Специфіка розвитку суспільства як соціальної форми руху матерії. Відмінність законів суспільства від законів природи

65. Специфіка розвитку суспільства як соціальної форми руху матерії. Відмінність законів суспільства від законів природи.

В XIX ст. впервые в истории философии понятие материи стали выражать через наиболее общие свойства всех предметов, явлений природы и общества, указывая на существование их независимо от сознания людей.

Продолжительное время материя рассматривалась как некая телесность, которая составляла объективную основу конкретных вещей. И только в настоящее время пришли к заключению, что недопустимо определять материю с помощью своеобразных "первокирпичиков" мира, так как они заведомо должны быть вечными и не возникать ни из каких других объектов.

Остается один способ определить материю: выделить совместный признак, что характеризует любые ее виды независимо от того, познаны они или будут познаны в будущем. И таким свойством есть только свойство быть объективной реальностью, существовать независимо от нашего сознания. Такой подход имеет особое значение. Ведь продолжительное время считалось, что атом является пределом делимости материи. К тому же она определяется неуничтожимой, так как атом сохраняет постоянство массы. Логика была такой: если атом неделим, то количество материи в нем сохранится неизменной. Масса трактовалась как мера количества материи. А если масса атомов неизменна, то неизменной является и количественная величина материи. Основы механистической картины мира были подорваны революцией в природоведении на рубеже XIX и XX ст. Природоведы, преодолев старые взгляды на природу, пошли дальше в изучении внутренней структуры атома. Были открыты электрон, атомные ядра, "элементарные" частицы. В 1896 г. А.Беккерелем была открыта радиоактивность. В 1902 г. Резерфорд и Ф.Содді доказали, что радиоактивность представляет собой результат спонтанного распадения атомов и превращения химических элементов.

Было сделано философское заключение, что все объекты природы необходимо рассматривать как результат эволюции Эта гипотеза стала предпосылкой открытия делимости атома, что в свою очередь требовало по-новому подходить к определению материи.

Одной из важнейших сторон учения о формах дв-я материи является трактовка обществ. процессов как социальн. формы дв-я материи. Эта трактовка стала возможной благодаря открытию и разработке материалистического понимания истории. Выделяя в обществ. жизни материальн. и духовн. процессы, диалект. мат-м подчеркивает первичность матер. процессов, но не отрывает их от духовн. жизни общества. Лишь в абстракции можно отделить друг от друга эти стороны общ. жизни. В реальной же дейст-сти они взаимодействуют, благодаря чему и сущ. общество, как особый уровень организации материи.

Отражение - всеобщие св-во материи воспроизводить в своих св-вах особенности других обьектов, с кот. произошло взаимодействие. Осн. св-ва о.: Неживая прир.: а) в результате отражения св-ва отражаемого объекта передаются отражающему в виде следа, копии или отпечатка; б) воздействие одного объекта на другой не стимулир. активности этих объектов. Живая природа: а) отр-е активно; б) всегда целенаправленно; в) оно может носить опережающий хар-р; г) несет функциональный хар-р. Общие св-ва о.: а) воспроизводит свойства отражаемого объекта лишь частично; б) упорядоченность отражаемого обьекта воспроизводится с большими или меньшими искажениями. Эти особ-сти присущи любому отр-ю, но хар-р отр-я меняется с возникновением жизни. Хар-я отр-е как св-во, лежащее в фундаменте самой материи и связанное с эффектами любых материальных взаимодействий, диалектико-материалистич. ф. формулирует исходн. предпосылки для понимания генезиса, ощущений, психики, чел. сознания. Важнейшей из этих предпосылок является положение о том, что любые формы и виды отр-я, ощущения, психики, сознания возник. и сущ. в рамках взаимодействия матер. образований и систем, находящихся на разных уровнях разв-я. В рез-те длительн. отбора способность организмов реагировать на внешн. воздействия все более совершенствовалась. Наконец произошел качеств. скачок и возникла нервная система. В ходе биологической эволюции нервная система усложняется. В процессе развития вида в мозгу возникают нов. структуры, в процессе развития особи вырабатываются нов. программы деятельности, сохраняемые в памяти. В результате этого поведение животного все более определяется внутренними программами. С усложнением телесной организации растет удельный вес форм поведения, вырабатываемых в индивидуальной жизни особи, возрастает значение гол. мозга. У ч-ка происходит качественный скачок и возникает сознание.

66.Сутність матеріалістичного розуміння суспільного розвитку. Категорії “суспільне буття” , “суспільна свідомість”.

Суспільна свідомість сучасної людина – це велике розмаїття свідомості, її формоутворень і рівнів. Суспільна свідомість обіймає правові, політичні, моральні, естетичні. філософські, релігійні погляди, наукові знання, національні особливості, психологічні риси і т.ін. У ній – загальнолюдські духовні цінності минулого і сучас­ного, в ній постає прогностичне майбутнє. Суспільна свідомість – багата, всеосяжна, вона є базою знань, теорій, ідей і т.ін.

Важлива складова свідомості – ставлення до цінностей – чи то у вигляді естетичної орієн-тації, чи як соціальне почуття або тео­ретична ідея. Цінності відбивають у людині різнозначні об’єкти, без урахування ціннісних пріоритетів неможливе розуміння специфіки і змісту свідо-мості.

Слід звернути уваїу на те, що є два рівні суспільної свідомості: буденна і теоретична.

Буденна виникає на грунті щоденної практичної діяльності людини, вона узагальнює емпірично дане. В цьому її обме­жений характер. Слід визначити, що буденна свідомість не збігається з індивідуадьнои, оскільки за своїм призначенням вона "працює" на життєві потреби – забезпечує рецептами для розв'язання конкретних життєвих ситуацій.

Індивідуальна свідомість – рухома, яскрава, вона – творча ла­бораторія особистості.

Теоретичний рівень суспільної свідомості являє собою найдоско­налішу форму узагальнення дійсності. Це найбільш розвішена форма організації знання – у вигляді теорії. Суспільна свідомість – складова духовної культури суспільства.

До духовної культури належать результати людської діяльності: наука, філософія, мистецтво, мораль, право і відповідні установи: Інститути, театри, школи, музеї.

Людина – творепь культури, її споживач і продукт. Створюючи культуру, вона створює себе. Духоваа культура несе на собі відбиток рис суолільно-економічної формації та класів, нації, що її створюють.

Світогляд відбиває дійсність у її цілісності – як природничо-суспільний світ життя і діяль-ності людини – в її значущості для люди­ни – крізь призму суспільних відносин, життєвих Інтересів.

Чільне місце в структурі суспільної свідомості посідають її фор­ми. За допомогою форм суспільної свідомості остання стає реальним ком­понентом суспільного буття. Основними формами суспільної свідомості є: політична і правова свідомість, мораль, мистецтво, релігія, філософія, наука. Кожну з цих форм вивчають окремі науки: юриспруденція, політо­логія, етика, естетика і т.ін.