Заняття туризмом, як метод загартування

Зміст

Вступ

Розділ 1. Стан дитячого та молодіжного туризму

Розділ 2. Загартування та його роль у розвитку організму дитини

2.1 Основні загартовуючи чинники та їх значення для здоров`я

2.2 Правила та умови загартування

2.3 Види загартовування та їх характеристика

2.3.1 Загартовування повітрям 2.3.2 Загартовування сонцем

2.3.3 Загартовування водою

2.3.4 Ходіння босоніж

2.3.5 Загартовування холодом ("'моржування'")

2.4 Гігієнічні фактори як засіб фізичного виховання

Розділ 3. Основні аспекти програми оздоровчо-пізнавального туризму

Висновок

Література

Вступ

Величезна кількість людей щороку йдуть мандрувати – пішки, на лижах, на велосипедах, гребних човнах, плотах та ін. Тривалий час вони знаходяться далеко від цивілізації. Для школярів та молоді туризм має не тільки оздоровче, але і розвиваюче значення.

Актуальність: останнім часом урізноманітнилися хвороби школярів та молоді, про що свідчить перш за все різноманітність вірусів, яким властива висока контагіозність і здатність викликати епідемії та пандемії, що спричиняє часто небажані зміни в стані здоров`я дитини і потребує тривалого лікування, а причиною цього є низька опірність організму. Тому застосування загартувальних заходів потребує значної уваги та більш чіткої організації проведення.

Предмет дослідження – природні чинники природи та їх вплив на організм дитини.

Об`єкт дослідження – функції туризму в процесі загартування організму.

Мета роботи: встановити роль занять туризмом для підтримання гомеостазу організму школярів та молоді, їх місце в загартуванні.

Основні завдання:

1) сформувати уявлення про сучасний стан дитячого та молодіжного туризму;

2) розглянути основні природні фактори, які сприяють загартуванню;

3) охарактеризувати основні загартовуючі чинники та їх значення для здоров`я;

4) розглянути основні умови та види загартування;

5) дати характеристику основних аспектів програми оздоровчо-пізнавального туризму.

Розділ 1. Стан дитячого та молодіжного туризму

В умовах розвитку української державності, демократизації суспільства та гуманітаризації освіти підвищується попит дітей та їхніх батьків на додаткові освітні послуги, які можуть бути задоволені в результаті використання можливостей позашкільної освіти.

Одним з ефективних напрямів позашкільної освіти, що дає змогу поєднувати навчання і виховання дітей та підлітків, є дитячо-юнацькій туризм і краєзнавство. Саме туризм і краєзнавство дають виняткову можливість на власні очі красу рідної землі, ознайомся з історією, культурою, традиціями свого народу, загартуватися як фізично, так і мораль Для дитини кожна подорож — це своєрідне відкриття, це можливість зрозуміти, що стоїть за звичним словом Батьківщина. Допомогти дитині зробити такі відкриття покликані колективи центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів України.

Нині в Україні діє 96 центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів, які є базовими організаційно-методичними осередками розвитку дитячо-юнацького туризму. Серед них: Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді — 1, Кримський республіканський — 1, обласні — 21, міські — 42, районні — 31 (вт. ч. 6 внутрішньо-районних в містах). Останнім часом мережа цих навчальних закладів збільшується: якщо в 1998 р. їх було 84, у 2000 р. — 87, то зараз вже 96.

Найбільшу кількість центрів туризму мають: Дніпропетровська (11), Луганська, Полтавська, Хмельницька області (по 7 кожна), Львівська, Черкаська, Волинська (по 6), Запорізька (5).

Головними напрямами діяльності центрів туризму є здійснення навчально-виховної, організаційно-масової, інформаційно-методичної роботи та підвищення кваліфікації педагогічних туристських кадрів. Інформаційно-методичне забезпечення центрів туризму і станцій юних туристів України та проведення всеукраїнських очно-заочних масових заходів здійснює Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді, який працює з 1930 року.

Найважливішим показником діяльності позашкільних навчальних закладів туристсько-краєзнавчого профілю є організація роботи дитячих туристсько-краєзнавчих об'єднань. Так, на сьогодні у всіх типах позашкільних навчальних закладів близько 10% становлять гуртки туристсько-краєзнавчого напряму.

