Філософія психоаналізу. Фрейдизм та неофрейдизм

Шпаргалки для экзамена по Философии(НТУУКПИ, Украина)
Основне питання філософіїта специфіка його розв”язання в історії філософії : матеріалізм, ідеалізм, дуалізм Основі філософські школи стародавньої Індії OTTO Філософія Стародавньої Індії Космоцентризм ранней древнегреческой Ф Характерні риси епохи Відродження та відображення їх у філософії того часу. Гуманізм, пантеізм, геліоцентризм Антропологічний матеріалізм фейербаха. ОТТ Філософія психоаналізу. Фрейдизм та неофрейдизм Релігійна філософія. Неотомізм Рух– спосіб існування об”єктивної та суб”єктивної реальності. Основні форми руху матерії та їх взаємозв”язок Простір та час ­­– форми існування матеріального світу. Сучасні наукові уявлення про простір і час Наукове та буденне пізнання їх особливості. Специфіка і структура наукового пізнання Спрямованість розвитку. Закон заперечення заперечення. Корінна відмінність діалектичного та метафізичного розуміння заперечення Категорії діалектики, що відібражають універсальні зв”язки буття: одиничне, особливе, загальне. Явище та сутність Причина и следствие, их взаимосвязь Специфіка розвитку суспільства як соціальної форми руху матерії. Відмінність законів суспільства від законів природи Суспільне буття, як діяльність. Різновиди людської діяльності Формаційний, цивілізаційний, стадійний та інші підходи до аналізу суспільного розвитку Реализация единства духовной жизни крупной общности в исторической преемственности и на определенной территории Поняття політичної системи суспільства. Місце і роль держави, політичних партій і громадських організацій в розвитку суспільства Держава її походження і сутність Джерела, рушійні сили та суб”єкти суспільного розвитку Духовне життя суспільства. Суспільна свідомість та їх структура. Суспільна псиологія та ідеологія, їх роль у розвитку суспільства Політична свідомість та її роль у житті суспільства
314252
знака
0
таблиц
0
изображений

31. Філософія психоаналізу. Фрейдизм та неофрейдизм.

Це філософський напрямок, який виник на основі вчення австрійського психіатра Зигмунда Фрейда. Досліджуючи як лікар пацієнтів, Фрейд прийшов до висновку, що значна кількість захворювань викликана свідомим інгібуванням, витісненням інстинктів, особливо найсильнішого серед них – статевого. Свідоме виступає своєрідним цензором стосовно дій несвідомого. Останнє є основою самозбереження людини як біологічного виду, тоді як свідоме є сутнісним вираженням й саме як людини. Постійна боротьба між свідомим і несвідомим е причиною нервових стресів, хвороб. Щоб запобігти цьому, слід уважно вивчити всю сукупність причин у їх взаємозв'язку і лише тоді вживати відповідних заходів до лікування неврозів. Такий підхід Фрейд назвав психоаналізом. Він приходить до висновку, що інстинкти не слід грубо гамувати силою волі, а перетворювати, спрямовувати в певну форму діяльності. Цей процес перетворення інстинктів назвав сублімацією.

Спираючись на психоаналіз З.Фрейда, його учні К.Хорні. Г.Маркузе, Е.Фромм «соціоло-гізували» вчення свого вчителя. Найбільш вдало це вдалося зробити Е.Фромму. Всі його основні праці пронизані ідеєю психоаналізу.

Психоаналіз, доповнений Марксом, принципами екзистенціалізму і релігіями Сходу, Е.Фромм називає гуманістичним психоаналізом. Основні положення гуманістичного психоаналізу такі:

§   людина відчужена від суспільства і навіть сама від себе;

§   людина людиною не народжується. Вона стає нею в процесі соціалізації;

§   наша свобода є несвободою (ми приречені на рух вперед, назад вороття немає);

§   людина може бути відносно вільною в тому випадку, коли вона реалізує 3 види свободи: економічну, інтелектуальну, моральну.

Економічна свобода – це право людини вибирати вид трудової діяльності; інтелектуальна – право прийняття рішень відповідно до своїх знань, виховання, смаків тощо; моральна – право до зміни (або збереження) своїх поглядів, уподобань, кумирів.

32. Філософія екзистенціалізму

Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Іта­лії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К'єркегор, а серед ро­сійських філософів – М. О. Бердяєв. Основною катего­рією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що отото­жнюється з суб'єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність – це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспіль-ство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його сво­боду.

