Запобігання виразковій хворобі та її рецидивам

ЗМІСТ

Вступ

Основна частина

Розділ 1. Короткі відомості про анатомію і фізіологію шлунка і дванадцятипалої кишки

Розділ 2. Основні ознаки захворювання

Розділ 3. Основні причини виникнення виразкової хвороби

Розділ 4. Запобігання виразковій хворобі Та її рецидивам

4.1 Соціальні та організаційні заходи

4.2 Заходи, спрямовані на покращення харчування та обміну речовин

4.3 Фізичні тренування як засіб профілактичного лікування

4.4 Інші види профілактичного лікування виразкової хвороби

Розділ 5. Способи фізичної реабілітації при захворюваннях шлунку

5.1 Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації

5.2 Фізична реабілітація при гастриті

5.3 Фізична реабілітація при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки

Висновки

Використана література

Вступ

На сьогодні величезна кількість людей страждає захворюваннями травної системи, найчастіше - різного ступеня складності виразкової хвороби різних органів шлунково-кишкового тракту, гастритами тощо.

Слід відзначити, що переважна більшість хворих - люди старшого та середнього віку, що пояснюється, здебільшого, нерегулярністю харчування внаслідок ненормованого робочого дня, помилково складеним раціоном та іншими факторами.

Актуальність теми курсової роботи, із врахуванням вищесказаного, набуває значної гостроти, так як захворювання працездатної категорії населення призводить до зменшення трудових ресурсів держави, погіршенням соціального здоров'я нації, тобто, проблема захворювання органів травлення, особливо хронічного характеру, набуває державного значення.

Джерельною базою для отримання основної частини матеріалів стали роботи здебільшого російських та українських вчених, проте оглянуто й праці деяких європейських фахівців.

Неабияку роль у запобіганні виразкової хвороби відіграють профілактичні огляди населення, під час яких виявляються особи з незначними порушеннями травлення. Вчасне обстеження їх, кваліфікована медична консультація допомагають запобігти розвиткові хвороби.

Також у профілактиці захворювань травної системи значну роль відіграє диспансеризація великих груп населення. Правильною постановкою питання диспансеризації є проведення загальної диспансеризації населення. Слід передбачити обстеження кожного громадянина щороку і, якщо виникають перші ознаки захворювань, вчасне лікування.

Організація і здійснення загальної диспансеризації потребують спільної творчої праці не тільки організаторів охорони здоров'я, практичних лікарів та спеціалістів. Це також справа самої людини, а також тих, хто оточує її вдома й на роботі. Це справа всього нашого суспільства. На жаль, ще не завжди знаходяться потрібні підходи до виховання населення в цьому напрямі. Дуже часто люди знають, як зберегти здоров'я, та далеко не завжди ведуть відповідний спосіб життя.

Основна частина

Розділ 1. Короткі відомостіпро анатомію і фізіологію шлунка і дванадцятипалої кишки

Перш ніж приступити до розгляду заходів щодо профілактики розвитку виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, необхідно коротко зупинитися на анатомічній і фізіологічній характеристиці цих органів.

Шлунок людини розташований між закінченням стравоходу і початковою частиною дванадцятипалої кишки. У ньому розрізняють дві поверхні - передню і задню, два краї, або так звані кривизни, - малу і велику - та їхні відділи (вхідну частину і дно).

Вхідна частина називається ще кардіальною або серцевою, оскільки вона ближче розташована до серця, сюди надходить їжа зі стравоходу. Це - початковий відділ, потім йде дно, - куполоподібна частина, що знаходиться трохи лівіше вхідної. Вихідна частина, через яку їжа переходить у дванадцятипалу кишку, називається пілоричною. Це - кінцевий відділ шлунка.

Форма і величина шлунка залежать від консистенції його вмісту (рідка, тверда, газоподібна), а також від періоду травлення. При помірному розширенні шлунок має грушовидну форму, причому верхні дві третини розташовані вертикально, а нижня третина - поперечно. У розслабленому стані шлунок займає вертикальне положення. Довжина помірно розтягнутого шлунка дорослих людей дорівнює 22-23 сантиметрам, поперечник у найширшому місці - 9-10 сантиметрам, об'єм - 3 літрам. Об'єм може коливатися в залежності від індивідуальних особливостей, а також від кількості випитої рідини, з'їденої їжі і тонусу м'язів.

В окремих випадках ємність шлунка може значно перевищувати 3 літри. Д. М. Зернов, видатний російський анатом, відзначав у пацієнта шлунок 10-літрової ємності [7].

