Необхідні умови вступу в шлюб

1.2 Необхідні умови вступу в шлюб

Умови вступу в шлюб – це ті умови, дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу. Таким, як свідчить стаття 37 Сімейного кодексу, є шлюб, укладений з дотриманням вимог закону. Відповідно до нового кодексу, основними умовами вступу в шлюб є:

1.      Взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу. Дана умова цілком відповідає статті 51 Конституції України, яка також акцентує увагу на тому, що шлюб ґрунтується на їх вільній згоді. Для досягнення такої згоди безперечно необхідно, щоб у зазначених осіб був намір створити сім'ю, а також набути прав та обов’язків подружжя.

Взаємна згода осіб, що вступають у шлюб, визначена самою сутністю шлюбу, що є добровільним і вільним союзом жінки та чоловіка. У цій умові втілене положення про те, що тільки шлюб, заснований на справжній любові жінки і чоловіка, здатний забезпечити справжнє сімейне щастя. Якщо особи уклали шлюб примусово (під тиском насильства, погроз або інших способів впливу на психіку), то такий шлюб просто не може вважатися дійсним, хто б не примушував – вступаючий до шлюбу, батьки, родичі, знайомі.

З питання про правову характеристику взаємної згоди осіб, які вступають у шлюб, у юридичній літературі немає єдиної думки. Більшість авторів (А. Бєлякова, О. Іоффе, Г. Матвєєв, В. Маслов, А. Пушкін, В. Рясенцев, І. Дзера та інші) не вважають зазначену згоду цивільно-правовим договором. На їх погляд, для виникнення шлюбу необхідний юридичний склад, елементами якого є взаємна згода осіб, які беруть шлюб, та акт його реєстрації в органах РАЦСу.

Протилежної думки дотримуються М. Антокольська та М. Кротов. Своє визначення зазначеної згоди цивільно-правовим договором вони аргументують тим, що шлюбні відносини виникають з одного юридичного факту – угоди осіб, які вступають у шлюб. А акт державної реєстрації шлюбу є частиною цієї угоди подібно до того, як і в тому випадку, коли цивільно-правовий договір підлягає реєстрації, і форма договору просто є його частиною.

Проте з таким поглядом не можна погодитися. Так, взаємна згода осіб, які беруть шлюб, є угодою. Але її аж ніяк не можна визначити як цивільно-правовий договір: угода спрямована на створення сім'ї, а не на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Права та обов’язки жінки та чоловіка, які уклали шлюб, визначаються не їх угодою, а законом (виключення може становити хіба що шлюбний договір, коли подружжя врегульовує відповідні майнові відносини на час шлюбу). Крім того, як слушно зазначають деякі автори, угода осіб, які одружуються, передує укладанню шлюбу і є одним з елементів (але не єдиним) необхідного для цього юридичного складу. Подружні відносини породжує не угода осіб, які беруть шлюб, а його державна реєстрація, яка і має правостворююче значення.

2.      Досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, шлюбного віку, закріпленого законодавством. Згідно статті 22 Сімейного кодексу України, шлюбний вік для жінки встановлюється у 17, а для чоловіка – у 18 років. Ця норма збереглася ще з Кодексу про шлюб та сім'ю, стаття 16 якого встановлювала такий самий віковий поріг. Закріплення шлюбного віку у кодексі пояснюється тим, що з досягненням саме цього віку особа досягає повної фізичної, інтелектуальної і психічної зрілості. Крім цього, встановлення віку важливо для забезпечення здорового потомства та вільного укладання шлюбу.

Передбачається, що приблизно тоді ж настає і соціальна зрілість. Однак вона часто не збігається з досягненням вищевказаного віку. Це пояснюється збільшенням терміну обов'язкового навчання в школі, одержання професії й оволодіння нею, підвищенням матеріального рівня життя, що продовжує період матеріальної залежності дітей від батьків. Не маючи можливості заробити стільки, щоб підтримати звичний (до шлюбу) рівень життя і прогодувати вже свою власну сім'ю, дорослі діти довгий час залежать від допомоги батьків.

Проте тут важливо з'ясувати, до якого ж часу має бути досягнутий шлюбний вік: до часу подачі заяви про реєстрацію шлюбу чи до моменту реєстрації шлюбу? Відповідь на це питання дає частина 2 статті 22 Сімейного кодексу – на день реєстрації шлюбу. Приведемо приклад. При подачі заяви про реєстрацію шлюбу М. і К. останній до повноліття не вистачало трьох тижнів. Працівник органу реєстрації актів цивільного стану відмовив у прийнятті заяви, посилаючись на те, що К. не досягла шлюбного віку. У юридичній консультації, куди вона потім звернулася, роз'яснили, що працівник РАЦСу вчинив неправильно, і заяву треба було прийняти. Як вже було сказано, питання про досягнення особою шлюбного віку вирішується вже на момент реєстрації шлюбу, а до цього часу К. уже б досягла повноліття.

Проте звернемо увагу на 23 статтю Сімейного кодексу (частина 2), яка встановлює, що за заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Недоліком цієї статті є те, що в ній не зазначені підстави зниження шлюбного віку. Найчастіше такими підставами є фактичне створення сім'ї, вагітність, народження дитини. Розгляд у суді заяв про зниження шлюбного віку треба віднести до справ окремого провадження. Адже при цьому відсутній спір, що виникає з цивільних, сімейних і трудових правовідносин, а також з адміністративно-правових відносин. Суд, розглядаючи заяву про зниження шлюбного віку і захищаючи інтереси особи, що досягла 14 років, визначає її сімейний статус, право на укладання шлюбу. Позитивне вирішення судом розглянутого ним питання є юридичним фактом, який стає підставою для виникнення у особи, що звернулася до суду, права на вступ у шлюб. Тому, незважаючи на відсутність у закріпленому в ст. 254 Цивільно-процесуального кодексу переліку справ, які суд розглядає у порядку окремого провадження, а також справ, пов’язаних з розглядом заяв про надання особі, яка досягла 14 років, права на укладання шлюбу, такі справи треба вважати справами окремого провадження. Варто також зазначити, що рішення суду про відмову у зниженні шлюбного віку може бути оскаржене в апеляційному порядку.

У випадках, коли за рішенням суду особі, яка досягла 14 років, надається право вступити у шлюб, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу, що закріплено у частині 2 статті 34 Цивільного кодексу України. У разі ж припинення шлюбу до досягнення особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Цивільний-процесуальний кодекс закріплює, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Закон визначає мінімальний шлюбний вік, але не встановлює граничного шлюбного віку. Нерідко буває, що шлюби реєструються людьми навіть у літньому / похилому віці. Не має значення й різниця у віці осіб, що укладають шлюб.