Дефініція анархізму
Класифікація анархізму
Основні ідеологічні напрямки
Анархістська теорія в контексті народницького руху
Анархістський терор в революційних подіях 1905-1907 рр
Анархізм в Росії у 1917 році
Практичне втілення анархістських ідей у період громадянської війни
Теорія та практика анархізму на пострадянському просторі
Сучасні українські реалії анархізму
Навигация
Дефініція анархізму
Анархізм в Росії: теорія та практика
233549
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.1 Дефініція анархізму
Анархізм подібно до будь-якого суспільного явища зароджується та еволюціонує в процесі історичного розвитку. Як політична теорія анархізм зароджується в кінці XIX – на поч. XX ст. Ідеологія та практика анархізму залишили помітний слід в історії людства, а багато його ідей проникли в свідомість окремих соціальних груп та збагатили теорію політичних течій.
В результаті становлення держави як форми організації суспільства відбувається процес становлення державних інститутів та розвитку кодифікованого законодавства. Це призводить до збільшення рівня організованості суспільства, в якому відбуваються процеси суспільного поділу, поділу та законодавчого оформлення власності. Змінюються і типи "полюси" політичної свідомості – етатизм та анархізм.
Анархізм як політична теорія має давню та стрімку історію, оскільки початкові принципи анархізму простежуються в ідеях даосизму в Стародавньому Китаї, ідеях мислителів Давньої Греції – Зенона з Китію (IV ст. д.н.е.). Анархічні ідеї через три століття розвивав єгиптянин-олександрієць Краптократ. Ідеї анархізму розвивались в громадах та сектах: юдейських єсеїв, грецьких піфагорійців, єгипетських "терапевтів", богемських комуністів, у мюнстерських комунах, у католицьких братствах бідняків [62,с.3-4]. На даному етапі анархічний тип політичної свідомості не матеріалізувався у певну теорію чи політичну доктрину, його прояви носили фрагментарний характер, що відповідало розвитку політичної культури.
В період буржуазно-демократичних революцій та період формування індустріального суспільства, анархічний тип політичної свідомості досягає якісно нового рівня розвитку. В цих умовах під дією багатьох чинників з'являється соціальна основа (опора) анархізму – дрібна буржуазія, яка матеріалізує анархічні ідеї на теоретичному рівні. В практичному значенні анархізм формується як політичний рух [38,с.25].
Першою спробою теоретично обгрунтувати анархістські ідеї стала праця англійця В.Годвіна "Дослідження про політичну справедливість" (1793 р.). В даній праці автор досить чітко простежив зв'язок влади і суспільства. На думку В.Годвіна, влада в суспільстві будується на авторитеті монарха (вождя), який уособлює правління Боже. Це і надавало державності сенсу. Майбутній устій він розглядав, як союз вільних громад, що з часом замінять державні інститути.
Інколи цей період називають класичним, оскільки теорію анархізму у цей період розробляли: М.Штірнер, П.Прудон, М.Бакунін, Ж.Сорель, П.Кропоткін. Кожен з перелічених теоретиків був родоначальником певної течії в анархізмі.
У XX ст. відбувається становлення державно-монополістичного капіталізму, відбувається революційні процеси у країнах наздоганяючого індустріального розвитку, виникають соціалістичні держави, створюються умови для формування багатопартійної системи – всі ці фактори значною мірою вплинули на трансформацію політичної свідомості у суспільстві. Власне в анархічній свідомості відбувається глибока криза у період революції 1917 р. Відбувається процес оновлення ряду попередніх ідей, що призвело до формування цілої низки нових течій "посткласичного" анархізму.
Варто зазначити, що анархістська теорія пристосувавшись (адаптувавшись) до нових умов увійшла у XXI ст, але значної підтримки в суспільстві він вже не має, а ставлення до нього є в основному нейтральним. На сучасному етапі анархізм – теорія невеликої кількості інтелектуалів та робітників синдикалістів. Еволюціонувавши, дана теорія практично реалізувалась у сучасних акціях спротиву (Сх. Тимор, Краснодарська справа в Росії) [12,с.2].
Отже, необхідно визначити дефініцію анархізму. "Термінологічний та понятійний довідник" дає таке визначення: Анархізму (від грец. anarchia - безвладдя) – політична течія, що проголошує метою знищення держави та заміну будь-яких форм примусу влади вільною та добровільною асоціацією громадян. Ніколи не був цілісною ідеологічною доктриною через різні підходи його теоретиків до питання про шляхи досягнення мети [36,с.11].