Стінки шлунка складаються з трьох оболонок - серозної, м'язової і слизової. Перша покриває шлунок з усіх боків. М'язова оболонка складається з трьох шарів: зовнішнього, середнього і внутрішнього. Зовнішній шар утворений подовжніми, середній - круговими або кільцевими, а внутрішній - косими м'язевими волокнами.

Кільцевий шар на межі шлунка і дванадцятипалої кишки утворює потовщення - сфінктер воротаря (привратникову заслінку). При скороченні сфінктера воротаря порожнина шлунка відокремлюється від порожнини дванадцятипалої кишки. У слизуватій оболонці розташована велика кількість залоз, що виробляють шлунковий сік. За добу виділяється від 1 до 3 літрів шлункового соку.

Рис. 1 Схематичне зображення шлунка:

1 - звід; 2 - кардіальна частина; 3 - тіло шлунка; 4 - синус; 5-пілоро-антральний відділ; 6 - воротар; 7 - мала кривизна; 8 - велика кривизна.

Шлункові залози (їх нараховується 35000000) розташовані в тілі шлунка, почасти в пілоричному і кардіальному відділах. Вони складаються з клітин, які виділяють пепсин, і клітин, що виділяють соляну кислоту. Крім них є ще додаткові клітини, що виробляють слизоподібну речовину.

Залози кардіальної і пілоричної частин виділяють переважно слиз у вигояді пластівців або ниток. Цей слиз має лужну реакцію, слизовиділення збуджується механічним або сильним хімічним впливом на слизову оболонку і являє собою захисну реакцію, що охороняє слизову оболонку від безпосереднього впливу на неї шкідливих подразників.

У фундальній частині шлунка виробляється спеціальна речовина - гастромукопротеїд, що сприяє засвоєнню організмом вітаміну B12 і відіграє важливу роль у нормальному кровотворенні. При дефіциті гастромукопротеїду розвивається недокрів'я.

Всі артерії шлунка з'єднані між собою капілярами, тонкі розгалуження яких проникають через м'язовий шар до підслизового і слизового шару. Найбільші артерії проходять по малій і великій кривизні.

Усередині стінок шлунка закладена велика кількість нервових сплетінь, що відіграють важливу роль у виділенні шлункового соку й у руховій функції шлунка.

Основні функції шлунка - хімічна і механічна переробка їжі. Першу здійснюють головним чином ферменти шлункового соку, що розщеплюють харчові речовини (білки) і готують їх до всмоктування.

Механічна обробка їжі (її подрібнювання, перемішування зі шлунковим соком і просування зі шлунка в кишечник) здійснюється завдяки м'язовим скороченням (перистальтика) шлунка.

Шлунок володіє ще однією корисною функцією - видільною. У процесі обміну речовин в організмі утворюються токсичні речовини, що підлягають виділенню з організму головним чином нирками. При захворюваннях останніх (запалення нирок) виділення цих отруйних речовин порушується і частково здійснюється шлунком. Крім того, у порожнину шлунка виділяються і деякі лікарські речовини (йод, саліциловий натрій, морфін) і барвні речовини (метиленова синь й інші).

Поза періодом травленням шлунок не робить рухів, за винятком періодичних (інакше кажучи, голодних). Завдяки подовжнім волокнам їжа просувається в бік воротаря. Поперечні чи кругові волокна перетирають їжу, а косі перемішують її.

Надходження механічно і хімічно переробленої їжі зі шлунка в дванадцятипалу кишку регулюється сфінктером, який періодично розслаблюється і пропускає їжу в дванадцятипалу кишку. Потім він знову закривається і не пропускає нових порцій їжі доти, доки кислий вміст дванадцятипалої кишки не буде нейтралізовано. Скорочення пілоричного м'яза викликається і соляною кислотою шлункового соку, що надходить у дванадцятипалу кишку, тому що пілоричний м'яз не розслаблюється доти, доки соляна кислота не буде нейтралізована лужним соком підшлункової залози.

Діяльність шлунка як однієї з основних частин травної системи була особливо ретельно вивчена фізіологом І. П. Павловим і його учнями. Були обгрунтовані закономірності шлункового травлення і встановлене провідне значення нервової системи в регуляції діяльності шлунка [4].

І.П. Павлов виділив у процесі травлення дві фази: умовно-рефлекторную і нервово-гуморальну.

Рефлекторна фаза збігається з актом приймання їжі, коли виділення шлункового соку відбувається під впливом нервово-психічних явищ. Запах їжі, її вигляд, сервіровка столу через органи чуттів передаються корі головного мозку, і у відповідь, ще до прийому їжі, відбувається виділення шлункового соку. Виділення шлункового соку продовжується і після прийому їжі під впливом смакових відчуттів, актів жування і ковтання.

