Практичне втілення анархістських ідей у період громадянської війни

2.4 Практичне втілення анархістських ідей у період громадянської війни

У період революцій 1917 р. та громадянської війни анархізм був впливовим чинником суспільно-політичного життя України. Завдяки активній участі в повстанському русі та масовій підтримці селянства саме в Україні вперше у світовій історії анархісти змогли стати домінуючою силою на значній території і впритул наблизилися до здійснення маштабних експериментів відповідно до своєї ідеологічної доктрини [13,с.25].

Радянська історіографія понад 70 років розглядала події громадянської війни у "двоколірному" варіанті. Червоно-біле розуміння подій громадянської війни сприяло розгляду істориками всіх опозиційних більшовикам сил як контрреволюційних. До них віднесли і лідера українського селянського руху – Нестора Івановича Махна.

Згадки в радянських довідниках та енциклопедіях розглядали постать Н.Махна як лідера анархо-куркульської контрреволюції, який співпрацював з Петлюрою, відкрив фронт Денікіну, об'єднався з Врангелем. Свою справу зробили і кіноматографісти, які у стрічках: "Червоні диявлята", "Пархоменко", "Ходіння по муках", де змальовували лідера селянського руху як пияка та кровожерливого тирана [8,с.4].

Існує і інший портрет Н.Махна у зарубіжних виданнях. Вони описують Н.Махна, як народного лідера – спадкоємця Пугачова та Разіна XX cт, який за допомогою тактики партизанської війни у період "війни всіх проти всіх" боровся з гетьманщиною, петлюрівщиною, військами білогвардійців та інтервентів. Вони розглядають Махна як лідера, який у період протиборства двох великих військових сил у громадянській війні намагався стати "третьою силою", яка не злякалась виступити проти "вчорашніх" союзників – більшовиків. Дана сила була спрямована на будівництво "безвладного" устрою у рідному Гуляйполі [17,с.3-8].

Досить часто ідеологію махновського руху порівнювали лише з анархо-комуністичною доктриною. Власне таке порівняння не розкриває у повній мірі суть анархістської доктрини махновського руху.

Якщо виходити з дефініції ідеології – це систематизована сукупність ідейних поглядів певного політичного напряму, що виражає інтереси окремої соціальної групи. Ідеологія ставить певну проблему у центр теоретичного розгляду. Оскільки ідеологія спрямована на колективну свідомість, то неминучою є невідповідність (конфлікт) між ідеологією та індивідуальною свідомістю [36,с.150]. Внаслідок такого конфлікту з'являються різні інтерпритації ідеологічної доктрини.

Існуючі на той час анархістські доктрини пропонували часто протилежні відповіді на ключові питання суспільного розвитку і сходилися лише в окремих положеннях, головними з яких є заперечення державної форми організації суспільства та відмова від використання інститутів державної влади. Саме ці ознаки є головними у визначенні анархістського характеру серед ідеологічних течій. Дослідження останніх років доводять, що ні ідеологія, ні політична програма махновського руху не суперечать цим принципам [13,с.25].

Якщо характеризувати причини поширення анархістської ідеології у період 1917-1921 рр., то варто зазначити, що відповіді на ці питання шукали і лідери КП(б)У. В резолюціях IV конференції (17-23 травня 1920 р.) читаємо: "Повна дезорганізація господарського життя країни, повний розрив зв'язку міста та села, безперервна зміна влад створили грунт для значного зростання ненависті в селянських масах... до держави, навіть робітничої " [72,с.90].

Поширення анархізму досить часто пов'язують з соціально-економічними чинниками. В Україні соціально-політична нестабільність набула особливої гостроти. Як зазначає М.Боровик, українське селянство болісно переживало модернізаційні процеси і прагнуло за будь-яку ціну зберегти традиційний спосіб життя [13,с.26]. Починаючи з 1917р. можемо простежити наростання відчуження між державою (владою) та українським селянством у міру того, як сподівання, що покладалися селянами на уряди, передусім сподівання отримати землю, послідовно не здійснювались. Активна участь держави у модернізаційних процесах, в яких вона підтримувала поміщиків та підприємців, сприяла поширенню антиетатистських настроїв серед селян. Тобто, питання справедливого розподілу землі стало головною метою селян у період революції та громадянської війни. При цьому суспільні групи та державні інститути, що перешкоджали вирішенню цього завдання, викликали серед селян незмінну ворожість.

