Визначити цілісну суть довірчого товариства на законодавчому рівні, чітко окреслити коло операцій, які воно має право виконувати

1.         Визначити цілісну суть довірчого товариства на законодавчому рівні, чітко окреслити коло операцій, які воно має право виконувати.

2.         Основні засади та органи ліцензування діяльності довірчих товариств визначити в Законі України „Про довірчі товариства”.

3.         Чітко визначити орган нагляду за діяльністю довірчих товариств та надати йому широкі повноваження (в тому числі щодо звернення до правоохоронних органів) з питань визначення та притягнення довірчого товариства та його керівників до відповідальності за порушення законодавства України, здійснення незаконної або непрозорої діяльності.

А загальним підсумком аналізу діяльності довірчих товариств в Україні є те, що на сьогоднішньому етапі їх існування неможливо чітко стверджувати, що ці компанії за своєю суттю є фінансовими установами, цей факт і породжує неможливість створення несуперечливої і специфічної для вказаних суб’єктів нормативно-правової бази з їх легітимації та регулювання їх діяльності.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” до фінансових установ належать так звані „установи накопичувального пенсійного забезпечення”. Основною проблемою легітимації установ накопичувального пенсійного забезпечення вважаємо відсутність в законодавстві поняття цих суб’єктів, а, відтак, і нормативно-правових актів, що регулювали процес легітимації саме таких установ.

Виходячи з поняття системи накопичувального пенсійного забезпечення та переліку суб’єктів пенсійного забезпечення, вказаного у ст. 3 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003, можна з впевненістю стверджувати, що установою накопичувального пенсійного забезпечення можна вважати будь-яку установу, яка здійснює перерахування до системи накопичувального пенсійного забезпечення.

Установою в розумінні Цивільного кодексу України є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, для досягнення цієї мети. Це визначення за загальними рисами відповідає ознакам недержавних пенсійних фондів, що, насамперед, створюються шляхом об’єднання майна для досягнення конкретних цілей: накопичення пенсійних внесків. Зважаючи також і на те, що всі прийняті Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг нормативно-правові акти стосуються недержавних пенсійних фондів і не існує жодного акту, який регулює діяльність установ накопичувального пенсійного забезпечення, слід лише констатувати, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, видаючи розпорядження від 29.12.2003 № 186 „Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації недержавних пенсійних фондів”[93], розпорядження „Про затвердження Положення внесення інформації про недержавні пенсійні фонди до Державного реєстру фінансових установ” поставила знак рівняння між поняттями „установа накопичувального пенсійного забезпечення” та „недержавний пенсійний фонд”. Проте слід зауважити, що в такому рівнянні немає необхідності, оскільки неточності в законодавстві повинні усуватись внесенням у нього змін. Так, зміни норми частини 1статті 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” були запропоновані у розділі І дисертації з урахуванням того, що поняття установи накопичувального пенсійного забезпечення має бути виключене із Закону „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”.

Процедура створення недержавних пенсійних фондів регулюється статтями 6-12 Закону України „Про недержавне пенсійне забезпечення”. Стаття 11 Закону встановлює процедуру державної реєстрації недержавного пенсійного фонду Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, яка була досить детально розписана в Положенні про порядок державної реєстрації недержавних пенсійних фондів, затвердженому розпорядженням Держфінпослуг від 29.12.2003 № 186, проте станом на даний час цей нормативно-правовий акт втратив чинність. Можливо, скасування вказаного розпорядження пов’язано з тим, що обов’язковою умовою початку діяльності недержавного пенсійного фонду є укладення його радою договору про адміністрування недержавного пенсійного фонду (ст. 12 Закону). 22 лютого 2005 року Держфінпослуг прийнято відповідне розпорядження № 3617, яким затверджується „Положення про порядок внесення до Державного реєстру фінансових установ інформації про адміністраторів недержавних пенсійних фондів”. Видача цього розпорядження, на нашу думку, не знімає проблеми відсутності спеціального нормативно-правового акту, що детально розписує процедуру державної реєстрації недержавного пенсійного фонду (адже лише за умови його державної реєстрації та внесення його у Державний реєстр фінансових установ такий пенсійний фонд може визнаватись юридичною особою), але і ставить ще одне питання: чому в Державний реєстр фінансових установ повинні бути внесені адміністратори недержавних пенсійних фондів, якщо за Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” вони не мають ознак фінансової установи та не можуть визнаватись як такі.

