Навигация
3.3 Мирова угода
Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза провадженням справи про банкрутство законодавства багатьох країн передбачають можливість участі кредиторів у фінансовому оздоровленні неспроможного підприємства під час провадження зазначеної справи укладенням мирової угоди. Можливість укладання мирової угоди передбачена статтею 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Мирова угода — це процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів.
Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник, якому загрожує неплатоспроможність, звертається із заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про своє банкрутство. У такому разі боржник розраховує укласти мирову угоду в ході провадження справи про банкрутство, щоб виграти час для здійснення санації підприємства. У противному разі за наявності ознак неплатоспроможності кредитори самі звертаються із заявами стосовно порушення справи про банкрутство боржника. Проте тоді мирову угоду останньому укласти набагато важче.
Разом із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможний боржник подає до арбітражного суду проект мирової угоди, список усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, баланс та інші документи, які свідчать про його фінансове і майнове становище. У проекті мирової угоди подаються пропозиції боржника щодо таких аспектів:
— форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація);
— бажаний період пролонгації заборгованості;
— бажана сума списання боргу;
— обсяг (квота) початкового погашення заборгованості.
Згідно з вітчизняним законодавством мирова угода між боржником і кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона може стосуватися лише вимог, забезпечених заставою щодо другої та наступних черг кредиторів.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів кредиторів — членів комітету. Воно вважається прийнятим, коли всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Підкреслимо, що для осіб, які не дали згоду па укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для тих, котрі підтримали укладення угоди.
Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймає керівник останнього чи арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.
Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню арбітражним судом. З цією метою арбітражний керуючий протягом п'яти днів від дня укладення мирової угоди має подати до арбітражного суду заяву про затвердження мирової угоди. До заяви додаються такі документи:
1. Текст мирової угоди.
2. Протокол засідання комітету кредиторів, на якому було прийнято рішення про укладення мирової угоди.
3. Список кредиторів із зазначенням поштової адреси, номера (коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості.
4. Зобов'язання боржника щодо відшкодування всіх витрат, відшкодування яких передбачено у першу чергу, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою.
5. Письмові заперечення (за їх наявності) кредиторів, які не брали участі в голосуванні про укладення мирової угоди чи проголосували проти укладення мирової угоди.
Розрізняють дві основні форми поступок кредиторів, які можуть передбачатися мировою угодою:
— мораторій;
— списання частини заборгованості.
Як правило, у мирових угодах передбачається комбінація мораторію та списання заборгованості. У законодавствах деяких країн визначається мінімальна частка заборгованості, що її боржник має погасити як передумову для затвердження мирової угоди арбітражним судом. Розмір цієї частки може залежати від строку пролонгації заборгованості. Наприклад, у Німеччині ця мінімальна частка становить 35% загальної суми заборгованості, якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% — якщо відстрочення триваліше. Вітчизняне законодавство таких обмежень не встановлює. Це є компетенцією комітету кредиторів.
Якщо боржник подав недостовірні відомості про свій фінансово-майновий стан, то за заявою будь-кого з кредиторів арбітражний суд може визнати мирову угоду недійсною.
Загалом мирова угода може бути розірвана за згодою сторін або чи рішенням арбітражною суду, якщо;
— вона не виконується;
— спостерігається тривале погіршення фінансового стану боржника;
— певні дії боржника завдають збитків правам та законним інтересам кредиторів;
— вона містить умови, що передбачають переваги для окремих кредиторів або ущемлення прав і законних інтересів інших.
З формального боку з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючою (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), проте комітет кредиторів може покласти на арбітражного керуючого наглядові функції за ходом виконання мирової угоди. Під час дії мирової угоди арбітражний керуючий не мас права розпоряджатися майном боржника. Він лише контролює ефективність його використання (може йтися, зокрема, про вимогу, щоб усі грошові розрахунки підприємства здійснювалися через спеціальний рахунок, рух коштів на якому він міг би перевіряти).
У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, за якими були надані відстрочки належних їм платежів або знижки боргів, у незадоволеній їх частині відновлюються в повному обсязі.
Наголосимо, що затвердження мирової угоди є підставою для зупинення справи про банкрутство, а визнання мирової угоди недійсною є підставою для відновлення провадження у справі про банкрутство.
Мирова угода щодо відстрочення сплати платежів до бюджету та цільових позабюджетних фондів укладається відповідно до вимог податкового законодавства. Державні органи можуть погодитися на відстрочення частини вимог, якщо внаслідок такої поступки підприємство відновить свою господарську діяльність і матиме змогу сплачувати наступні обов'язкові платежі на користь держави.
ВИСНОВКИ
У процесі становлення ринкових відносин в Україні всі ланки фінансової системи опинилися у глибокій кризі. Такий стан економіки є загрозою для багатьох підприємств, а саме загрозою банкрутства. Треба вірно визначати процедуру виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне застосування ліквідаційних процедур до інших.
