Засновницький договір командитного товариства підписується лише повними учасниками

3.         Засновницький договір командитного товариства підписується лише повними учасниками.

4.          Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова „командитне товариство” або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів „і компанія”, а також слова „командитне товариство”. Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.

5.         Засновницький договір страхової компанії-командитного товариства, крім відомостей, що мають міститися в ньому обов’язково, в порядку, встановленому Законами України „Про господарські товариства”, „Про страхування”, Цивільним кодексом України, має містити інформацію про розмір та склад статутного капіталу страхової компанії; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників. При цьому на момент держаної реєстрації страховика-командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску. Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у страховій компанії-командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформлюється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо страхова компанія-командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені цією статтею для командитного товариства. При цьому за логікою створення страховиків (наявність не менш, ніж трьох засновників), крім повного учасника два інших – це вкладники страхової компанії-командитного товариства.

6.         Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.

7.         Питання управління справами страховика-командитного товариства, прав, обов’язків та відповідальності вкладників командитного товариства мають бути відтворені у засновницькому договорі (меморандумі) командитного товариства у відповідності до ст. 77-83 Закону України „Про господарські товариства” з урахуванням особливостей, визначених статтями 136-138 Цивільного кодексу України.

8.         Цікавою є особливість ліквідації командитного товариства: ст. 139 ЦК передбачає ліквідацію командитного товариства через вибуття з нього всіх вкладників, а ст. 83 Закону України „Про господарські товариства” – через вибуття всіх повних учасників. З нашого погляду, обидві ці підстави є справедливими для командитного товариства і мають бути акумульовані і в Цивільному кодексі України, і в Законі „Про господарські товариства”. При ліквідації командитного товариства з підстави вибуття всіх вкладників, воно може бути перетворене у повне товариство. Процедурні питання ліквідації командитного товариства, зокрема питання розподілу коштів при ліквідації можуть бути вказані у його засновницькому договорі (меморандумі).

Товариство з додатковою відповідальністю – остання організаційно-правова форма страховиків, що можуть бути створені в Україні. Страховою компанією, створеною у формі товариства з додатковою відповідальністю є фінансова установа-господарське товариство, засноване не менш, ніж трьома особами та статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом. Згідно зі ст. 151 Цивільного кодексу України учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства. За загальним правилом, встановленим законодавством, що регулює створення та діяльність господарських товариств, правила створення та діяльності товариств з додатковою відповідальністю є аналогічними нормам створення та діяльності товариств з обмеженою відповідальністю.

Таким чином, установчим документом товариства з додатковою відповідальністю є статут (ст. 82 ГК України та ст. 143 ЦК України та ст. 4 Закону України „Про господарські товариства”). Стаття 142 ЦК не виключає можливості у разі заснування товариства з додатковою відповідальністю кількома особами (а у разі створення страхової компанії, як йшлося вище, таких осіб має бути не менше трьох) укладення між ними договору у письмовій формі, який встановлював би порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з додатковою відповідальністю не визнається установчим документом товариства з додатковою відповідальністю і його подання при державній реєстрації товариства не є обов'язковим. Розмір статутного капіталу товариства з додатковою відповідальністю повинен становити суму не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з додатковою відповідальністю.

Статтями 52 Закону України „Про господарські товариства” та 144 Цивільного кодексу України передбачено, що до моменту реєстрації товариства з додатковою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного фонду не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу.

Інші питання формування статутного капіталу страховика-товариства з додатковою відповідальністю, питання управління його діяльністю: порядок формування та органів управління та контролю, процедурні питання діяльності вказаних органів: проведення засідань, порядок прийняття рішень, тощо, питання вступу та виходу з учасників товариства, ліквідація товариства з додатковою відповідальністю детально розписуються в його статуті аналогічно правилам, встановленим законодавством для товариств з обмеженою відповідальністю, а саме ст.144-150 ЦК, ст. 52-64 Закону України „Про господарські товариства”.

