Нормативно – законодавча база соціально – правового захисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
Сімейні форми влаштування дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
Соціально – психологічні характеристики дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
Вплив спадковості й соціального середовища на поведінку дітей, які виховуються в прийомних сім’ях
Оцінка потреб дитини та прийомної сім'ї
Планування, реалізація, завершення соціального супроводження прийомної сім’ї
Навигация
Сімейні форми влаштування дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
Прийомна сім’я як об’єкт соціальної роботи
173638
знаков
2
таблицы
0
изображений
1.2 Сімейні форми влаштування дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
Кожна дитина має право на виховання в сімейному оточенні незалежно від того, чи може її біологічна родина забезпечити нормальні умови життя та виховання, чи батьки неналежним чином виконують свої обов’язки. Щодо дітей, які за певних життєвих обставин залишилися без батьківського піклування, то обов’язок забезпечення їхнього розвитку й виховання бере на себе держава. Пріоритетом у влаштуванні таких дітей Сімейним кодексом України, Законами України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено саме сімейне виховання. Розвиток саме сімейних інститутів улаштування дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що в останні роки набув загальнодержавного значення, є життєво необхідною умовою виховання дітей, позбавлених можливості виховуватися в біологічній родині. [5]
Усиновлення, опіка та піклування над дітьми – перевірені часом форми сімейного виховання дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тоді як альтернативні форми, що набули розвитку останнім часом, - прийомна сім’я та дитячий будинок сімейного типу є новацією сімейного законодавства України.
Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» «прийомна сім’я – сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей – сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання». Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім’ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (2002р.). [1]
Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні діти влаштовуються в сім’ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання професійно – технічних чи вищих навчальних закладів, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку.
Створення прийомних сімей дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин(хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується у прийомну сім’ю на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя і розвитку.
Діти, уражені ВІЛ – інфекцію, можуть влаштовуватися на виховання і спільне проживання у прийомній сім’ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров’я. Їх загальна кількість не повинна перевищувати трьох осіб. Влаштування в родині дітей з таким діагнозом потребує проходження прийомними батьками та спеціалістами, які здійснюють соціальний супровід, відповідної підготовки.
Особливістю прийомної сім’ї як альтернативної форми сімейного влаштування дітей, які залишились без батьківського піклування, є те що:
· дитина, яка виховується в прийомній сім’ї, не позбавляється статусу дитини – сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги передбачені законодавством для таких категорій дітей;
· кандидати в прийомні батьки обов’язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов’язаних із приходом в сім’ю нового вихованця, опанування соціального статусу – вихователя прийомної дитини;
· прийомні батьки у вирішені проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї. Соціальний працівник виступає посередником між прийомною сім’єю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;
· утримання прийомної дитини в сім’ї фінансується державою, одному з прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;
· сім’я отримує статус «прийомної» на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створення прийомної сім’ї на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов’язки обох сторін; [8]
У прийомну сім’ю може бути влаштовано від однієї дитини до чотирьох прийомних дітей. Між батьками і прийомними дітьми сімейних правовідносин не виникає. За вихованцями зберігається статус дитини – сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає збереження раніше призначених аліментів, пенсій, інших виплат державної допомоги. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.
Прийомні батьки влаштовують дитину на власну житлову площу, ніяких пільг щодо поліпшення житлових умов при оформленні прийомної сім’ї законодавством не передбачено. Однією з умов улаштування прийомної дитини є можливість виділити їй індивідуальне місце проживання в прийомній родині.
Згідно із законом «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» до прийомної сім’ї влаштовуються діти з державних закладів для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: з дитячих будинків, будинків дитини, шкіл – інтернатів для дітей-сиріт, лікарень, притулків для неповнолітніх. Законодавче обмеження можливості оформлення дитини із родини, в якій вона перебуває, не дає змоги безпосереднього розміщення в сім’ю дітей, які потребують термінового влаштування. [4]
Обмежує розміщення дітей у прийомній сім’ї вимога оформлення її соціального статусу – без документів, що засвідчують соціальний статус дитини, неможливе оформлення на неї соціальної допомоги, передбаченої на вихованців прийомної сім’ї.
Інформацію про дітей, які потребують термінового влаштування, містить банк даних про дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, формування якого покладається на служби у справах неповнолітніх. У випадку влаштування до прийомної сім’ї збір інформації про дітей та налагодження співпраці з працівниками закладів, у яких вони перебувають, мають проводити спеціалісти служб у справах неповнолітніх.
Документи на дитину, яка передається до прийомної сім’ї, готуються органами опіки та піклування. Положенням про прийомну сім’ю не визначено термін, протягом якого має бути підготовлений пакет документів на дитину, що може подовжувати термін улаштування її до сім’ї. Також не передбачена відповідальність конкретної структури за підготовку документації. У цьому пункті Положення потребує змін щодо встановлення відповідальності за підготовку документів на дитину спеціалістів служб у справах неповнолітніх.
