Оподаткування
зовнішньоекономічної
діяльності
Особливості
застосування
податку на
додану вартість
та
Аналіз
законодавства
про оподаткуваня
прибутку
Брокерські
та та комісійні
фірми
Основні
законодавчі положення про кредитування
Відкритий
рахунок
Акредитив
Застосування
акредитива
, як механізму
фінансування
Навигация
Основні законодавчі положення про кредитування
Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності
93940
знаков
6
таблиц
0
изображений
1.2.2 Основні законодавчі положення про кредитування
зовнішньоекономічної діяльності в Україні
Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право :
самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих , що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.
Безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті як у межах , так і за межами України , самостійно приймати рішення по зазначених питаннях.
Вільно обирати банківсько-кредитні установи , що будуть вести їх валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб’єктами господарської діяльності , користуватись їх послугами з додержанням при цьому вимог чинніх законів України .
Розрахункове та кредитне обслуговування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на теріторії України банком для зовнішньоекономічної діяльності України і уповноваженими банківськими та кредитними установами , а також іноземними та міжнародними банками , зареєстрованими у встановленому порядку на теріторії України
Кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючий на теріторії України валюті та в іноземній валюті здійснюється на основі домовленостей та на умовах погоджених між кредиторами та одержувачами кредитів у кредитних угодах , договорах .
Розрахункові кредити банків , які видаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності за спеціальним кредитним (позичковим ) рахунком у діючий на теріторії України валюті для покриття коштів , що тимчасово вилучаються з обігу , забезпечуються товарно-матеріальними цінностями, розрахунковими , транспортними та/або товарносупровідними документами. Всі інші кредити , крім розрахунових , забезпечуються майном , що належить на праві власності боржнику , та/або його немайновими правами.
Державне кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та гарантування державою комерційних кредитів , що надаються цим суб’єктам, в Україні здійснюється через банк для зовнішньоекономічної діяльності України та інші уповноважені банки .
Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних кредитів визначаються кредитними угодами , що укладаються між відповідними суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та банком для зовнішньоекономічної діяльності України.
Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком зовнішньоекономічної діяльності України в межах лімітів державного кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючій на теріторії України валюті та в іноземній валюті за поданням суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки техніко-економічного обгрунтування об’єкта кредитування та умов окупності кредитів . Банк для зовнішньоекономічної діяльності України повинен повідомити про соє рішення подавця заявки на державний кредит ( державну гарантію комерційного кредиту ) у місячний строк з дня подання зазначеної заявки . В разі відсутності вищеозначеної експертної оцінки об’єкта кредитування відмова у державному кредитуванні ( державному гарантуванні комерційного кредиту ) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності з підстав недоцільності не дозволяється. Розмир державного кредиту ( державної гарантії комерційного кредиту ) , що надається у діючий на теріторії України валюті та/або іноземній валюті одному суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності не може перевищувати 5 % від відповідних річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.
1.3 Страхування зовнішньоекономічних операцій
Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у звязку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику , що виникає через кредитування іноземного покупця товару . До розглянення основ страхування , необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням комерційного кредиту .
Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни загальноприйняті у світовій практиці щодо данної теми.
Трасант ( drawer ) - особа , яка виписує перевідний вексель ( тратту)
Трасат (drawee) - особа , яка зобов’язана сплатити за перевідним векселем
Акцептант ( acceptor ) - особа , яка прийняла на себе зобов’язання сплатити за
наданим перевідним векселем
Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата та банком , який є акцептантом , накладає на останнього зобов’зання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно акцептант зберігає за собою право зворотньої вимоги до експортера , який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа , що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта . Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно на акцепт . Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу.
Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера заначно зростає , також слід зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта . І це зрозуміло , бо акцепт векселя банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .
Ризик неплатежу трасатом всеж таки існує , навіть при акцепті векселя банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .
Перший вид витікає з недостатнього зання експортером та банком , що акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму задопомогою певних методів кредитування , наприклад , рамбурсного кредиту, який засновагий на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком ) та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.
В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час транспортування та великої кількості інших причин , які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо запобігти звичайними банківськими методами і для його ілімінування використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові компанії видають сираховий поліс на точно встановлену суму застрахованого кредита з вказанням терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65 до 85 % ) яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії , що береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 % застрахованої суми . Тепер зупинемось на основних принципах страхування .
Страхування кредита повинно у часі передувати появленню ризика.