Найбільш масовим на Україні є пішохідний туризм. Серед гуртків туристсько-спортивного напряму переважають ті, які працюють за програмами «Юні туристи» та «Пішохідний туризм». Друге місце за чисельністю посідають дитячі об'єднання, що працюють за програмами «Спортивний туризм» і «Спортивне орієнтування». Крім того, в Україні працюють гуртки велосипедного, гірського, водного, лижного, спелеотуризму, гуртки туристського багатоборства тощо. Дбаючи про подальший розвиток спортивного туризму, наші колеги на місцях організовують роботу гуртків молодших інструкторів туризму і туристів-провідників.

Важливим чинником розвитку дитячо-юнацького спортивного туризму є проведення змагань, під час яких юні туристи мають змогу продемонструвати свої знання і вміння, набуті під час навчання у гуртках. Найбільш поширеними є змагання зі спортивного орієнтування і з техніки пішохідного туризму.

Запроваджуються нові форми проведення змагань. Так, Миколаївський обласний центр туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді проводить першість центру з естафети «Альпійські зв'язки».

Заслуговує на увагу новий вид змагань зі спортивного орієнтування «Маркована траса з визначенням ситуації на контрольному пункті за фрагментом карти», які організовує Севастопольський міський центр дитячого і юнацького туризму учнівської молоді.

Донецький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді започаткував проведення відкритих Всеукраїнських змагань з техніки пішохідного туризму в закритих приміщеннях та «Неділі туризму» для хворих дітей, зокрема для вихованців Слов'яногірської школи-інтернату для дітей із захворюванням органів дихання.

Крім того, гуртківці центрів туризму беруть участь у міжнародних туристських змаганнях. Так, вихованці Закарпатського обласного центру туризму, краєзнавства і спорту беруть участь у міжнародних змаганнях зі спортивного орієнтування в Чехії та Словаччині.

Одним з напрямів роботи центрів туризму і краєзнавства учнівської молоді та станцій юних туристів є впровадження в практику освітянської роботи краєзнавчого принципу навчання і виховання, введення краєзнавчого компоненту в роботу гуртків спортивно-туристського напряму, проведення різноманітних краєзнавчих експедицій, зльотів, акцій тощо, безпосередня робота краєзнавчих гуртків. Перевагу юні краєзнавці віддають гурткам народознавства, історичного та географічного краєзнавства. Крім того, працюють фольклорно-етнографічні гуртки, музеєзнавства і мистецтвознавства, юних геологів, археологів та ін.

З 1992 р. в Україні триває багатопрофільна всеукраїнська туристсько-краєзнавча експедиція учнівської молоді «Краса і біль України», а в 1998 р. Міністерство освіти України у партнерстві з Всеукраїнською спілкою краєзнавців та Українським географічним товариством започаткували історико-географічну експедицію учнівської молоді «Сто чудес України». Головне завдання експедицій — залучення учнівської молоді до пошуково-дослідницької роботи з історії та географії; виховання у дітей любові до рідної землі, природи, історії і культури, дбайливого ставлення до природи рідного краю.

Організаційно-методичною базою проведення цих заходів на всеукраїнському рівні є Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді. Серед добрих і корисних справ нашого закладу, спрямованих на виховання дітей та підлітків України, є успішне проведення ще й таких всеукраїнських експедицій, як «Птахи рідної землі», «Мікро-топоніми України», історико-краєзнавчої акції «Пам'ять» і ряду інших. Переможці експедицій нагороджуються путівками до Центрального табору туристського активу учнів України та інших оздоровчих закладів України.

На місцях успішно діють регіональні краєзнавчі пошукові експедиції. Так, Донецький обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді провів перший етап історико-патріотичної операції «Пам'ятники розповідають», під час якої було досліджено 116 пам'ятників області. Підсумкові матеріали передані до Агентства редакції «Книги пам'яті України» для написання книги «Війна у пам'ятниках».