Так, "Політологічний довідник" подає інше визначення Анархізму (від грец. anarchia - безвладдя) – ідейно-політичний рух, центральною тезою якого є заперечення будь-якої влади у суспільстві. Виходячи з ідей про свободу як найвищу цінність людського буття заперечують правомірність державної влади, оскільки вона є диктатурою... інституцією примушування та підпорядкування вільної волі людей [12, с.16].
Такі різні визначення лягли в основу однієї з класифікацій анархізму - в залежності від поглядів теоретиків анархізму на державу та владу. В залежності від того, що анархісти відкидають державу чи владу їх поділяють: прихильників безвладдя – акратії (анархо-комуністи) та прихильників бездержавного устрою – антиетатизму (анархо-синдикадісти).
Проблему влади теоретики анархізму розглядали в контексті аналізу влади "майбутнього". Владу вони визначали як "понятие отношения зависимости между людьми", отже, вони виділяють такі типи влади: економічну, політичну, соціальну, духовну. Політична влада виступає як особливий різновид публічної влади, яка символізує державну владу. Державна влада склалася як особливий вид владних відносин, особливою ознакою яких – є виконання державної волі. Вони характеризували державу як монополіста волі – "появление единой, надо всем в государстве господствующей воли " [62,с.8-10].
В зарубіжній науці існує багато тлумачень цього терміну, які іноді досить сильно різняться. Досить часто дослідники анархізму звужують його на свій смак – чи то до політичної доктрини, течії або стану безладу, у той час як прихильники цієї теорії створили широкий спектр суджень про свої погляди. Для них це і теорія, і стиль життя, можливість самоствердження. Звичайно саме відсутність певної систематизації вплинула на появу великої кількості різновидів анархізму. Незважаючи на розбіжності у цілях та засобах їх об'єднує два основних постулати: проблему свободи людини, людини високоморальної, яка здатна "правильно" поводитись у суспільстві ("в суспільстві, що складається з відповідальних істот правила поступово зникнуть") та питання скасування держави в особі державних інститутів [12,с.1].
М.Вебер охарактеризував владу як узаконене застосування насильства. Тобто, на думку анархістів, держава монополізує владу на певній території та карає порушників цієї монополії. Деспотизм полягає не у формі держави, а у її сутності [12, с.2].
В історії російської політичної та правової думки XIX-XX cт., на думку С.Ф.Ударцева, можна виділити такі етапи еволюції анархічної думки:
1) 1830 – 1870 рр. – формування раннього класичного анархізму.
2) 1870 – поч. XX ст. – становлення та розвиток пізнього класичного анархізму.
3) 1903 – до періоду громадянської війни (1917-1920рр.) – криза класичного анархізму. Початок формування посткласичного анархізму.
4) 1918-1920 до 1930 р. – еволюція течій посткласичного анархізму (еміграція).
5) 2пол.1980-х – до сучасності – формування сучасного посткласичного анархізму на території СРСР та СНД [75, с.12].
Початковий етап пов'язаний з розвитком поглядів М.Бакуніна. Елементи теорії М.Бакуніна перейняли (рецепіювали), такі діячі: в лівому слов'янофільстві (К.Аксаков), в нігілізмі (В.Зайцев, Н.Соколов). До цього етапу відносять анархічний вплив на російське народництво та політичну еміграцію (М.Сажин, З.Раллі) та ін.
Другий та третій етап пов'язаний з творчістю П.О.Кропоткіна – основної фігури в історії анархізму кін. XIX – поч. XX ст. Особливістю другого етапу є його закордонний характер (емігрантський етап). Третій етап характеризувався відродженням анархізму як політичної течії на території Росії (з 1903 р.). Відносини між анархістами будувались на основі співпраці емігрантських та місцевих осередків. До цього етапу відносять зародження християнського анархізму (праці Л.М.Толстого та В.Черкезова). З третім етапом пов'язана творчість: О.Борового, Г.Гогеліа, П.Турчанінова, Я.Киріловського.
Етап посткласичного анархізму базується на теоретичних доробках О.Борового, А.Солоновича, А.Кареліна, А.Гордіна, Г.Максімова, В.Ейхенбаума, А.Атабекяна.
