2.2 Класифікація порушень рухової активності пацієнтів внаслідок травм хребта

Пошкодження та захворювання хребта займають стійке третє місце серед причин інвалідності. Питому вагу постраждалих з трпавмою хребта складаючь чоловіки молодого працездатного віку, що приводить до великих фіннансово-єкономічних втрат суспільства. Основними напрямами реабілітації постраждалих травматологічного профілю є подальше поліпшення анатомо-функціональних результатів лікування травм шляхом розробки і впровадження в медичну практику нових медичних технологій, подальшого вдосконалення і розвиток хірургічних методик, розробки і впровадження системи медико- соціальної реабілітації постраждалих з пошкодженнями та захворюваннями хребта.

Досвід спеціалізованих реабілітаційних відділень і центрів, існуючих в світі, доводить, що в напрямі відновлення функціональності є значні досягнення. Поглиблений аналіз травматизму, тимчасової та стійкої втрати працездатності виявив різний підхід установ та окремих лікарів до оцінки працездатності таких хворих.

Середні терміни прибування на лікарняному листі при одній і тій же патології коливаються в дуже широких межах. Нерідкі випадки необгрунтованої видачі лікарняних листів при тривалому перебігу травми, несвоєчасного працевлаштування через ЛКК, визначення різних термінів тимчасової непрацездатності при направленнях на МСЕК.

Важливим моментом, що дозволяє поліпшити виходи лікування і в найбільшій мірі відновити функціональність травмованого сегменту, є узгодження дій лікарів лікувальних закладів, ЛКК та МСЕК.

Своєчасне визначення можливості поліпшення результатів і напрям пацієнта на курс комплексної реабілітації при проходженні огляду, дозволить скоротити вихід на інвалідність, зменшити міру втрати працездатності і підвищити соціально-трудову адаптацію пацієнтів.

Звичне положенні тіла під час ходьби, стояння, сидіння і роботи називають поставою. Правильна постава характеризується нормальним положенням хребта, правильними його вигинами, симетричним розміщенням лопаток, плечей, прямим триманням голови, прямими ногами без сплющення стоп. При правильній поставі оптимально функціонує система органів руху, правильно розміщені внутрішні органи, правильне положення центру ваги тіла.

Причинами порушення постави є ослаблення м’язів і зв’язок в цілому. До порушень постави належать викривлення хребта, асиметрія розвитку м’язів та кісток, сплющення грудної клітки, стоп тощо. Цьому сприяють відсутність фізичних тренувань, систематичне неправильне положення тіла, різні захворювання (наприклад, рахіт). Із самого початку навчання в школі на організм дитини негативно впливають зменшення рухової активності, збільшення статичного навантаження (поза сидячи), носіння портфеля в одній руці, сидіння згорбившись тощо. Постава найінтенсивніше формується у 6-7 років. За відсутності уваги зі сторони вчителів і батьків дефекти, що виникли в дошкільний період та у молодшому шкільному віці, особливо прогресують в період статевого дозрівання. Неправильна постава негативно впливає на розвиток внутрішніх органів (наприклад, викривлення хребта порушує роботу серця, позначається на роботі великих судин). При появі порушень постави, плоскостопості, необхідно обов’язково звернутися до лікаря.

Порушенню постави сприяє професійна діяльність людини. Фізичні вправи, зв'язані з різними видами праці і спорту, викликають більший розвиток тих м'язів, які є найбільш навантаженими. Праця професіонала зумовлює тривале перебування тіла в якомусь одному положенні (наприклад, зігнутому під час роботи за верстатом) чи постійну зміну положення тіла в одному напрямку (наприклад, згинання і розгинання тулуба в столярів). Тому професійна робота є причиною сильнішого розвитку одних частин тіла і деякого відставання інших.

У сучасну практику охорони здоров'я впроваджена спеціальна система реабілітації хворих після травм хребта. Вона включає послідовне виконання програми фізичної реабілітації в кардіологічному стаціонарі, у відділенні реабілітації місцевого кардіологічного санаторію і в поліклініках за місцем проживання хворого. 3 цією метою використовують кабінети ЛФК міжполіклінічних центрів реабілітації.

Головними принципами цієї системи є ранній початок, комплексність, використання всіх видів реабілітації, безперервність та послідовність етапів реабілітації

У реабілітації хворих на ЇМ виділяють 3 періоди (етапи) стаціонарний, одужання та підтримуючий

Основними завданнями ЛФК на стаціонарному етапі є профілактика і лікування ускладнень ЇМ, стабілізація показників опорно-рухової системи, позитивна динаміка клінічних, лабораторних та ЕКГ показників, поліпшення стану та підвищення рухової активності хворих настільки, щоб до кінця перебування у стаціонарі хворий міг себе обслуговувати, підніматися сходинками на один поверх, проходити по рівній місцевості від 1 до 3 км за 2—3 рази без ознак не переносності, підготовка хворого до переведення у відділення реабілітації.