Перелічити всі туристсько-краєзнавчі заходи, які проводяться центрами туризму і краєзнавства учнівської молоді та станціями юних туристів, неможливо. Хочеться щиро подякувати їхнім колективам за копітку працю і ентузіазм і вірити, що знання, вкладені в душі дітей, дадуть пагони любові до своєї держави, ім'я якій — Україна.

Розділ 2. Загартування та його роль у розвитку організму дитини

 

2.1 Основні загартовуючи чинники та їх значення для здоров`я

Минуло не одне тисячоліття з того часу, як людство довідалося про цілющу силу трьох великих лікарів природи: сонця, повітря і води. Саме вони — вода, повітря і сонце — залишаються і досі основними загартовуючими чинниками. До того ж, використані людиною у сполученні з фізичною культурою та правильно поставленою руховою активністю, ці чинники є певним гарантом вашого здоров'я, можуть запобігти багатьом хворобам.

Багато з вас вже чули про інфекційні захворювання, що спричиняються мікроскопічними організмами: бактеріями, вірусами, грибками тощо. Збудники цих захворювань передаються від хворих людей чи тварин до здорових, призводячи до епідемій. Згадайте з історії про епідемії чуми і холери, що «викошували» жителів міст і сіл, спустошуючи цілі держави.

Завдяки досягненням біології і медицини багато інфекційних захворювань, які в минулому були смертельними для людей або ж залишали важкі наслідки на все життя, сьогодні в результаті застосування щеплень майже не трапляються. Згадаймо віспу, скарлатину, поліомієліт, правець, кашлюк (коклюш) — колись такі поширені хвороби. Зараз вони або ліквідовані повністю, або трапляються як поодинокі випадки.

Однак ще і сьогодні існують такі інфекційні хвороби, від яких досі не винайдено надійного захисту. Серед них чільне місце посідають грип і гострі респіраторні вірусні інфекції, або, як кажуть, простудні захворювання. Річ у тім, що у збудників цих захворювань, переважно вірусів, дуже швидко відбуваються мутації (зміни генотипу). Це зводить нанівець зусилля медиків і мікробіологів виготовити ефективну вакцину для профілактики цих захворювань. Ось чому тільки висока функціональна активність імунної системи та адаптаційних механізмів, що досягається в результаті постійного тренування (загартовування), робить організм стійким до цих мікроорганізмів, і тому хвороба не розвивається або швидко перебігає у легкій, майже непомітній, формі.

Особливо цінним є загартовування в дитячі роки. Адже чим раніше починають застосовувати природні загартовуючі фактори, тим стійкішим стає організм до дії несприятливих умов довкілля. Прикладом цього може слугувати життя нашого славетного співвітчизника Порфирія Корнійовича Іванова, його послідовників та прихильників розробленої ним системи природного оздоровлення.

Коли довкілля має достатньо подразників, ми говоримо «інформаційно збагачене навколишнє середовище». Воно сприяє розвиткові організму, пробуджує його резервні можливості, покращує адаптаційні та захисні механізми. Відомо, наприклад, що водне середовище порівняно з повітряним є для організму людини інформаційно збагаченішим, оскільки неоднорідні контрастні впливи інформаційно багатші.

Нагадаймо, що процеси інформаційного впливу мають велике значення не тільки в період росту організму, але й впродовж усього життя. Організація всіх фізіологічних процесів в органах і тканинах забезпечується нервовими стимулами від центральної нервової системи. Тому дуже важливо, щоб ця система «заряджалась» інформацією з довкілля. Саме це і відбувається за дії фізичних чинників довкілля на організм, оскільки інформаційні впливи при цьому надходять до організму в найбільш «чистому» вигляді.

Цивілізація «вилучила» сучасну людину з природного середовища, помістивши її у «футляр» будинків, одягу, автомобілів, і відгородила її від усього багатства природних інформаційних процесів: подиху свіжого вітру, променів сонця, численних і особливо цінних в інформаційному відношенні кліматичних контрастів. Проте в нашому організмі потреба в інформаційно насичених впливах закладена генетично. Організму людини потрібні і холод, і тепло, і механічні подразники, і багато іншого, та особливо цінним є спільна комбінована дія цих чинників.

