Національний інституційний механізм реалізації норм міжнародного права

243. Національний інституційний механізм реалізації норм міжнародного права.

До внутрішньодержавного організаційно-правового (ін-ституційного) механізму реалізації норм міжнародного права належать державні органи, покликані здійснювати правову діяльність для розроблення та прийняття юридич­них актів з метою забезпечення виконання міжнародно-правових зобов'язань.

В Україні такими основними органами є:

Президент України, який як глава держави за Кон­ституцією України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжна­родні договори України, видає укази і розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України.

Верховна Рада України є законодавчим органом, упов­новаженим у галузі реалізації норм міжнародного права: розробляти і приймати законодавчі акти — як спеціаль­ного характеру, стосовно прийняття зобов'язань і реалі­зації конкретних міжнародних договорів, так і загального характеру.

Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення зов­нішньої політики держави, виконання законів України і актів Президента України, прийнятих з метою гаранту­вання дії міжнародно-правових актів, вживає заходів до забезпечення виконання міжнародних пактів з прав і сво­бод людини, розробляє загальнодержавні програми забез­печення виконання міжнародних зобов'язань, організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України та ін.

Міністерство закордонних справ України є органом виконавчої влади, на який покладено обов'язок здійснен­ня управління зовнішніми зносинами України з іншими державами та міждержавними організаціями.

Крім зазначених органів, суттєвими повноваженнями щодо забезпечення реалізації норм міжнародного права наділені спеціалізовані органи зовнішніх зносин, зокрема Міністерство економіки, інші міністерства, комітети та відомства України.

272. Склад міжнародного правопорушення.

Международное правонарушение - это действие или бездействие субъекта международ­ного права, в результате чего нарушаются нормы международного права и международные обяза­тельства этого субъекта, допустившего неправомерные действия или бездействие, наносящие дру­гому субъекту или группе субъектов международного права или всему международному сообще­ству в целом ущерб материального или нематериального характера (например, акты агрессии, не­законное ограничение суверенитета, посягательство на территориальную целостность, оккупация, вооруженное вмешательство, нарушение обязательств по договорам и др.) При этом ответствен­ность возникает как правило, только при наличии причинной связи между противоправным пове­дением (действием) субъекта международного права и причиненным ущербом

Таким образом, составными элементами международного правонарушения, влекущего за собой международно-правовую ответственность, являются действие или бездействие субъекта (субъектов) международного права, нарушающее действующие нормы международных соглаше­ний или международные обычаи, вменяемость правонарушения субъекту международного права, причинение ущерба или вреда другому субъекту (субъектам) международного права

Никакие ссылки государства на национальные законы и правила в оправдание своего пове­дения, приведшего к нарушению норм международного права и нанесению ущерба или вреда, не­допустимы Также недопустимы ссылки и на незнание норм международного права или на непра­вильное их толкование или применение должностными лицами государства. Практически все ме­ждународные правонарушения субъектами международного права совершаются сознательно, преднамеренно, виновно.

301. Материальная и нематериальная ответственность.

Міжнародно-правова відпо­відальність реалізується в конкретних видах і формах. Під видами відповідальності мають на увазі матеріальну і політичну. Іноді ці два види називають: матеріальний і нематеріальний. Серед немате­ріальної відповідальності розрізняють: моральну, політич­ну і морально-політичну. Але, по-перше, таке дроблення мало підтверджується практикою реалізації міжнародно-правової відповідальності. По-друге, зводити відповідаль­ність за порушення норм міжнародного права до мораль­ності не зовсім коректно. Безперечно, міжнародна мораль суттєво впливає на характер певних обмежень щодо по­рушення норм міжнародного права, але замінити собою юридичну відповідальність вона не може.

Коли йдеться про політичну відповідальність, то слід враховувати певну умовність цього терміна. Адже будь-яка відповідальність держави як політичного організму за своєю суттю є політичною, В такому разі говорять про умовність терміна, відсутність такого, який більше підходить, тощо. Висловлюється й така думка, що за політичної відпові­дальності можливі лише політичні наслідки.

Чіткої межі між політичною (нематеріальною) і мате­ріальною відповідальністю немає. Матеріальний збиток може тягнути тільки на політичну відповідальність, і, на-

впаки, нематеріальний збиток (порушення прав людини) може викликати матеріальну відповідальність за заподія­ну моральну шкоду.

Нематеріальна відповідальність може виступати в різ­них формах: сатисфакції, ресторації, обмеження сувере­нітету, обмеження юрисдикції держави та ін.