Рекомендуючи розширення рухової активності, оцінюють реакції хворого на дозоване фізичне навантаження Так, перед тим як перевести хворого на розширений ліжковий режим, йому пропонують посидіти у ліжку 5 хв., на палатний режим — постояти 5 хв. біля ліжка у присутності лікаря, на вільний руховий режим — походити по коридору 5 хв. у повільному темпі Після виконання навантаження враховують реакцію хворого, скарги, загальний стан, ЧСС, артеріальний тиск У необхідних випадках роблять ЕКГ до і після навантаження. У разі неадекватної реакції на навантаження у хворого можуть з'явитися біль за грудиною, запаморочення, слабкість, задишка, порушення ритму, зміни артеріального тиску, кольору шкіри На ЕКГ з'являється екстрасистолія або підвищення сегмента SТ тощо

Використовують 4 програми фізичної реабілітації, кожна з них передбачає визначені терміни перебування хворого у стаціонарі, різні темпи розширення рухової активності і призначення засобів ЛФК відповідно до класу важкості стану хворого

Індивідуальний підхід до хворого під час проведення реабілітації у стаціонарі регламентується застосуванням 3 , 4-, 5 тижневої та індивідуальної програм фізичної реабілітації.

Рухову активність хворого, термін призначення ЛФК і термін перебування в стаціонарі визначає платний лікар індивідуально для кожного хворого після ліквідації ускладнень та поліпшення стану.

Тривале зниження рухової активності призводить до виражених і стійких порушень, які поступово стають не зворотними і вколи кають найбільш розповсюджені в наш час хвороби, так звану „хвороби цивілізації”: гіпертонічну хворобу, атеросклероз, ішемічну хворобу серця, захворювання судинні, порушення постави з ураженням кістково-м’язового апарату; сприяють розвитку інфаркту міокарда.

В той же час фізичні вправи, регулярні заняття фізкультурою і спортом здійснюють позитивний ефект, який проявляється, в перш за все, в екомінізації і стимуляції функцій організму.

Стимулюючий вплив рухової активності проявляється в підвищенні функціональних резервів, працездатності, сили, витривалості. Покращується самопочуття, появляється відчуття бадьорості, нормалізується сон, апетит. Характерно, що оздоровчий ефект рухової активності більш виражений у похилих людей, ніж у молодих.

Під впливом тренування підвищується адаптація організму до негативних факторів зовнішнього середовища (холоду, радіації). При адаптації до фізичних навантажень покращується скоротлива здатність міокарда, знижується потреба кисні підвищується вміст глюкози, білку і активність ферментів, необхідних для ефективної і тривалої роботи серця. Це призводить до економізації роботи серця і підвищенню енергетичних ресурсів. Основні фізіологічні показники в стані спокою у тренованих, знаходиться на більш „економічному” рівні, а максимальні можливості при м’язовій роботі більш високі, ніж у не тренованих. При систематичних заняттях фізичними вправами значно змінюється морфофункціональна характеристика дихальної системи: розвиваються дихальні м’язи, збільшується загальна ємність легень, покращується ефективність функції дихання.

Позитивні зміни спостерігаються в опорно-руховому апараті: вдосконалюється кровопостачання і нервова регуляція м’язів, підвищується активність ферментів, які прискорюють аеробні і анаеробні реакції в м’язах, покращується функціональна здатність суглобів. Тренування хворих призводить до більш швидкому оздоровленню або більш легшому перенесенні хвороби, попереджує розвиток ускладнень. Наприклад, після операції на серце суворим ускладненням, яке часто супроводжується летально, являється пневмонія. Використання фізичних вправ і масажу з перших днів після операції сприяє покращенню цього ускладнення.


2.3 Традиційні систем и відновлення рухової діяльности пацієнтів з спинальними травмами та сучасний науково-доказовий напрямок — інтенсивний тренінг

Тяжкість і стійкість соматичних і вегетативних нейрогенних розладів при ускладнених травмах хребта є причиною інвалідизації 80-100% хворих залежно від рівня і ступеня порушення провідності спинного мозку.

Відновлення порушених при травмах спинного мозку функцій забезпечується найтіснішим взаємозв'язком і взаємо обумовленістю наступних пристосовних механізмів:

1) реституції - процесу відновлення діяльності оборотно пошкоджених структур;

2) компенсації- функціонального заміщення або відшкодування втрачених функцій;

3) регенерації - структурно-функціонального відновлення цілісності органу.

Управління цими процесами - ключ до досягнення граничного рівня відновлення порушених функцій основна цільова спрямованість терапії при травмах спинного мозку повинна полягати в створенні умов для виникнення і розвитку реституція - регенеративних процесів і компенсаторних замісних механізмів.

Задачі реабілітації «спінальних хворих»:

1) створення максимально сприятливих умов для перебігу реституціоно-регенеративних процесів в спинному мозку;

2) нормалізацію порушеного обміну речовин;

3) попередження і лікування пролежнів і деформацій кістково-суглобового апарату;

4) встановлення контрольованих актів сечовипускання і дефекації, а також відновлення статевої потенції;


Рис. 2.5 - Консервативне лікування ушкоджень хребта, неврологічних та трофічних порушень


5) попередження і лікування ускладнень з боку дихальної і серцево-судинної систем;

6) попередження і лікування атрофії і спастичності м'язів;

7) вироблення здатності самостійного пересування;

8) придбання навиків самообслуговування;

9) професійне перенавчання;

10) раціональне працевлаштування.