В цих умовах, на думку М.Поповича, українське село "замикається в собі", тобто відбувається процес формування "хутірної свідомості", яку дослідник назвав – "сільською анархією" [63,с.568].

Ключовими факторами у політичному виборі ідеології соціальними групами стають: масова свідомість та роль харизматичних лідерів. Вийнятково важлива роль належить особливій популярності Н.Махна, зважаючи на властиву схильність українського селянства до персоніфікації політики [13,с.29].

Стосовно грандіозної концентрації влади в руках Н.Махна писав радянський дослідник Н.Пономарьов, який у моногафії "Критика анархистской концепции власти и современность" зазначав, що будь-який анархістський рух у більшості випадків спирався на "вождизм" та культ сильної особистості. Автор книги називав Н.Махна "царем", який керує захопленими територіями за допомогою "терористичної диктатури", оскільки анархісти створили репресивний орган – "Комісію", що поєднала функції жандармерії та розвідки [62,с.90-92]. Звичайно, дана оцінка носить елементи суб'єктивності, оскільки аналогічні прояви носив і більшовицький режим з позасудовими повноваженнями Всеросійської Надзвичайної Комісії та культом особистостей серед лідерів ВКП(б).

Іншим важливим аспектом у поширенні анархізму є вплив визвольного чинника на початковому етапі махновського руху у період боротьби з німецькими військами, які за Брест-Литовським договором окупували частину території України. М.Боровик зазначає, що національна свідомість українського населення Гуляйполя знаходилась у зародковому стані. І саме ця обставина сприяла вирішальному впливу анархізму у формуванні позицій українського населення щодо держави [13,с.27].

Важливу роль у поширенні анархізму у 1917-1921рр. відіграло існування цілої низки анархістських організацій у період революції 1905-1907 рр., які у боротьбі з владою об'єднали інтелегенцію, робітників, селян, декласованих елементів, тобто людей з різними інтересами по своїй суті. Зважаючи на дослідження у царині українського ментальності, варто зазначити, що погляди населення на владу, на шляхи розбудови суспільства, на співвідношення колективного та індивідуального трансформувались в процесі революційних змін. На думку анархістів, усі суспільні зміни, що відбулись під час двох революцій мали незавершений характер [13,с.30].

На особливу увагу заслуговує специфічний морально-психологічний клімат, на тлі якого було можливе масове поширення анархізму. У контексті даного твердження варто розглянути емоційний підйом серед молоді, в атмосфері якого сотні молодих людей віддавали життя за ідеї, які з сучасних позицій можна вважати безглуздими [13,с.30].

Таким чином сплеск анархізму в Україні у 1917-1921 рр. став закономірним породженням тієї соціальної катастрофи, яка сколихнула основи суспільного устрою. Маштаби та географічні особливості поширення анархістського руху відобразили суттєві та якісні параметри українського соціуму, який пережив трансформацію внаслідок революційних змін. Об'єктивно розвиток анархістського руху періоду 1917-1921 рр. став однією з причин та наслідків краху української революції [57,с.31].

Для більш грунтовної характеристики махновського руху та його взаємозалежності з анархістською ідеєю, необхідно звернутись до сторінок біографії Н.І.Махна. 26 жовтня 1888 (27 жовтня 1889 р.) в родині селянина Катеринославської губернії народився п'ятий син – Нестор Іванович Махно. Після закінчення трьох класів церковноприходської школи працював у маєтках заможних односельчан.

У період революції 1905-1907 рр. працював чорноробом на заводі Кернера. У період з 5 вересня по 9 липня 1908 р. був членом анархістської організації – "Спілки бідних хліборобів", що діяла на території Гуляйполя. Як зазначає В.Волковинський, даній організації притаманна "селянську специфіка", оскільки експропріації та терор цієї організації були спрямовані проти регіональної еліти: поміщиків, чиновників, багатіїв, жандармів. Представники даної організації називали себе "анархо-комуністами", які за допомогою підпільної боротьби намагались залишитись без будь-якої влади, і хоча б на деякий час відчути свободу та незалежність [21,с.5-6]. Н.Махно був єдиним членом анархістської організації, що працював на заводі, чим також відрізнявся від інших експропріаторів [48,с.14].

