Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду

3.3 Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду

Крім випадків, коли шлюб визнається недійсним за рішенням суду, бувають випадки, коли шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Тобто визнання шлюбу недійсним є правом, а не обов’язком суду. Згідно положень статті 41 Сімейного кодексу, шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду у тих випадках, якщо він був зареєстрований:

1.      між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частинами 4 та 5 статті 26 Сімейного кодексу, згідно яких за рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним, але лише в разі скасування усиновлення.

За загальним правилом шлюби між усиновлювачем та усиновленою дитиною заборонені з моральних міркувань. Ця заборона традиційно набула характеру етичної норми, оскільки відносини між усиновлювачем і усиновленою дитиною прирівнюються до відносин батьків і дітей за походженням (тобто біологічних).

Водночас цілком природно, що іноді між усиновлювачем і усиновленою дитиною не завжди складаються стосунки, подібні до стосунків між батьками і дітьми, особливо у тих випадках, коли усиновлена дитина від самого початку знала, що усиновлювачі не є її батьками. У цьому разі перешкоди морального характеру не є такими дієвими, і суд може надати таким особам дозвіл на укладання шлюбу. Проте якщо ці особи завчасно не потурбувалися про отримання такого дозволу, то суд має цілковите право визнати такий шлюб недійсним.

2.      між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою / дядьком та племінником / племінницею. У більшості цивілізованих країн шлюби між родичами, які перебувають у третьому ступені родинності, заборонені (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Швейцарія). Орієнтація на сучасну модель європейського законодавства обумовлює і наявність більш жорстких вимог щодо можливостей укладання шлюбу родичами. Однак у вітчизняному законодавстві такі положення ще належним чином на апробовані, тому суд з врахуванням вагомих і конкретних обставин (тривалості спільного проживання, характеру взаємин) може визнати такий шлюб дійсним.

3.      з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків.

Поняття "тяжка хвороба" є досить оціночним. Кожен конкретний випадок того з подружжя, хто є хворим, розглядається обов’язково у сукупності з його соціальним станом, професією тощо. Лише детально розглянувши ці обставини, суд може визнати ту чи іншу хворобу "тяжкою". Не варто забувати і про вік, адже 50-60-річна особа не може мати стан здоров'я двадцятирічної.

На думку В.С. Гопанчука, поняття "тяжка хвороба" має поширюватися на осіб, яким у передбаченому порядку встановлена група інвалідності, а також осіб, хвороби яких значаться в Переліку хронічних захворювань, при яких особи, які страждають ними, не можуть проживати в комунальній квартирі чи в одній кімнаті з іншими членами своєї сім'ї, затвердженому наказом Міністра охорони здоров'я УРСР від 8 лютого 1986 р. № 52. До таких хвороб зокрема належать: хронічний бронхіт, емфізема легень, ускладнена гіпертонічна хвороба, тяжкі форми неврозів, при яких хворі підлягають періодичному лікуванню в психіатричних стаціонарах, та ін. Критеріями оцінки поняття "тяжка хвороба" можуть бути також і ті підстави, які використовують страхові компанії при добровільному страхуванні життя. В Правилах добровільного страхування зазначається, з якими саме особами не укладаються договори страхування життя, оскільки вони мають захворювання, зазначені в Правилах.

Доцільнішою, на думку В.С. Гопанчука, є вимога, передбачена ст. 27 Сімейного кодексу Російської Федерації, яка серед підстав визнання шлюбу недійсним конкретно називає приховання яких саме хвороб подружжям може стати підставою визнання шлюбу недійсним – венеричних і СНІДу.

4.      з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб. Це порушення може бути допущено як працівниками РАЦСу, так і зумовлюватися поданням неправдивих документів особами, які укладають шлюб (підроблені паспорт, рішення суду про дозвіл на шлюб). Визнання шлюбу недійсним у такому разі вимагають інтереси неповнолітньої особи, яка уклала шлюб. Водночас суду надано право, виходячи з інтересів того з подружжя, який не досяг повноліття, відмови в позові про визнання шлюбу недійсним (наприклад, коли майбутня дружина вагітна чи народила дитину).

Буває, що шлюб укладений з порушенням одночасно декількох перешкод: за сприяння працівника РАЦСу особа, що перебуває в нерозірваному шлюбі, укладає новий шлюб з неповнолітньою, котрій не був знижений шлюбний вік у встановленому законом порядку (за рішенням суду). Або, наприклад, шлюб укладений з недієздатною особою при тому, що здорова особа не розірвала попереднього шлюбу. Проте, як вже було сказано, порушення кожної з цих умов призводить до визнання шлюбу недійсним, не говорячи вже про їхню сукупність. Правові наслідки, зв'язані з визнанням шлюбу недійсним, у такому випадку не змінюються (про них мова і піде далі).

І ще одне дуже важливе питання: для визнання шлюбу недійсним можна звертатися лише до суду. Жоден інший орган не має права розглядати подібні справи. Хто може звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним? Відповідь на питання це вже частково дана у наведених вище прикладах. В статті 42 Сімейного кодексу зазначено перелік тих осіб, які можуть звернутися до суду з таким позовом: дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, опікун недієздатної особи, прокурор, а також орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.