Застосування різноманітних методик обстеження та способи лабораторно-інструментальної діагностики (електроміографія, пневмоміелографія, веноспонділографія, функціональна рентгенографія хребта, цистографія, сфінктерометрія, цитологічне і бактеріологічне обстеження пролежнів, спірографія та інше.) дозволяє визначити стан хворого та застосування реабілітаційних заходів.

Алгоритм „Консервативне лікування ушкоджень хребта, неврологічних та трофічних порушень”:

1. Життєво важливі функції (дихання, кровообіг, явища шоку)

2. Зовнішня кровотеча з рани

3. Стан хворого (шкала АSІА)

4. Неврологічний та соматичний статус

5. Голова, шия, грудна клітка, черевна порожнина, кістки скелету, судини

6. Оцінка місцевих змін м'яких тканин

7. Дихання

8. Кровообіг

9. Встановлення шлункового зонду

10. Катетеризація сечового міхура

11. Стабілізація стану пацієнта

Створення першої спеціалізованої клініка спинальної патології на Україні явилося визначним етапом, який підсумував розвиток хірургії спинного мозку й хребта на Україні за період, який складав біля 50 років. У цьому зв'язку необхідно згадати ключові розробки по спінальній хірургічній патології на Україні, який передували створенню такої клініки. На початку 20 сторіччя в Києві систематично операції з приводу пухлин спинного мозку і його оболонок проводив П.С. Бабіцкий у хірургічній клініці П.В. Волковича. У Харкові подібні операції виконувалися Е.К. Істоміним на базі психіатричної лікарні (Сабурова дача). Е.К. Істомін першим на Україні виконав задню різотомію при невгамовних больових синдромах. В Одесі Я.В. Зільберберг у 1911 році один із перших на Україні видалив екстрамедулярну пухлину. Проте оперативні втручання з приводу спінальних пухлин були рідкі в той період, так як їх діагностика базувалася тільки на неврологічному огляді. Проте, досить часто в цей період проводилися оперативні втручання з приводу травми хребта та спинного мозку.

У 1927 році Бабіцкий П.С. організував самостійне нейрохірургічне відділення при Київській міській психоневрологічній лікарні. Пізніше він опублікував ряд робіт по діагностиці і хірургічному лікуванні пухлин спинного мозку. З 1931 року починає функціонувати нейрохірургічна клініка в Харкові, очолювана З.І. Геймановичем. У цій клініці поряд з операціями на головному мозку регулярно виконувались операції на спинному мозку та його оболонках.

Значною подією в галузі спінальної патології в довоєнній Україні явилося видання Я.М. Павлонским у 1941 році монографії “Пухлини спинного мозку й хребта”. У 1943 році Гейманович З.І. узагальнив свої спостереження хірургічного лікування хребетно-спінальної травми монографією “Військово-травматичні пошкодження хребта та спинного мозку”. У 1950 році створюється Київський НДІ нейрохірургії, як послідовник нейрохірургічного відділення Бабіцкого П.С., існуючого при Київській міській психоневрологічній лікарні. В Інституті регулярно проводилися операції з приводу спінальних пухлин і хребетно-спінальної травми. Ці операції виконувалися А.І. Арутюновим і П.Г.Тананайко. Діагностика рівня ураження здійснювалася на підставі топічного неврологічного огляду і впровадженого в той час методу пневмомієлографії. Олександр Іванович Арутюнов приділяв велику увагу розвитку і удосконаленню хірургічної техніки при спінальних пухлинах. Вже в 1952 році він публікує роботу “Про латентний перебіг і ремісії при пухлинах спинного мозку”, а в 1957 році - роботу “Пухлини кінського хвоста і кінцевої нитки”.

Надзвичайно важливою віхою в розвитку спінальної хірургії на Україні явилося проведення першого оперативного втручання поперекової дискектомії в 1954 році. Цю операцію виконав академік А.И. Арутюнов. Діагноз був поставлений на підставі клінічної і неврологічної картини, рентгенографії хребта. Грижа диска віддалена шляхом проведення лямінектомії. З цієї пори такі операції виконувалися зі зростаючою частотою. А.И. Арутюнов приділяв велику увагу цій новій науковій і практичній проблемі. Завдяки йому такі операції одержали широке поширення, сприяли розвитку і розширенню обсягу спінальної нейрохірургічної допомоги. Його постійний інтерес до цієї проблеми проявився публікацією ряду робіт декількома роками пізніше. У 1960 році А.И. Арутюнов і М.К. Бротман публікують роботу “Клініка і лікування випадіння міжхребцевих дисків поперекового відділу, як хірургічна проблема”, у 1962 році “Про попереково-крижові радикуліти і дегенеративні зміни поперекових міжхребцевих дисків”, у 1964 році А.И. Арутюнов і В.С. Міхайловский - “Особливості нейрохірургічної тактики при патології міжхребцевих дисків поперекового відділу хребта”. Надалі проблема остеохондрозу стає головною в розробках спінальної клініки. Вона розробляється подвійно, як хірургічна проблема професором В.С. Міхайловським і, як неврологічна проблема, якою займаються працюючі на той час в інституті невропатології М.К. Бротман, А.Д. Дінабург, А.Е.. У 1960 році А.Е. Рубашева й А. Д. Дінабург видають першу в колишньому Союзі монографію “Міжхребцеві диски”.