Після часткового викриття "Спілки бідних хліборобів" був заарештований та засуджений до вищої міри покарання, яка через неповноліття Н.Махна було замінене довічною каторгою в Бутирській в'язниці. Під час ув'язнення відбулось зближення Н.Махна та одного з ідеологів анархізму – П.Аршинова, який значною мірою вплинув на формування світогляду молодого Нестора. В майбутньому П.Аршинов стане історіографом махновського руху [6, с.22-25]

Лютнева революція сприяла звільненню політичних в'язнів. 23 березня 1917 р. Н.Махно повертається в рідне Гуляйполе, де на практиці почав застосовувати отримані знання. Після повернення Н.Махно починає об'єднувати навколо себе близьких за духом людей. Так, він об'єднав колишніх експропріаторів та молодь на боротьбу з верствами, які захопили владу в Гуляйполі. Анархісти під керівництвом Н.Махна розпочали боротьбу з "Громадським комітетом", який заснували прихильники Центральної Ради. На противагу "Громадському комітету" анархісти засновують "Селянський союз", що мав представляти інтереси простих робітників та селян. У рідному Гуляйполі Н.Махно очолював "Селянський союз", Раду робітничих та селянських депутатів, Профспілку деревообробників та металістів. Цікавим є той факт, що не зважаючи на початок стрімкої політичної кар'єри, Н.Махно працював маляром на заводі "Богатир". Цей крок спряв популяризації анархістської ідеї серед робітників [20,с.8-10].

До початку літа 1917 р. з соратників Н.Маха була створена "Чорна гвардія", яка тримала під контролем весь Гуляйпільський регіон. До "Чорної гвардії" увійшли: О.Калашников, П.Гавриленко, С.Лютий, О.Марченко, більшість вищеназваних осіб була нагороджена Георгієвськими хрестами за успіхи на фронтах Першої світової війни. Загони "Чорної гвардії" розпочали боротьбу з поміщиками та експлуататорами, які відповідно до ідеологічної доктрини піддавались жорсткому тиску у різних формах: від розподілу майна та виселення за межі регіону до фізичного знищення [21,с.10-11].

Діяльність Гуляйпільських анархістів у міжреволюційний період зводилась до повного ігнорування політики Тимчасового Уряду та Центральної Ради. Так, резолюція "Гуляйпільського з'їзду трудящих"(вересень 1917 р.) проголошувала незалежність у проведенні внутрішньої політики. У вирішенні земельного питання Н.Махно взяв курс на ліквідацію поміщицької форми землеволодіння: "Народ – правитель для себе... Це його споконвічна мрія, і настав час втілити її у життя. Віднині вся земля, фабрики і заводи повинні належати трудящим. Трудове селянство – господар землі, робітники – господарі заводів" [21,с.10-12]. Дані тези зближували анархістів та більшовиків у питаннях незавершеного характеру революційних змін.

Жовтневий переворот та розпуск Установчих Зборів анархісти Гуляйполя зустріли схвально. Ставлення до Брест-Литовської угоди було двояке, оскільки, з одного боку, це був вдалий військово-тактичний маневр більшовиків, а з іншого боку, за умовами миру частина українських земель була окупована німецькими та австрійськими військами. Дана політична ситуація на, думку Н.Махна, була спрямована на перемогу контрреволюції. Отже, на початку січня 1918 р. анархісти разом з більшовиками починають формувати військові загони для боротьби з контрреволюцією та німецькою окупаційною владою, які заручилась підтримкою націоналістичних сил. Таким чином з приходом німецьких військ Н.Махно втрачає владу на території Гуляйполя. Політична ситуація у регіоні змінюється кардинально, оскільки до своїх маєтків починають повертатись колишні власники – поміщики та колоністи, які за допомогою військової сили починають боротьбу з повсталими. Діяльність анархістів цього періоду нагадувала боротьбу 1905-1907 рр., що ґрунтувались на тактиці "малої війни", тобто на партизанських акціях повсталих.

