Поняття шлюбу та його специфічні ознаки

1.1 Поняття шлюбу та його специфічні ознаки

Відповідно до статті 21 нового Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Правові норми, що регулюють порядок та умови його укладання, є початковою стадією правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям. Згадаймо, що стаття 51 Конституції України – Основного Закону нашої держави – встановлює, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Вона безперечно зацікавлена у зміцненні та стабільності шлюбу і тому здійснює контроль за його укладанням і припиненням та захищає шлюби, укладені в органах РАЦСу. Жоден інший орган не має права оформляти шлюб.

Однак визначення поняття шлюбу, наведене у вищевказаній статті, навряд чи можна назвати вичерпним. Справа в тому, що Кодекс розкриває це поняття лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами. Але ж в ньому не зазначено, що шлюб ґрунтується перш за все на вільній згоді жінки і чоловіка укласти шлюб (між іншим, це є дуже важливою ознакою шлюбу, зафіксованою у частині 1 статті 51 Конституції) і що він є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя (це положення закріплене вже у статті 36 Сімейного кодексу). "Юридичний довідник"1, враховуючи ці особливості, дає таке визначення: шлюб – це юридично оформлений добровільний союз жінки та чоловіка, спрямований на створення сім'ї і породжуючий взаємні права і обов'язки. Проте і це визначення не повне, адже в ньому не підкреслено, що дійсним є лише той шлюб, який укладений з додержанням передбачених законом умов (про них мова піде далі).

Тому, з урахуванням вищесказаного, доцільніше дати таке визначення: шлюб – це вільний, спрямований на створення сім'ї союз рівноправних жінки та чоловіка, укладений з дотриманням умов та форми, встановлених законом, який породжує взаємні права та обов’язки подружжя.

Цікаво, що деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору2. Проте, проаналізувавши ознаки правочину загалом і договору зокрема, важливо зазначити, що шлюб не містить всіх необхідних ознак договору і, до того ж, має свої специфічні ознаки, які зазвичай непритаманні договору. Такими ознаками є:

- добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (регламентується статтею 24 кодексу);

- досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (стаття 22);

- реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним для цього Сімейним кодексом, а саме – органом реєстрації актів цивільного стану;

- спрямованість на утворення особистого сімейного союзу жінки та чоловіка.

Не варто забувати і про те, що в наш час все популярнішим стає шлюбний договір (особливо серед заможного населення). Ним особи, що вступають в шлюб, регулюють відповідні майнові відносини на час шлюбу. В даному разі саме шлюбному договору (а не шлюбу) притаманні майже усі ознаки цивільно-правового договору.

Повернемося до статті 21 Сімейного кодексу. Вона закріплює реєстраційну форму укладання шлюбу. Причому реєстрація шлюбу має конституційне (тобто правостворююче) значення. Без реєстрації шлюбу як такого просто не існує. У реєстрації зацікавлені як держава і суспільство, так і самі громадяни. Будучи актом державного визнання, реєстрація шлюбу забезпечує неодмінне дотримання умов його укладення. Тільки у випадку реєстрації шлюбу з безлічі інших суспільних відносин виділяються подружні відносини, їм надається офіційне значення. Реєстрація дає можливість вести статистичний облік числа шлюбів, що укладаються, їхньої тривалості, вікового складу осіб, що вступають у шлюб. Статистичні дані про укладені шлюби кладуться в основу планування народжуваності, що важливо в здійсненні державою демографічної політики. При плануванні виробництва в цілому і, зокрема, виробництва товарів народного споживання, розміщення виробничих підприємств, будівництва дитячих ясел і садів, шкіл облік числа зареєстрованих шлюбів має велике значення. Реєстрація шлюбу проводиться також з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів жінки і чоловіка, а також дітей, породжених від шлюбу.

Реєстрація шлюбу закріплює у свідомості жінки і чоловіка та їх оточення уявлення про міцність виниклого шлюбного союзу, оскільки такий союз береться під охорону державою. До того ж, реєстрація сприяє підвищенню почуття відповідальності перед сім'єю. А звичайне проживання однією сім'єю жінки і чоловіка не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Хоча, як бачимо, навіть тут є суперечності окремих статей Сімейного кодексу. Адже, якщо звернути увагу на статтю 74, то коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між особою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Тобто ця стаття поширює на осіб, що перебувають у фактичному шлюбі, положення Сімейного кодексу, пов’язані з набуттям за час спільного проживання права на придбання майна, що регулюють аналогічні відносини між особами, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Проте в зазначеній статті не вказана навіть тривалість спільного проживання фактичних дружини та чоловіка, що, звісна річ, ускладнює застосування цієї статті на практиці.

Віруючі люди іноді вважають за необхідне обвінчатися. Однак треба мати на увазі, що такий обряд, так само як і інші релігійні обряди (наприклад, хрещення), правового значення не має. Вінчання в церкві не може замінити реєстрацію шлюбу. Це закріплено, зокрема, в частині 3 статті 21 СК: релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. Це фактично повторює положення вже втратившого чинність Кодексу про шлюб та сім'ю.

В Україні правове регулювання шлюбних та сімейних відносин державою було передбачено ще декретами РНК УРСР від 20 лютого 1919 р. "Про цивільний шлюб та про ведення книг актів громадянського стану" та "Про організацію відділів записів актів громадянського стану"1. У першому декреті підкреслювалось, що надалі в УРСР визнаватимуться лише цивільні шлюби, тобто ті, які зареєстровані в органах РАЦСу. Церковні ж шлюби оголошувалися особистою справою осіб, котрі вступають у шлюб, і такими, що не мають юридичного значення. Проте водночас було зазначено, що церковні шлюби, укладені до вищевказаної дати, мають силу зареєстрованих. Положення щодо дійсності цих шлюбів було закріплено також у сімейних кодексах України 1919 та 1926 років. Однак після цього постало питання про дійсність церковних шлюбів та інших релігійних обрядів, вчинених у тих місцевостях України, де свого часу не була встановлена радянська влада, і на тимчасово окупованій фашистськими загарбниками території у роки Великої Вітчизняної війни. З метою усунення зазначеної невизначеності у частині 3 статті 6 Кодексу про шлюб та сім'ю було закріплено положення, відповідно до якого церковні шлюби та інші релігійні обряди визнавались такими, що не мають правового значення. І у частині третій розглядаємої статті закріплено аналогічне правило.

Треба зазначити, що у популярній літературі досить часто трапляються випадки неправильного тлумачення і розуміння терміну "цивільний шлюб". Вважається, що це шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, тобто коли жінка та чоловік просто проживають разом і ведуть спільне домашнє господарство. Проте, згідно законодавства України, починаючи з вищезгаданого декрету РНК УРСР цивільним шлюбом визнається якраз такий шлюб, який укладений в органах РАЦСу. І його необхідно відрізняти від церковного шлюбу, укладання якого, як вже зазначалося, є суто особистою справою осіб, які вступають у шлюб.