У другій фазі травлення соковиділення підтримується в основному хімічними збудниками, що містяться в їжі, які всмоктуються в кров зі шлунково-кишкового тракту. На посилення соковиділення впливає також гормон, який виділяється у цей час.

І.П. Павлов встановив, що жири пригнічують соковиділення у шлунку, а варені овочі, хліб, фрукти, картопля, м'ясо і м'ясний суп (бульйон), навпаки, підсилюють його. Він же довів, що при тривалому дефіциті кухонної солі в їжі соковиділення зменшується аж до повного припинення.

Від прийнятої їжі шлунок цілком звільняється протягом 2-5 годин, у залежності від її якості. Довше всього в шлунку затримуються м'ясо і жири, швидше всього його залишають вода і молоко. Жир викликає сильне скорочення сфінктера шлунка, і це надовго затримує перехід їжі в дванадцятипалу кишку.

Дванадцятипала кишка є початковою частиною тонких кишок. Довжина її, будучи рівної у поперечнику 12 пальців (приблизно 23-27 сантиметрів), ще в древні часи одержала назву "дуоденум", що означає дванадцять. Вона має значну ємність (150-200 мілілітрів) і тісно зв'язана з підшлунковою залозою. Дванадцятипала кишка складається з верхньої горизонтальної частини, безпосередньо розташованої за воротарем шлунка, що має довжину 3-4 сантиметри; при наповненні газами вона набуває кулястої форми і тому називається цибулиною. Спадна частина дуоденума переходить під кутом у нижню горизонтальну частину, і вся дванадцятипала кишка набуває форми підкови.

У порожнину дванадцятипалої кишки надходять жовч через жовчну протоку і ферменти підшлункової залози через протоку підшлункової залози. Обидві протоки проходять через середину задньої стінки спадної частини дуоденума. Жовчні пігменти і ферменти підшлункової залози відіграють дуже велику роль у переварюванні білків, жирів і вуглеводів.

Розділ 2. Основні ознаки захворювання

У перебігу виразкової хвороби можна виділити 3 стадії. Першу називають передвиразковою, або, точніше, стадією хронічного виразкоподібного гастродуоденіту. У цей період, незважаючи на вираженість багатьох ознак, що характеризують виразкову хворобу, виразки ще немає, але внаслідок дії несприятливих факторів в організмі відбуваються глибокі зміни, які далі можуть призвести до утворення її.

Звичайно розлади, що виникають в організмі, мають функціональний характер. Найчастіше вони бувають у тих людей, які мало дбають про своє здоров'я, харчування, зміцнення нервової системи. Якщо несприятливі фактори діють тривалий час, функціональні зміни шлунка або дванадцятипалої кишки можуть перейти в хронічні. Так, запальна набряклість слизової оболонки й порушення структури клітин набирають сталого характеру, залози виробляють більше кислого вмісту шлунка. У таких хворих під час рентгенологічного обстеження виявляють потовщення складок слизової оболонки, грубий її рельєф.

Значні зміни в слизовій оболонці шлунка й дванадцятипалої кишки визначають, проводячи гастродуоденофіброскопію, що дає змогу в цій стадії захворювання бачити ознаки запалення в шлунку й дванадцятипалій кишці, підвищену секрецію, а подеколи й утворення поверхневих дефектів на слизовій оболонці - ерозій. Це - початок виразкової хвороби.

Під впливом вчасного лікування, правильного режиму дня, харчування описані зміни повністю зникають. Та коли хворий не надає їм серйозного значення й не звертається до лікаря, захворювання задавнюється й за певних умов може призвести до переходу виразкової хвороби в другу стадію - стадію виражених клінічних проявів. Якщо на місці, де була виразка, розвиваються рубцьові зміни (перидуоденіт), перигастрит, звуження воротарної (вихідної) частини або перебіг захворювання ускладнюється, говорять про третю стадію виразкової хвороби.

Однією з характерних особливостей виразкової хвороби є її циклічний перебіг, коли загострення змінюється ремісіями.

Найчастіше хворий звертається до лікаря з причини болю в надчеревній ділянці. Звичайно він буває в одній певній точці й пов'язаний зі споживанням їжі: залежно від місця виразки біль виникає або посилюється через 10-15 хв. чи 1,5-2 год. після їжі. Для виразкової хвороби характерний біль уночі або натщесерце. Невелика кількість їжі (молоко, шматочок черствого хліба та ін.) сприяє зниканню болю. Іноді при виразковій хворобі біль може віддавати в спину, в ділянку серця, під ліву лопатку.

