Соціальні та організаційні заходи
Заходи, спрямовані на покращення харчування та обміну речовин
Фізичні тренування як засіб профілактичного лікування
Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
Фізична реабілітація при гастриті
Фізична реабілітація при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки
Навигация
Фізична реабілітація при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки
Запобігання виразковій хворобі та її рецидивам
115028
знаков
0
таблиц
6
изображений
5.3 Фізична реабілітація при виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки
Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки — хронічне захворювання, що характеризується утворенням виразки на стінці шлунка або дванадцятипалої кишки. У появі і розвитку хвороби провідну роль відіграють порушення центральної і вегетативної нервової систем, що виникають внаслідок постійних нервово-психічних і фізичних перенапружень, негативних емоцій. Не останнє місце займають часті порушення режиму і якості їжі, зловживання алкоголем і тютюном, запальні вогнища у слизовій шлунка і дванадцятипалої кишки.
Основним проявом виразкової хвороби є біль під грудьми. Він виникає одразу після їди при локалізації виразки у шлунка, а при розташуванні дефекту у слизовій дванадцятипалої кишки з'являються пізні болі, "голодні", надще. Хворі скаржаться на печію, відрижку, нудоту, нерідко блювоту, запор, загальну слабкість, погане самопочуття, підвищену дратливість. У більшості пацієнтів виразка супроводжується підвищеною кислотністю. Захворювання може дати важкі ускладнення у вигляді кровотечі з виразки, кровавої блювоти, прободіння виразки шлунка, утворення деформуючих рубців, переродження у злоякісну пухлину. В перебігу виразкової хвороби розрізняють фазу загострення, затухаючого загострення, неповної і повної ремісії, що може тривати від кількох місяців до багатьох років. Для виразкової хвороби характерна сезонність загострення : весна-осінь.
Виразкову хворобу лікують комплексно: призначають медикаменти, дієтотерапію, пиття мінеральної води, засоби фізичної реабілітації, що застосовують у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації.
У лікарняний період реабілітації використовують ЛФК, фізіотерапію.
Лікувальну фізичну культуру призначають після стихання гострих проявів захворювання. Протипоказана ЛФК при значних болях, багаторазовому блюванні, постійній нудоті, кровотечі, підозрі на прободіння виразки. Завдання ЛФК: нормалізація тонусу ЦНС та кортико-вісцеральних взаємовідносин, поліпшення психоемоційного стану; активізації крово- і лімфообігу, обмінних і трофічних процесів в шлунку, дванадцятипалій кишці та інших органах травлення; стимуляція регенеративних процесів і прискорення загоєння виразки; зменшення спазму м'язів шлунка; нормалізація секреторної і моторної функцій шлунка і кишечника; попередження застійних явищ та спайкових процесів у черевній порожнині.
В І період під час постільного режиму застосовують лікувальну гімнастику, що проводиться, переважно, у положенні лежачи на спині. Комплекси складають з дихальних статичних і, у наступному, динамічних вправ, на розслаблення, простих гімнастичних вправ малої інтенсивності. Виключають вправи для м'язів живота і ті, що підвищують внутрішньочеревний тиск і можуть викликати або підсилити біль у животі. Тому рухи ногами виконуються у повільному темпі, повторюються по 4-8 разів. Тривалість лікувальної гімнастики 10—15 хв. Рекомендується самостійно виконувати статичні дихальні вправи і вправи на розслаблення по кілька разів на день.
З призначенням напівпостільного режиму до форм ЛФК додаються ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна ходьба, що поступово доходить до 1 км. Лікувальна гімнастика проводиться у вихідних положеннях лежачи, сидячи, в упорі стоячи на колінах, стоячи. Методика передбачає поступове навантаження на всі м'язи, за виключенням м'язів живота. Не застосовуються також вправи, що можуть призвести до підвищення внутрішньочеревного тиску. Зберігається повільний темп виконання вправ, ритмічні і плавні без ривків рухи. Тривалість занять з лікувальної гімнастики збільшується до 20 хв.
У II період під час вільного режиму разом з подальшим ускладненням гімнастичних вправ із зростаючим зусиллям починають застосовувати вправи для живота без натужування, уникаючи підвищення внутрішньочеревного тиску. Тривалість лікувальної гімнастики 20-25 хв. Дистанція лікувальної ходьби збільшується до 2-3 км, рекомендується ходьба по східцях на 4-5 поверхів.