На думку В.Волковинського, у цей період Н.Махно був рівним серед рівних, оскільки на загальних підставах брав участь в обговоренні військових операцій, але при цьому мав неабиякий авторитет [21,с.14]. Махно сміливо та рішуче керував повстанським загоном, так, в ході однієї операцій по визволенню с.Дібріки повстанці нарекли його козацьким званням – "Батька". В майбутньому в офіційних документах він почне підписуватись ім'ям: "Головнокомандувач революції, товариш, батько Махно" [48,с.14].

Внаслідок протистояння з регулярними німецькими частинами та армією С.Петлюри, чорногвардійські загони віддалені від продовольчих регіонів починають розпадатись. Втративши військову силу, Н.Махно вирішив заручитись підтримкою Москви. За протекцією столичного анархіста Гросс мана він зустрівся у Кремлі з В.Леніним та Я.Свердловим, які запропонували Махну взяти участь у боротьбі з контрреволюцією в рамках червоного терору [48,с.14]. Крім теплих зустрічей з більшовицькими лідерами Н.Махно зустрівся з П.О.Кропоткіном. Повернувшись у рідне Гуляйполе, Н.Махно починає відновлювати повстанський рух з новою силою.

У кінці 1918 р. відбувся з'їзд анархістів Гуляйполя. За резолюціями була утворена Конфедерація анархістів України – "Набат", яка діяла в Україні у 1918-1920 рр. Дана організація була керівним центром повстанського руху. На чолі даної організації стояв анархіст В.Волін, який в майбутньому стане членом реввійськради в армії Н.Махна.

Політика Н.Махна ніколи не відзначалась постійністю та "канонічністю" у доборі союзників. Несприятлива зовнішньополітична ситуація сприяла світоглядному розколу поглядів Н.Махна. Так, після спроб анархістів очолити повстанський рух Н.Махно заявив: "Я сначала революционер, а потом анархист!", тобто лідер повстанського руху не хотів поліцентричності влади в умовах громадянської війни [6,с.84].

У період з листопада 1918 по лютий 1919 р. армія Н.Махна чисельно зросла від 8 до 50 тис. бійців, а до початку 1920 р. до 100 тис. бійців [48,с.14].

21 лютого 1919 р. з махновських та григо'євських загонів була сформована 1- ша Задніпровська Українська дивізія. ЇЇ керівником став більшовик П.Дибенко, а командування 3-ю бригадою було доручено Н.Махну. Отже, на початку 1919 р. анархісти разом з більшовиками вели боротьбу з військами Директорії та білогваодійців. За вдало організовані операції по звільненню Бердянська та Маріуполя Н.Махно був нагороджений орденом бойового Червоного Прапора [48,с.14].

На території Гуляйполя Н.Махно розпочав "будівництво анархії". Почали утворюватись добровільні сільськогосподарські комуни. Серед комун організованих за анархістським принципом варто виділити комуну імені Р.Люксембург, яка об'єднала 300 чол. Як зазначав один з історіографів махновщини П.Аршинов: "Внутренняя жизнь коммуны не имела ничего общего с тем учением, за которое боролась Люксембург" [6,с.84]. У керівництві комуною не було постійних керівників, а управління комуною почергово здійснювали кілька її членів. Своєрідно реорганізовувалась місцева влада Гуляйполя. На думку Н.Махна, Трудові Ради не мали представляти політичну владу, а мали виконувати функцію суспільно-економічного регулювання. Дане регулювання здійснювалось у формі налагодження господарських зв'язків з іншими територіальними Радами.

Для загального керівництва військовими операціями був створений – Військово-революційний комітет, але реальна влада в Гуляйполі належала Н.Махну, який одноосібно приймав стратегічні рішення та розглядав питання страти чи помилування. Справи меншого значення розглядали довірені особи з його штабу [21,с.33].

1 вересня 1919 р. повстанські загони Н.Махна були реорганізовані в армію – "Революційну повстанську армію України (махновців)". Було обрано Реввійськраду, до складу якої увійшли Н.Махно, В.Волін, В.Білаш. Вона складалась з двох відділів – воєнно-контрольного та культурно-освітнього, які відповідно очолили П.Хохотва та лідер "Набату" В.Волін.