Страхування кредита передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризика , і від нього страхове товариство намагається захистити експортера . Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми , яка подала заяву на страхування , встановлює певну норму ризику , який вважає нормальним , і погоджується страхувати будь-який ризик , що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя , акцептованого банком , який викликає довіру у страхувальника . Таким чином , при данних умовах страхується надзвичайний ризик , який може виникнути стихійно , як наслідок нестійких господарських відносин . Страхування всього ризику , що виникає в результаті кредитування іноземного покупця , незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів , не знайшло широкого розповсюдження , бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним , перекручував би природу страхування , збільшував би вартість страхування.
Страхове товариство не є кредитною установою і не ставить перед собою організаційної проблеми заміни останіх. Страхове товариство лише створює собі зайві проблеми коли втручається у невластиву йому сферу страхування фінансового ризику, ( страхування кредиту на всю суму можливого ризику ) . Це за нього значно ефективніше може зробити банк . Банкже , в свою чергу , при акцепті тратти без права обернення її на трассанта бере на себе ризик в такому обсязі , який не характерний банківським установам ( фінансовий + комерційний ) . При акцепті ж тратті з правом регресу він може пред’явити притензії обом контрагентам і несе збитки лише у випадку одночасного банкруцтва обох , тобто страхує лише фінансовий ризик . З вищесказаного можна зробити висновок , що повинен існувати чіткий розподіл обов’язків по страхуванню ризиків між банками , які мають страхувати фінансовий ризик , і страховими компаніями , що страхують комерційний ризик. Невиконання цієї умови приводить до появи проблем як у банків, так і у страхових компаній. На сучасному етапі гострої необхідністі в спеціальному інституті , що об’єднував би функції банку та страхової установи не існує . Це пояснюється насамперед прогресуючою тенденцією розподілу праці в міжнародній торгівлі .
Вартість страхування знаходиться в залежності від розміру ризику , який страхове товариство згодне взяти на себе.
Експортер у випадку невдалого завершення торгівельної операції може отримати вішкодування у розмірі застрахованої суми лише після встановлення розмірів кінцевого збутку. Механізм і наслідки використання цієї умови наступні . Акцепт банком векселя тягне за собою зобов’язання провести вчасно всі необхідні платежі у випадку відмови трасата зробити це . Зрозуміло , що банк в цьму випадку негайно використає своє право зворотньої вимоги по відношенню до трасанта . Останній в результаті опиняється у скрутному становищі : його кредит застрахований , але страхове товариство не може відшкодувати збитки до визначення повного їх розміру. Експортер у цьому випадку повинен виконати платіж на користь банку , що зробив акцепт і виставив зворотню вимогу , з вланих коштів , або взяти суду під страховий поліс. Через використання ціх умов страховими товариствами , значення всього інститута страхування значно знижується. Зберігаючи своє призначення як механізму забезпечення ризику експортерів , наявність страхування не вивільняє його коштів або кредитних ресурсів в банківських установах від необхідності негайної мобілізації в момент неплатежу покупця . Ця проблема може бути усунена за допомогою механізму державного страхування експортних кредитів . Державна страхова компанія повинна гарантувати експортерам , які застрахували експортний кредит , відшкодувати збитки негайно після відмови трасата виконати належний платіж .
Особливе місце серед комерційних ризиків займають валютні ризики - загрозавалютних втрат в результаті зміникурса валюти займу по відношенню до валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторгівельної угоди та здійсненням платежу за нею . В міжнародній практиці використовуються такі форми страхування валютних ризиків :
одностороні дії одного з контрагентів ;
операції страхових компаній та банків ;
Домовленість між учасниками угоди ;
Іноді компілюються декілька способів. Частіше всього використовуються захисні обмовки , які входять до складу угод та контрактів і передбачають можливість їх перегляду в процесі виконання для страхування валютних та інших ризиків . Валютне обмовки - це умова в міжнародному торгівельному або кредитному договорі , яка зумовлює перегляд суми платежа пропорційно зміні курсу валюти обмовки з ціллю страхування контрагентів від ризику знецінення валюти. Валюта платежу ставиться прицьому в залежність від валюти обмовки. В умовах нестабільності валютних курсів використовують мультивалютні обмовки , тобто сума платежу перераховується у відповідності зі зміною співвідношення між курсом валюти платежу та середньозваженим курсом обраного валютного кошика . Складовими елементами валютних обмовок є :
Початок її дії , що залежить від установленого в контракті границі коливання курсу ( наприклад +- 2 % ) ;
Дата базисної вартості валютного кошика ;
Обмеження дії валютної обмовки шляхом встановлення її верхньої та нижньої межі ;
Для страхування від інфляційного ризику використовується товарно-цінова обмовка. До таких обмовок відносяться обмовки про змінні ціни та індексація.
