ПОНЯТТЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ РИНКУ
Ціноутворююча функція, тобто остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізація, перетворення продукту праці на товар
МОДЕЛЬ ТА ІНСТРУМЕНТАРІЙ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
Тенденція до посилення інсайдерської структури власності з переважанням великих корпоративних власників
РОЗВИТОК РИНКУ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
РИНОК ІННОВАЦІЙ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ РОЗРОБОК
РИНОК ЯК ЗАСІБ ВІДРОДЖЕННЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Навигация
РОЗВИТОК РИНКУ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
Ринок як форма функціонування товарного господарства
164209
знаков
2
таблицы
6
изображений
2.2 РОЗВИТОК РИНКУ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ
Міжнародний ринок послуг посідає провідне місце у процесах розвитку й трансформації світового ринку, викликаних глобалізацією. Ця галузь постійно і динамічно розвивається, створює робочі місця й дає значні прибутки країнам світу. Сфера послуг має усі передумови для подальшого розширення і вдосконалення.
Функціонування ринку послуг в кожній окремій країні має свої особливості. Адже кожна держава вживає певних заходів для підтримки того сегмента ринку послуг, який має відповідні перспективи на майбутнє, а спеціалізація країни на тих чи інших видах послуг залежить від рівня її економічного розвитку.
Особливості участі України у міжнародній торгівлі послугами в 90-х роках XX століття та на початку XXI століття традиційно зумовлювалися тим, що вона певною мірою компенсувала негативне сальдо загального торговельного балансу країни. Це відбувалося завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як сприятливе географічне розташування, наявність відповідно до історичних традицій участі у міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури та рухомого складу [38,42].
Упродовж 90-х років характерним було значне збільшення сектору послуг, але це не свідчило про секторальну оптимізацію української економіки. Адже відбувалося майже некероване падіння виробництва та інколи спостерігалася навіть деградація виробничої інфраструктури й ресурсної бази. Зростання безробіття у промисловості виштовхувало людей у сферу послуг і в сільське господарство, причому сфера послуг, як правило, не виявляла попиту на високоосвічених виробників та сучасні моделі використання кваліфікованої праці, а ставала тимчасовим притулком для знедолених робітників і фахівців із різних галузей економіки.
Сучасний стан зовнішньої торгівлі послугами в Україні характеризується даними, представленими на рис.2.1.,2.2.,2.3.
Рис. 2.1. Динаміка торгівлі послугами в Україні, млн. дол. США.[23,72]
Аналізуючи ці дані, зауважимо, що безумовно позитивним явищем для України є порівняно значний розвиток сфери послуг, який розпочався у 2000 році і триває й досі. Проте її структура дещо гіпертрофована. Адже основну частку в ній становлять транспортні послуги — 82,7%, особливо послуги трубопровідного транспорту. Водночас рівень експорту ділових, туристичних послуг, а тим більше послуг інформаційних і таких, що пов'язані з докладанням висококваліфікованих виробничих зусиль, не відповідає потенціалу України.
Рис. 2.2. Структура українського експорту послуг у 2005 році [23,73]
Рис. 2.3. Структура українського імпорту послуг у 2005 році [23, 73]
Відбувається збільшення частки послуг у структурі українського імпорту. Україна закуповує транспортні, комунікаційні, будівельні, фінансові, професійні — бухгалтерські, правові, консультаційні, інженерні, архітектурні, дослідницькі послуги. У структурі імпорту транспортні послуги становлять 23,4%, подорожі — 4,2%, послуги зв'язку — 5,7%, фінансові та страхові — 8,3%, будівельні послуги — 2,3%, різні ділові, професійні та технічні послуги — 13,8%.
Розвиток ринкової економіки України відбувається в умовах жорсткої конкуренції на національному ринку послуг і на ринках послуг за кордоном. Відставання в деяких галузях вітчизняної економіки від світових лідерів, з одного боку, та значні здобутки в інших, наявність досвідчених галузевих фахівців і навіть географічні переваги, з іншого, визначають рівень та специфіку участі вітчизняних суб'єктів ринку послуг у міжнародному співробітництві, а також міру й інструменти державного втручання у перебіг подій на ринку послуг.
Поки що участь України у торгівлі послугами значною мірою зводиться до "надання в послугу своєї території" для транзиту російських енергоносіїв.
Тому упродовж останніх років найбільша частка української торгівлі послугами припадала саме на Росію. Відповідно у структурі української торгівлі послугами головними експортерами є країни СНД (54,7%), Європи (28,2%), Азії (7,0%), а імпортерами — країни Європи (38,7%), СНД (24,3%), Америки (20,4%) [44,283].
Україна посідає одне з помітних місць у світі щодо наявності унікальних туристичних та культурно-рекреаційних ресурсів.
Водночас в Україні туризм ще не набув пріоритетного становища. Це пов'язано з відсутністю інтегрованої системи взаємозв'язків між усіма галузями народного господарства, зокрема між транспортом, промисловістю, сільським господарством, будівництвом, медициною, культурою тощо.
В Україні туристична індустрія перебуває в стадії становлення як самостійний сектор економіки. У 2001 році країну відвідало 11,9 млн. іноземних громадян. Обсяг в'їзного туризму зріс на 31,8% порівняно з минулими роками, стрімко скорочується кількість одноденних відвідувачів. Уперше за останні 5 років більш як удвічі скоротилося число транзитних відвідувань України. У 2006 р. зросла на 5% кількість внутрішніх туристів, які подорожували Україною. Послуги з внутрішнього туризму було надано 6,9 млн. громадян України. Кількість екскурсантів сягнула 18,96 млн. осіб, що перевищило рівень попереднього року на 7,5% [45,62].
Обсяг експорту туристичних послуг у 2005 році становив 117 млн. дол. США, що на 14,4% більше від рівня попереднього року. Загальний обсяг імпорту зріс на 17,1% порівняно з 2004 роком і становив у 2005 році 58,9 млн. дол. США [47,59].
Необхідною умовою розвитку туризму в Україні є ефективне функціонування готельної індустрії, що дає близько 60% усіх доходів від туризму.
На сьогодні розвиток індустрії готельного бізнесу в Україні гальмується низкою зовнішніх і внутрішніх чинників. До зовнішніх чинників низької ефективності готельних підприємств належать: падіння попиту, низька заповнюваність, скорочення номерного фонду, відсутність конкуренції, нерівномірне податкове навантаження, низька конкурентоспроможність готельних послуг, високий державний ризик, низькорозвинена інфраструктура туризму, висока вартість будівництва і реконструкції готелів. Внутрішніми чинниками є: неефективна організація праці, низька якість пропонованого набору послуг, неефективне виробництво послуг, відсутність кваліфікованих кадрів.
Тому сьогодні важливим є зміна структури галузі, зокрема поява висококатегорійних готелів у складі мережі і малих готелів сімейного типу.
Перспективи розвитку туризму в Україні пов'язані з реалізацією глобальної програми створення в Україні транспортних коридорів та розвитку Криму. Ефективний розвиток туристичної галузі тісно пов'язаний зі сферою розгалуженої транспортної інфраструктури, адже транспортні послуги відіграють визначальну роль при переміщенні людських, грошових, товарних потоків.
Структура транспортних комунікацій у системі інтеграції України в Міжнародну транспортну мережу характеризується її широкою номенклатурою: до неї входить залізничний, автомобільний, морський, річковий, авіаційний та інші види транспорту.
Обсяг експорту транспортних послуг України у 2005 році становив 3514 млн. дол. США, імпорту — 325,3 млн. дол. США. У структурі експорту цього виду послуг головна частка припадає на трубопровідний транспорт — 51,9%. Питома вага залізничного транспорту — 15,8%, морського — 13,8%, повітряного — 10,5%. У структурі імпорту транспортних послуг провідне місце посідає залізничний транспорт — 51,6%. Питома вага повітряного транспорту становить 29,4%, морського — 7,4% [47,98].
Залізничний транспорт є найрозвиненіший в Україні, за загальною довжиною шляхів він посідає четверте місце у світі після США, Росії та Канади. За вантажообігом він виконує основні обсяги перевезень (40—50%), а за пасажирообігом є безперечним лідером (здійснює 50—70% від загального обсягу перевезень).
Автомобільний транспорт, що посідає значне місце у міжнародних пасажирських та вантажних перевезеннях, стабільно перевищує обсяг перевезень вантажів залізничного транспорту у 4,5—5 разів, а за обсягами перевезень пасажирів — у 5—6 разів.
Морському транспорту в Україні належить третє місце за вантажообігом після трубопровідного та залізничного транспорту, однак за кількістю відправлених вантажів у нього незначне місце (близько 1%), як і в річкового транспорту. Домінуюча частка обсягів перевезень у закордонному плаванні (близько 95%). На морському транспорті до складу Мінтрансу України входить 18 портів. Практично усі вони можуть бути використані для забезпечення міжнародних транспортних зв'язків, а також для надання послуг транзитним пасажирам та вантажопотокам6.
