тим, як він вважає, криза сприяє послабленню корупційних зв’язків між політиками, підприємствами і банками (чинник, що також відноситься до сфери людської поведінки).

В умовах глобалізованої економіки величезна відповідальність лягає на плечі організаторів і керівників виробництва, торгівлі, фінансів, сфери послуг менеджерів. Підприємницька діяльність вимагає багатьох специфічних здібностей і знань, навіть якщо мова йде про малу або середню по розмірах фірму. Що ж говорити про сучасні великі і найбільші транснаціональні корпорації або банки з філіалами та дочірніми компаніями в десятках країн, з багатьма тисячами співробітників різних національностей.

Глобалізація поставила на порядок денний відбір і підготовку не просто менеджерів, а фахівців саме в області глобального менеджменту, які вже почалися в ряді вищих учбових закладів різних країн, зокрема в Німеччині.

І ще один досить важливий момент, пов’язаний з роллю людського чинника в умовах глобалізації. Мова йде про економічне і в той же час психологічне явище, яке називається “очікування”. На очікуваннях людей, їх оцінках, розрахунках і прогнозах грунтується вся ринкова економіка. Ці очікування і оцінки завжди присутні в неусвідомленій, усвідомленій або навіть в суворо розробленій, формалізованій формі в економічній діяльності, будь то початок невеликої справи, дрібного або великого інвестиційного проекту, фінансової операції на валютному або фондовому ринку. Все це, складаючись з оцінок і розрахунків мільйонів людей, безпосередньо впливає на їх споживчі, інвестиційні, фінансові, виробничі рішення, а разом з тим на загальну динаміку реального економічного життя [13,14].

З величезним ускладненням економічної діяльності в умовах глобалізації і відповідно в потоку інформації, що безперервно змінюється, ці очікування і оцінки надто ускладнюються, нерідко набувають ірраціонального характеру і породжують або загальні панічні настрої, або невиправдану ейфорію (те і інше часом захоплює не тільки широку публіку, але і фахівців, які при цьому стараються витягнути вигоду з ситуації, що складається ), які тягнуть за собою серйозні економічні наслідки світового масштабу.

Вказані межі і особливості глобалізації носять взаємопов’язаний, комплексний, багаторівневий характер. У цей процес залучені сфери міжнародного виробництва, міжнародного обміну, міжнародних фінансів, а над ними величезне інформаційне поле і психологічне поле очікувань. Тут діють багатоскладові ланцюжки причинно-наслідкові зв’язки, які аж ніяк не вписуються в примітивні уявлення про “базис і надбудову”. Ось, наприклад, один з таких ланцюжків: інформація (систематична або разова, повністю або частково обгрунтована або зовсім не обгрунтована, аж до навмисної дезінформації) - очікування, оцінки і розрахунки, що поступово приймають масовий характер, - переважаючі економічні рішення (споживчі, фінансові, інвестиційні) - реальні зміни в економічному житті - нова інформація і нові очікування і прогнози і т.д.

Сучасна економіка (і в національних, і в регіональних, і в глобальних масштабах) існує в трьох вимірах, трьох взаємодіючих “полях”: матеріальне економічне поле з відомими законами (попиту і пропозиції, витрат і прибутку, конкуренції і т.д.), інформаційне поле і, нарешті, поле очікувань. При цьому процеси глобалізації, пов’язані з величезним розширенням масштабів економічної діяльності (і в територіальному, і в галузевому, і в функціональному значенні), багато разів збільшують об’єм і ускладнюють зміст інформації, яка безперервно обертається, а разом з тим і неминуче накопичення і зростання “шумів”, що спотворюють цю інформацію. А це робить всю систему відносно менш стійкою.

Глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях: мікро- і макроекономічному. Як будь-які процеси в ринковій економіці, все найбільш суттєве тут ініціюється і розвивається передусім на рівні самостійних господарюючих суб’єктів. Саме вони встановлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв’язки зі своїми зарубіжними партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси і синдикати.

Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є передусім загальна стратегічна орієнтація компаній, всесвітня за своїм характером - будь то орієнтація на ринки збуту по всьому світу або на такі ж джерела постачання, а також, звичайно, на розміщення виробництва в різних країнах. Цей перелік основних рушійних сил глобалізації відображає переважаючу (хоч і не єдину) послідовність в розвитку даного процесу: збут - постачання - виробництво.

