Несумісність думок. Закон несуперечності та його роль у діяльності законодавчих та правоохоронних органів

2. Несумісність думок. Закон несуперечності та його роль у діяльності законодавчих та правоохоронних органів

Закон суперечності твердить: два протилежні висловлювання не є одночасно істинними в крайньому разі одне із них неодмінно хибне. Наприклад, не можуть бути одночасно істинними судження: «Петренко є співучасником даного злочину», «Петренко не є співучасником даного злочину». Одне з цих суджень обов'язково хибне.

Питання про те, яке з двох протилежних суджень є хибним, закон суперечності не розв'язує. Це встановлює конкретна наука і практика. Закон суперечності говорить лише про те, що з двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Яким буде друге судження, істинним чи хибним, закон суперечності також не розв'язує. Воно може бути як істинним так і хибним. Так, із двох суджень: «Усі обвинувачувані мають право на захист». «Деякі обвинувачувані не мають права на захист» - друге судження хибне, а перше істинне, А якщо візьмемо такі два судження як «Іваненко під час здійснення злочину перебував на «місці здійснення злочину», «Іваненко під час здійснення злочину був на роботі» — то хибним може бути не тільки одне з них, а й обидва, а істинним буде трете судження, наприклад: «Іваненко під час здійснення злочину був у Петренка».

Отже, істинність одного із протилежних суджень зобов'язує нас визначити друге судження хибним, оскільки вони не можуть бути одночасно істинними. Але встановлення хибності одного з протилежних суджень не в усіх випадках призводить до визнання другого істинним. Пояснюється це різним характером суперечках суджень.

Закон суперечності поширюється на всі протилежні судження: і насупротивні (контрарні), і на суперечні (контрадикторні). Коли ми маємо справу з суперечними судженнями, то, з'ясувавши хибність одного з них, ми маємо визначити істинність другого.

У тих же випадках, коли судження є супротивним, то хибність одного судження згідно із законом суперечності, не є обґрунтуванням для визначення істинним другого, котре теж може бути хибним.

Закон суперечності, як і будь-який формально-логічний закон, застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного і того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний. Так, не є суперечним судження: «Пальто, викрадене у потерпілого, було коричневим» і «Пальто, знайдене у обвинуваченого, не було коричневим», якщо предметом думки цих суджень є різні пальта.

Закон суперечності не діє, якщо в судженнях ідеться про один і той же предмет, але предмет взято у різний час. Так судження «Петренко є осудний» і «Петренко є неосудний» - у обидва можуть бути істинними, якщо у першому них мається на увазі один час (наприклад, до здійснення злочину), а у другому — інший: час здійснення злочину або після нього).

Незастосовний закон суперечності також у тих випадках, коли в судженнях предмет думки береться у різних відношеннях. Наприклад, судження: «Петренко є здібний» те «Петренко не є здібним» - можуть бути одночасно істинними, якщо у першому судженні йдеться про здібності Петренка до гуманітарних наук, а у другому-про здібності до математичних наук.

Закон суперечності, як і закон тотожності, відображає якісну визначеність предметів, той простий факт, що коли предмет володіє якоюсь ознакою, то не може а той же час не володіти нею. В об'єктивній дійсності не буває так, щоб одне й те ж одночасно було і не було притаманне якомусь предмету. Тому, якщо правильне визначення тієї чи іншої ознаки, то не може бути правильним у той же час його заперечення, і навпаки, якщо правильне заперечення даної ознаки, то не може бути одночасно правильним і його визнання.

Розглянемо формулу закону суперечності (А не є не Д), котра означає, що не можуть бути одночасно хибними судження А і його заперечення не А, наприклад: «Ця записка написана обвинувачуваним» (А) і "Ця записка написана не обвинувачуваним» (де - А).

За допомогою символів математичної логіки закон суперечності виражається так: АА, де А означає всяке судження, Ā - судження, що заперечує судження, а велика лінія над усим виразом означає, що судження А його заперечення (А) несумісні, не можуть бути одночасно істинними.

У цілому ж формула читається так: «Не можуть бути одночасно істинними А і його заперечення - Ā».

Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей, які існують в об'єктивній дійсності. Він забороняє лише логічні суперечності, суперечності «із самим собою». «Логічної суперечності, при умові, звичайно, правильного логічного мислення не повинно бути ні в економічному, ні в політичному аналізі». Дотримання вимог закону суперечності є необхідною умовою пізнання суперечностей, існуючих у дійсності, оскільки тільки несуперечливе мислення може правильно відобразити об'єктивні суперечності. Формально-логічних суперечностей не має бути в жодному міркуванні, в жодній науковій системі. Вони неприпустимі також у висновках суду та слідства.

Практичне завдання

1. Дати аналіз дефініції (визначити, чи правильна вона, коли ні – то яке правило порушено):

Дефініція Логіки – наука про закони правильного мислення складене із порушення правил відповіді до якого не може визначити належне через межі поняття суджень, які невірні тому вже самі потребують визначення.

Це стосується поняття закони правильного мислення зміст яких не відомий.

2. Дати аналіз поділу (визначте, чи є він правильним, коли ні то яке правило порушено): «Складні судження поділяються на судження кон’юнкції, диз’юнкції, імплікації, еквіваленції та заперечення».

Поділ неправильний. Порушено правило основи поділу, тобто не додержано ознак, за якими розподілено поняття на види.

3. Проаналізувати судження (визначити його вид і структуру): «Церковні шлюби укладаються в церкві за релігійними обрядами».

Структура судження.

Вид: просте судження.

Суб’єкт – це поняття про предмет думки.

Предикат – це поняття про ознаки предмета.

Зв’язка – вказує на наявність чи відсутність ознаки предмета.

Суб’єкт – церковні шлюби.

Предикат – за релігійними обрядами .

Зв’язка – укладаються.

Невірне.

Церковні шлюби не укладаються у церкві за релігійними обрядами.

4. Формалізувати судження М. і П. обидва брали участь у вчиненні злочину, або обидва непричетні до нього.

А В. Це судження еквіваленції.

5. Встановити дотримання основних принципів правильного мислення у міркуванні:

Якщо суддя – потерпілий, то він не має права вести справу.

Суддя Ф. – потерпілий.

Суддя Ф. не має права вести справу.

Тут порушено принцип визначеності до поняття «Суддя», тому неможливо встановити чи дотримано принципів послідовності та обґрунтованості.

Принцип несуперечності тут дотримано.

6. За допомогою таблиць істинності визначити, чи є логічним законом така формула:

А V В = (А V В) (А V В)

A	B	AVB		A	B	AVB
I	I	I		I	I	X
I	X	I		I	X	I
X	I	I		X	I	I
X	X	X		X	X	X

7. Наведіть приклад II фігури простого категоричного силогізму. Вкажіть його терміни і модус.

II фігура: більший засновок має бути судженням загальним. Однин із засновків — судженням заперечення.

Злочин розкрито, коли виявлено весь склад злочину.

Слідством не виявлено особи, яка скоїла злочин.

Отже, злочин не розкрито

Модус АЕЕ.

8. Чи випливає з необхідністю висновок А з таких підстав?

1) В V (С D); 2) С  Е; 3) А  В; 4) Е V D

Ні.

9) Побудуйте пряме доведення тези Т, виходячи з таких аргументів.

1) А V (В V С); 2) А  С; 3) В  Т; 4) С

TC=AV(BVC)=AC=BT

10. Побудуйте спростування тези Т, користуючись аргументами.

1) BT; 2) AVB; TA

AVB=TB=AVB=TA

ЛІТЕРАТУРА

1.   Бандурка О.М., Тягло О.В. Курс логіки. – К., 2002. – 160с.

2.   Гетьманоса А.Д. Учебник по логике. – М.: «Владос», 1995. – 303 с.

3.   Жеребкін В.Є. Логіка. – Х.: Основа, К. : Знання, 1998, - 265с.

4.   Жеребкін В.Є. Логіка. – К. : Знання, 2002, - 255с.

5.   Івін О.А. Логіка. – К.: Артек, 1996. -232 с.

6.   Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – 272 с.

7.   Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. – М., 1975.

8.   Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону, 1996. – 320 с.

9.   Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999. – 336 с.

10.       Тофтул М.Г. Логіка. – К., 2002.

11.       Хомепко І.В. Логіка для юристів: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 224 с.