Використовуючи контрастну дію під час переходу від одного фізичного чинника до іншого (від тепла до холоду, від спокою до механічного тиску на шкіру, від перебування на сонці до занурення у воду - середовища з іншою щільністю, температурою, теплоємністю і т. д.), ми насичуємо організм потоками найціннішої в біологічному відношенні інформації, яка є «концентратом» навколишнього середовища.

Використання різноманітних водних процедур (від компресів і обтирань до плавання і купання), сонячних променів, тепла і холоду (від сауни до моржування), а також багатьох інших варіантів та поєднань (наприклад, циркулярний душ, підводний масаж, парна лазня з віником чи масажем) з давніх-давен забезпечувало людям універсальну можливість формування, збереження та зміцнення здоров'я і оптимального розвитку організму (мал. 1).

Maл. 1. Схематичне зображення механізму оздоровчої дії основних загартовуючих факторів.

2.2 Правила та умови загартування

Починати загартовування доцільно навесні чи влітку, поступово знижуючи температуру води чи повітря. Ефективність загартовування вища, якщо воно проводиться у комплексі з фізичними вправами. Виходячи із фізіологічних механізмів загартовування, його необхідно проводити регулярно, підбирати оптимальну тривалість процедур. Наприклад, ефективніше проводити щоденне охолодження по 5 хвилин, ніж охолодження через день по 10 хвилин.

Якщо в процесі загартовування відбулась перерва, особливо тривала, організм поступово втрачає набуті властивості адаптаційних реакцій до дії несприятливих чинників довкілля (різкі зміни температури повітря, атмосферного тиску, вологості, сильний вітер і ін.). Тому при відновленні загартовування необхідно знову дотримуватися поступовості й послідовності процедур.

Підсумовуючи вищесказане, ми можемо сформулювати 4 правила загартовування.

Перше правило - точне дозування загартовуючих чинників, кожна температурна дія повинні відповідати індивідуальним можливостям організму. Чим сильніша охолоджуюча процедура (наприклад, чим холодніша вода і більша швидкість вітру), тим меншою повинна бути її тривалість. Основна мета суворого дозування загартовуючих чинників - забезпечити будь-якій людині (від новонародженого до людини похилого віку) посильне для неї температурне навантаження.

Друге правило - систематичність дії загартовуючих чинників. Міцний і стійкий загартовуючий ефект виникає в результаті тренування, тобто системи повторних навантажень, кожне з яких діє на організм в стані нової набутої збільшеної здатності до охолодження. Ось чому дуже важливо не припиняти загартовуючі процедури, адже кожна перерва означає втрату вже досягнутого рівня опірності організму. Тому навіть при хворобі або поганому самопочутті потрібно не припиняти процедури, а лише зменшити їхню інтенсивність і тривалість.

Трете правило - поступовість збільшення загартовуючих чинників, причому це збільшення має бути східцеподібним. Це означає, що кожне відчутне посилення холодового навантаження має підкріплятися протягом деякого часу для того, щоб організм мав змогу пристосуватися до досягнутої інтенсивності подразнення. Потому температурне навантаження можна знову збільшити.

Четверте правило - індивідуальність підбору загартовуючих чинників із врахуванням віку, стану здоров'я, навіть астрологічних особливостей.

2.3 Види загартовування та їх характеристика

Найпростішим і найдоступнішим видом загартовування є повітряні ванни (або перебування на відкритому повітрі).

Починати краще з теплих повітряних ванн, поєднуючи їх з рухливими іграми або фізичними вправами, поступово збільшуючи тривалість і зменшуючи температуру повітря. Ефективність повітряних ванн збільшується, якщо після них проводити водне обтирання або обмивання.

Починаючи загартовування, слід дотримуватися таких правил: безперервність і систематичність загартування; врахування індивідуальних особливостей кожної дитини (статі, віку, стану здоров'я, рівня загартованості тощо); поступовість проведення процедур (особливо це стосується тих, у кого слабке здоров'я); постійний контроль з боку лікаря (з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини).