Фізіотерапію призначають з перших днів перебування хворого у лікарні, її завдання: зниження збудливості ЦНС, поліпшення регуляторної функції вегетативної нервової системи; усунення або зменшення болю, рухових та секреторних розладів; активізація крово- і лімфообігу, трофічних і регенеративних процесів у шлунку, стимуляція рубцювання виразки. Застосовують спочатку медикаментозний електрофорез, електросон, солюкс, УВЧ-терапію, ультразвук, а при затуханні процесу загострення — діадинамотерапію, мікрохвильову терапію, магнітотерапію, УФО, парафіно-озокеритні аплікації, ванни хвойні, радонові, циркулярний душ, аероіонотерапію.
Післялікарняний період реабілітації проводять в поліклініці або санаторії. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.
Лікувальну фізичну культуру використовують за III періодом. Завдання ЛФК: стабілізація нормальної діяльності ЦНС та вегетативної нервової системи; підтримання досягнутого рівня моторної і секреторної діяльності шлунка, дванадцятипалої кишки та інших відділів шлунково-кишкового тракту; зміцнення м'язів живота та промежини, адаптація до фізичних навантажень виробничого і побутового характеру; загальне зміцнення організму, попередження загострень та максимальне подовження фази ремісії. Використовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, теренкур, прогулянки, плавання, катання на велосипеді, ковзанах, прогулянки на лижах, спортивні ігри.
Комплекси лікувальної гімнастики складають з вправ для всіх м'язових груп, з предметами, з невеликими обтяженнями, на координацію. Рухи виконують у повільному і середньому темпі, з повною амплітудою. Дозволяються вправи для живота з підвищенням внутрішньочеревного тиску в чергуванні з дихальними і наступним розслабленням. Тривалість заняття 30-40хв.
Лікувальний масаж призначають для зменшення збудливості ЦНС, поліпшення функції вегетативної нервової системи, нормалізації моторної і секреторної діяльності шлунка та інших відділів шлунково-кишкового тракту; зміцнення м'язів живота, загального зміцнення організму. Застосовують сегментарно-рефлекторний і класичний масаж. Діють на паравертебральні зони середньогрудний D9 — D5, нижньо- та середньошийні С7 — С3 спинномозкові сегменти. При цьому у хворих на виразкову хворобу шлунка масажують названі зони тільки зліва, а дванадцятипалої кишки — з обох боків. Масажують ділянку комірцевої зони О2 — С4, живіт. Роблять поверхневі погладжування справа наліво навколо пупка, ніжні розтирання підреберної ділянки, розминання черевної стінки. Використовують ніжні стрясіння малої амплітуди ділянки шлунка, вібраційні погладжування її і товстої кишки, яку масажують по ходу годинникової стрілки: спочатку висхідну її частину, далі горизонтальну і потім низхідну і т.д. Закінчується масаж живота коловими площинними погладжуваннями.
Фізіотерапію застосовують для підтримання нормальної діяльності ЦНС і вегетативної нервової системи; підвищення неспецифічної опірності і загального зміцнення організму; стимуляції обмінних і трофічних процесів, нормалізації секреторної і моторної функцій травної системи; попередження супутніх запальних процесів та загострень виразкової хвороби, подовження фази ремісії. Призначають медикаментозний електрофорез, магнітотерапію, грязелікування, ванни хвойні, радонові, перлинні; укутування вологі, загальні; кліматолікування; показане пиття мінеральної води (слов'янська, смирновська, нафтуся та ін.).
Працетерапію застосовують для підвищення психоемоційного тонусу пацієнта, повернення впевненості у свої сили, відновлення і підтримання його працездатності. Рекомендуються роботи на свіжому повітрі, в садку, на городі.
Хворим для закріплення результатів лікування і з метою попередження рецидивів виразкової хвороби рекомендують періодично оздоровлюватися у гастроентерологічних реабілітаційних лікарнях та бальнеопиттєвих курортах. Серед останніх найбільш популярні в Україні "Поляна", "Квітка полонини", "Сонячне Закарпаття", "Шиян" (Закарпатська обл.), Моршин (Львівська обл.), Березівські мінеральні води, Рай-Оленівка (Харківська обл.), "Восход"(Крим-ська обл.), санаторій їм. О. М. Горького (Одеса) та ін.
Висновки
Кожний хворий повинен пам'ятати, що виразкова хвороба - хронічне захворювання, схильне до спонтанних рецидивів. Головний етап лікування починається тільки після того, як хворого виписано зі стаціонару і саме тоді виникає потреба у застосуванні профілактики захворювання або профілактичного лікування у період ремісії. Успіхи сучасної медицини гарантують цілковите одужання, якщо протягом 2 років дотримуватися відповідного режиму. Для цього слід виконувати танаступні поради.
1. Хоча б тимчасово, не період профілактики слід кинути палити. Вплив нікотину особливо шкідливий для шлунка, і лікувальні заходи неефективні, навіть якщо викурювати лише кілька сигарет на день.
2. Тимчасово категорично відмовитися від вживання спиртних напоїв.
3. Уважно стежити за станом зубів. Перевірятися у стоматолога щонайменше двічі на рік.
4. Ретельно додержуватися режиму харчування, їсти 4 рази на день у точно визначені години. Порушення режиму харчування шкодить при цьому захворюванні.
5. Під час курсу профілактичного лікування (тобто протягом 2 років) звести до мінімуму психічне й фізичне перевантаження. У разі потреби звертатися до лікаря. Досить шкідливою є робота, пов'язана з підійманням важких речей, відрядженнями, нічними змінами. Шкодить тривале перебування в одній позі. Відпочинок не повинен бути надмірно активним, загоряти шкідливо.
6. Потрібно проаналізувати перебіг своєї хвороби й знати, у які місяці загрожує загострення, які воно має причини. Лише тоді можна уникнути чергового загострення захворювання.
7. У разі, якщо загрожує загострення (звичайно навесні та восени), слід уживати (за призначенням лікаря);
а) засоби, що знижують кислотність вмісту шлунка, за 1,5-2 год після їжі;
б) атропін або подібні до нього речовини - перед їжею;
в) ліки, що заспокоюють центральну нервову систему.
Слід пам'ятати, що медикаменти допоможуть тільки тоді, коли лікування буде вчасним. Курс профілактичного лікування рекомендують розпочинати за 2 тижні до передбачуваного небезпечного періоду. Згадані ліки треба приймати неодмінно, якщо немає змоги уникнути підвищеного фізичного й психічного навантаження, у разі гострих інфекційних захворювань, а також тоді, коли необхідно приймати інші, шкідливі для шлунка ліки (анальгін, бутадіон, резерпін тощо).
Якщо період профілактики тривалий, приймання ліків подовжують на 7-10 днів після того, як усунуто дію зазначених шкідливих факторів і хворий більш не скаржиться. Протирецидивний курс триває восени й навесні не менш як 1,8-2 міс.
Під час регулярного лікування, незважаючи на добре самопочуття, медикаменти приймають щодня, не роблячи винятків. Профілактичне лікування треба проходити під обов'язковим контролем лікаря. Самолікування шкідливе й недопустиме.
8. Варто обов'язково проходити диспансерну перевірку, якщо вас викликав лікар. Не намагайтеся виправдатися браком часу Й добрим самопочуттям. Ваша хвороба серйозна, і без допомоги лікаря ви Не зможете вилікуватися. Перевірка в лікаря потрібна і в разі погіршення самопочуття.
Після пролонгування дворічного лікування ви повинні протягом 3 років проходити протирецидивні курси профілактики навесні та восени.
Використана література
1. Абасов И.Т., Радбиль О.С. Язвенная болезнь. – Баку: Азернешр, 1980. – 257 с.
2. Бурчинский Г.И., Кушнир В.Е. Язвенная болезнь. – К.: Здоровье, 1973. – 212 с.
3. Василенко В.Х., Гребнев А.Л. Болезни желудка и двенадцатипёрстной кишки. – М.: Медицина, 1991. – 342 с.
4. Выгоднер Е.Б. Язвенная болезнь желудка и двенадцатипёрстной кишки. Физические факторы в комплексном лечении и профилактикевнутренних и нервных болезней. – М., 1984. – 273 с.
5. Гукасян А.Г. Язвенная болезнь (причины и предупреждение). Изд. 2-е; исп. и доп. – М.: Медицина, 1964. – 75 с.
6. Дегтярёва И.И., Кушнир В.Е. Язвенная болезнь. – К.: Здоровье, 1983. – 287 с.
7. Коновалов И.И. Язвенная болезнь, хронические гастриты и их профилактика. – М.: Знание, 1967. – 48 с.
8. Константинов В. Ю. Лептична виразка шлунка і дванадцятипалої кишки: лікування і профілактика. – К., 2000. – 14 с.
9. Крикштопайтис М.Й. Актуальные аспекты стрессовых гастродуоденальных язв (вопросы патогенеза, диагностики, лечения и профилактики)//Современные аспекты практической гастроэнтерологии. – Рига, 1986. – с. 108-118.
10. Куртянц Б.Н., Шептулин А.А. Язвы желудка. – Кишинёв: Штииница, 1990. – 246 с.
11. Лёвин Г.Л. Язвенная болезнь. - М.: Медицина, 1980. – 184 с.
12. Магомедов. А.Б. Возможности предупреждения и лечения болезней желудка и двенадцатипёрстной кишки. – Махачкала, 1994. – 159 с.
13. Первичная и вторичная профилактика язвенной болезни и хронического гастрита: методические рекомендации/П.Ф. Крышень и др. – Днепропетровск, 1992. – 19 с.
14. Пропедевтика внутренних болезней. Под ред. В.Х. Василенко. – М.: Медицина, 1990. – 527 с.
15. Профилактика общих эрозийи язв пищевода, желудка и двенадцатипёрстной кишки после оперативных вмешательств/В. П. Хохома и др.//Вестник хирургии им. Грекова. 1988. – т. 141, № 12. – с. 10-17.
16. Радбиль О.С., Шпигельман С.Д. Болезни желудка. Уч. пос. – Казань, 1971. – 212 с.
17. Самсон О.І., Гоцуляк О.Ф. Профілактика виразкової хвороби. – К.: Здоров’я, 1990. – 40 с.
18. Самсон Е.И., Гоцуляк О.Ф. Профилактика язвенной болезни. К.: Здоровье, 1986. – 36 с.
19. Справочник по гастроэнтерологии. Под ред. В.Х. Василенко. – М.: Медицина, 1986. – 384 с.
20. Трунин М.А. Профилактика и лечение болезней желудка. – Л.: Знание, 1974. – 35 с.
21. Привес М.Г. “Анатомия человека”, М. “Медицина”, 1985 г.
22. Горбашко А.И. “Острые желудочно-кишечные кровотечения”, М. “Медицина”, 1987 г.
23. “Хирургия”, 1976 г., №6.
24. “Хирургия”, 1974 г., №4.
25. “Клиническая хирургия”, 1983, №4.
26. Хирургические болезни. Учебник. М.И. Кузин, О.С. Шкроб, Н.М. Кузин и др.; Под ред. М.И. Кузина - М.: Медицина, 1995 г.
27. Справочник практического врача / Ю.Е. Вельтищев Ф.И. Комаров, С.М. Навашин и др. Под ред. А.И. Воробьева - М.: Медицина, 1992 г. - В 2 томах. Т.1.
28. Терапия: пер. с англ. доп. // гл. ред. А.Г.Чучалин - М.: Гэотар Медицина, 1997 г.
29. Язвенная болезнь. Руководство для врачей. - М.: Медицина, 1995 г.
30. Гишберг Л.С. Клинические показания к применению лечебной физкультуры при заболеваниях внутренних органов., СМОЛГИЗ, 1948
31. Козырева О.В. Лечебная физкультура при заболеваниях органов пищеварения., М., 1993
32. Мошков В.Н. Лечебная физкультура в клинике внутренних болезней., М.,1952
33. Методическое письмо: Лечебная физкультура при стационарном лечении., М.,1962
34. Яковлева Л.А. Лечебная физкультура при хронических заболеваниях органов брюшной полости., Киев 1968.
Похожие работы
... : Моршин, Трускавець, Березовські мінеральні води, Рай-Єланівка. Санація хронічних вогнищ інфекції. Не призначати медикаментів, що пошкоджують слизову оболонку шлунка і ДПК. 2. Фізична реабілітація при захворюванні Фізичні вправи сприяють оптимальному збалансуванню процесів збудження і гальмування, нормалізації регулюючої функції ЦНС і поліпшенню діяльності вегетативної нервової ...
... соку з урахуванням змін, характерних для різних періодів СЕН у постраждалих з ТХ. Практичне значення одержаних результатів. Застосування розробленої раціональної програми діагностики та комплексної інтенсивної терапії у постраждалих з СЕН при ТХ сприяє покращенню результатів лікування, зменшенню частоти ускладнень і рівня летальності. В клінічну практику введено діагностику та визначено ступінь ...
... що доведено статистично. Підводячи підсумки, хотілося б відзначити необхідність і важливість проведеної нами роботи. Тому що хворі після операції на органах черевної порожнини, а саме після апендектомії, потребують не тільки допомоги лікарів-хірургів і медсестер, але й кваліфікованого реабілітолога, тому що вони є ланками одного ланцюга й переслідують одну меду - якнайшвидше видужання хворого з ...
... вки, проте здебільшого захворювання буває двобічним. Велика підшкірна вена уражається в 10 разів частіше, ніж мала. Етіологія і патогенез. Варикозна хвороба поверхневих вен нижніх кінцівок є поліетіологічним захворюванням. Виділяють сприятливі й призводні фактори. Сприятливими є ті фактори, які викликають морфологічні й функціональні зміни в стінках поверхневих вен і їх клапанах, що у ...
0 комментариев