Річковий транспорт хоча й не відіграє визначальної ролі в обсягах вантажних та пасажирських перевезень в Україні, проте за рівнем доходів має відносні переваги порівняно з іншими видами транспорту. Але, незважаючи на це, ефективність функціонування його значно нижча (близько 20%), ніж у країнах, що мають подібні ресурси. Головними недоліками річкових портів в Україні, що не дає їм змоги претендувати на відповідність міжнародним стандартам, є недостатня пропускна спроможність, відсутність необхідної техніки для перевантаження контейнерів, а також природнокліматичні обмеження судноплавства.
Повітряний транспорт не відіграє істотної ролі в загальному обсязі вантажних та пасажирських перевезень в Україні, хоча залишається поза конкуренцією з-поміж інших видів транспорту відносно швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів на велику відстань. На авіатранспорті України у 36 аеропортах діють прикордонні та митні служби, з них 17 мають статус міжнародних. Водночас устаткування та пропускна спроможність міжнародних секторів і аеропортів не повною мірою відповідають міжнародним стандартам [46,148].
Трубопровідний транспорт України має достатні виробничі потужності для забезпечення України енергоносіями — нафтою та газом, а також для виконання функції транзиту російської нафти й газу у країни Південно-Східної Європи. Вигідне географічне розташування України дає можливість використовувати транспортні мережі в системі міжнародних транспортних коридорів (МТК). Головною проблемою в Україні лишаються відсутність і неспроможність залучення інвестицій для реконструкції МТК, ненадійне й нестабільне інформаційне забезпечення, відсутність поєднання з системою міжнародного зв'язку та узгодженості з міжнародними транспортними органами.
Забезпечення міжнародних економічних відносин України з провідними державами ринкового простору потребує розвитку послуг зв'язку, якими традиційно є телефонна, пейджингова, телеграфна, інші сфери телекомунікацій. Позитивними чинниками розвитку ринку телекомунікацій в Україні є: висока місткість ринку у міжнародних масштабах; низьке насичення ринку телекомунікаційних послуг в Україні; транзитне розташування країни на шляху основних комунікацій з Європи в Азію; висока інтенсивність зовнішніх товарних, фінансових, транспортних, морських потоків; наявність внутрішніх чинників особливого характеру — високий рівень освіти населення; високий рівень урбанізації; культурна і споживча орієнтація значної частки населення на європейські стандарти й умови життя внаслідок інтенсивного культурного, міграційного і господарського обміну з країнами Західної Європи. Однак розвиток телекомунікацій згідно зі світовими стандартами в Україні відбувається дуже повільно, що, у свою чергу, гальмує розвиток інших перспективних галузей економіки. Головним негативним чинником є низький рівень життя більшості населення.
Так, у 2005 році обсяг експорту послуг зв'язку становив 83,2 млн. дол. США, що на 5,9 млн. дол. США, або на 6,6%, менше від рівня попереднього року та на 93,1 млн. дол. США, або на 52,8% менше, ніж у 1995 році.
Імпорт послуг зв'язку також зменшився у 2005 році (на 19,8 млн. дол. США, або на 20%, та 132,3 млн. дол. США, або 62,6% відповідно) [47,87].
Перспективними напрямками розвитку телекомунікацій в Україні зараз вважають: розвиток-мобільного і пейджингового зв'язку; прокладення нових волоконно-оптичних ліній та заміна фізично й морально застарілих аналогових АТС на цифрові.
Пропозицію інформаційних послуг на українському ринку можна поділити на три основних сектори:
— чисто інформаційні послуги (надання адресно-довідкової інформації, телекомунікаційні послуги тощо);
— інформаційно-консалтингові послуги, тобто послуги, які мають ознаки як інформаційного, так і консалтингового характеру (маркетингові дослідження, перевірка надійності партнерів тощо);
— консалтингові послуги (консультування з зовнішньоекономічної діяльності, юридичні консультації тощо).
Ринок консалтингових послуг в Україні останніми роками розвивається досить швидкими темпами. Здебільшого це відбувається за рахунок приватизації, яка ще не завершилася, тобто завдяки замовленням Фонду державного майна України, а також дедалі більшому попиту на обов'язковий аудит за міжнародними стандартами з боку банків.
Найпоширенішою в Україні складовою консалтингу є розроблення проектів бізнес-планів, необхідних при отриманні банківських та інших кредитів. Дістав поширення і такий різновид бізнес-планування, як інвестиційне проектування, адже жодний іноземний інвестор не почне працювати з організаціями, які прагнуть отримати інвестиції, без виконання ними низки підготовчих процедур, оскільки йому треба знати плани щодо розпорядження капіталовкладеннями.