Незважаючи на те, що послуги з залучення коштів вкладників у систему недержавного пенсійного забезпечення однозначно є фінансовими операціями (ст. 4 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”), законодавець не вбачає необхідності згадати про ліцензування операцій недержавного пенсійного фонду ні визначаючи його поняття, ані регламентуючи діяльність цього суб’єкту (Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення”). Ліцензованою є лише діяльність адміністраторів недержавних пенсійних фондів (ст. 27 Закону „Про недержавне пенсійне забезпечення”, Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів, затверджені розпорядженням Держфінпослуг від 13.11.2003 № 118).

Отже, окремі зміни в законодавстві звели легітимацію недержавних пенсійних фондів в Україні лише до 1) реєстрації статуту недержавного пенсійного фонду (Положення про реєстрацію статуту недержавного пенсійного фонду та пенсійних схем, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 17.08.2004 № 2080), та 2) внесення недержавного пенсійного фонду в Державний реєстр фінансових установ (Положення про внесення інформації про недержавні пенсійні фонди до Державного реєстру фінансових установ, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 12.10.2004 № 2534), а така „скорочена” процедура легітимації ставить під сумнів існування недержавних пенсійних фондів в якості фінансових установ, адже існування фінансової установи без ліцензії є незаконним. Саме тому розписувати вимоги законодавства про легітимацію недержавних пенсійних фондів на сучасному етапі їх розвитку є недоцільним, слід лише констатувати відсутність чіткого легітимаційного процесу у цій сфері і висунути пропозицію до розроблення нормативно-правової бази з урахуванням факту переосмислення правового статусу недержавних пенсійних фондів.

Факторинг в Україні був і залишається суто банківською операцією, хоч у банківській справі прийнято відносити факторинг до числа нетрадиційних банківських операцій[94]. Про це свідчить стаття 3 Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 20.03.91(втратив чинність), в якій факторингом визнавалось придбання права вимоги з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог. Нині чинний Закон України „Про банки і банківську діяльність” також містить факторинг в переліку банківських операцій, а стаття 350 Господарського кодексу України містить пряму вказівку на те, що факторинг є банківською операцією.

Факторингові операції не є надто поширеними в Україні, тому їх цілком поглинає банківський сектор і, можливо, саме за цієї причини відсутні передумови для створення факторингових компаній як самостійних учасників ринку фінансових послуг.

Кредитно-гарантійні установи, очевидно, мали б створюватися у нормативно-явочному порядку. Доказом цього слугує Указ Президента України від 20.05.99 № 540/99 „Про утворення кредитно-гарантійної установи з підтримки малого і середнього підприємництва”.

Кредитно-гарантійна установа мала б утворюватись на стовідсотково державній власності Фондом державного майна та Національним агентством з управління державними корпоративними правами. Основними завданнями кредитно-гарантійної установи в Указі визначались надання кредитів, у тому числі мікро кредитів, суб’єктів малого і середнього підприємництва, переважно виробничої сфери за рахунок власних коштів, а також консультаційних та інших послуг з фінансування діяльності цих суб’єктів та надання гарантій банкам щодо повернення суб’єктами підприємництва отриманих кредитів.

Кабінет Міністрів України розпочав невідкладні заходи щодо реалізації Указу Президента від 20.05.99 № 540/99[95], проте практика створення кредитно-гарантійних установ в Україні не прижилась і вказані нормативно-правові акти були скасовані.

[1] Щербина В.С. Господарське право: Підручник.- 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. – 86. (592 с.)

[2] Карлін М.І. Правові основи підприємництва: Навч. посіб. – 2-е вид., випр. і допов. – К.: Кондор, 2006. – С.- 56. (368 с.)

[3] Господарський кодекс України від 16.01.2003//Науково-практичний коментар. К., Юрінком Інтер, 2004.

[4] Щербина В.С. Господарське право: Підручник.- 2-е вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – С. – 86-87

[5] Хозяйственное право.//Учебник под ред. акад. Мамутова В.К.// К., Юринком Интер, 2004. С.-387.

[6] Цивільне право України:Підручник: У 2-х т./ Борисова В.І.(кер.авт.кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І.Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004.- Т.1. – С.121 (480 с.)

[7] Там само. Борисова С. – 123.

[8] Там само. С. – 123-124

[9] Рябченко О. Зміст державного регулювання господарської діяльності. Право України, 2006 рік, № 1. – С. – 83.