На сучасному етапі формування пізнього посткласичного анархізму провідними лідерами в теоретичному осмисленні проблем анархізму є А.Ісаєв, А.Червяков, А.Шубін, П.Рауш, М.Цовша [75,с.12]. Характерною особливістю цього етапу є домінування синтетичних організацій, які є результатом компромісу, і тому активно діють на теренах таких країн як Франція, Італія (Федерація Італійських Анархістів), Польща (Федерація Анархістів Польщі), Україна, Росія. Вони прагнуть об'єднати різні течії анархізму на модерних засадах у рамках монолітної партійної структури [12, с.2]. Періодична зміна географічної "концентрації" теоретиків анархізму пов'язана із зміною політичних режимів, репресіями стосовно теоретиків, рівнем політичної свободи та політичним станом у суспільстві.
Власне еволюція анархізму – складний процес пов'язаний з пристосуванням теорії до нових історичних умов. Така зміна призводила до переосмислення певних ідеологічних, теоретичних установок з метою пристосування теорії до нових суспільних умов. Так, відбувся перехід від класичного до посткласичного анархізму, який взяв за основу цілу низку фундаментальних ідей класичного анархізму, але в оновленому вигляді висунув ряд нових положень. Такий перехід супроводжувався появою цілої низки нових течій та напрямів. Отже, посткласичний анархізм інтегрував два основних напрямки еволюції анархізму:
а) напрям відносної модернізації – зберігався значний зв'язок класичної та оновленої теорії (неокласичний анархізм);
б) напрям максимально радикальної модернізації – мінімальний зв'язок з класичною теорією з акцентом на власні теоретичні напрацювання, чи власні методи досягнення мети (некласичний анархізм).
С.Ф.Ударцев виділяє цілий ряд особливостей посткласичного анархізму:
- критичне ставлення до класичного анархізму у розумінні збереження теоретичних основ анархізму;
- більш розвинена методологічна основа, яка виробила містицизм та інтуїтивізм;
- наростання співпраці на основі толерантного ставлення до інших політичних течій: марксизму, лібералізму;
- активна інтеграція здобутків та напрацювань суспільних, природничих, гуманітарних наук для створення синтетичних теорій (політичних, філософських);
- постановка цілої низки проблемних питань (про співвідношення права та закону, про роль бюрократичного апарату);
- поява концепцій планетарного та космічного рівня;
- збільшення уваги у пізнанні людиною своєї індивідуальності, прав та свобод, творчості;
- дослідження та аналіз історичного розвитку держав.
Некласичні напрямки анархізму розробляли концепцію свободи особистості, вони ілюстрували незахищеність особистості на прикладах війн та революцій початку XX ст. [75,с.15-16].
Похожие работы
... руху не належала до дослідницьких пріоритетів вказаних авторів. Отже, маємо констатувати, що в історіографії відсутнє комплексне дослідження розвитку анархістського руху в Україні 1917 – 1921 рр. 2. Вплив анархістських доктрин на М. Драгоманова Соціально-політичний ідеал М. Драгоманова традиційно характеризують як анархістський, звертаючи увагу на його принципово негативне ставлення до ...
... А.Б. Научный руководитель: к.э.н., доцент Петров В.Г. Москва 2005 115 Приложение № 2 Оформление плана курсовой работы на тему: «Экономическая теория человеческого капитала» План Введение................................................................................................................................... 3 1. Место и роль человеческого капитала в системе ресурсов компании ...
... за собой её гибель, либо требующие подключения к процессу самоуправления суперсистемы иерархически высшего управления. Так соборный интеллект видится индивидуальному интеллекту с точки зрения достаточно общей теории управления; возможно, что кому-то всё это, высказанное о соборных интеллектах, представляется бредом, но обратитесь тогда к любому специалисту по вычислительной технике: примитивная ...
... ст. існувало три основні групи економістів, які розвинули ліберальну традицію й заклали фундаментальні основи сучасного неоліберального мислення. Лондонська школа неолібералізму Е. Кеннана — Л. Роббінса зробила сучасним класичне трактування завдань і цілей економічної науки, функціонування ринкових механізмів в умовах обмеженості ресурсів. Віденська школа Л. Мізеса — Ф. Хайека поєднала маржиналі ...
0 комментариев