Державна реєстрація страхових компаній в Україні відбувається за суто особливою схемою, що, в цілому, суперечить логіці, яка випливає з норм новітнього законодавства, яке регулює процес створення страховиків в Україні.

1.         Статтею 7 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” визначено умови початку діяльності фінансовими установами. Однією з цих умов є наступна: особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.

2.         Функцію реєстрації фінансових установ та ведення Державного реєстру фінансових установ покладено на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг статтею 28 Закону „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та пунктом 4 Указу Президента України „Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України” від 04.04.2003 № 292/2003. У цьому пункті зупинимось на такому. Відповідно до п. 3 вказаного Указу на страхових та перестрахових брокерів розповсюджуються наглядові повноваження Держфінпослуг, зокрема з реєстрації. Однак в дисертаційному дослідженні окремо розглядати легітимацію страхових та перестрахових брокерів є недоцільним за причини, що вказані суб’єкти здійснюють посередницьку діяльність на ринках фінансових послуг, і не є фінансовими установами[89].

3.         З аналізу відповідних нормативних актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг з питань реєстрації фінансових установ, зокрема страховиків, а саме: Положення про Єдиний державний реєстр страховиків, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 05.12.2003 № 155, Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 № 41, Положення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків), до Державного реєстру фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.11.2005 № 4934 (як, до речі, і з аналізу нормативних актів Держфінпослуг, що стосуються порядку створення інших фінансових установ) випливає висновок, що для страхових компаній в Україні поняття державної реєстрації чітко відрізняється від внесення до Державного реєстру фінансових установ. Набуття статусу юридичної особи для страхової компанії відмежовано у часі від набуття нею статусу фінансової установи. В цьому полягає особливість, а на наш погляд, деяка алогічність державної реєстрації страхових компаній.

Незважаючи на створення спеціального органу (Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України), однією з основних функцій якого є здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері, механізм державної реєстрації страхових компаній в Україні не змінився. На відміну від ринку банківських послуг, очевидно, що нагляд на ринку фінансових послуг починається не з державної реєстрації юридичної особи, яка має намір надавати певний вид фінансових послуг, а з набуттям цією юридичною особою статусу фінансової установи відповідно до спеціального законодавства, розробленого Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг для конкретного виду фінансових установ – в даному випадку – для страхових компаній. Хоч, наприклад, з розглянутих вище правил легітимації кредитних спілок в Україні випливає, що державна реєстрація кредитних спілок здійснюється саме Держфінпослуг.

Отже, державна реєстрація страхової компанії в Україні, як завершальний етап створення майбутнього страховика, є аналогічною державній реєстрації будь-якого іншого господарського товариства, що не має наміру надавати фінансові послуги. Відповідно до ст. 89 Цивільного кодексу України юридична особа підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом. З 1 липня 2004 року таким законом є Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003. Якщо для банків та кредитних спілок, за правилами, встановленими Законами України „Про банки і банківську діяльність” та „Про кредитні спілки” державний реєстратор є завершальною стадією проходження процедури державної реєстрації, то державна реєстрація страхової компанії розпочинається згідно з Законом „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

Державна реєстрація страхової компанії проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням майбутнього страховика.

Для проведення державної реєстрації страхової компанії її засновники або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору або надіслати рекомендованим листом з описом вкладення документи у відповідності до ст. 24 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються одним із засновників страхової компанії або уповноваженою ними особою особисто, то державному реєстратору додатково пред’являється паспорт та документ, що засвідчує повноваження вказаних осіб.

Вимога щодо подання інших (крім вказаних Законом „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”) документів заборонена.

Зі статті 25 Закону випливає, що процедура державної реєстрації юридичних осіб в цілому і, зокрема, страховиків, полягає у 1) перевірці наявності або відсутності підстав для залишення документів, поданих для державної реєстрації, без розгляду та у 2) перевірці вказаних документів на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації. Підстави для залишення документів, поданих з метою проведення державної реєстрації страховика визначені ч. 11 ст. 24 Закону „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, а підстави відмови у проведенні державної реєстрації – у статті 27 Закону.