Банки використовують плаваючі процентні ставки для страхування ризиків по середньо- та довгостроковим кредитам. Одним із засобів страхування валютного ризику є також хеджування та ф’ючерські операції з валютою платежа.
В останній час широкого застосування , як інструмент страхування , набула банківська гарантія . Продавець в умовах неможливості реально оцінити становище покупця як правило вимагає забезпечення того що покупець виконає свої зобов’язання. В цілях забезпечення сторони як правило узгоджують виставлення банківської гарантії. Під банківською гарантією розуміють безвідзивне зобов’язання банка виплатити вказзану суму у випадку коли третя особа відмовиться провести відповідного виконання . При видачі гарантії банк зобов’язується платити по першій вимозі , якщо вимоги , що містяться у тексті гарантії виконані . Найважливішими видами банківськіми гарантіями є :
Гарантія оферти . Використовується як правило при проведенн міжнародних торгів . Фірма , що заявляє про бажання приймати участь в торгах разом з технічними документами подає документи про надання гарантії офети банком країни проведення тендеру. Розмір гарантії як правило становить 1-5 % від суми оферти . Ця гарантія забезпечує бенефіціару виплату гарантованої суми у випадку : - відклику оферти до скінчення строку її дії ; - не прийняття заказу після отримання його на торгах особою , що виставила оферту; - не заміщення гарантії оферти гарантією виконання ;
Гарантія виконання . Суть її полягає в тому , що банк зобов’язується виплатити бенефіціару суму гарантії якщо поставщик не виконає свої зобов’зянь зазначених в угоді.
Якщо ж умовами угоди передбачається авансовий платіж то використовується наступна форма банківської гарантії .
3. Гарантія аванса. Покупець пред перерахуванням суми авансу необхідної продавцю для підготовки товара до транспортування чи для інших потреб , пов’язаних з виконанням зобов’язань по угоді , вимагає виставлення банківської гарантії , що забезпечить йому повернення суми авансу в разі невиконання постачальником умов контракту .
Попередній вид гарантії забезпечував інтереси покупця . Для захисту ж продавця від неприємностей пов’язаних з неплатежем використовується
4. Гарантія платежа . Як правило ця гарантія виставляється для забезпечення розрахунків по відкритому рахунку . Вона може забезпечувати як всю суму контракту так і частково - суми за окремі періоди поставки товара по довгостроковим угодам.
Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями ( державними , акціонерними , іноземними , змішаними , кооперативними та іншими ) , а також іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності до статутного предмету діяльності , яих входить страхові операції ( страхування ) . Вибір страхової компанії ( страхувача ) суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності здійснюється самостійно.
Страхування зовнішньоекономічних операцій з боку суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності з дійснюється в Україні на добровільних засадах і є добровільним , якщо інше не передбачено законами України.
Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюєьться в Україні щодо ризиків , які існують в світовій практиці.
Страхування експортних кредитів , позичок , окремих контрактів на поставку машин і обладнання , інвестицій як на теріторії України , так і за її межами здійснюється спеціалізованим страховим акціонерним товариством , контрольний пакет акцій якого належить Уряду України.
Розділ 2 Основні форми міжнародних розрахунків ;
Похожие работы
... був використаний відповідний інструментарій. Тому концептуальний підхід до визначення методів, інструментів і важелів валютно-фінансового механізму зовнішньоекономічної діяльності має дуже важливе значення і дає змогу найефективніше регулювати її [22]. 1.3 Правове регулювання зовнішньоекономічних відносин в Україні Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється згідно до ...
... дiяльностi основних цехiв та iнших структурних пiдроздiлiв функцiонують допомiжнi цехи у тому числi: сталефасоноливарний, автотранспортний цех, залiзничний цех. 2.2 Економічний аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства ВАТ „Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод” у 2003 2007 роках 2.2.1 Аналіз структури реалізації продукції на експорт та на внутрішній ринок За ...
... або ліцензійних складів за межі митного кордону України (експорту) ПДВ не справляється (у тому числі за нульовою ставкою). 2. Система оподаткування ЗЕД в Україні та її основні принципи Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності викладені в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Оподаткування суб’єктів ЗЕД України здійснюється за такими принципами: — ...
... регулювання ЗЕД залишається нез'ясованим. Законом України "Про економічну самостійність Української РСР" від 13 серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів зацікавлення, рівноправності й взаємної вигоди. Пі ...
0 комментариев