З точки зору збільшення кількості спінальних хворих та збільшення обсягу хірургічних втручань на спинному мозку і його корінцях, у 1957 році було створене відділення за назвою "Відділення спінальної патології і хірургії болі". Очолював відділення з часу його створення до 1997 року д.м.н., проф. Міхайловский В.С.

Головними напрямками роботи відділення явилася розробка методів інструментальної діагностики гриж міжхребцевих дисків, пухлин хребта і спинного мозку, хребетно-спінальної травми. Паралельно розробці методів діагностики проводилася розробка та впровадження нових оперативних втручань.

У 60-х роках, в клініці було впроваджено нове діагностичне дослідження мієлографія жиророзчинними контрастними речовинами. Це забезпечило більш точну топічну діагностику, зменшення розмірів операційної лямінектомії, сприяло удосконалюванню хірургічної техніки. Впровадження позитивної міелографії дозволило більш точно диференціювати характер спінальних процесів, у першу чергу проводити диференціальну діагностику між патологією дисків і пухлинами. Це знайшло своє відображення у роботі В.С. Міхайловского “Пухлини кінського хвоста, що протікають з клінічною картиною міжхребцевих дисків” опублікованої в 1969 році.

Розвиток хірургічної техніки поперекової дискектомії і накопичення результатів хірургічного лікування дозволило вже в 1972 році клінічно оцінити віддалені результати таких втручань (Міхайловский В.С. „Віддалені результати хірургічних втручань проведених у зв'язку з патологією міжхребцевих дисків”). Поряд із вивченням результатів цієї операції у клініці спінальної патології йшло удосконалювання техніки поперекової дискектомії, впроваджувалися зберігачі методи оперативних втручань, зменшувався обсяг резекції міжхребцевих дуг.

У клініці спінальної патології йшло постійне удосконалювання хірургічної техніки, впровадження нових методів втручань при різноманітних видах спінальної патології. Так у 1975-78 роках проведене вивчення нового на той час методу гіпотермії нервової тканини.

У 70-ті роки для лікування травматичних ушкоджень шийного відділу хребта впроваджене кістковеви тяжіння. У той час (70-80-ті роки) у відділенні разом із проф. Міхайловським В.С. працювали Жирнова Г.В., Глущенко Ю.Н., Косінов А.Е., Цимбал М.О., Ткач А. І, Андрейко Р.Л., Пастушин А.І., Кузьмічов А.Я.

Клініка постійно розробляла й удосконалювала діагностику спінальних патологічних процесів. У 1975 році в діагностику спінальної патології був впроваджений новий метод - радіоізотопна мієлографія. Довгі роки цей метод залишався найбільше достовірним і інформативним у діагностиці спінальної патології. Підсумовуючи досягнуте в діагностиці спінальної патології Ромоданов А.П., Міхайловським В.С., Андрейко Р. Л, Цимбал М.О. у 1978 році публікують роботу присвячену новим діагностичним методам - “Інструментальні методи діагностики компресійних процесів спинного мозку”.

Відділення широко займалося розробкою і впровадженням у клінічну практику нових на той час методів діагностики, таких, як дискографія, веноспондилографія. У 70-тих роках одна з перших в минулому Радянському Союзу веноспондилографія впроваджена у відділенні спінальної патології Київського Інституту нейрохірургії Кузьмічовим А.Я.

Наприкінці 70-тих і початку 80-тих років проф. Міхайловский В.С. вперше на Україні й один із перших у Союзі впровадив на той час нове оперативне втручання - передню шийну дискектомію. Для виконання операції був розроблений набір інструментів - фреза для шийного відділу хребта, набір кусачок, розширювачі.

Співробітники клініки розробляли і постійно удосконалювали техніку цієї операції. Це відображено в ряді робіт - Міхайловський В.С. Ткач А. І, Андрейко Р.Л., Косінов А.Є. “Особливості діагностики і хірургічного лікування передньої компресії шийного відділу спинного мозку непухлинного генеза” (1982), Міхайловський В.С. Ткач А. І, Андрейко Р.Л., “Особливості діагностики і хірургічного лікування шийного остеохондрозу” (1983).

У 1970-1975 роках у відділенні спінальної патології Косіновим А.Є. вперше на Україні впроваджена та налагоджена методика спінальної селективної ангіографії. У цей же час ним проведені перші операції ендоваскулярної емболізації спінальних судинних пухлин і судинних мальформацій. Пізніше ця методика удосконалена Щегловим В.І. А перша відкрита операція мікрохірургічного виключення спінальної судинної мальформації в Інституті і на Україні проведена в 1985 році академіком Ромодановим А.П. разом із проф. Міхайловським В.С. Згодом декілька таких операцій у відділенні провів Андрейко Р.Л.