Так складається фундамент глобалізації, і по мірі розвитку цього процесу він потребує підтримки державної влади, її макроекономічної політики. Якщо головне джерело і генератор глобалізації полягає у всесвітньо орієнтованій стратегії на рівні окремих фірм і компаній, то на загальнонаціональному рівні відображаються макроекономічні наслідки цього процесу, які, в свою чергу, викликають ті або інші політичні реакції, підтримуючі цю тенденцію або що гальмують її. Головний (хоч і не єдиний) зміст цієї підтримки в державній зовнішньоекономічній політиці полягає в понятті “лібералізація”. Глобалізація економічної діяльності наполегливо вимагає її лібералізації, тобто скорочення або усунення обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це і відбувається протягом останніх десятиріч, саме цим передусім займалася міжурядова Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ), а зараз (з 1995 р.) продовжує займатися його спадкоємиця - Світова організація торгівлі (СОТ).

Реальність же полягає в тому, що глобалізація представляє об’єктивне і абсолютно неминуче явище сучасності, яке можна призупинити засобами економічної політики (що і відбувається в ряді випадків), але не можна зупинити або “відмінити”, бо така є імперативна вимога сучасного суспільства і науково-технічного прогресу. У всесвітньо-історичному масштабі це, зрозуміло, позитивний поступальний рух на шляху до подальшого економічного і соціального розвитку, такеж прогресивне в цьому значенні, як в свій час мануфактурна стадія капіталізму, а потім велика машинна індустрія, поява акціонерних компаній, становлення і подальший розпад колоніальної системи, формування міжнародних економічних організацій і регіональних об’єднань. Але все це, так би мовити, прогрес в стратегічній перспективі, а на сьогодні в сфері поточних тактичних інтересів глобалізація, як і всі згадані вище явища, здатна викликати неминучі протиріччя, пов’язані з явними перевагами для одних компаній, галузей, сфер господарства, країн і так же явними втратами для інших. До того ж баланс “виграшів і програшів” постійно змінюється, так що який-небудь однозначний висновок тут неможливий. Можна лише визначити деяку загальну і цілком зрозумілу закономірність. У періоди сприятливої економічної кон’юнктури (в рамках світової економіки загалом або окремих регіонів і країн) переваги глобалізації, її вигоди для більшості груп і країн відчуваються в більшій мірі, а тому інтенсивніше йдуть процеси лібералізації в економічній політиці.

Навпаки, в періоди криз сильніше діє принцип “кожний сам за себе”, “врятовуйся, хто і як може”, звідси рецидиви протекціонізму, а відкат назад від досягнутого рівня лібералізації. Ось чому, хоч в довгостроковому плані глобалізація представляється безповоротним процесом, тенденція ця розвивається і, очевидно, буде розвиватися не прямолінійно; тут на якихось відрізках можливі і зигзаги і рухи в зворотньому напрямку.

З всього сказаного витікає, що термін “глобалізація” закономірно виник для позначення нового явища в світовій економіці, досить значного за своїм змістом і далеко йдучим наслідкам, які в повній мірі поки ще важко передбачити.

З новизною цього явища пов’язано і відсутність досі комплексної теорії глобалізації. Існують і продовжують розвиватися теорії, що відносяться до окремих сторін цього різноманітного явища (наприклад, різні теорії міжнародної торгівлі, теорії прямих іноземних інвестицій, теорії фінансових ринків, в останні роки з’явився ряд концепцій, які намагаються осмислити феномен ТНК). Однак кожна з цих теорій існує як би сама по собі, у відриві від інших, тоді як глобалізація - це єдиний комплексний процес, що вимагає єдиного комплексного теоретичного підходу. Узагальнення великої кількості емпіричних даних повинно призвести до формування такого підходу.

Звідси випливає принципове питання, яке вже починає звучати в літературі: а чи піддається взагалі сучасна світова економіка раціональному пізнанню? Напевно, в якійсь мірі піддається, але тільки в якійсь обмеженій і, швидше усього, в не дуже значній мірі. Ця скромна відповідь може здатися дивною на фоні тієї майже загальної ейфорії навколо поняття “наука”, яке характерне для нашого часу. Проте в перспективі, очевидно, доведеться все більше стикатися не тільки із захоплюючими досягненнями наукової думки, але і з її межами, особливо в сфері суспільних наук, до яких відноситься і економічна теорія.