Якщо документи, які подані з метою проведення державної реєстрації страховика, прийняті до розгляду державним реєстратором, останній перевірив їх на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації і засвідчив саме відсутність цих підстав, то державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України та внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей реєстраційної картки, поданої майбутнім страховиком.

Строк державної реєстрації юридичної особи, це, звичайно, стосується і страхових компаній, не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Датою внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про проведення державної реєстрації страховика в якості юридичної особи є дата державної реєстрації страховика як юридичної особи. З цієї дати, виходячи з нормативно-правових актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, страховик, що набув статусу юридичної особи буде набувати статусу фінансової установи.

З 2003 року страхові компанії набували статусу фінансових установ за загальною процедурою їх внесення до Державного реєстру фінансових установ відповідно до Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28.08.2003 № 41.

Сьогодні процедура набуття статусу фінансової установи страховими компаніями регулюється Положенням про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (пере страховиків) до Державного реєстру фінансових установ, затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.11.2005 № 4934.

Цікавим є визначення заявника, що надається пунктом 1.1. вказаного Положення: „заявник – це юридична особа, яка має намір набути статусу страховика (перестраховика) та подає документи для внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ”. Тобто нами був зроблений правильний висновок, що первинною є процедура державної реєстрації страховика з метою набуття ним статусу юридичної особи, але, страхова компанія, навіть маючи у своїй назві слово „страховик” не є таким до „набуття статусу” фінансової установи або, власне, статусу страховика.

Перед поданням до Держфінпослуг будь-яких документів для набуття статусу фінансової установи юридична особа-майбутній страховик (на дату подання заяви про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ) повинна відповідати таким вимогам:

-           її установчі документи повинні відповідати вимогам законодавства з питань регулювання діяльності господарських товариств з урахуванням особливостей, визначених Законом України „Про страхування”;

-           вона повинна вести бухгалтерський облік, формувати фінансову звітність та інші звітні дані відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, передбачених статтями 31 та 33 Закону України „Про страхування”. Це положення видається парадоксальним: юридична особа, не маючи „статусу страховика”, не будучи фінансовою установою підпадає під пряме регулювання Закону України „Про страхування”, зобов’язана формувати страхові резерви у відповідності з цим Законом та вести бухгалтерський облік аналогічний бухгалтерському обліку страховика.

-           має сформувати статутний фонд з наміром займатися видами страхування, іншими, ніж страхування життя, у сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а з наміром займатися страхуванням життя - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України на день подання заяви. Ця норма не визначає конкретно за яким обмінним курсом – офіційним чи комерційним – має бути сформований статутний фонд, тому в цій частині вона має бути змінена;

-           керівник та головний бухгалтер юридичної особи-майбутнього страховика повинні відповідати Професійним вимогам до керівників та головних бухгалтерів фінансових установ, затвердженим розпорядженням Держфінпослуг від 13.07.2004 №1590;

-           мати технічні умови, необхідні для надання фінансових послуг своїм клієнтам та забезпечення належного та своєчасного обліку фінансово-господарських операцій відповідно до законодавства України: приміщення, відповідне програмне забезпечення, комп'ютерну техніку, комунікаційні засоби тощо.

Якщо вказані вимоги дотримано, юридична особа-майбутній страховик подає до Держфінпослуг пакет документів для здійснення процедури набуття статусу фінансової установи, який складається з:

- заяви про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ та реєстраційної картки юридичної особи у паперовій та електронній формах за зразками та у форматі, які встановлюються Держфінпослуг;

- завіреної в установленому законодавством порядку копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або довідки про внесення до ЄДРПОУ;

- завірених в установленому законодавством порядку копій установчих документів заявника (з усіма змінами);

- довідки банків або аудиторського висновку аудитора, інформація про якого внесена до реєстру аудиторів, які можуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ, що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