Поряд із впровадженням нових методів хірургічного лікування постійно продовжувалося удосконалювання традиційної хірургічної спінальної техніки. Співробітниками спінальної клініки постійно розроблялася діагностика і техніка видалення екстрамедуллярних пухлин. Розробка проблем діагностики спінальних пухлин відбита в ряді робіт: Ю.О. Орлов: “Значення клінічних симптомів у діагностиці рівня розташування екстрамедулярних пухлин” 1967 рік, Сорочинский Ц.М., Орлов Ю.О. “Данні рентгенографії хребта при екстрамедулярних пухлинах” 1969 рік, Глущенко Ю.М. “До клініки екстрамедулярних пухлин шийного відділу спинного мозку” 1968.

У 1976 році А.П. Ромодановым, А.Є. Дунаєвським і Ю.О.Орловим видана монографія - “Пухлини спинного мозку”, що підсумувала досягнуте на той час. Надалі техніка видалення екстрамедулярних пухлин вдосконалювалася Пастушиним А.І, про результати застосування нових хірургічних технологій їм доповідалося на республіканській нейрохірургічній конференції в Одесі в 1978 році. Відпрацювання і удосконалення хірургічної техніки призвели до того, що вже наприкінці 70-тих і початку 80-тих років удалося звести післяопераційні ускладнення після видалення екстрамедулярних пухлин до мінімуму.

Вдосконалення та досягнення високого рівня діагностики дозволило клініці зайнятися однією з найскладніших проблем спінальної патології - проблемою спінальних внутрішньомозкових процесів. Першу операцію радикального видалення внутрішньомозкової пухлини шийного відділу спинного мозку виконав у 1976 році Андрейко Р.Л. Пізніше наукове обґрунтування хірургічна техніка видалення внутрішньомозкових пухлин одержала в дисертаційній роботі аспіранта проф. Міхайловского Габріеля Медина - Діагностика і хірургічне лікування інтрамедулярних і інтрамедулярних із екстрамедулярним ростом пухлин (1986 рік). Результати подальшого удосконалювання цієї хірургічної техніки знайшли відбиток у роботі “Про кіфосколіоз при інтрамедуллярних кістах і пухлинах спинного мозку” опублікованої Міхайловским В.С., Цимбалом М.О. у 1989 році.

Одним з унікальних напрямків, яким займалася клініка на той час, була розробка протибольових операцій. В цей спектр включалася різноманітна патологія – больові синдроми обличчя, ампутаційні та периферичні больові синдроми, гінекологічні больові синдроми, невралгічні болі. В клініці виконувалися різнопланові унікальні нейрохірургічні втручання з приводу болю – різотомії, спінальні та стволові трактотомії, пункційні методи. Виконувались унікальні психохірургічні втручання з приводу болі – таламотомії, субкаудатні трактотомії, лобнобазальні трактотомії, лоботомії. З приводу лікування невралгій трійчастого нерва Міхайловським В.С. виконана докторська дисертаційна робота, написано ряд робіт, монографій: Міхайловський В.С., Цуканова Н.Н “Больовий синдром після ампутації кінцівок”.

Одним із нових напрямків розроблюваних клінікою явилася електростимуляція спинного мозку. Цей метод застосовувався як при спінальній травмі, так і при наслідках операційних утручань, пухлинних процесах. Клініка приділяла постійну увагу проблемі лікування травми хребта і спинного мозку.

Важливою віхою в діагностиці спінальної патології явилося впровадження в 1989-1990 році мієлографії водорозчинними контрастними речовинами - зокрема омніпаком. З 1990 по 1995 роки цей метод був домінуючим у діагностиці спінальної патології.

У 1991 році в Херсоні встановлений перший на Україні магнітно-резонансний томограф. Для діагностики спінальної патології МРТ дослідження вперше застосоване клінікою спінальної патології. З 1991 по 1995 роки магнітно-резонансна томографія застосовувалася для діагностики спінальної патології зі зростаючою частотою. З 1995 року метод МРТ став основним діагностичним методом у клініці спінальної патології.

У 1988-1992 роках відбулося значне удосконалення техніки поперекової дискектомії - лямінектомія була замінена більш обмеженою інтерлямінектомією. Перші операції інтерлямінектомії проведені у відділенні в 1988-1990 роках Косіновим А.Є. і Цимбалом М.О. Подальшим удосконаленням хірургічної техніки поперекової дискектомії стало впровадження співробітниками клініки в 1995 році мікродискектомії. Надалі ця техніка постійно удосконалювалася, одержала широке застосування. В даний час у клініці спінальної патології це переважний метод поперекової дискектомії. Згодом співробітниками клініки проведене велике рандомізоване порівняльне дослідження ефективності різноманітних методів поперекової дискектомії.

Подальший розвиток одержала також техніка шийної дискектомії. По-перше, у 1996 році ця операція вдосконалена впровадженням техніки мікродискектомії, по-друге, з 1997 року шийна мікродискектомія закінчується міжхребцевим спондилодезом титановим кейджем.

