Навигация
Облік витрат допоміжних виробництв
58749
знаков
2
таблицы
0
изображений
1.4 Облік витрат допоміжних виробництв
В усіх промислових підприємствах поряд із основним виробництвом існує допоміжне виробництво.
Найбільш крупні допоміжні виробництва можуть відокремлюватись на окремий баланс від головної організації.
Продукція доміжного виробництва, не відокремлена на окремий баланс, обліковується за фактичною собівартістю на рахунку 232 – „Допоміжне виробництво”.
Витрати допоміжних виробництв підрозділяються у відповідності із угруповуванням витрат основного виробництва. Порядок обліку витрат в цілому співпадає із порядком обліку в основному виробництві. При цьому необхідно мати на увазі, що номенклатура калькуляційних статей може відрізнятись від загальноприйнятій номенклатурі в залежності від виду й технологічних особливостей того чи іншого допоміжного виробництва.
За дебетом рахунку 232 – „Допоміжне виробництво” протягом місяця відображаються прямі витрати, пов’язані із управлінням та обслуговуванням допоміжних виробництв, та втрати від браку.
Сальдо за рахунком 232 найчастіше означає величину незавершеного виробництва, наприклад по ремонту основних засобів у будівельних майстернях та в інших роботах допоміжного виробництва. В цьому випадку собівартість кінцевого об’єкту робіт чи виготовленого виробу визначається за формулою:
СП = Он + Зо – Ок,
де:
СП – собівартість виробництва;
Он – залишок витрат на початок періоду;
Зо – витрати за обліковий період;
Ок – залишок витрат на кінець періоду.
Аналітичний облік витрат на виробництво здійснюється за видами допоміжних виробництв (транспортний цех, тарний цех, ремонтно-механічний) в розрізі видів продукції (робіт, послуг) та статей калькуляції. В допоміжних виробництвах рекомендовано використовувати спрощену номенклатуру статей витрат:
- матеріали;
- оплата праці;
- відрахування на соціальне страхування та забезпечення;
- амортизаційні відрахування;
- інші витрати.
В простих допоміжних виробництвах, виробляючих однорідну продукцію (заводські електростанції, водопостачання, компресорні станції) облік витрат здійснюється тільки в розрізі статей без підрозділів за видами продукції або послуг. В таких виробництвах собівартість одиниці продукції визначається шляхом ділення всіх витрат на кількість виготовленої продукції.
В складних допоміжних виробництвах, що виготовляють декілька видів продукції, облік витрат здійснюється в розрізі окремих заказів, видів продукції, виконаних робіт та статей витрат.
Продукція допоміжних виробництв калькулюється за фактичною цеховою собівартістю.
Собівартість виготовлених виробів для власних потреб та внутрішньозаводських робіт та послуг, що виробляються для інших цехів, визначається, як правило, виходячи з фактичної суми основних (прямих) витрат та загальногосподарських витрат.
Взаємні послуги цехів допоміжних виробництв оцінюються, як правило, за плановою собівартістю або за фактичною собівартістю минулого місяця. По мірі визначення фактичної собівартості продукції, робіт та послуг визначена різниця відноситься на відповідні рахунки пропорційно кількістю відпущеної продукції, виконаних робіт або наданих послуг.
До собівартості виготовляємої на сторону продукції допоміжних виробництв включається відповідна частка загальногосподарських витрат.
1.5 Облік та оцінка незавершеного виробництва
Незавершеним виробництвом називається продукція, що не пройшла всіх стадій обробки, передбачених технологічним процесом, та не прийнята технічним контролем. Проте матеріали, які не почали оброблювати, покупні напівфабрикати, не пройшовши першої стадії обробки, кінцевий брак деталей та інших напівфабрикатів в незавершене виробництво не включаються.
Для точного обліку даних про незавершене виробництво щомісячно по стану на перше число проводиться інвентаризація з метою встановлення фактичної наявності незакінчених виготовленням напівфабрикатів та матеріалів, виявлення браку та визначення собівартості товарної продукції. На практиці інвентаризація незавершеного виробництва здійснюється, на жаль, не так часто, як того вимагають інтереси правильного оперативного планування та управління. Це пов’язано в основному із трудоємністю необхідних робіт.
При інвентаризації незавершеного виробництва опис чи зняття натуральних залишків необхідно проводити на всіх робочих місцях, за мінімально короткий час, по кожній операції окремо, а не тільки за виробами. Крім того, необхідно виявити величину незавершеного виробництва за анульованими або призупинених заказам.
По незавершеному виробництву, що представляє собою неоднорідну масу або суміш сировини, вказують два кількісних показника: кількість цієї маси або суміші та кількість сировини та матеріалів (за кожним найменуванням), що входять до її складу. При цьому здійснюють технічні розрахунки в порядку, встановленим галузевою інструкцією.
Розмежування витрат між готовими виробами та незавершеним виробництвом визначають шляхом балансового узагальнення витрат за формулою:
Нн + З = П + Б + О + Нк,
де Нн – незавершене виробництво на початок місяця;
Нк – незавершене виробництво на кінець місяця;
З – витрати за обліковий період;
П – собівартість товарної продукції;
Б – витрати на забраковану продукцію;
О – вартість відходів виробництва.
Звідси собівартість товарної продукції буде рівнятись:
П = Нн + З – Б – О – Нк.
Незавершене виробництво в масовому та серійному виробництві відображається в балансі:
- за фактичною або нормативною виробничою собівартістю;
- за прямими статтями витрат;
- за вартістю сировини, матеріалів та напівфабрикатів.
Дані про незавершене виробництво відображаються дебетовим сальдо на рахунку 23 – „Виробництво” та 24 – „Брак у виробництві”.
Похожие работы
активів нараховується прямолінійним методом. Бухгалтерський облік запасів ведеться методом – ФІФО. Розподіл загальновиробничих витрат між витратами на виробництво та собівартістю реалізованої продукції здійснюється пропорційно нормальної потужності, яка становить 8000 кг за місяць. Сума загальновиробничих витрат при нормальній потужності склали 22000 грн. Питома вага змінних витрат 70%. ...
... за методом “стандарт-кост” показана на рис.2.4. Рис. 2.4. Схема обліку витрат і калькулювання повної собівартості продукції на плодоовочевих консервних підприємствах. Новим підходом до обліку виробничих витрат у системі управлінського обліку вітчизняних підприємств можна вважати калькулювання собівартості продукції за стандартними (нормативними) витратами, ...
... на електроенергію в усіх галузях вважались постійними, крім ливарного виробництва, де споживання енергії електропіччю змінювалось в залежності від потреб виробництва. Тобто, будь-які витрати можуть бути постійними або змінними в залежності від виду діяльності. Як правило, на промислових підприємствах немає єдиного положення про класифікацію виробничих витрат на постійні і змінні. В зв'язку з цим ...
... , принципова відмінність системи калькулювання змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат (рис.1). Рис.1. Калькулювання повних і змінних витрат З наведеної схеми видно, що в системі калькулювання повних витрат до собівартості продукції включають усі виробничі витрати. Відповідно, всі виробничі накладні витрати (і змінні, ...
0 комментариев