- інформації про керівника та головного бухгалтера заявника відповідно до Професійних вимог до керівників та головних бухгалтерів фінансових установ, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 13.07.2004 № 1590;

- засвідчених підписом керівника та печаткою заявника відомостей про наявність приміщення, обладнання, техніки, засобів зв'язку та програмного забезпечення, технічні можливості яких забезпечують постійне формування поточної інформації про надання фінансових послуг клієнтам та надання звітних даних (в довільній формі);

- реєстраційної картки з інформацією про відокремлені підрозділи юридичної особи (за наявності підрозділів) у паперовій та електронній формах за зразками та у форматі, який встановлюється Держфінпослуг;

- бізнес-плану запланованої страхової (перестрахової) діяльності на строк не менше, ніж три роки.

Вказані документи повинні бути викладені державною мовою, містити достовірну інформацію на дату складання заяви, надаватися у швидкозшивачі з внутрішнім описом. Опис складається заявником у двох примірниках, один з яких повертається заявнику з відміткою про дату надходження документів.

 Не пізніше 30 днів з дня надходження заяви та всіх необхідних документів від заявника Держфінпослуг має прийняти рішення щодо схвалення рішення директора департаменту страхового нагляду про внесення до Державного реєстру фінансових установ або про відмову щодо внесення до реєстру. Підставами для прийняття рішення про відмову в унесенні інформації про заявника до Державного реєстру фінансових установ є невідповідність документів заявника, що додаються до заяви, вимогам законодавства (хоч ці документи вже подавались державному реєстратору і більшість з них вже є перевіреною на предмет відповідності вимогам законодавства); виявлення недостовірності інформації у документах, поданих заявником для внесення до Державного реєстру фінансових установ (цей аспект також має бути перевіреним на стадії державної реєстрації), а також невідповідність заявника згідно з поданими документами Положенню про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків) до Державного реєстру фінансових установ (маються на увазі вимоги, встановлені п.2.1. Положення).

Рішення про відмову в унесенні інформації про заявника до Державного реєстру фінансових установ може бути оскаржено в суді. У разі прийняття Держфінпослуг рішення про внесення інформації про заявника до Державного реєстру фінансових установ, Держфінпослуг оформлює свідоцтво про реєстрацію фінансової установи та вносить інформацію до Державного реєстру фінансових установ. З дня внесення інформації про страховика до Державного реєстру фінансових установ він набуває статусу фінансової установи і від цього дня може проходити наступну стадію його легітимації – процедуру ліцензування операцій страховиків..

Незважаючи на те, що у страховому законодавстві існує поняття „ліцензування страхової діяльності”, страховим компаніям не видається ліцензія єдиного зразка на проведення страхової діяльності. Тобто основною особливістю ліцензування страхової діяльності є той факт, що ліцензуванню підлягає кожен з конкретних видів страхування, що зазначені у Законі України „Про страхування”. Єдину ліцензію можуть мати лише страховики, що мають намір займатися страхуванням життя, в силу того, що такі страховики не мають права займатися іншими видами страхування. Однак, повертаючись до здійсненого вище теоретико-правового аналізу, наголосимо, що коректно оперувати поняттям „операції страховиків”, оскільки страхові компанії мають право здійснювати і інші (крім страхових) операції. Так, відповідно до вимог Положення про порядок, умови видачі та розміри кредитів страхувальникам, які уклали договори страхування життя, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.12.2004 № 2883, страхові компанії вправі здійснювати кредитування.

Ліцензією у сфері страхових правовідносин визнається документ державного зразка, який засвідчує право фінансової установи здійснювати страхову діяльність з конкретного виду страхування протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензія видається на здійснення окремого виду страхування та дає одночасно право на проведення перестрахування за цим видом страхування.

Страховик (перестраховик) України має право приймати ризики в перестрахування лише з тих видів добровільного і обов'язкового страхування, на проведення яких він отримав ліцензію.