[10] Акопов Л.В., Смоленский М.Б. Административное право: Учебник. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К»; Ростов – н/Д: “Наука-Пресс”, 2007. – С.51-52 (352 с.)

[11] Адміністративне право України (Підручник для юрид. вузів і фак./ Ю.П.Битяк, В.В.Богуцький, В.М.Гаращук та ін); За ред. Ю.П.Битяка. – Харків: Право, 2000. – С. 106-107 – 520 с.

[12] Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – 2-ге вид., допов. К.: Юрінком Інтер, 2000. – С. 212-213. (752 с.)

[13] Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003 – С.202.(544с.)

[14] Адміністративне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина/ Ред. колегія: В.Б.Авер”янов (голова) - К.: Видавництво “Юридична думка”, 2004. – розділ VI (глава 16, параграф 1) С.278.

[15] Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання.- Навчальний посібник.- К.: 2002, - с. 21

[16] Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. 2-ге вид., допов. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – (752 с.) С. - 646

[17] Шпомер А. Ліцензування як засіб державного регулювання господарської діяльності. – Право України, 2004, № 2. – С. 55-58.

[18] Шестак Л.В. Ліцензування як адміністративно-правовий інститут. Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Ірпінь. 2005. – С. - 7

[19] Там само. С.-7

[20] Бекірова Е.Е. Правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. НАН України; Інститут економіцко-правових досліджень. Донецьк, 2006. С. – 6.

[21] Ліцензування господарської діяльності/ Сергій Береславський (упоряд.), Сергій Сегеда (упоряд.) – К.: 2001. С. – 4 (80 с.)

[22] Кротюк В.Л. Національний банк – центр банківської системи України. – К.: 2000. – С. -;

Національний банк і грошово-кредитна політика / За ред. А.М.Мороза та М.Ф.Пуховкіної. К.: 1999. – С. 240 - 244

[23] Детальніше – Шамрай І.А. Ліцензування банківських операцій як інститут банківського права України. – Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 24. – К.: Ін-т держави і права ім В.М. Корецького НАН України, 2004. – (668 с.) – С.191-196

[24] Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Малый энциклопедический словарь. В 4-х томах. – М.: „Терра”, 1997. - Т.3 . - С.311

[25] Яременко В., Сліпушко О. Новий тлумачний словник української мови. В 3-х томах. – К.: „Аконіт”, 2001, Т.2. С.63

[26] Новый энциклопедический словарь. Кол. авт.- М.: Научное издательство „Большая российская энциклопедия”, изд-во „Рипол Классик”, 2001, - с.619

[27] Юридическая энциклопедия . Под общ. ред. акад. Б.Н.Топорина. – М.: „Юристъ”, 2001, с.478.; Юридична енциклопедія в 4-х томах. – К.: Видавництво „Українська енциклопедія” імені М.П.Бажана, 2001, - т.3. с.467.

[28] Юридична енциклопедія в 4-х томах. – К.: Видавництво „Українська енциклопедія” імені М.П.Бажана, 2001, - т.3. с.467.

[29] Энциклопедическій словарь. Начатый проф. И.Е.Андреевскимъ, продолжается под редакціею К.К.Арсеньева и проф. О.О.Петрушевскаго. - С.-Петербургъ. – Типо-Литографія И.А.Ефрона. В томах. Т.33 С.- 456-457.

[30] Чиркин В.Е. Легализация и легитимация государственной власти. „Государство и право”, 1995, №8. С.-

[31] Там само.

[32] Фролова И.А. Легитимация залога бездокументарных ценных бумаг. „Вестник НАУФОР”, 2001, № 9.

[33] Соловьев Д.В. Иностранные ценные бумаги: проблема легитимации. http:// www.alekseev.ru.

[34] Юрбиком – право высоких технологий. Дискуссия. http:// www.urbicom.ru/include/Open material.htm Id=1153.

[35] Проблемы легитимации холдингов в России. - http:pinqwin.ru

[36] Андрианова Л.Н., Гусева И.А. Регулирование российского рынка ценных бумаг. – “Регулирование”, 2001, № 12.

[37] Васильев Г. Последствия регистрации сделки самим акционерным обществом, если такая сделка должна быть зарегистрирована независимым регистратором. http:// www.alekseev.ru

[38] Юридическая энциклопедия . Под общ. ред. акад. Б.Н.Топорина. – М.: „Юристъ”, 2001, с.478.; Українська радянська енциклопедія. / Головна редакція Української радянської енциклопедії. – К.: 1962. – Т.8.- С. - 47

[39] Беляневич О.А. Господарський договір та способи його укладання. – Навчальний посібник. – К.: „Наукова думка”, 2002. – С.21.

[40] Там само. С. - 22

[41] Ионова Ж.А. Правовые проблемы легитимации предпринимательства. – Государство и право. – 1997, № 5. – С. 46.

[42] Соловйова Л. Виникнення правосуб”єктності підприємств: деякі питання. – „Право України” – 2002, № 7 – С. 36.

[43] Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Суб’єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції. Реклама: Навч. посібник – К.: А.С.К., 2001. – С. 114 (704.с.)

[44] Адміністративне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 2. Загальна частина/ Ред. колегія: В.Б.Авер”янов (голова) - К.: Видавництво “Юридична думка”, 2004. – розділ І глава 3 параграф 3 С. 52.

[45] Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник: - 2-ге вид., допов. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – С.7

[46] Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С.16

[47] Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 17-18

[48] Адміністративне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина/ Ред. колегія: В.Б.Авер”янов (голова) - К.: Видавництво “Юридична думка”, 2004. – С.500-509

[49] Адміністративне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина/ Ред. колегія: В.Б.Авер”янов (голова) - К.: Видавництво “Юридична думка”, 2004. – С.477-478

[50] Бодуан Жан-Пьер. Управление имиджем компании. Паблик рилейшнз: предмет. – М.: „Инфра-М”, 2001. – с.-61

[51] Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера. – Під ред. Р.Дякіна – К.: Міжнародна економічна фундація, 2000, - с.324

[52] Юридична енциклопедія. В 4-х томах К.: „Українська енциклопедія” імені М.П.Бажана, 2001. Т.3.- С.467.

[53] Хуторецкий Р. Лицензирование в гражданском праве. – „Право и жизнь”, 2000, № 29, див. на сайті http:// www.alekseev.ru

[54] Цивільне право України: Підручник у 2-х кн./ О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. С.112.

[55] Цивільне право України. Підручник у 2-х т./ Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І.Борисової, І.В.Спасибо-Фатєєвої, В.Л.Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004 – Т.1 (480 с.) С.129-130.

[56] Акопов Л.В., Смоленский М.Б. Административное право: Учебник. – М.: Издательско-торговая корпорация “Дашков и К”; Ростов-н /Д: “Наука-Пресс”, 2007. – (352 с.) С. - 26

[57] Розділ IV Закону України “Про банки і банківську діяльність”

[58] Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 29.12.2003 № 188 “Про встановлення плати за видачу ліцензій”

[59] не створено. Окремі його функції виконує Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

[60] Воротіна Н.В. параграфи 1,2,4 розділ 10 у монографії Органи державної влади України/ за ред.В.Ф.Погорілка/ К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, 2002, (592 с.) С. 437

[61] Постанова Правління Національного банку України від 19.03.2004 № 120 „Про затвердження Змін до деяких переліків і тарифів операцій (послуг), що здійснюються Національним банком України, його територіальними управліннями та установами за операціями (послугами), пов’язаними з діяльністю клієнтів і банків-кореспондентів Національного банку України”.

[62] Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003,

[63] дані на 11.05.2005

[64] „Про включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців даних про банки, змін до їх статутів та відомостей про відокремлені підрозділи банків”. Роз’яснення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30.12.2004 № 9200 і Національного банку України від 30.12.2004 № 40-110/418-13768;

[65] Шамрай І. Особливості та проблеми проходження процедури державної реєстрації банків в Україні. – Підприємництво, господарство і право. 2003. № 1. – С. - 82

[66] Экономическая энциклопедия / Науч. ред. Совет изд-ва «Экономика»; Ин-т экон. РАН; Гл.ред. Л.И. Абалкин. – М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1999, - 1055 с. С.369.

Большой юридический словарь. / Под. ред. А.Я.Сухарева, В.Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Инфра – М, 2002. – 704 с. С. 308.

Большой экономический словарь/ Под. общ. ред А.Н.Азрилияна – М.: Фонд «Правовая культура»

[67] Підприємницьке право: Навч. посіб./ Ніколаєва Л.В., Старцев О.В., Пальчук П.М., Іваненко Л.М., - К.: Істина, 2001, 480с. С.157.

Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Суб’єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції. Реклама: Навч. посібник. – К.: А.С.К., 2001. – 704 с. (Економіка. Фінанси. Право.) С. 135 – 136).

[68] Предпринимательское право: Учебник для вузов/Под ред. Н.М. Коршунова, Н.Д. Эриашвили. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. – 415 с. С.104.

[69] Багандов А.Б. Лицензионное право: Учебно-практическое пособие / Под ред. Дмитриева Ю.А. – М.: Изд-во «Эксмо», 2004. – 640 с.

[70] Детальніше – І.А. Шамрай. Ліцензування банківських операцій як інститут банківського права України. – Держава і право. – Збірник наукових праць. 2004. Вип. 24. С. 191.

[71] 1-5

[72] Половко С. Режим ліцензування валютних операцій. / Право України. 2003, № 11, С.41

[73] Заверуха І.Б. Банківське право: Посібник для студентів юридичних та економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Львів: Астролябія, 2002. – 222с. С. - 26

[74] Романишин В.О., Уманців Ю.М. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 480 с. С. - 174

[75] Заверуха І.Б. Банківське право: Посібник для студентів юридичних та економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – Львів: Астролябія, 2002. – 222с. С. - 26

[76] Романишин В.О., Уманців Ю.М. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 480 с. С. – 177-179

[77] Вказане джерело: С.- 179

[78] Постанова Кабінету Міністрів України від 18.09.1997 № 1031 „Про створення державного лізингового фонду для технічного переоснащення сільського господарства”(втратило чинність); Постанова Кабінету Міністрів України від 15.01.1998 № 25 „Про порядок використання коштів державного лізингового фонду на придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки та двигунів до неї”; Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.08.2001 № 370-р „Про створення державного лізингового фонду для поновлення морського і річкового флоту”; Постанова Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1904 „Про порядок використання коштів державного бюджету, що спрямовується на придбання вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу на умовах фінансового лізингу та заходи за операціями фінансового лізингу”

[79] Постанова Кабінету Міністрів України від 16.10.1997 № 1144 „Про лізингову компанію „Украгромашінвест”; Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.1998 № 840 „Про утворення лізингової компанії „Укртранслізинг”; Постанова Кабінету Міністрів України від 19.02.1999 № 225 „Про утворення державного лізингового підприємства „Украгролізинг”

[80] Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 19.08.2005 „Про затвердження структури файлів, формату та опису полів електронної форми даних, що подаються до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг юридичними особами-суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначену законами та нормативно-правовими актами Держфінпослуг можливість надавати послуги з фінансового лізингу.

[81] Опубліковано „Бухгалтер” № 28, липень, 2004.

[82] Опубліковано „Податки та бухгалтерський облік”, № 60 26 липня 2004 року

[83] Програма діяльності Кабінету Міністрів „Назустріч людям”, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2005 № 115 та схвалена постановою Верховної Ради України від 04.02.2005 № 2426-IV

[84] Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб’єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів і ломбардами„ від 20.11.2003 № 1800

[85] Постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 802 „Про Правила торгівлі дорогоцінними металами (крім банківських металів) і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням у сирому та обробленому вигляді і виробами з них, що належать суб’єктам підприємницької діяльності на праві власності” (з доповненнями).

[86] Вісник податкової служби України, жовтень 2002, № 37, с. 31

[87] лист Держпідприємництва від 20.01.2003 № 2-222/330

лист Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України „Щодо патентування фінансових послуг ломбарду” від 26.02.2004 № 2004 № 170

[88] Розпорядження Держфінпослуг від 13.11.2003 № 124 „Про порядок формування статутного фонду страховика цінними паперами”

[89] Положення про реєстрацію (перереєстрацію) страхових та перестрахових брокерів і ведення реєстру страхових та перестрахових брокерів, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.05.2004 № 736

[90] Пересада А.А.Інвестиційний процес в Україні.- К., “Видавництво Лібра” ТОВ, !998. – С. 20.

[91] Положення про реєстрацію регламенту інститутів спільного інвестування та ведення Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 06.07.2002 № 197.

[92] Щодо кожного інвестиційного фонду приймається індивідуально.

[93] Розпорядження втратило чинність

[94] Банківські операції:Підручник/За ред. В.І.Міщенка, Н.Г.Слав’янської. – К.: Знання, 2006. – 727 с. – С. 11

[95] Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.01.2000 № 318 „Про невідкладні заходи щодо забезпечення реалізації Указу Президента від 20 травня 1999 р. № 540”