2.3.1 Загартовування повітрям

Під дією повітряних ванн поліпшується склад крові, загальний обмін речовин, тонізується мускулатура, відбувається посилене "згорання" жиру. Враховуючи такий активний вплив повітряних ванн на організм людини, приступати до них слід обережно. Так, загартовування повітрям дітей молодшого дошкільного віку найкраще починати при температурі, не нижчій від 19 — 20°С, слабкому вітрі, у тіні. Старшим дітям можна дозволити цю процедуру і при температурі повітря + 18°С. І за умови, якщо діти достатньо підготовлені, то рекомендувати повітряні ванни при нижчій температурі.

Тривалість першої процедури не має перевищувати 15 — 20 хв. Надалі, залежно від індивідуальних особливостей кожного, тривалість повітряного "купання" можна поступово збільшувати до кількох годин. Повітряні ванни найкраще приймати у ранкові та вечірні години, але в жодному разі людина не повинна переохолоджуватись або перегріватись.

Перші повітряні ванни, як правило, приймають під час ранкової гімнастики, для занять якою хлопчикам бажано виходити тільки в трусах, а дівчаткам — у купальниках. Повітряні процедури можна продовжувати і під час ранкового туалету, прогулянок, рухливих і спортивних ігор кілька разів на день.

Найкраще місце для повітряних ванн — лісові галявини, пляж тощо. Тривалість їх визначається насамперед самопочуттям кожного: якщо морозить, процедуру слід припинити. Протипоказанням для повітряного "купання" може бути тільки негода, а також захворювання дитини.

2.3.2 Загартовування сонцем

Вплив сонця на організм багатогранний. Його проміння посилює обмін речовин, стимулює діяльність ендокринних залоз, тонізує нервову систему, що дуже важливо для нормального розвитку молодого організму. Крім того, ультрафіолетове випромінювання вбиває бактерії, сприяє виробленню вітаміну D. Ось чому особи, які загартовуються сонцем, менше хворіють на інфекційні хвороби, рахіт. Якщо розумно користуватися сонячними ваннами, в крові збільшується кількість гемоглобіну, дихання стає повільнішим, але глибшим, що сприяє насиченню організму киснем. Усе це разом зміцнює здоров'я.

Але неправильне користування сонячним промінням шкідливо впливає на організм людини, зокрема, може призвести до опіків, сонячного або теплового удару.

Опіки, як правило, виявляються через кілька годин після опромінювання. Характерні ознаки: почервоніння і припухання шкіри. пухирі, загальне нездужання, головний біль, підвищення температури тіла.

Основною причиною виникнення сонячного удару є пряма дія на головний мозок переважно інфрачервоних променів. Ознаки: гострий головний біль, різке почервоніння обличчя, запаморочення, а в тяжких випадках — блювання, судоми, непритомність. Наслідком загального перегрівання організму є тепловий удар.

Протипоказаннями для приймання сонячних ванн можуть бути: гострі форми туберкульозу легенів; туберкульоз кісток, суглобів і залоз; підвищена нервова збудливість; сильне виснаження й різка анемія. Не рекомендують перебувати на сонці безпосередню перед вживанням їжі або одразу після нього.

Щоб акліматизуватися, діти спочатку протягом трьох-чотирьох днів щодня приймають повітряні ванни по 30 — 40 хв. і тільки після цього переходять до приймання сонячних ванн. Тривалість першої сонячної ванни — 4—5 хв. (по одній хвилині на спину, груди, лівий і правий боки). Поступово тривалість сеансів збільшують (додають через кожні два дні про 2 хв.), доводячи їх до 40 хв. Очі бажано захищати темними окулярами. Лежати треба на підстилці або топчані, захищаючи голову від сонця. Слід нагадати, що світловолосі й рудоволосі, а також блондини із світлою шкірою чутливіші до сонячного проміння, ніж брюнети. Через це в перших швидше можуть виникнути сонячні опіки.

Приймати сонячні ванни найкраще: о 10 — 12-й год. у середній смузі та о 8 — 10-й год. — у південних районах країни. Робити це не раніше як через 1 — 1,5 год. після вживання їжі, але в жодному разі не натщесерце. Доцільно раз на тиждень робити одноденну перерву, під час якої приймають повітряні ванни.