При виразковій хворобі біль може бути зумовлений підвищеною кислотністю шлункового соку, спазмом і порушенням рухової функції шлунка, подразнювальним впливом самої їжі тощо. Деякі хворі не відзначають залежності між виникненням болю і прийманням їжі. Постійний біль може свідчити про всілякі ускладнення.

Біль може бути тупий, ниючий, пекучий, іноді приступоподібний. Можливий гострий біль, що супроводиться блюванням. Такі стани спричиняє періодичний спазм воротарної частини і всього шлунка.

Біль при виразковій хворобі характеризується добовою (посилюється в другій половині дня), сезонною періодичністю (больові явища посилюються в осінньо-зимові та весняні місяці) й циклічністю (періоди болю змінюються безбольовими тривалістю від кількох місяців до кількох років).

Проте в деяких людей болю може не бути. Це спостерігається в разі так званих німих виразок, які мають прихований перебіг, нерідко вперше проявляються тяжкими ускладненнями (кровотеча, прорив). Докладним опитуванням хворих удається встановити, що раніше вони відчували нудоту, печію, іноді невиражений біль у надчеревній ділянці.

Одна з частих ознак виразкової хвороби - печія, яка виникає внаслідок потрапляння вмісту шлунка з підвищеною кислотністю в стравохід. Нерідко вона передує болю в надчеревній ділянці й, таким чином, являє собою найбільш ранню ознаку виразкової хвороби. Печія виникає через 30-60 хв. після їжі, рідше натщесерце. У деяких хворих її може не бути навіть тоді, коли кислотність різко підвищується, і навпаки, вона може турбувати хворих на виразкову хворобу, що проходить на фоні зниженої кислотності.

З інших диспептичних явищ слід зазначити відчуття тиску та ваги в надчеревній ділянці, їх спостерігають переважно в хворих із супутнім гастритом. Нудота й блювання бувають не завжди. Блювання починається здебільшого в розпал травлення, на піку болю. Крім їжі у блювотних масах є велика кількість кислого вмісту. Якщо блювання виникає через тривалий час після їжі, увечері або навіть уночі, блювотні маси містять майже один чистий шлунковий сік, відтак хворим значно легшає.

Апетит у багатьох хворих на виразкову хворобу посилений. Зменшення апетиту спостерігається, якщо сполучаються захворювання шлунка, печінки, підшлункової залози або кишок. Звичайно хворі в період загострення виразкової хвороби відмовляються від їжі, побоюючись виникнення болю і в такому разі вони худнуть [11].

При виразковій хворобі спостерігаються порушення секреторної і рухової функцій шлунка. У більшості хворих кількість шлункового соку зростає, період соковиділення подовжується, у вмісті шлунка підвищується рівень хлористоводневої кислоти та пепсину. Іноді секреторна функція шлунка знижується, а в деяких хворих у вмісті шлунка немає вільної хлористоводневої кислоти. Це частіше спостерігається в разі локалізації виразки в шлунку. Згасання діяльності шлункових залоз спричинене розвитком атрофічного процесу в слизовій оболонці шлунка. Зниження вмісту або відсутність хлористоводневої кислоти у вмісті шлунка може спостерігатися і тоді, коли порушується харчування.

Значне підвищення кислотності шлункового соку звичайно характерне для виразкової хвороби дванадцятипалої кишки. Це пояснюється надмірним збудженням нервової системи, підвищенням тонусу блукаючого нерва.

Найчастіше підвищення кислототворної функції шлунка поєднується із збільшенням у його вмісті ферменту пепсину, що бере активну участь у травленні їжі. При виразковій хворобі він може зруйнувати слизову оболонку шлунка або дванадцятипалої кишки. Звичайно протеолітична (травна) активність вмісту шлунка лишається підвищеною значно довше, ніж кислототворна функція шлунка. Часто бувають випадки, коли кислотність шлункового соку нормальна або трохи вища, а вміст активного пепсину в ньому значно підвищений.

Досить часто у хворих на виразкову хворобу в період загострення спостерігається напруження м'язів живота. Це захисний рефлекс на обмеженому просторі надчеревної ділянки, у верхній третині прямого м'яза живота. Виникнення больових відчуттів під час постукування по цій ділянці також свідчить про подразнення очеревини в зв'язку з поширенням запального процесу.

У хворих на виразкову недугу часто виникають зміни в інших органах травної системи.

Виразковий процес нерідко супроводиться запором, що пояснюється переважно надмірним збудженням блукаючого нерва, який спричинює послаблення скорочень кишок. Запор виникає ще й через те, що так дієта не містить достатньої кількості клітковини, потрібної для збудження перистальтики кишок (скорочення й розслаблення м'язів стінок кишок, що дають змогу перетравленій їжі просуватися вздовж них). Із стиханням виразкового процесу зникає і запор.