У жовтні 1919 р. Повстанська армія нараховувала, за данними В.Білаша, 40тис. багнетів, 10 тис. шабель, 1тис. кулеметів та 20 гармат. Основою такої швидкої мобільності армії Н.Махна були тачанки – легкі ресорні дрожки з чотирма сидіннями та кулеметом, які за день долали понад 80 верст [30,с.14].

Серед повстанців траплявся і відверто кримінальний елемент: грабіжники, мародери, шовіністи та антисеміти. Злочинців суворо карали, але недобру славу приписували Н.Махну. Так, у наказі №1 по Повстанській армії від 5 серпня 1919 р. командуючий писав: "Всілякі самочинні реквізиції та кофіскації... забороняються під страхом суворої відповідальності. Кожному повстанцю належить пам'ятати, що самочинні реквізиції приваблюють у чесні ряди Повстанської армії відвертих хуліганів, які прагнуть лише наживи" [17,с.191]. Дезертирство та сконцентрування великої кількості зброї серед населення сприяли утворенню банд дезертирів, які під виглядом махновських підрозділів грабували місцеве населення.

Важливо відмітити той факт, що ставлення Н.Махна до діяльності різних партій на території Гуляйполя було толерантним, оскільки анархісти, комуністи, есери, меншовики вели пропагандистську роботу цілком легально. На сторінках періодичних видань: більшовицької "Звезди", анархістських "Путь к свободе" і "Набат", лівоесерівської "Знамя борьбы" велась відкрита полеміка стосовно майбутніх суспільних перетворень [17,с.192].

Н.Махно та його соратники досить швидко розчарувались у соціальних експериментах, що почали проводити більшовики. По-перше, замість перерозподілу землі між селянами більшовики почали передавати поміщицькі землі радгоспам. Для забезпечення подовольством робітників центру більшовики почали створювати Комбіди, які розпочали боротьбу за продрозверстку. По-друге, тотальна більшовизація Рад сприяла поширенню закликів: "Долой коммисародержавие!", "Долой однобокий большевистский Совет!". По-третє, посилення репресивних, позасудових органів: губкомів, ревкомів та Всеросійської Надзвичайної Комісії сприяло поглибленню розколу між анархістами та більшовиками. Цікавим є факт, що у боротьбі з ВНК махновці відправляли її співробітників на передову фронту.

Отже, восени 1919 р. Н.Махно та його соратники розпочали впроваджувати в життя ідею "третьої революції", основною метою якої було проведення боротьби з більшовиками за встановлення "вільного радянського ладу" на основі безвладного принципу [48,с.14].

Радянська влада жорстко відреагувала на заклики анархістів. Голова Раднаркому Х.Раковський закликав застосувати проти куркульської конртрреволюції червоний терор. 6 червня 1919 р. за ініціативою Л.Троцького був створений Надзвичайний Військово-Революційний Трибунал, який мав "каленим залізом" випалити "язву провокації григор'євщини та махновщини" [21,с.25]. Радянська влада терпіла Н.Махна поки він був потрібен, поки його армія тримала фронт. Зважаючи не ненадійність повстанців, їхнього командира оголосили поза законом. Протистояння з Махном влада охарактеризувала як боротьбу з бандитизмом. У частини Червоної Армії надходили директиви про необхідність роззброєння Повстанської армії, що вийшла з-під контролю. Ці дії спонукали Н.Махна здійснити рейд по тилах Червоної Армії.

Після початку наступу Врангеля між "колишніми союзниками" був укладений новий договір про спільні військові дії проти білої контрреволюції. Розгромивши військові з'єднання Врангеля, доля махновського руху була вирішена. Махновська армія знесилена епідемією тифу почала чисельно зменшуватись.

