Пухлини печінки

3.4. Пухлини печінки.

В останні роки кількість захворювань,що є саме пухлинами різних органів, різко збільшилася. Це пов’язане зі складною екологічною ситуацією не тільки в Україні, а і в цілому світі. Тому, нажаль, пухлини вже не є такою рідксною хворобою для лікарів як років 30-40 тому назад. Взагалі для розвитку, наприклад, первинного раку печінки (Додаток 10) велику роль грає патологічний стан печінки, що пердував до хвороби. Ця хвороба частіше зустрічається при цирозі печінки. Первинний рак (епітеліома) має три варінта в своїй формі:

Ø у вигляді масивної пухлини;

Ø у вигляді вузлів;

Ø у вигляді дифузної ракової інфільтрації.

При масивній формі печінка різко збільшена, звичайної конфігурації, на розрізі видно об’ємну білувату масу круглих контурів, займаюча іноді більшу частину печінкової частки. Ця гомогенна маса в центрі іноді розм’якшується і дає молочний сік. При вузлуватій формі печінка пронизана пухлинами в самих різних відділках. Печінка збільшена, бугриста, вузли величиною з кедровий горіх і більше, білуватого кольору. На відміну від масивної пухлини, що знаходиться в середині, вузли розташовуються також часто і поблизу поверхні печінки. При дифузній формі загальний вигляд ззовні нагадує картину цирозу: на розрізі видно ділянки залозистої тканини жовтобілого кольору, що пронизують весь орган.

Але крім первинного раку в печінці може існувати і вторинний рак (Додаток 11). Він утворюється із первинного інших органів (шлунку, стравоходу, кишок, підшлункової залози, яєчників). Розповсюдження на печінку можливо двома шляхами: шляхом безпосереднього переходу та шляхом метастазів.

3.5. Хвороба Боткіна.

Тепер розглянемо саме розповсюджене з усіх печінкових хвороб‑хворобу Боткіна. Час від часу це захворювання зустрічається настільки часто, що говорять про його епідемічний характер, хоча вона є віросною. Доброякісна форма має два періоди: переджовтушний та жовтушний.

Початок хвороби характеризується наявністю лихоманки, але вона короткочасна. Спостерігається порушення самопочуття більшість відчуває слабкість, біль в м’язах та суглобах. Нерідко хвороба починається з болей в горлі, тому часто до появи жовтухи її діагнозують, як типовий грип. Далі втрачається апетит, з’являється нудота, шлунково-кишкові порушення. Переджовтушний період досягає 5-6 днів. На межі між преджовтушним та жовтушним періодами нерідко спостерігаються больові відчуття зі сторони печінки, звичайно вони є слабкими та тривалими.

Жовтушний період: жовтуха є не тільки найбільш яскравим симптомом хвороби, але й найбільш постійним та важливим з діагностичної та патогенетичної точки зору. Безжовтушні форми зустрічаються тільки в самих легких випадках. Еволюцію жовтухи можна розбити на три періоди: висхідний, пік, низхідний. У висхідний перід сеча приймає темний колір, як темне пивно, в ній легко знайти велику кількість жовчних пігментів та уробіліна. Пізніше уробілінарія різко слабшає, але повністю не зникає‑пік хвороби. Як тільки кількість уробіліна в кишечнику при зменшені жовтухи починає збільшуватися, посилюється і уробілінарія, досягаючи великого ступення. Потім поступово зменшується. Як правило, при хворобі Боткіна спостерігається збільшення печінки. ЇЇ звичайно вдається прощупати вже з перших днів хвороби. Ступінь збільшення печінки різна: край виступає із під реберної дуги то на 1-2, то на 3-4 поперечних пальця. Печінка не особливо щільна, гладенька, дещо чуттєва, але лише в перший час. Збільшення печінки пов’язано з підвищенням кровонаповнення органу, інфільтрацією його різними елементами (білками, клітинами).

Ще одним симптомом хвороби Боткіна є порушення метаболічних функцій. Ці порушення перш за все відносяться до вуглеводного обміну. Порушується не тільки функція печінки по асиміляції моносахаридів, але й переробка деяких проміжних продуктів обміну (молочної та піровиноградної кислоти). В галузі білково-азотистого обміну найбільш очевидним порушенням при хворобі є збільшення вмісту амінокислот та поліпептидів в крові та сечі. Зсідання крові в деякій мірі має тенденцію до невеликого сповільнення, що пов’язано зі зменшенням вмісту протромбіну в крові.

Перехід хвороби в стадію одужання характеризується зворотнім розвитком всіх симптомів хвороби. Одним з критеріїв покрашення є відновлення апетиту, потім печінка зменшується в розмірах і набуває своїх попередніх розмірів. Але іноді можуть виникати рецидиви, що супроводжуються біллю в області печінки. Рецидиви жовтухи, що іноді доповнюють гострий гепатит, можуть переходити в хронічну форму. Чим тяжче проходить хвороба Боткіна, тим більша небезпека переходу в хронічну форму. Для лікування пацієнти повинні бути ізольованими від інших людей, тому що хвороба пердається фекально-оральним шляхом, хворих направляють до інфекційного відділення лікарні, де ім надається відловідна допомога.

3.6. Поширення хвороб печінки.

Згідно даних ЦМЛ Олександрійського райогну (Додаток 12-15) ми можемо спостерігати розповсюдження хвороб печінки на території вказаного району. Проаналізувавши їх, видно, що зі 100 тис. населення‑в 1997 р. на вірусний гепатит хворіло 216 чол. Ці цифри зменшуються до 1999 р (80 чол. на 100 тис.), потім знову починають зростати і вже в 2001 р. піднімаються до відмітки 134 чол. Не найкраща ситуація і серед хронічних гепатитів, хоча досягає дещо менших цифр в порівняні з вірусними. Так в 1997 р. на хронічний гепатит хворіло лише 66 осіб з 100 тис. населення, ці числа починають зростати до 2000 р.‑ 94 особи. Найменша кількість захворювань, що характерні для населення виявилась для цирозу печінки, що на протязі 5 років знаходяться майже на одній відмітці.

Отже, з відповідних графіків ми можемо спостерігати спад чи піднесення відповідних захворювань.

ВИСНОВКИ

Печінка‑великий залозистий орган масою 1,5 кг., що розташовується в верхньому відділі черевної порожнини, в основному в правому підребер’ї. Печінка виробляє жовч, що потрапляє в дванадцятипалу кишку. ЇЇ поверхню ділять на праву‑велику, ліву‑меншу частки. На межі між ними знаходиться серповидна зв’язка. Права частка двома борознами ділиться на квадратну, хвостату та праву частки.

В свою чергу всі часточки складаються ще з меньших печінкових часток, що складаються з гепатоцитів (печінкові клітини), синусоїдів (кровоносні капіляри) та трубчастих утворень‑гілки ворітної вени, печінкової артерії, печінкового протоку, лімфатичних судин. Всі клітини та судини утворюють єдину систему, по якій і працює орган. Тобто печінка‑це складний механізм, в якому кожна клітина має велике значення, і руйнування хоча б одного з компонентів призведе до порушення роботи всього органу. Маючи досить складну будову, печінка виконує чимало функцій, що дуже важливі для нормального розвитку та життя людини:

Ø виділення жовчі;

Ø метаболічні:

-   метаболізм вуглеводів;

-   білково-азотистий обмін;

-   обмін вітамінів;

Ø антибактерицидна;

Ø антитоксикаційна;

Ø регенеративна.

Найцікавішою з функцій є регенеративна Також цікавим важливим є те що печінка одночасно є як ендокринною так і екзокринною залозою. Можливо з цим пов’язана і складність кровооббігу цього органу. Адже в останню входить як венозна так і артеріальна кров і зумовлює геніальність кровообігу.

Велика кількість функцій та складна будова органу привоводять до появи багатьох хвороб. Серед них найпоширенішими є: вірусні та хронічні гепатити, цирози, пухлини.

ЛІТЕРАТУРА

 

1.   Анатомія та фізіологія./ Воробйова Є.А., Губарь А.В., Саф’яннікова Є.Б.‑М.: Медицина, 1981.‑416 с.

2.   Кабанов Н.А. Анатомія людини.‑К.: Радянська школа, 1938.‑312 с.

3.   Мясников А.Л. Хвороби печінки.‑М.: Медгіз, 1969.‑507 с.

4.   Привіс М.Г. Анатомія людини.‑М.: Медицина, 1974.‑402 с.

5.   Сінельников Р.Д. Атлас анатомії людини.‑М.: Медицина, 1977.‑470 с.

6.   Старошенко Л.І. Анатомія людини.‑М.: Медицина, 1979.‑343 с.

7.   Струков А.І. Патологічна анатомія.‑М.: Медицина, 1981.‑599 с.

8.   Фізіологія людини. /Бабський Є.Б., Зубков А.А., Кослицький Г.І., Ходоров Б.І.‑М.: Медицина, 1966.‑655 с.

9.   Хем А., Кормак Д. Гістологія. –М.: Мир, 1983.‑244 с.