Розглядати питання ліквідації підприємств, що до яких порушена справа про банкрутство, слід досить виважено, оскільки серед них можуть бути стратегічні і місто утворюючі підприємства, які ліквідовувати просто небезпечно. Тому у законодавстві жорсткіші правила стосовно підприємств-боржників слід запроваджувати, починаючи не раніше 2008 р., коли закінчаться приватизаційні процеси в Україні, зосередивши увагу зокрема на тих підприємствах, які забезпечують належний механізм захисту прав кредиторів.
Бюджетна система повинна стати визначальною формою відносин, які реалізують фінансові цілі держави у поєднанні з цілями підприємств та населення. Головним пріоритетним напрямком бюджетної політики на найближчу перспективу повинно стати фінансове оздоровлення підприємств реального сектора шляхом створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи.
У своїй роботі я розглянула теоретичні основи банкрутства суб’єктів господарювання, на прикладі діючої практики провела аналіз фінансового стану підприємства, яке в результаті виявилось банкрутом. Зробила висновок, що уникнути катастрофи банкрутства підприємство може лише в результаті запровадження судових процедур відновлення платоспроможності боржника, а саме: розпорядження майном, мирової угоди боржника з кредиторами, санації підприємства. Такі процедури здійснюються на підприємстві під управлінням арбітражного керуючого - фізичної особи, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали господарського суду.
Основною процедурою, що дозволяє уникнути банкрутства підприємства, відновити його платоспроможність, розрахуватись з кредиторами та забезпечити у подальшому сталу прибуткову діяльність є санація - тобто система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Проведення своєчасної та якісної діагностики фінансового стану будь-якої організації — це основне завдання у системі управління підприємством як у стабільному, так і кризовому стані, а також при банкрутстві. Головне, що такі рішення та тенденції будуть обґрунтовуватись та розроблятись завчасно, а не тоді, коли підприємства мають збитки. Тільки за допомогою оцінки фінансового стану можна забезпечити оптимальний напрямок розвитку підприємства та запобігання його банкрутству.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України „Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом” від 30.06.1999р. №784-ХІV.
2. Закон України „Про заставу” від 02.10.1992р. №2654-ХІІ.
3. Бабич Л.М. Актуальні проблеми удосконалення організаційно-методичного механізму запобігання банкрутству на підприємстві//Актуальні проблеми економіки 2009 №4(22), с.71-75.
4. Голуб Г.Г. Оцінка ліквідаційного балансу банку// Фінанси України 5(90) травень 2003.-133-140.
5. Зубовський В.М. Економіка підприємств- Київ, 2006.- 64 с;
6. Кравченко С.Г "Экономический анализ",.- Харьков, ХИБМД996.- 88с.
7. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: підручник, 2-ге вид., перероб. та доп.-К.:КНЕУ, 2006.-384с.
8. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: підручник.-вид.2-ге, перероб. та доп.-К.:КНЕУ, 2007,-528с.
9. Пронін К.Н. Методика визначення ймовірності банкрутства підприємств// Актуальні проблеми економіки 2009.-№7(25).-с.56-62.
10. Слюсар Т.О. Аналіз фінансового стану майбутніх банкрутів// Вісник НБУ(2 прим.).2008.-№2с 8-15.
11. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. Посіб.-К.:КНЕУ, 2007.-412с.
12. Фокіна Н.П. Прогнозування криз та банкрутств промислових підприємств// Актуальні проблеми економіки 2009 №2 с.76-78.
Похожие работы
... прозорості процедур відновлення платоспроможності (банкрутства) підприємств. 4. З метою вдосконалення механізму державного регулювання процедури відновлення платоспроможності чи банкрутства в Україні запропоновано здійснити комплекс заходів, що передбачають перерозподіл функцій державних органів, відповідальних за регулювання цього питання та позбавлення їх дублювання. Крім того, вважається за ...
... оборотні активи за період аналізу збільшилися більше ніж у 3 рази, але необоротні активи збільшилися у 4,7 раз. Доречним також буде розрахунок та аналіз показників-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства підприємства за методикою Л. О. Лігоненка (додаток Е). Рис. 2.8 Графік зміни оборотних активів за 2002-2006 рр. Зменшення коефіцієнта негайної (абсолютної) ліквідності (рис. 2.9) ...
... заційної реструктуризації. Щоб більш результативно запобігати банкрутству, необхідно вирішити завдання запровадження ефективних, адаптованих до вітчизняних умов, механізмів визначення ймовірності банкрутства ще до виникнення явних ознак неплатоспроможності підприємства, а також створити відповідну систему моніторингу роботи підприємств на рівні регіонів. Аналіз літератури показує, що у даний час ...
... які можуть бути використані як база для ідентифікації кризового стану або передумов для його появи в майбутньому. Особливості сучасної експертної системи оцінки вірогідності банкрутства торговельного підприємства сьогодні законодавчо визначені наступними принципами [1-36]. 1. Сьогодні методичне забезпечення для оцінки кризового стану та визначення загрози банкрутства підприємства надзвичайно рі ...
0 комментариев