Жити як усі – значить втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос нонконфор-мізму, заклик до бунту у деяких екзистенці­алістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ні­яких загаль-них принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати мораль-ним чи аморальним. Экзистенциализм - философия существования. Иррационалистическая философия Наиболее крупные представители: М. Хейдеггер, К Ясперс, Г.Марсель, Ж.П.Сартр, А.Камю, Н.Аббаньяно.

Сам термин "экзистенциализм" введён неокантианцем Хейнеманом(1929). Идейные истоки экзистенциализма — философия жизни, феменология, религиозно-мистическое учение Кьеркегора. Он делится на религиозный (представители: Марсель, Бердяев, Бубер) и "атеистический" (Сартр,Камю).

Экзистенциализм—это иррациональная реакция на рационализм Просвещения и немецкой классической философии.

В Германии экзистенциализм стал складываться после 1 мировой войны (обстановка озлобления и уныния) Новая волна - Франция времен окупации и после 2 мировой войны.

Экзистенциалисты поставили вопрос о смысле жизни, о судьбе чел, о выборе и личной ответственности.

Исходный пункт философии Экзистенциализма - изолированный, одинокий индивид, все интересы которого сосредоточены на нем же самом, на его собственном ненадежном и бренном существовании. Экзистенциальные проблемы - это такие проблемы, которые возникают из самого факта существования человека. Для Экзистенциалиста имеет значение только его собственное существование и его движение к небытию.

Экзистенциализм объявляет предметом философии - бытие. “Современная философия, как и в прошлые времена занята бытием”- (Сартр). Они утверждают, что понятие бытия является неопределимым, и что никакой логический анализ его невозможен. Поэтому философия не может быть наукой о бытии и должна искать иных, ненаучных, иррациональных путей для проникновения в него.

Хотя бытие вещей совершенно непонятно, но есть один вид бытия отлично нам знакомый - это наше собственное бытие. Здесь то и открывается доступ к бытию как таковому, он идет через наше существование. Но это существование нечто внутреннее и невыразимое в понятиях: “существование есть то, что никогда не становится объектом”, ибо мы никогда не можем взглянуть на себя со стороны.

Экзистенциализм - это философия, единственный предмет которой - человеческое существование, точнее переживание существования. Среди всех способов бытия существования Экзистенциалисты ищут такой, в котором существование раскрылось бы наиболее полно - это страх. Страх - это исходное переживание, лежащее в основе всего существования. В конечном счете это страх перед смертью.

Для Сартра все вещи, кроме человека есть ”бытие в себе”, а человеческое. существование есть “бытие для себя” или ничто. Поскольку всякое бытие возникает из бытия и не может превращено ни в что, то для человеческого существования, понимаемого как переживание, не может найтись такого бытия, из кот оно могло бы возникнуть и куда уйти. Значит, бытие человека есть ничто. Осознавая свое ничтожество, человек испытывает страх “человек есть его страх”.

Ясперс полагает, что человеческое существование раскрывается лишь в “пограничных ситуациях” - страдание, борьба, смерть.

Свобода. Человек сам свободно выбирает свою сущность, он становится тем, кем он себя сделает. Чел - это постоянная возможность, замысел, проект. Он свободно выбирает себя и несет полную ответственность за свой выбор. Свобода составляет само человеческое существование, человек и есть свобода.

Однако свобода понимается ими как нечто неизъяснимое, не поддающееся выражению в понятиях, иррациональное. Это внутренне состояние, настроенность, переживание индивида. Свобода противопоставляется необходимости. Такая свобода, противопоставляется необходимости и отрешенная от общества, - есть пустой формальный принцип. Свобода - это свобода выбора отношения к окружающей действительности. Раб может быть свободным, соответственно, самоопределяя отношение к своему бытию. Свобода становится неотвратимым роком. “Человек осужден быть свободным” свобода есть мучительная необходимость.

Характерной чертой человеческого существования является то, что он не сам выбирает условия своего существования, он заброшен в мир и подвластен судьбе. От человека не зависит время его рождения и смерти. Это приводит их к мысли, что помимо человеческого существования существует потусторонняя реальность, которая понимается как способ существования человека, состоящий в озабоченности человека, направленной куда-то вне его. Внешний мир представляет среду, мир заботы человека, окружающий человеческое существование и находящийся в неразрывной связи с ним. Пространство и время есть способы человеческого существования. Время - это переживание существованием своей ограниченности, временности. Представление о времени до моего рождения и после смерти - произвольная экстраполяция. Говорить о том, что будет после моей смерти бессмысленно.


Информация о работе «Шпаргалки для экзамена по Философии(НТУУКПИ, Украина)»
Раздел: Философия
Количество знаков с пробелами: 314252
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

0 комментариев


Наверх