Дуже часто при виразковій хворобі в процес втягуються печінка й жовчні протоки. Хворі скаржаться на біль і відчуття ваги в правому підребер'ї, нудоту й неприємний присмак вранці у роті. Спочатку виникають рухові розлади жовчних проток і жовчного міхура, а якщо не проводиться правильне лікування, можуть розвинутися хронічний холецистит і навіть хронічний гепатит.

У хворих на виразкову недугу спостерігають підвищену збудливість нервової системи, дратівливість, часто пригнічений настрій. Підвищена збудливість блукаючого нерва проявляється в хворих на виразкову недугу через сповільнення пульсу, зниження артеріального тиску, пітливість, неприємні відчуття в ділянці серця.

Для підтвердження діагнозу виразкової хвороби раніше проводили рентгенологічне дослідження. Проте в деяких хворих, незважаючи на виражені ознаки захворювання, під час ретельного рентгенологічного дослідження навіть досвідчений лікар може не виявити виразкову хворобу. Тепер таким хворим проводять гастродуоденофіброскопію в спеціалізованих відділеннях. Це цілком безпечний метод, який дає змогу виявити виразку, уточнити її розміри, а повторні обстеження в процесі лікування допомагають слідкувати за тим, як вона гоїться [2, 18].

Виразкова хвороба шлунка й дванадцятипалої кишки в разі, якщо хворий не додержується рекомендацій лікаря або ж пізно до нього звернувся, може ускладнитись.

Основними ускладненнями виразкової хвороби є наступні.

Кровоточива виразка виникає внаслідок роз'їдання судин дна виразки. Іноді шлункова або кишкова кровотеча може бути першою ознакою виразкової хвороби, яка доти мала безсимптомний перебіг. Ознаки шлунково-кишкової кровотечі - велика загальна кволість, шум у вухах, запаморочення, пришвидшення пульсу, різкий спад артеріального тиску. Обличчя блідне, вкривається холодним потом. Через деякий час починається криваве блювання, а якщо його немає, з'являються кашкоподібні випорожнення чорного кольору. Звичайно після кровотечі або кривавого блювання біль зникає, та натомість розвивається недокрів'я. Кровотеча становить небезпеку для життя, особливо в літніх людей, через склеротичні зміни судин. Не в усіх хворих з кровоточивою виразкою може бути криваве блювання або чорний кашкоподібний кал. Проте прихована кровотеча, яку виявляють за допомогою мікроскопічного й хімічного досліджень калу або шлункового соку, - майже стала ознака виразки. У період, коли захворювання загострюється, вона спостерігається в багатьох пацієнтів [1].

Перфорація (прорив) виразки - найнебезпечніше ускладнення. Звичайно перфорується передня стінка шлунка або дванадцятипалої кишки, і вміст цих органів потрапляє в черевну порожнину. Перфорація зумовлена багатьма факторами, в основному нервовим. Проте груба й гостра їжа, зловживання алкогольними напоями, фізичне перенапруження також можуть спричинити її.

Прорив виразки супроводиться гострим болем, який хворі порівнюють з ударом кинджала. Біль спочатку відчувається в надчеревній ділянці, потім розливається, віддає в грудину, спину, лівий бік, праве плече, ключицю. Незабаром виникають ознаки розлитого запалення очеревини (перитоніту): сповільнений спершу пульс пришвидшується, підвищується температура тіла, живіт здимається, гази не відходять. У разі прориву виразки потрібна негайна хірургічна допомога.

При стенозі (звуженні) воротарної частини шлунка хворі скаржаться на ваготу й тиск у надчеревній ділянці, неприємний запах з рота, відрижку тухлим, біль і блювання їжею, спожитою напередодні. Біль звичайно дужчає надвечір і меншає після блювання. Шлунок значно розтягується й опускається, м'язи його надмірно збільшуються, посилюється перистальтика (хвилеподібні скорочення).

Відкачуючи вміст шлунка, знаходять рештки їжі, спожитої напередодні або за кілька днів перед дослідженням. Іноді блювотні маси мають запах тухлого яйця, що пояснюється відсутністю вільної хлористоводневої кислоти, розвиненням процесів гниття з утворенням сірководню.

Пенетруюча виразка - це виразка, що проникає в глибокі шари шлунка або дванадцятипалої кишки, аж до сусідніх органів. Сама виразка майже ніколи не рубцюється й терапевтичному лікуванню не піддається.

До ускладнень виразкової хвороби також належить утворення зрощень і спайок шлунка та дванадцятипалої кишки з навколишніми органами (печінкою, жовчним міхуром, підшлунковою залозою, очеревиною). Зрощення й спайки деформують шлунок і кишку, спричинюють звуження їхнього отвору, значне подразнення нервових закінчень. Хворі скаржаться на постійний біль, що дужчає після їжі внаслідок розтягування шлунка, а також, коли рухаються, під час труської їзди, фізичних напружень, зміни положення. Часто просте постукування по надчеревній ділянці або глибокий вдих викликають біль.

Хронічна кальозна (змозоліла) виразка має деякі особливості. Біль набирає тривкого, сталого характеру й мало пов'язаний зі споживанням їжі, він дужчає при фізичному напруженні. Щоб послабити біль, хворі лягають. Допомагають теплові процедури, щадна дієта, бо вона зменшує запальні зміни навколо виразки. Сама виразка рубцюється нешвидко, іноді спостерігається лише часткове зменшення її поверхні. Лікування тоді здебільшого оперативне [15, 16].

У дитячому та юнацькому віці виразкова хвороба має тяжчий перебіг, ніж у дорослих, часто загострюється, нерідко супроводиться великими кровотечами, погано піддається лікуванню. Виразки звичайно розташовані в дванадцятипалій кишці й супроводяться значним підвищенням кислотності й протеолітичної (яка сприяє розщепленню білка) активності вмісту шлунка. Хворі на виразкову недугу в цьому віці дуже часто відстають у фізичному розвитку. Це зумовлене виснаженням нервової системи, різко вираженим больовим синдромом і недоїжанням через побоювання, що біль після їжі посилиться.

Виразкова хвороба в літніх людей проходить з частими кровотечами через супутній атеросклероз і гіпертонічну хворобу. Кровотечі, як правило, буває важко спинити.

У літньому віці захворювання часто поєднується зі зниженою секрецією шлункового соку. Виразки великого розміру, зі значними запальними змінами. Ці особливості пояснюються зниженням життєдіяльності й більш млявими відновлювальними процесами в організмі. Виразкова хвороба в літніх людей потребує ретельного лікарського нагляду, щоб вчасними заходами запобігти можливим ускладненням.

Отже, виразкова хвороба - серйозне захворювання. У разі появи перших ознак її потрібно відразу звернутися до лікаря.

Розділ 3. Основні причини виникнення виразкової хвороби

Усі дослідники, що займалися вивченням виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, у першу чергу цікавилися причиною її виникнення, оскільки, лише знаючи цю причину, можна вказати найбільш ефективні міри лікування і профілактики захворювання.

Виразкова хвороба - загальне захворювання організму, яке проявляється, зокрема, утворенням дефекту (виразки) в слизовій оболонці шлунка або дванадцятипалої кишки - початкового відділу тонкої кишки. Розміром виразки можуть бути від просяного зернятка до п'ятикопійкової монети й навіть більші. Поступово поглиблюючись і проникаючи крізь усі шари шлунка або дванадцятипалої кишки, виразка може спричинити такі тяжкі ускладнення, як прорив їх, кровотеча, пенетрація (проростання в прилягаючі органи) тощо.

Виразкова хвороба може розвинутися в будь-якому віці. Проте частіше вона трапляється в осіб молодого й середнього віку, набирає хронічного характеру, часто стаючи однією з причин втрати працездатності або набуття інвалідності.

Певне зростання темпів захворюваності пов'язують з урбанізацією, надмірним напруженням, зміною ритму життя, нераціональним харчуванням, шкідливим впливом шуму та іншими факторами.

Найчастіше до лікаря звертаються особи з вираженими ознаками захворювання. У разі наполегливого лікування виразка гоїться, зарубцьовується. Проте нерідко виразкова хвороба має затяжний перебіг, час від часу загострюючись упродовж багатьох років.

Як і іншим захворюванням, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки легше запобігти, ніж її лікувати.

Первинна профілактика виразкової хвороби охоплює широкий комплекс заходів, спрямованих на запобігання їй: підвищення матеріального й культурного рівня всього населення, величезні масштаби житлового будівництва, безкоштовна медична допомога, доступність санаторно-курортного лікування, широкий розвиток спорту, фізкультури, туризму тощо.

Вторинна профілактика - це комплекс заходів, що спрямовані на запобігання рецидивам виразкової хвороби, а також перешкоджають прогресуванню й ускладненню захворювання, якщо воно вже виникло, і сприяють якомога повнішому вилікуванню хвороби [13].

Успішно боротися проти виразкової хвороби можна лише за умови раннього виявлення й вчасного лікування її. Обізнаність з причинами й факторами, що зумовлюють розвиток виразкової хвороби, усунення їх - це основна умова профілактичного лікування виразкової хвороби.