В ейфорії успіху нові вершителі долі країни оголосили війну селянству на знищення. У цей час крім "бунтівного півдня" спалахнуло селянське повстання проти політики більшовиків у центральних губерніях Росії. Повстанці Тамбовської губернії взяли на озброєння гасло – "Даєш ради без більшовиків!". Радянська влада на боротьбу з повсталими спрямувала 150 тис. армію під командуванням М.Тухачевського, бронепоїзди, артилерію. Проти повсталих було використано хімічну зброю. Розпорядження на використання підписав особисто В.Ленін. В історії людства це був перший випадок застосування хімічної зброї проти власного населення [48,с.14].

Усі спроби спіймати бунтівного "батька" були марними. Повага серед селян до лідера селянського руху сприяла тому, що селяни за період громадянської війни жодного разу не виказали "батька", хоча за його голову більшовики обіцяли 100тис. карбованців [48,с.14].

Поступово махновщина почала "згасати". Перехід Радянської влади до непу та оголошення політичної амністії спряли зміні соціальної бази махновщини, яка почала втрачати підтримку.

На останніх засіданнях махновської реввійськради велись активні дискусії про врятування ядра армії. Частина ради на чолі з В.Білашем пропонувала укласти нову угоду з Радянською владою та вступити в Туреччину на підтримку національно-визвольної революції під проводом М.Кемаля, інша частина на чолі з Н.Махном розглядала ідею підняття революційної боротьби на території Галичини [21,с.40]. Майже до середини літа 1921 більшовики вели боротьбу з махновщиною.

28 серпня 1921 року Н.Махно разом з найвідданішими соратниками перейшов кордон з Румунією. З цього часу починається емігрантський період життя Н.І.Махна. З Румунії Н.Махно разом з дружиною був інтернований в Польщу. У польській в'язниці 30 жовтня 1922 р. народилась їхня дочка Олена. Після звільнення Н.Махно разом з родиною переїздить до Німеччини, де його заарештовують вже німці. Після втечі з в'язниці проживав разом з родиною у Франції. Одночасно він писав статті, відозви, спогади в яких намагався узагальнити гіркий досвід своєї діяльності. Серед таких праць варто виділити: "Махновщина та її вчорашні союзники - більшовики", "Відкритий лист до ВКП(б)".

Помер Нестор Іванович Махно - 25 липня 1934р від туберкульозу легенів у Парижі. Тіло на кошти зібрані європейськими анархістами було кремовано, а урна з прахом замурована у стіну комунарів на паризькому кладовищі Пер-Лашез.

Важка участь випала на долю його родини. Після окупації Франції гітлерівськими військами дружина Н.Махна була заарештована. Після Другої світової війни його рідних заарештовує НКВС. У 1946 році був оголошений судовий вирок: дружину Н.Махна – Галину Кузьменко засуджують до 8 років таборів, а дочку – Олену Міхненко до 5 років заслання у Казахстан. Після звільнення Галина Андріївна переїздить до дочки в Джамбул. У 1978 році померла дружина Н.Махна, дочка у 1993р. Реабілітована родина Н.Махна була у 1989 році [48,с.14].

На нашу думку, найбільшою жертвою ідеологій та соціальних експериментів стало селянство. Воно було змушено постійно коливатись між ідеологічно різними таборами. Громадянська війна з її "чехардою" влади посилювала твердження, що влада вміє тільки щось брати. Не зважаючи на те, що революція дала селянам право на землю, селяни так і не побачили влади, яка могла залишити її у спокої разом з землею.

Історія громадянської війни засвідчила, що селянство здатне до політичного самовираження, яке у повній мірі проявилось у Махновському русі. На думку В.Верастюка, селянський рух став рефлексією на ті соціальні зміни, які пропонувала, "нав'язувала" держава. Селянство шукало своєрідний "третій шлях", який міг встановити статус-кво у стосунках з владою. Не зважаючи на масовість селянського руху, різні ідеологічні підходи завадили вираженню селянських вимог у єдиній політичній програмі.

За своїм характером махновський рух в ході громадянської війни репрезентує своє особливе ставлення до всіх політичних режимів, які існували на території України у 1918-1921 рр. Основу – стрижень руху, складали два характерних явища: боротьба селянства півдня України проти спроб реставрації поміщицького землеволодіння та негативна реакція того ж селянства на ліворадикальний "воєнно-комуністичний" експеримент. Безкомпромісна боротьба з білими, багаторазові союзи з червоними свідчили про те, що Махновський повстанський рух повністю ототожнював себе з революцією [17,с.351].

Якщо характеризувати взаємозалежність махноського руху та анархізму, то вплив анархізму як ідеології на повстанський рух невиправдано перебільшений. В радянській історіографії анархістська складова махновського руху завжди розглядалась у протиставленні більшовицькій, яка прагнула всезагального домінуючого впливу. Історики прагнули розкрити деструктивність та не можливість практичного застосування доктрини анархізму, оскільки Н.Махно критикував державність, сповідував ідею самоврядування та децентралізації. Махновський рух поставив під сумнів керівну та спрямовуючу роль комуністичної партії.

Серед керівного складу махновського руху не було однозначного ставлення до анархізму. Н.Махно на різних етапах то наближав, то віддаляв від себе ідейних анархістів. На думку В.Верастюка, анархісти у махновському русі були "культурною силою", яка сповідувала ідею розбудови Гуляйполя за анархістськими безвладними принципами. Вони сприяли пропаганді ідей "третьої революції", реорганізації Гуляйпільських Рад за безпартійним принципом. На території Гуляйполя Ради втратили політичну (владну) основу, а їхні повноваження зводились до організації господарського життя.

У домовленостях з Радянською владою досить часто ставилось питання про створення автономії на підконтрольних Н.Махну територіях. В основі ідеї автономії лежало прагнення створення вільних регіональних органів політичного та економічного самоврядування, але радянська влада свідомо ігнорувала такі вимоги, і ніколи не підтримала ідею створення анархо-махновської республіки [21,с.35].

Отже, підводячи підсумок варто зазначити, що махновський рух репрезентував особливе прагнення селян жити поза владою, оскільки прірва між інтересами влади, держави, еліти та простого селянства надто велика. Вона, на думку анархістів, породжена різним характером їхніх цілей, поривань та кінцевої мети. Невипадково саме непересічна, харизматична постать Н.Махна репрезентувала інтереси повсталого селянства, яке після поразки махновщини не змогло протистояти терору та утискам з боку держави. Не варто сьогодні розглядати постать Н.Махна як "антигероя" чи політичного авантюриста, оскільки лідер селянського руху боровся за те, у що справді вірив.

Розділ III. Анархізм та сучасність

Похожие работы

Вплив анархістських доктрин на світогляд українських істориків

Скачать

28600

0

0

... руху не належала до дослідницьких пріоритетів вказаних авторів. Отже, маємо констатувати, що в історіографії відсутнє комплексне дослідження розвитку анархістського руху в Україні 1917 – 1921 рр. 2. Вплив анархістських доктрин на М. Драгоманова Соціально-політичний ідеал М. Драгоманова традиційно характеризують як анархістський, звертаючи увагу на його принципово негативне ставлення до ...

Экономическая теория

Скачать

331160

170

3

... А.Б. Научный руководитель: к.э.н., доцент Петров В.Г. Москва 2005 115 Приложение № 2 Оформление плана курсовой работы на тему: «Экономическая теория человеческого капитала» План Введение................................................................................................................................... 3 1. Место и роль человеческого капитала в системе ресурсов компании ...

Достаточно общая теория управления (Расовые доктрины в России: их возможности и целесообразность следования им в исторической перспективе)

Скачать

795696

13

12

... за собой её гибель, либо требующие подключения к процессу самоуправления суперсистемы иерархически высшего управления. Так соборный интеллект видится индивидуальному интеллекту с точки зрения достаточно общей теории управления; возможно, что кому-то всё это, высказанное о соборных интеллектах, представляется бредом, но обратитесь тогда к любому специалисту по вычислительной технике: примитивная ...

Дослідження неолібералізму як економічної теорії

Скачать

20096

0

0

... ст. існувало три основні групи економістів, які розвинули ліберальну традицію й заклали фундаментальні основи сучасного неоліберального мислення. Лондонська школа неолібералізму Е. Кеннана — Л. Роббінса зробила сучасним класичне трактування завдань і цілей економічної науки, функціонування ринкових механізмів в умовах обмеженості ресурсів. Віденська школа Л. Мізеса — Ф. Хайека поєднала маржиналі ...