У 1990-1994 роках у клініці спінальної патології працював визначний хірург Федоров А.Н.. Завдяки йому в клінічну практику були широко впроваджені трансторакальні, трансабдомінальні оперативні втручання на хребті, розроблений комплекс передніх і передньобокових доступів на усіх відділах хребта. Надалі, після його смерті співробітники клініки продовжували розробляти проблему хірургічних доступів до хребта. У 1995 році був впроваджений трансоральний підхід до патологічних процесів С1-С2 хребців. Були розроблені і впроваджені декілька оригінальних вітчизняних доступів - екстремально-латеральний доступ до вентральних відділів великого потиличного отвору і вентральних структур на рівні С1-С3 хребців, високий передньо-боковий доступ до вентральних відділів С1-С2 хребців. У 1997 році розроблений у впроваджений у хірургічну практику унікальний передній доступ до С7-Th2 хребців - високий загрудинний доступ.

З 1995 року клініка займається проблемою стабілізації хребта. У 1995 році впроваджена техніка транспедункулярної фіксації хребта, у 1996 році - методи заміщення тіл хребців титановими імплантатами, у 1997 році вперше на Україні застосована методика межтілового спонділосиндеза титановими кейджами. Новим напрямком у роботі клініки явився нейроортопедичний. Як відображення цього, в 1997 році розширений спектр хірургічної спінальної патології, якою займається клініка, у нього включені спонділолістез, сколіози, кіфози.

Все це дозволяє стверджувати, що у ІІІ тисячоріччя клініка вступає, як головний на Україні заклад по розробці і впровадженню нових методів діагностики і хірургічних технологій при патології хребта і спинного мозку.


розділ 3 Результати дослідження та їх обговорення   3.1 Порівняльний аналіз традиційних та сучасних методологій щодо пацієнтів з спінальними травмами в м. Запоріжжі

Остеохондроз - дегенеративно-дистрофічне захворювання хребта, обумовлене спадковими чинниками схильності, а так само придбаними статико-динамічними, судинними, обмінними, аутоімуними порушеннями. Патоморфологічно під дегенеративними змінами хребетного стовпа маються на увазі: остеохондроз, спонділез, спондилоартроз, платіспонділія. В основі цих змін лежать порушення обміну речовин, дистрофічні зміни хрящової і кісткової тканини.

Дорзальне переміщення деякої частини міжхребцевого диска, з його випинанням або проникненням в хребетний канал, є задньою грижею міжхребетного диска, що викликає зтиснення довколишнього корінця. Компресія нервового корінця грижею міжхребцевого диска, виявляється в судинними, міотрофічними порушеннями, супроводиться неврологічним дефіцитом, больовим, вертеброгеним синдромом, і носить назву «диск-радикулярний конфлікт». Не дивлячись на значні успіхи сучасної медицини в консервативній терапії, найважчі його прояви вимагають хірургічного втручання, направленого на адекватну декомпресію хребетного каналу.

Вибір на користь проведення оперативного втручання повинен ґрунтуватися на анамнезі захворювання, ступеня виваженості клінічних проявів, результатах додаткових методів обстеження, в сукупності складових абсолютні або відносні свідчення.

Абсолютні свідчення: симптом зтиснення кінського хвоста, обумовлений масивним випаданням диска, повністю виконуючий хребетний канал: стан характеризується прогресующей нижньою млявою параплегією, порушенням функції тазових органів.


Рис. 3.1 - Хірургічні методи лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта


Гострий симптом здавлення корінця з явленнями паралічу окремих груп м'язів: звичайно одностороння клініка компресії одного або двох корінців з грубими симптомами випадання.

Результати проведення оперативних втручань знаходяться в прямій залежності від правильного вибору свідчень, особливостей хірургічного доступу в значенні його широти, щадного характеру маніпуляцій а поліпшення методики операцій може бути досягнутий з урахуванням наступних вимог:

1.) Визначення точного рівня грижі диска з можливістю виходу на потрібний міждужковий проміжок. (КТ, МРТ).

2.) Мінімальне пошкодження м'яких тканин при доступі до власне зони хірургічних маніпуляцій.

3.) Можливо кращий огляд в глибині рани, поліпшення маніпуляцій на корінці, дуральном мішку і тканинах ураженого диска.

Виконуються наступні операційні методи: інтерламінектомія, гемінлямінектомія, ламінектомія, нуклеотомія. Малоінвазивні видалення міжхребетних дисків дозволяє в максимально стислі терміни мобілізувати хворого, скорочуючи час стаціонарного лікування з мінімальним впливом на структури заднього опорного комплексу і зниження анестезіологічного ризику.

Топічна діагноста поразки центральної нервової системи, у тому числі і спинного мозку - один з важких розділів неврології. Нервова система, і особливо її центральна частина, через своє анатомічне розташування неприступна безпосередньому дослідженню. Про рівень і характер її поразки лікар може судити лише побічно по порушенням рухів, рефлексів, чутливості і т.д.

Щоб відповісти на головне питання топічної діагностики - де знаходиться осередок ураження, - лікар повинен мати певні знання про макро і мікро анатомії нервової системи, розташуванню нервових центрів, провідних шляхів. Це дозволить йому оцінити виявлену в процесі дослідження хворого неврологічну симптоматику, з найбільшою достовірністю визначити місце розташування осередку ураження, підтвердити або спростувати локалізацію якого дадуть можливість сучасні методи додаткових обстежень (КТ, СКТ, МРТ).

Рис. 3.2 - Організація медичної допомоги при патології хребта


Значна цікавість лікарів різних спеціальностей до дегенеративно-дістрофічних захворювань хребта обумовлено розповсюдженістю цього захворювання. Звісно, що після 30 років кожна п’ята людина у світі страждає дискогенним радикулітом, який є одним з симптомів остеохондроза. Серед причин тимчасової непрацездатності та інвалідності це захворювання займає одно з перших місць. По рівню враження визначають шийний, грудний та поперековий остеохондроз. Остеохондроз хребта- проблема сучасної ортопедії, неврології та нейрохірургії. Стик дисциплін які названі, питання класифікації, методик лікування , наукових проблем патогенеза обумовили бум „нових” кліничних дісциплін. У цьому разі можливо говорити про невропатологів-вертебрологах, про ортопедів-вертебрологів.

У цей час доведеним слід лічити слідуючи положення:

1. Остеохондроз хребта – найбільш важка форма дегенеративно-дістрофічного ураження хребта. В основі цього процесу лежить дегенерація міжхребцевого диска з наступним ураженням тіл суміжних хребців, міжхребцевих суглобів, зв’язочного апарату, спинного мозку, його корешків та нервово-рефлекторних механізмів та кровопостачання вертебро-базилярних структур.

2. Остеохондроз хребта – поліетіологічне захворювання. Серед етіологічних факторів значення мають слідуючі: - біомеханічний, -інволютивний, -аномалії розвитку, -гормональні, -судинни, -інфекційні, -функйціональні, -спадкові. Перелічені етіологічні фактори можуть у кожному конкретному випадку виступати ізольовано або з ефектом посилення важкості.

3. Патогенез остеохондроза хребта у своєї основі має локальні перевантаження позвоночно-рухових сегментів екзогенного або ендогенного походження та декомпенсацію у трофічних системах хребта.

4. Остеохондроз має стадійну течею. За класифікацією Н.С. Косинскої, на підставі клінико-рентгологічних даних, запропоновано 3 стадії захворювання.


Рис. 3.3 - Дегенеративно-дістрофічні захворювання хребта

Рис. 3.4 - Схема алгоритму хирургічного лікування


Мануальна терапія при остеохондрозі хребта – один з немедикаментозних методів лікування. У відношенні до нього спостерігаються значні протиріччя. З одного боку, з історії світової медицини на протязі сторіч відомі дані про застосування ручних (тобто мануальних) маніпуляцій при лікуванні болей у спині, а з ХІХ – ХХ сторіч відомі школи остеопатів та хіропрактиків, з іншого боку, у вітчизняній медицині до останніх років спостерігалося скептичне, навіть негативне, відношення до мануальної терапії.

Лише у 1975 р. А.І. Казьмін на ІІІ Всесоюзному з’їзді травматологів-ортопедів вказав на доцільність застосування “... методов хиропрактики по опіту зарубежних специалистов”. Розвиток мануальної терапії в Україні пов’язаний у першу чергу з іменем М.А.Касьяна, роботами спеціалістів Киїівського та Харківського науково-дослідних інститутів (нині відповідно НДІ травматології та ортопедії та НДІ патології хребта і суглобів АМН України).

Аналіз результатів на прикладі 682 пацієнтів з остеохондрозом хребта свідчить, що застосування комплексного консервативного лікування , включаючи мануальну терапію, дозволяє усунути больовий синдром і відновити працездатність у 90, 5% хворих з тяжким, часто рецидивуючим перебігом, та 96,5% хворих з помірно вираженими проявами та підгострим перебігом захворювання. У той же час, мануальна терапія є методом, який вимагає чіткого розуміння показів та протипоказів, знання про взаємодію її з іншими методами лікування.

Якщо не брати до уваги ці аспекти, можна отримати серьйозні ускладнення при її застосуванні. Враховуючи наведене, лікар, який займається лікуванням хворих з остеохондрозом хребта, має знати про основи мануальної терапії, її співвідношення з іншими методами, особливості призначення терапії і ведення таких пацієнтів, щоб (навіть не володіючи прийомами мануальної терапії власноруч) вміти скласти комплексний план ведення хворого і в разі наявності показів направити його на консультацію до відповідного спеціаліста.

На сьогодні без вивчення можливостей застосування мануальної терапії лікар не може гарантувати, що використав усі лікувальні можливості. Тому набуття знань та вмінь з даної теми є необхідним для лікаря, який надає допомогу постраждалим з патологією хребта, у тому числі, остеохондрозом хребта.

Аналіз результатів застосування системи "Мост" в клінічній практиці при гострих травмах хребта. Проведено аналіз дослідження стану хворих після операцій при травматичних ураженнях хребта. 24 клінічні випадки (13 чоловік та 11 жінок віком від 19 до 73 років). Застосовувалась система "Мост" для транспедикулярної фіксації.

Травми хребта з ураженнями спинного мозку та його корінців відносять до найбільш тяжких травм людського організму, оскільки вони дають велику смертність, що досягає при деяких формах ушкодження 60—70% і призводить до важкої інвалідізації.

Щороку в Україні кількість хворих з хребетно — спинномозковими травмами досягає понад 2000 випадків і приводить до важкої інвалідізації потерпілих (більшість з них стають інвалідами І—ІІ групи).

Після травми хребта понад 80% хворих залишаються жити і потребують кваліфікаційної медичної допомоги. Системи транспедикулярної стабілізації хребта пройшли довгий шлях і вперше були запропоновані в 1964 році.

Найбільш загально відомі в наш час системи фірми "Strуkеr" система "Соtrеl-Dubоussеt", система TSRH та інші. Нами використовувалась система "Мост" (Харків).

З ураженнями грудного відділу хребта було оперовано 9 хворих, з ураженнями поперекового відділу хребта — 15 хворих.

Функціональний стан хворих оцінювався за Франкелем.

- Гр. А — 3

- Гр. В — 3

- Гр. С — 7

- Гр. Д — 6

- Гр. Е — 5

Після лікування з покращеннями виписано 18 хворих, 6 — без динаміки на момент виписки із стаціонару.

Погіршення стану хворих не відмічено.

У 2-х хворих відмічено запальні ускладнення у вигляді лігатурних ходів.

Катамнез досліджено у 21 випадку і в жодному з них не відмічено погіршення стану хворих.

При виконанні оперативних втручань нами використовувалась операційна оптика 3,3 Д освітлення, налобним прожектором, мікрохірургічний інструментарій, стандартний набір для установки системи "Мост".

3.2 Розробка програми відновлення рухової діяльності та фізичної активності пацієнтів з спінальними травмами з використанням інтенсивного тренінгу

Травма хребта та спинного мозку (ускладнена) складає велику соціальну проблему. Щорічно на Україні ускладнена хребетно-спинномозкова травма (УХСМТ) має місце у 2000-3000 потерпілих. До даного часу відсутній точний реєстр хворих зі УХСМТ, відсутні дані про відділені результати. Проте з різних джерел відомо, що біля 78% таких хворих знаходяться в важкому стані, потребують інтенсивного лікування, оперативних втручань. Серед всіх постраждалих з УХСМТ біля 76% стають інвалідами І—ІІ групи. При травмуванні шийного відділу хребта у 87% хворих травма ускладнена. Травмування шийного відділу хребта становить 45% від травмування інших відділів хребта. С усіх видів травмування 55% викликані ДТП, 45% — іншими видами травми [3, 2]. Доцільно виділити основні категорії травмування хворих на Україні: травма шийного відділу під час пірнання (біля 38%), травма шийного відділу під час ДТП (біля 7%), травма грудного відділу під час ДТП (42%), вогнепальна травма (2%), різні некласифіковані пошкодження (11%) [1, 12, 16].

Результати епідеміологічних досліджень та досліджень з організації медичної допомоги обґрунтовують доцільність виділення етапів медичної допомоги хворим із гострою хребетно-спинномозковою травмою:

-        догоспітальний;

-        первинної стаціонарної допомоги в непрофільних лікувальних установах;

-        профільних нейрохірургічних чи нейротравматологічних стаціонарах.

Стандартом допомоги хворим із гострою хребетно-спинномозковою травмою на догоспіталь-ному етапі є якнайскоріше транспортування постраждалого до лікувального закладу, бажано в спеціалізований нейрохірургічний чи нейротравматологічний стаціонар.

Наказом МОЗ України від 01.03.2004 р. № 108 "Про удосконалення організації невідкладної нейрохірургічної допомоги" (додаток 1) керівникам системи охорони здоров'я запропоновано протягом 2004-2005 років провести комплекс організаційних заходів щодо забезпечення обстеження і, за наявності показань, госпіталізацію хворих із невідкладною нейрохірургічною патологією у профільні відділення за умови забезпечення цілодобового чергування нейрохірурга і можливості цілодобового проведення комп'ютерної томографії. Нейрохірургічне втручання у лікувально-профілактичних закладах вторинного рівня допускається тільки за життєвими показаннями.


Информация о работе «Розробка програми відновлення рухової діяльності пацієнтів після травм хребта з використанням системи інтенсивного тренінгу»
Раздел: Медицина, здоровье
Количество знаков с пробелами: 168121
Количество таблиц: 3
Количество изображений: 14

Похожие работы

Скачать
664560
27
18

... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується ме­тодика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...

Скачать
223914
12
13

... актуальним. Також діти з розумовою неповносправністю потребують спілкування в колі ровесників, вчителів, батьків та друзів. Діти з особливими потребами становлять об’єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою. 1.2      Особливості релігійного виховання підлітків з особливими потребами в сім’ї Людина є сотворена Богом, її покликання – відкрити своє синівство та усім серцем і душею ...

Скачать
185135
1
0

... лікувально-оздоровчих заходів і підвищення якості активних методів лікування; 3) запровадження у практику роботи сучасних методів профілактики, діагностики та лікування хворих на основі досягнень медичної науки і передового досвіду діяльності лікувально-профілактичних закладів; 4) зниження захворюваності з тимчасовою втратою працездатності серед працюючих; 5) оздоровлення осіб, які часто і ...

0 комментариев


Наверх