До виникнення виразкової хвороби призводить багато причин. Проте основна з них - розлад діяльності нервової системи. Істотне значення мають фактори зовнішнього середовища, психічні травми, нервове перенапруження та перевтома. Не менше важить і неправильний режим дня, що зумовлює швидку перевтому організму й здебільшого супроводиться порушенням режиму харчування. Безладне харчування через великі проміжки може призвести, особливо в нервових людей, до порушення функції шлунка. Внаслідок нагромадження в шлунку великої кількості шлункового соку, не зв'язаного з їжею, подразнюється слизова оболонка й збільшується можливість утворення виразки.

Під впливом того, що їжу приймають у певні години, у людини виробляються рефлекси до виділення шлункового соку - відчувається голод, пече під грудьми, виникають легке тремтіння, головний біль тощо. Коли в ці години не поїсти, то шлунковий сік не зв'язується з їжею і несприятливо впливає на слизову оболонку шлунка, подразнює нервові закінчення, закладені в товщі його стінок. Вони передають сигнали в центральну нервову систему й надмірно збуджують її.

До виразкової хвороби можуть спричинити переїдання, зловживання гострими спеціями, приправами, які подразнюють слизову оболонку шлунка.

Велике значення має також стан ротової порожнини. Якщо немає багатьох зубів і пережовування недостатнє, це призводить до того, що в шлунок потрапляє погано подрібнена їжа. Усе це стимулює подразнення слизової оболонки.

Негативно впливають на слизову оболонку шлунка і куріння та алкоголь. Серед курців виразкова хвороба трапляється приблизно в 12 разів частіше, ніж серед тих, хто не курить [16].

Наявний у тютюні нікотин - отруйна речовина, яка насамперед порушує регулюючий вплив нервової системи на діяльність різних органів, зокрема й органів травлення. Часто нікотин призводить до підвищення кислотності вмісту шлунка, розвитку гастриту в курців. Під впливом його звужуються судини, що спричинює порушення кровообігу, а значить, і живлення шлунка та дванадцятипалої кишки, зниження стійкості тканин проти "роз'їдаючої" дії шлункового соку, утворення виразки в шлунку або дванадцятипалій кишці.

У хворих, які лікуються в стаціонарі, але і надалі курять, виразка гоїться значно повільніше.

Алкоголь припікає слизову оболонку. Це один із сильних збудників секреції, він пригнічує центральну нервову систему. Підвищуючи кислотність, секрецію й подразнюючи слизову оболонку шлунка та дванадцятипалої кишки, алкоголь провокує загострення виразкової хвороби й часто призводить до таких серйозних ускладнень, як кровотеча, прорив шлунка з розвиненням запалення очеревини. У хворих, які зловживають спиртним, нерідко виникають також інші захворювання органів травлення (цироз печінки, важкі форми панкреатиту тощо) [11].

Виразкова хвороба розвивається і в разі функціональних та структурних морфологічних змін у шлунку й дванадцятипалій кишці. Наслідком загальних і місцевих розладів механізмів регуляції є надмірна діяльність (гіперсекреція) залоз шлунка, що виробляють шлунковий сік з підвищеною кислотністю, переважно хлористоводневу кислоту та пепсин. Коли кількість слизу, що вкриває слизову оболонку, достатня, стінка шлунка захищена від роз'їдаючої дії цих речовин. Та в разі виразкової хвороби хлористоводнева кислота і пепсин виробляються й виділяються швидше, ніж слиз. Внаслідок цього порушується перший захисний бар'єр, яким є слиз.

Хлористоводнева кислота і пепсин проникають глибше, ніж звичайно, і "атакують" другу "лінію захисту" - епітеліальні клітини слизової оболонки шлунка, й вони зазнають "самоперетравлювання". Зміну будови клітин при виразковій хворобі спричинює порушення кровообігу слизової оболонки в тих місцях, де шлунковий сік діє найбільше. При цьому клітина, відчуваючи нестачу поживних речовин, втрачає здатність утворювати енергетичні ресурси й зберігати свою структуру. Виникає дефект слизової оболонки - виразка шлунка або дванадцятипалої кишки.

Робота шлунка, так само як і інших органів, значною мірою залежить від діяльності залоз внутрішньої секреції, особливо гіпофізу та надниркових залоз. Вони виділяють безпосередньо в кров велику кількість різних гормонів, що впливають на обмін речовин та роботу окремих органів і систем організму. З порушенням функції системи "гіпофіз-надниркові залози", коли в кров надходить підвищена кількість гормонів гіпофізу, в організмі виникає ряд змін. Зокрема, посилюється секреція, підвищується кислотність і виділення пепсину шлункового соку, зменшується вироблення слизу.

Слизова оболонка шлунка стає більш чутливою до дії хлористоводневої кислоти й пепсину, а також несприятливих факторів зовнішнього середовища (недоброякісна їжа, деякі медикаменти та інше). Внаслідок цього також може виникнути виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки.

Роботу всіх внутрішніх органів контролюють, прискорюють або сповільнюють спеціальні центри головного мозку. У разі перевтоми знижується працездатність клітин кори головного мозку, послаблюється вплив її на підкіркові центри.

Судинний, харчовий та інші центри немов більш не підлягають корі, внаслідок чого починають діяти хаотично. При цьому до внутрішніх органів безладно йдуть імпульси, що спричиняють різні порушення, наприклад скорочення м'язів шлунка. Іноді ці скорочення мають характер тривалих болісних спазмів, і шлунковий сік виділяється тоді, коли в цьому немає потреби.

Певну роль у розвитку виразкової хвороби відіграють мимовільні скорочення м'язів, а також спазм кровоносних судин у місцях, де шлунок і дванадцятипала кишка найбільше подразнюються. Це призводить до порушення живлення даної ділянки. Функція її різко знижується, змінюється структура клітин, а під впливом кислоти шлункового соку посилюються запальні процеси. Згодом на цьому місці може утворитися виразка шлунка або дванадцятипалої кишки.

Отже, уявлення про виразкову хворобу як патологічний процес, що виникає внаслідок порушення нервової системи, не виключає ролі інших чинників, які більшою чи меншою мірою стимулюють розвиток цього захворювання. Ці чинники можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. До перших належать негативні емоції, тривале нервове й фізичне перенапруження, порушення режиму й ритму харчування, куріння, вживання алкоголю, до других - спадковий фактор, індивідуальна особливість нервової системи хворого, попередні захворювання, що спричинили виснаження нервових регуляторних процесів, нервово-ендокринні зміни (особливості статевого дозрівання, патологічний клімакс), наявність патологічних осередків в організмі (апендицит, холецистит та ін.). Те чи інше поєднання названих факторів і створює передумови для розвитку виразкової хвороби. Однак основними чинниками залишаються фактори, вплив яких на виникнення виразкової хвороби шлунка ті дванадцятипалої кишки ілюструє діаграма 1 [3].

Діаграма 1. Відсотковий розподіл впливу основних факторів, які сприяють виникненню виразкової хвороби

Можна спробувати заперечити, що мільйони людей курять, деякі зловживають алкоголем, порушують режим життя і харчування, стикаються з емоційними стресами, зазнають фізичної перевтоми тощо, а проте лише в небагатьох із них буває виразкова хвороба. Причина цього полягає в тому, що багато шкідливих факторів зовнішнього середовища самі собою, без відповідних умов в організмі людини, не завжди спроможні призвести до тих чи інших серйозних наслідків. Щоб хвороба виникла, потрібна певна схильність, послаблення опірної здатності організму. Грунтуючись на цих даних, багато хто з представників медицини воліє проблему розвитку виразкової хвороби звести до внутрішніх чинників, конституції (тобто будови організму), проте це - очевидна помилка.

Виникає цілком обгрунтоване запитання: чи мають значення для розвитку виразкової хвороби конституція та спадковість? На це питання відповідають по-різному. Відомий німецький терапевт Г. Бергман, виходячи з того, що на виразкову хворобу часто хворіють члени однієї сім'ї, схильний вважати її спадковою. Деякі вчені вважають, що однорідні захворювання в членів однієї сім'ї можуть бути наслідком однакових умов існування, харчування та інших чинників, а не спадковості. Щоправда, дехто може мати спадкову схильність до виразкової хвороби, та це ще не хвороба. Щоб у цих осіб розвинулася виразкова хвороба, потрібні зовнішні впливи. Одне з важливих завдань медицини полягає в тому, щоб за допомогою профілактичних заходів усувати шкідливі зовнішні фактори, які спричинюють виразкову хворобу в схильних до неї осіб.

Це ставить профілактику виразкової хвороби на рівень соціальних завдань.

Розділ 4. Запобігання виразковій хворобі Та її рецидивам

Крім загальнодержавних заходів, а також широкої лікувально-профілактичної роботи, велике значення для боротьби проти виразкової хвороби має індивідуальна (особиста) профілактика.

Оскільки нормальну діяльність харчового каналу значною мірою визначає стан нервової системи, зміцнення її, створення найсприятливіших умов на роботі і в побуті дуже багато важать у запобіганні виразковій хворобі.