У цих умовах абсолютно справедлива та характеристика ситуації, що склалася, яку дає відомий російський економіст В. М. Кудров: “Сучасний світ наприкінці XX сторіччя набув зростаючої динаміки і ще більшої непередбачуваності свого майбутнього. Серйозні дослідники і економічні оглядачі не тільки не встигають узагальнювати і професіонально реагувати на ці зміни, гнучко пристосуватися до умов, що швидко міняються, але часто виявляються не в змозі навіть “відстежувати” і грамотно осмислювати їх. І якщо їм при цьому ясно, від чого світ йде, то повної ясності про те, до чого він приходить, немає” [13].

В умовах глобалізації ще виразніше і у великих масштабах виявляється одна з основних закономірностей всієї ринкової економіки: жодна компанія, будь то мала, середня, велика жодна країна незалежно від рівня її розвитку і розмірів, жоден регіон або регіональне угрупування не займають якесь незмінне, назавжди закріплене за ними місце в світовій економіці і на шкалі життєздатності і конкурентоздатності (що багато в чому одне і те ж).

Тому не слід, з одного боку, занадто захоплюватися різними економічними “чудесами”, надаючи то одній, то іншій країні титул “чуда” (його вже носили Німеччина, Японія, країни ПСА, Кувейт), а з іншого - занадто засмучуватись, втрачати витримку і впадати в паніку, коли “чудо” кінчається і приходить час економічних потрясінь. Як в долях окремих людей нерідко чергуються злети і падіння, так чергуються вони і в економічних долях окремих країн. Аналогія ця тим більше справедлива, що і в тому, і в іншому випадку підйоми і спади виявляються результатом складного і часто важко передбачуваного поєднання об’єктивних і суб’єктивних чинників.Тільки по відношенню до економіки країни цих чинників незмірно більше, ніж в житті окремої особи, так що виявити, а тим більше передбачити їх значно складніше.

Що ж до суб’єктивних чинників, то при цьому мається на увазі економічна політика тієї або іншої країни, яка здійснюється цілком конкретними особами, що стоять при владі.

З цього погляду зрозуміла позиція тих економістів (наприклад, американця Дж. Стігліца), які радять не поспішати ставити хрест на колишніх фаворитах - країнах ПСА і передбачують їх успішне відновлення.

У цьому ж руслі надаються рекомендації навіть найуспішнішим і процвітаючим компаніям “не заспокоюватися на досягнутому” і не втрачати пильності. Так йде справа, наприклад, з однією з досить глобалізованих галузей промисловості - фармацевтичної. Лідируючі позиції займають тут європейські компанії, але, як відмічається в одному дослідженні, “глобальна конкурентоздатність вимагає постійної уваги і постійної боротьби”, і ці компанії повинні тому зробити відповідні висновки.

Розділ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Похожие работы

Економіка зарубіжних країн \укр\

Скачать

236336

0

0

... : обмежувався конкуруючий імпорт, ліцензувались усі види імпорту — більш пільговий для пріоритетних галузей, менш пільговий — для інших. Заходи по лібералізації полегшують тут доступ в еконо­міку зарубіжних технологій, сприяють розвиткові експорт­ної бази, включаючи створення підприємств із 100% екс­портною орієнтацією. Вартим уваги явищем останнього десятиліття є досить активний експорт підприє ...

Організація міжнародного менеджменту

Скачать

254326

4

1

...   55. Особливості стр плануванняв різних формах мб   Стратегічне планування - це процес визначення основної лінії організації, довгострокових цілей і виконання планів діяльності щодо досягнення зазначених цілей Необхідність і значення стратегічного планування  в міжнародному менеджменті • Утримання напрямку розвитку компанії в умовах диверсифікації міжнародних операцій • Потреба в ...

Участь України у світогосподарських зв'язках

Скачать

39606

4

0

... , що продукція України належала до початкової та середньої стадій обробки, тому й оцінювалась дешево. Готова продукція оцінюється за вищими цінами. Отже, участь України в народногосподарському комплексі СРСР, як і в світогосподарських зв’язках в цілому, свідчила про її колоніальне становище. Наслідком жорстокої експлуатації української економіки стало її виснаження, уповільнення темпів розвитку, ...

Шпоры по международной экономике

Скачать

459297

0

0

... в другие граны. ИММИГРАЦИЯ - это обратный процесс, то есть выезд иностранных рабочих на работу в данную страну. Базовой формой организации внешней трудовой миграции, принятой в международной практике, являются двухсторонние соглашения между заинтересованными государствами, где, в частности, оговариваются социальное и трудовое равноправие между иммигрантами и гражданами страны пребывания. Важное ...