При видачі ліцензії поданню до Держфінпослуг підлягають правила страхування з того виду страхування, щодо проведення якого видається відповідна ліцензія. Ці правила реєструються Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України та мають відповідати ст. 17 Закону України „Про страхування”.

Ліцензійні умови проведення страхової діяльності досить детально виписані розпорядженням Держфінпослуг „Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності” від 28.08.2003 № 40 на підставі ст. 38-39 Закону України „Про страхування”. Специфікою даного нормативно-правового акту є те, що змістове наповнення пакету документів, який подається для отримання ліцензії на право проведення конкретного виду страхування мало чим відрізняється від того пакету, що подається при проходженні страховиком процедури набуття статусу фінансової установи, а вимоги до страховика, процес розгляду пакету документів (строки, механізм, тощо), процес прийняття рішення про видачу ліцензії або відмову у її видачі, підстави такої відмови, поновлення розгляду документів після виправлення неточностей в них є цілком ідентичними тим, які зазначені в Положенні про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків) до Державного реєстру фінансових установ з тими ж недоліками, які були вказані нами вище.

Слід також вказати ще на окремі особливості процесу ліцензування страхової діяльності. Першою з них є опосередкована участь у цьому процесі Кабінету Міністрів України, який, відповідно до ст. 38 Закону України „Про страхування”, встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування, може встановлювати особливі умови проведення деяких видів обов’язкового страхування та визначати статус окремих суб’єктів страхової діяльності. Друга – це право Держфінпослуг встановлювати особливі ліцензійні умови щодо певних видів страхування, так, наприклад, Комісією розроблено та затверджено розпорядженням від 23.12.2004 № 3178 Ліцензійні умови провадження обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Стосовно особливостей легітимації страховиків в Україні слід, як підсумок, вказати, що існуюча процедура їх легітимації також породжує як теоретичні, так і практичні проблеми. Основною науковою проблемою в цьому питанні є дослідження питання „державна реєстрація страховика”. З усього, що було проаналізовано даною дисертацією, випливає чіткий висновок, якщо будь-яка з осіб, що має намір стати фінансовою установою, проходить процедуру державної реєстрації і з цією метою використовує у своєму найменуванні слова „банк”, „страхова компанія”, „кредитна спілка”, тощо має проходити єдину процедуру державної реєстрації, завершальним етапом якої є внесення її як юридичної особи до Державного реєстру фінансових установ без намагання викривити цю процедуру проходженням факультативних етапів „набуття статусу фінансових установ”. Набуття всього обсягу правосуб’єктності фінансової установи (це можна прирівняти і до поняття „набуття статусу фінансової установи”) і за елементарною правовою логікою, і відповідно до чинного законодавства України відбувається після отримання відповідної ліцензії (відповідних ліцензій) на право здійснення фінансових операцій (надання фінансових послуг), а не після проходження процедури „набуття статусу фінансової установи”. З наукової точки зору визначення легітимації фінансових установ як проходження ланцюга „державна реєстрація – набуття статусу фінансової установи – ліцензування операцій фінансової установи” є неправильною, необґрунтованою та невиправдано ускладненою. З цією метою пропонується (це стосується всіх фінансових установ, що проходять легітимацію саме за вказаним ланцюгом: страхові компанії, ломбарди, довірчі товариства) на першому етапі спростити процедуру державної реєстрації фінансових установ відповідно до схеми державної реєстрації банків: 1) подання пакету документів і проходження процедури їх державної реєстрації у Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг з внесенням до Державного реєстру фінансових установ; 2) подання відповідних документів з поміткою про внесення до Державного реєстру фінансових установ державному реєстратору, який в цілковитій відповідності до вимог Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” засвідчує факт створення юридичної особи в якості фінансової установи.

Зведення вказаної процедури до двох послідовних етапів та удосконалення нормативно-правових актів з державної реєстрації страхових компаній (які, до речі можна буде застосовувати як аналогію при розробці нормативно-правових актів з державної реєстрації інших фінансових установ) дозволить зняти цілу низку практичних проблем, а саме: