РИНОК ІННОВАЦІЙ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ РОЗРОБОК

2.3 РИНОК ІННОВАЦІЙ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ РОЗРОБОК

Хоча позиції та перспективи України на світовому ринку технологій є за багатьма критеріями більш сприятливими, ніж у країн, що розвиваються, в останнє десятиріччя ми мали в цій сфері сталу від'ємну динаміку.

Так у ліцензійній торгівлі України склалося негативне платіжне сальдо, яке зростає. У 2005 р. витрати на дані цілі з імпорту (роялті та ліцензійні послуги) становили 17,3 млн дол. США, надходження — 1,3 млн дол. США. 3 226 ліцензійних угод, укладених 58 господарськими суб’єктами України на початок 2005 p., 53 (21,2 %) стосувалися права на використання винаходів, 35 (14 %) — ноу-хау, 109 (44,0 %) — послуг типу інжиніринг. Причому тільки 60 з них підписано із зарубіжними ліцензіатами (32 країни) [9,47].

Їх розподіл по країнах має такий вигляд: 20 (33,3 %) з Росією, 6 (10 %) — Польщею, 5 (8,3 %) — Китаєм, по 3 (5 %) — з Молдовою. США та Іраном. На відміну від усталеного на Заході внутрішнього трансферу інновацій, абсолютно переважає «продукція» вітчизняних дослідницьких структур, яка являє собою новації, тобто невпроваджені нововведення [9,47].

На частку Національної Академії наук України — головного продуцента наукових знань і технологій у країні (майже 200 наукових установ з чисельністю працівників 42,9 тис. осіб) — припало лише 6 тис. ліцензійних угод, що підписані в 2001 р. з партнерами з далекого зарубіжжя (США, Німеччина, Ірландія, Китай, В'єтнам та Польща). До того ж ця заслуга належить тільки чотирьом установам НАН: інститутам надтвердих матеріалів, імпульсних процесів і технологій, металів та сплавів, технічної теплофізики [11,104].

Із 27 закуплених за цей же рік закордонних ліцензій 14 стосуються прав використання винаходів, промислових зразків, товарних знаків, корисних моделей, 13 — ноу-хау та послуг типу інжиніринг. Провідними ліцензіарами для України залишаються партнери з Росії та Німеччини. Хоча використання ліцензій є в цілому економічно вигідним, але залучаються до цієї діяльності лише кілька десятків підприємств, питома вага виготовленої за ліцензіями промислової продукції не перевищує 0,3 % її загального виробництва. До того ж майже всі ліцензійні технології не належать ні до новітніх (мають 10—15-річний «вік»), ні до наукомістких. Отже, відбувається не трансфер, а дифузія вже ринково «відпрацьованих» технологій. Такими є, наприклад, імпортовані останнім часом процеси випуску тютюнових виробів, коксу, поліетилену тощо. Можна стверджувати, що, за аналогією з трансфером у країни, що розвиваються, здійснюється делокалізація, тобто переміщення, в Україну іноземних трудо-, ресурсомістких та еколого-небезпечних виробництв.

Патентна діяльність може розглядатися як синтетичний показник творчого потенціалу й новаторської активності нації. В кількісному плані цей показник в Україні характеризують 0,5 % заявки щодо видачі охоронних документів на інтелектуальну власність на 10 тис. чол. (у США і Японії — 3,5 і 27 відповідно). Чисельність винахідників, за офіційною статистикою, скоротилася за кілька останніх років майже в 1,5 раза. Всього на початок 2002 р. зареєстровано 25 897 патентів на винаходи, 288 — на корисні моделі, 2 472 — на промислові зразки, 11 244 — на знаки для товарів і послуг [12,154].

Якісне ж наповнення цієї статистики характеризує те, що більшість патентів до останнього часу реєструється без проведення експертизи по суті. Досі не створено передбаченої законодавством ефективної системи видачі 20-річних патентів із проведенням відповідної експертизи, а тривалість розгляду заявок на винаходи сягає 4—5 років. Переважають, за Міжнародною патентною класифікацією: здоров'я, розваги, прилади (вимірювання, оптика, фотографія), хімія (біохімія, виробництво цукру, шкіри), медикаменти, формування металу. Високі комплексні технології в цій номенклатурі є поодинокими.

Міжнародне визнання в країнах далекого зарубіжжя дістають щорічно не більше десяти вітчизняних патентів. У Росії динаміка патентування українських винаходів набрала в 1999—2002 pp. такого вигляду: 1409; 707; 438; 251. Щорічні витрати України. пов’язані з охороною прав на об'єкти промислової власності, сягають 5,0 млн дол. США, доходи — лише приблизно 10,0 млн грн.[15,12]

Останніми роками в Україні набули відчутного розвитку лізингові операції - їх загальний обсяг, за даними асоціації «Укрлізинг». сягає 700 млн дол. США, 3/4 з яких становлять міжнародні трансакції. 50 % їх припадає на сільгоспмашини, 25 % — на промислове обладнання, 20 % — на авто- та авіатехніку. Однак цей перспективний напрям трансферу технологій є, по-перше, одностороннім (імпорт) і, по-друге, має не науково-технічний, а експлуатаційно-виробничий характер [28,67].

Великі надії масштабно залучити прогресивні зарубіжні ноу-хау і покладалися на створення спільних підприємств на території країни. Однак на сьогодні переважна більшість із понад 3 тис. зареєстрованих джойнт-венчурз діють у сферах зовнішньої та внутрішньої торгівлі, фінансів, посередництва, а не у сферах науки, техніки, технології. «Головний біль» зарубіжних і вітчизняних підприємців — нестійкий інвестиційно-правовий клімат, корупція та криміналізація економіки, її загальна дезорганізація.

І, нарешті, звернімося до міжнародного науково-технічного співробітництва, яке є традиційно найрепрезентативнішою формою зовнішньої техноінтеграційної діяльності суб'єктів науково-технічного, а точніше — наукового потенціалу України.

Правове середовище для такого співробітництва створюють близько 40 міжурядових і міжвідомчих угод з відповідними структурами й фондами низки країн, із міжнародними організаціями. Обсяг фінансування за цими угодами спільних програм підтримки фундаментальних та прикладних досліджень, розвитку технологій та інновацій, викладацької діяльності та освіти порівнянний з обсягом національних бюджетних асигнувань на науково-технічну сферу. Загальне позитивне сальдо, тобто перевищення надходжень за виконання замовних робіт над витратами зі спільних розробок, у 2003—2005 pp. варіювалося від 48 до 34 млн дол. США.[37,87]

Ще доволі високий у світі рейтинг вітчизняних наукових шкіл ілюструє така статистика. В 2004 р. вченими НАН України в рамках міжнародного співробітництва виконувались дослідження зі 147 довгострокових та 366 окремих наукових тем. Тільки за один рік вони взяли участь у 714 міжнародних конференціях, конгресах, симпозіумах, виставках тощо. З-за кордону одержано 310 грантів, 20 стипендій, у 22 випадках — допомога від різних фондів, 320 робіт виконувалися на контрактній основі для організацій 30 країн світу. 150 українських спеціалістів стажувалися в іноземних наукових установах. Тут вийшли друком 10 монографій наших учених, понад 2,0 тис. статей та наукових доповідей.

У процесах міжнародної комерціалізації інтелектуальної сфери держави Дедалі відчутнішу роль відіграють ринкові засади: мотиваційний менеджмент і науково-технічний маркетинг, зміна форм власності і самодостатність, орієнтація на матеріалізований результат пошуку та потенційного споживача. Але суспільна криза і концептуальна невизначеність, брак державно-правового забезпечення і дисципліни зобов'язань, ресурсів (фінансових, матеріальних, інформаційних) і належного досвіду, криміналізація економіки і пауперизація інтелігенції призводять до вкрай небажаного демпінгового або «тіньового» відпливу ідей, дослідницького наробку, «умів», відчутної упущеної комерційної вигоди.

Розглянуті явища і тенденції позиціонування України на міжнародному ринку технологій являють собою зовнішню інфраструктуру науково-технічної сфери вітчизняної економіки. Вирішальна ж роль у її глибинній трансформації, генеруванні інтелектуального продукту залишається за національними науково-технічними системами. їх тісно взаємопов'язані складові — науково-технічний потенціал і науково-технологічна та інноваційна політика. Проблемно-орієнтований аналіз цих складових дає змогу інтегровано оцінити можливості й напрями адаптації перехідної економіки України до процесів техноглобалізму. Зупинімося лише на кількох фрагментах нинішньої еволюції науково-технічного потенціалу і науково-технологічної та інноваційної політики держави.

Науково-технічний потенціал країни в загальному плані визначається як його економічною продуктивністю, а саме «виробництвом» знань, так і — ще більшою мірою — можливостями їх технологічного відтворення. Адже відомо, що саме великий часовий лаг «від ідеї до продукту» створює повсюдно найгострішу проблему.

Зміни в науково-технічному потенціалі України в останнє десятиріччя набули руйнівного характеру в усіх його трьох підсистемах: новаційного менеджменту (наукові кадри і дослідницький доробок): інноваційного менеджменту (впровадження і ринкове освоєння нововведень); функціонально-ресурсного менеджменту (організація й управління: фінансове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення).

Так, якщо на початку 90-х років, за даними ООН. реальна забезпеченість науково-інженерними кадрами в Україні становила 6,7 осіб на 1 тис. населення (у США — 3,8, у Швеції — 3,0. у Нідерландах — 2,6, у Франції — 2.2 особи), то нині вона скоротилася втроє. Технологічні дослідження виконують не більш як 100,0 тис. осіб (у 1990 р. — 313,0 тис). Вітчизняна наука «старіє»: кожний п'ятий фахівець — пенсіонер, частка вчених віком до 40 років не перевищує 15 % [52,985].

Загострюється структурний перекіс в інноватиці — більш ніж половина докторів і кандидатів наук зайнята в позаринковому, переважно вузівському секторі науки, в той час як у сфері заводського впровадження новацій їх лише ), 3 %. Значна частка елітних учених працює на закордонний інтелектуальний ринок: щорічно до 200 фахівців емігрують, до 10 тис. учених виїжджають за межі країни для участі в наукових дослідженнях, роботи за контрактами, стажування. Переважна більшість їх спеціалізується в наукомістких галузях: технічних, фізико-математичних. біологічних, медичних. Гіпертрофоване «рекрутування» до аспірантури в галузях суспільних наук (економічних, юридичних, політичних) не відповідає нагальним потребам країни в кадрах кваліфікованих технологів-інноваторів.

Обсяг науково-технічних робіт в Україні за десятиріччя зменшився в 4 рази. Позитивним при цьому можна було б вважати оптимізацію за «світовими стандартами» співвідношення фундаментальних, прикладних досліджень і розробок (15 % : 25 % : 60 %). Однак цей процес, по-перше, відбувався за рахунок деструкції галузевого сектора науки — основного впроваджувача технологічних інновацій, по-друге, він не привів, як це має місце в західній університетській моделі, до концентрації фундаментальних досліджень у вищих навчальних закладах, де зосереджена основна маса наукових кадрів вищої кваліфікації, і, по-третє, не супроводжувався необхідним фінансуванням, особливо на стадії освоєння [35,98].

Екстремальним умовам, що склалися в країні, насилу, але достойно «протистоять» ті галузі знань, які мають вагомий творчий доробок: вітчизняні наукові школи планетарного значення (електрозварювання, надтвердих матеріалів, імпульсних процесів, композиційних матеріалів, космічних технологій, кібернетики, медицини тощо). Вони «роблять погоду» в українській науці, персоніфікують високотехнологічні напрями НТР, але ані їх, ані їхніх «метрів» не обминає невблаганна суспільна криза.

Зміни аналогічного характеру простежуються і в інших підсистемах вітчизняного науково-технічного потенціалу.

Щодо другої складової національних науково-технічних систем — політики у сфері науки і техніки, то вона не тільки формує технологічну «траєкторію» розвитку країн, але є нині для більшості з них по суті транснаціональною, її пріоритети, цілі, завдання, функції, механізми визначаються загальними тенденціями науково-технічної революції і світового ринку технологій. З огляду на вирішальну роль технологій у міжнародній конкурентоспроможності, можливості «подвійного призначення» (в тому числі військового), соціальні наслідки їхнього використання держави здійснюють пряме і непряме втручання в процеси вивезення-ввезення технологій як засіб національного убезпечення.

Сучасні ринкові перетворення в Україні не сприяють технологічним змінам, інтегруванню країни в техноглобалістський тренд. Вони порушили усталений адміністративний механізм регулювання науково-технічного розвитку і не створили належного конкурентного ринкового середовища, здатного до інноваційної синергетики (самоорганізації, самовідтворення).

У контексті проголошеного на найвищому офіційному рівні інноваційного імперативу державно-господарського відродження України, переходу від екзогенного до ендогенного типу виробництва найбільш «вузьке місце» становить відсутність сталої, всебічно обгрунтованої, реальної й далекосяжної економічної парадигми, ключову роль у якій має відігравати інноваційно-технологічна політика.

Концепція останньої розроблена в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. В її основу покладено три принципи.

Перший — це еколого-інноваційний імператив реформування народногосподарського комплексу України. Він означає безумовну пріоритетність відтворення життєвого середовища, продовольчої й ресурсної бази і друге рядність товарного насичення ринку на початковому етапі.

Другий принцип — інноваційно-випереджувальний напрям науково промислової революції в країні. Він реалізується шляхом стратегічного вибору і концентрації ресурсів на найперспективніших, адаптованих до умов України технологіях, виходячи з вимог так званої «технології проривів».

Третій принцип — це масштабна «інтелектуалізація» професійно-кадрового потенціалу України в еколого-реноваційному та інноваційно-випереджу вальному напрямах.

Усі три концептуальні принципи мають актуальне звучання з огляду на сучасні тенденції техноглобалізму та можуть слугувати базовими при обґрунтуванні вітчизняної моделі технологічного відродження України.

«Пропустивши» попередні етапи НТР (інформатика та ресурсозбереження), Україна має нагальну потребу якнайшвидше визначити та розпочати освоєння своїх перспективних «ніш» на світових ринках і в міжнародному поділі праці. У зв'язку з цим, виходячи із запропонованої концепції, довгострокову мету має становити досягнення лідерських позицій у масштабній розробці, промисловій апробації та реалізації на міжнародному ринку технологій наукомістких природоохоронних процесів та послуг. Тим більше що. за компетентними прогнозами, альтернативу наявній ціновій та якісно-продуктовій конкуренції має скласти в найближчому майбутньому екологічная науково-технічна безпека товарів.

Ефективне поєднання систем вищої школи, науки та інноваційного бій несу, як показує досвід розвинутих країн, сприятиме нарощуванню наукове технічного потенціалу України, прискоренню її інтеграції у світовий ринок технологій.

Досвід багатьох розвинутих країн переконує, що формування конкурентного експортного потенціалу безпосередньо залежить від рівня науково-інноваційної сфери країни та її впливу на технологічну динаміку оновлення виробництва. Кризові явища в економіці України привели до великого дефіциту державного бюджету і різкого скорочення фінансування науково-технічної сфери.

Базові показники стану та динаміки розвитку інноваційної діяльності в Україні за останні роки представлено в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Розвиток науки й інноваційної діяльності в Україні [36,123]

З наведених вище даних випливає загальний висновок про занепад наукової сфери країни. За останній період помітно скоротилася кількість зайнятих науковими дослідженнями й розробками. Так. з 1996 р. вона скоротилася майже в 2,5 раза. Якщо в США, Японії на 1000 осіб припадає близько семи наукових працівників, то в Україні тепер — менш ніж три. Це можна пояснити зменшенням обсягу замовлень на наукову продукцію, які надходять від сфери матеріального виробництва, а також падінням престижу наукової й освітньої діяльності через невисокі доходи від неї.

За розглядуваний період більш як наполовину скоротився обсяг виконання науково-технічних робіт. До того ж зменшення робіт відбувається у базових сферах створення та виготовлення якісно нових зразків продукції — У сфері фундаментальних досліджень, НДДКР. в експериментальній базі виробництва.

Експортний потенціал промисловості вирішальною мірою залежить від розвитку машинобудування, електротехнічної та електронної галузей, які є лідерами в освоєнні нової конкурентоспроможної продукції. Але слабкий фінансовий стан фірм і науково-проектних організацій, зменшення їх кількості призводять до помітного скорочення робіт зі створення й освоєння нової техніки.

Йдеться, зокрема, про енергетичне устаткування, електротехнічні машини, металорізні верстати, ливарне, металургійне та гірничошахтне обладнання а також прилади, засоби автоматизації та обчислювальну техніку тощо. А ще недавно ця продукція становила досить помітну частку в експорті України. Зменшення майже на 50 % за означений період виробництва нових типів машин, устаткування, апаратів, приладів, засобів автоматизації підриває саму основу виробництва і якісного оновлення продукції.

Технічний рівень зразків нової техніки не відповідає сучасним вимогам. Частка зразків техніки, де втілено принципово нові технічні рішення, в останні роки не перевищує 7 %. Тому й не дивно, що тільки 2,6 % створених у 2004 р. зразків нової техніки за своїми техніко-економічними параметрами перевищили кращі світові аналоги. Технічний рівень кожного третього зразка взагалі не визначений через відсутність інформації на підприємствах про найкращі світові аналоги. Триває скорочення випущеної вперше в Україні нової продукції, яка становить лише 2 % загальної кількості. А в кінцевому підсумку не відбувається оновлення основних фондів.

Все це позначилося на інноваційній діяльності в цілому, яка різко скоротилася за останнє десятиріччя, хоча і на його початку (1996 р.) інноваційна активність не відповідала статусові України як великої індустріальної держави. Зруйновано старий механізм стимулювання НТП, технологічних змін, творчого пошуку в країні, але не створено нового механізму, базованого на поєднанні державних стимулів та ринкового інструментарію. Поки що спостерігається тенденція до подальшого скорочення кількості підприємств і організацій, сконцентрованих на новаторській науково-технічній діяльності, зменшується кількість винаходів. Усе це свідчить про слабкість, інертність та неефективність інноваційної політики.

По суті не відбувається принципових змін у ставленні промислових підприємств до інноваційної діяльності. В останні роки інноваційна діяльність майже 90 % промислових підприємств, що впроваджують нововведення, була спрямована на відновлення продукції, з них близько 70 % освоювали виробництво товарів народного споживання і тільки майже 8 % — машин і обладнання.

Таким чином, можна зробити висновок: інноваційний клімат в Україні в цілому є несприятливим. І якщо досить оперативно не вжити кардинальних заходів з метою його суттєвого поліпшення, то в перспективі нас чекає ще більш застаріла виробнича база, технічна залежність, скорочення можливостей інтегрування України в систему МПП, особливо в західноєвропейському напрямі, а як наслідок — втрата конкурентоспроможності промислового сектора країни на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Особливе занепокоєння у цьому плані викликає стан машинобудівного комплексу. Нині тут склався критичний дисбаланс між науково-технічним і виробничим потенціалами та фактичним рівнем виробництва, що зумовлено двома обставинами. По-перше, це скорочення експорту продукції машинобудування (тепловозів, екскаваторів, металорізних верстатів, обробних центрів і т. п.) до Росії і країн СНД. а також споживчих товарів довгострокового користування (телевізорів, магнітофонів, холодильників, пральних машин).

По-друге, і це головна причина, підприємства машинобудівного комплексу практично відмовляються від впровадження вітчизняних науково-технічних розробок, для яких необхідні кооперація виробників і науки, перекваліфікація кадрів, а також заміна застарілого виробничого обладнання. Деградація структури виробництва, занепад ВПК, який був провідником НТП, та невикористання вітчизняних новацій призводять до втрати висококваліфікованих кадрів, міграції їх за межі країни, посилюють соціальне напруження в суспільстві, гальмують подолання економічної кризи.

Отже, з метою підвищення темпів зростання та обсягів виробництва сучасної промислової продукції необхідно рішучіше задіяти такі чинники науково-технічної діяльності, як збільшення обсягів фінансування науки та розробок, залучення діючих ліцензій: активізувати роботу зі створення нових зразків, освоєння продукції; підготовки науково-технічних кадрів; інтенсифікувати науково-технічні роботи та винахідницьку діяльність.

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ В УКРАЇНІ

Похожие работы

Проблеми функціонування фінансових бірж України

Скачать

105106

7

4

... як правило, з короткострокових вимог і зобов'язань експортерів та імпортерів клієнтів банку 2.4 Визначення основних проблем сучасного стану функціонування фінансових бірж України Основними проблемами сучасного стану функціонування фінансових (фондових та валютних) бірж в Україні є їх практична відсутність у класичному стилі їх функціонування за кордоном. Існуючі монопольні структури – МВРУ ...

Функціонування світового ринку рибної продукції

Скачать

64529

11

10

... відносини по доступу України до ресурсів Світового океану та до рибної продукції в територіальних водах інших держав; - відновити платоспроможність громадян середнього класу населення. Функціонування світового ринку рибної продукції відбувається в умовах постійної регулюючої функції країн. Досить широко використовуються методи підтримки внутрішнього виробника – субсидії та тарифні механізми й ...

Основні напрями підвищення ефективності використання потенціалу зернового господарства Херсонської області

Скачать

55798

2

0

... сільських та інших товаровиробників АПК, у тому числі й зерновиробників. 3. Стратегічні аспекти використання експортного потенціалу зхернового господарства Херсонської області Сучасний зерновий ринок Херсонської області все ще перебуває на стадії становлення і не забезпечує виконання основних функцій: організації оптової й роздрібної торгівлі, формування конкурентного середовища, контролю ...

Держава і ринок: філософія взаємодії

Скачать

823470

10

9

... ї моделі економіки і способів її побудови; на визначенні пріоритетних цінностей та економічного порядку, який повинен забезпечувати реалізацію цієї моделі. Тому розроблення філософії взаємодії держави і ринку передбачає дослідження багатогранності цього процесу, урахування впливу інституційного середовища на конкретну модель економіки. Без визначення цілей, цінностей у суспільстві неможливо ...