Близько 60% виручки від реалізації консалтингових послуг в Україні припадає на управлінський та бізнес-консалтинг, а також на юридичні й податкові послуги. Це відповідає світовій практиці. У розвинених країнах податковий консалтинг становить помітну частину аудиторсько-консалтингової мережі, а управлінський взагалі виокремлюється в самостійну сферу послуг.
Консультування у сфері застосування інформаційних технологій, як і оцінювальна діяльність, є самостійною сферою послуг зі своєю специфікою та досить високою конкуренцією. Хоч у світі аудиторсько-консалтингові фірми активно здійснюють консалтинг у сфері інформатики, у нашій країні подібні послуги пропонують менше 25% аудиторських фірм.
Розвиток страхової галузі в Україні супроводжується появою значної кількості малих страховиків. У 2004 році було зареєстровано 331 страхову компанію та 68 брокерів (у 1998 році — 233 страховики, а у 2000 році — 263). На початок 2005 року сукупний розмір сплаченого статутного капіталу 120 провідних компаній, на які припадає понад дві третини страхового ринку, становив 951,6 млн. грн., зібраних премій — 2663,8 млн. грн. При цьому лише 11% українських компаній володіють власним капіталом і 8% — статутним фондом понад 10 млн. грн. За таких обставин поява на ринку великих іноземних страховиків загрожує ціновим демпінгом з перспективою подальшого монопольного підняття цін. Експорт страхових послуг України становив у 2005 році 14,4 млн. дол. США, перевищивши рівень попереднього року в 2,6 разу. Імпорт страхових послуг становив 52,9 млн. дол. США, що на 11,2 млн. дол. США, або на 26,9% більше, ніж у 2004 році. З метою посилення конкурентоспроможності українські страховики повинні істотно підвищити капіталізацію за рахунок нарощування власних ресурсів, об'єднання та купівлі малих страхових компаній, входження у промислово-фінансові чи холдингові групи. Великий блок проблем на ринку страхових послуг зумовлений загальною макроекономічною ситуацією, характер зміни якої визначає подальші перспективи страхування в Україні. Серед основних підойм пришвидшеного розвитку галузі — підвищення доходів населення, розвиток фінансової інфраструктури, поліпшення інвестиційного клімату та інше [8,24].
Таким чином, аналіз функціонування ринку послуг України на сучасному етапі свідчить про те, що наша країна має всі передумови для розвитку, модифікації і розширення національного ринку послуг та участі у міжнародній торгівлі ними.
З метою оптимізації національного механізму регулювання участі України в роботі міжнародного ринку послуг необхідне комплексне узгодження цілей розвитку окремих галузей і структурних підрозділів економіки й міжнародних зобов'язань держави, її очікувань від інших держав щодо їхніх процедур регулювання торгівлі з нашою країною. Але якщо друге — те, що стосується міжнародних економічних відносин з іншими державами, — багато в чому є предметом переговорів, узгоджень та значною мірою залежить від загальної інтеграції України до євроструктур, міжнародних торговельних об'єднань, то перше — цілі розвитку національного виробництва — мають бути визначені чітко і ґрунтовно.
Похожие работы
... як правило, з короткострокових вимог і зобов'язань експортерів та імпортерів клієнтів банку 2.4 Визначення основних проблем сучасного стану функціонування фінансових бірж України Основними проблемами сучасного стану функціонування фінансових (фондових та валютних) бірж в Україні є їх практична відсутність у класичному стилі їх функціонування за кордоном. Існуючі монопольні структури – МВРУ ...
... відносини по доступу України до ресурсів Світового океану та до рибної продукції в територіальних водах інших держав; - відновити платоспроможність громадян середнього класу населення. Функціонування світового ринку рибної продукції відбувається в умовах постійної регулюючої функції країн. Досить широко використовуються методи підтримки внутрішнього виробника – субсидії та тарифні механізми й ...
... сільських та інших товаровиробників АПК, у тому числі й зерновиробників. 3. Стратегічні аспекти використання експортного потенціалу зхернового господарства Херсонської області Сучасний зерновий ринок Херсонської області все ще перебуває на стадії становлення і не забезпечує виконання основних функцій: організації оптової й роздрібної торгівлі, формування конкурентного середовища, контролю ...
... ї моделі економіки і способів її побудови; на визначенні пріоритетних цінностей та економічного порядку, який повинен забезпечувати реалізацію цієї моделі. Тому розроблення філософії взаємодії держави і ринку передбачає дослідження багатогранності цього процесу, урахування впливу інституційного середовища на конкретну модель економіки. Без визначення цілей, цінностей у суспільстві неможливо ...
0 комментариев