Прийомні діти мають право підтримувати контакти з біологічними батьками й іншими родичами в тому разі, якщо таке спілкування не суперечить інтересам дитини і не заборонене рішенням суду. Форми таких стосунків визначаються органами опіки і піклування спільно зі спеціалістом центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, який здійснює соціальний супровід сім’ї на підставі аналізу існуючих взаємин і причин, через які дитина втратила батьківську опіку. [8]
Прийомними батьками можуть бути як особи, які перебувають у шлюбі, так і одинокі особи. До внесення змін у Положення про прийомну сім’ю (2006 р.) дозвіл на влаштування прийомних дітей мали тільки подружні пари. Відповідно до Положення про прийомну сім’ю прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей на підприємствах, в установах та організаціях без спеціальних на те повноважень, несуть персональну відповідальність за життя, здоров’я, фізичний стан та психічний розвиток прийомних дітей. Щодо сімей, які виховують ВІЛ – інфіковану дитину – сироту, то обов’язком прийомних батьків є дотримання принципу конфіденційності інформації щодо діагнозу дитини. [8]
На відміну від усиновлення та оформлення опіки (піклування) кандидати на створення прийомної сім’ї в обов’язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований на формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів дитини – сироти. Організація і проведення навчання покладається на центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, які залучають до цього психологів, педагогів, медиків, соціальних працівників.
Окрім попередньої підготовки потенційних кандидатів на створення прийомних сімей, передбачено проведення періодичних навчань для батьків, які вже виховують прийомних дітей, з метою підвищення їхнього виховного потенціалу. Програми навчання прийомних батьків затверджуються наказом Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді.
Навчання проводиться у вигляді лекцій, тренінгових занять, семінарів. Найефективнішою формою підготовки потенційних кандидатів, зважаючи на міжнародний досвід, є проведення навчання у формі тренінгових занять. Умовою ефективної підготовки кандидатів є проходження курсу тренінгів обома батьками, а також участь соціального працівника, який у подальшому здійснюватиме соціальний супровід сім’ї. У процесі навчання батьки остаточно утверджуються у рішенні організувати прийомну сім’ю, у той же час соціальні працівники визначаються щодо подальшої стратегії роботи з прийомною сім’єю. За результатами тренінгу спеціалісти центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді готують рекомендацію щодо включення сім’ї у банк даних про сім’ї потенційних усиновителів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків. [11]
Враховуючи особливості розвитку дітей, уражених ВІЛ – інфекцією, специфічні вимоги щодо догляду, для прийомних батьків один раз на рік передбачено проведення навчання з догляду за такими дітьми, що проводиться відділами у справах сім’ї, дітей та молоді разом із спеціалістами охорони здоров’я. Програма проведення навчання затверджується Міністерством України у справах сім’ї, дітей та молоді та спорту разом з Міністерством охорони здоров’я. Ще одним пунктом Положення про прийомну сім’ю, що стосується прийомних батьків, які виховують дітей, уражених ВІЛ – інфекцією, є обов’язкове щорічне медичне обстеження, що проводиться лікувально-профілактичними закладами. За бажанням батьків може здійснюватись обстеження на ВІЛ – інфекцію.
Окрім проходження спеціальної підготовки, до кандидатів на створення прийомної сім’ї висуваються вимоги щодо достатнього матеріального забезпечення. Середньомісячний сукупний дохід на кожного члена сім’ї кандидатів, обчислений за останні шість календарних місяців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення прийомної сім’ї, не може бути меншим ніж рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум), встановленого законодавством.
Також необхідною умовою створення умов розвитку та виховання прийомної дитини в сім’ї є згода всіх її членів на влаштування нового вихованця. При оформлені прийомної сім’ї така згода всіх повнолітніх членів родини, які проживають разом, є необхідною. У свою чергу прийомні батьки мають враховувати згоду не лише дорослих членів родини, а й рідних дітей, які не досягли повноліття.
Ще однією вимогою щодо кандидатів, введеною до Положення про прийомну сім’ю у 2006 р., є обмеження за віком. Прийомними батьками можуть бути особи працездатного віку, що пояснюється у першу чергу захистом інтересів прийомної дитини – окрім бажання дорослих слід враховувати й те, що дитина не повинна ще раз переживати втрату близьких людей.
Вік батьків враховується при визначенні, які саме діти можуть бути влаштовані до прийомної сім’ї. Відповідно до Положення при влаштуванні дитини у прийомну сім’ю має бути враховано наступне: дитина має досягти повноліття до досягнення прийомними батьками пенсійного віку. Час улаштування дітей визначається відповідно до віку молодшого з батьків.
На момент досягнення батьками пенсійного віку всі прийомні діти мають вийти із сім’ї, вона втрачає статус прийомної. Проте враховуючи непередбачені обставини, наприклад, якщо дитина була влаштована у прийомну сім’ю, а через певний час виникає потреба влаштування старшого брата чи сестри, в окремих випадках прийомна сім’я продовжує функціонувати після досягнення батьками пенсійного віку, але термін не має перевищувати п’яти років. На подовження терміну діяльності прийомної сім’ї має бути згода прийомних батьків та місцевого органу виконавчої влади.
Окрім визначених вимог щодо кандидатів на створення прийомної сім’ї законодавчо визначено обмеження, що стосуються психічного та фізичного здоров’я батьків, виконання ними своїх обов’язків стосовно дітей. Прийомними батьками не можуть бути особи, які:
· не пройшли курсу підготовки потенційних кандидатів у прийомні батьки;
· визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;
· позбавлені батьківських прав
· колишні опікуни, позбавлені відповідних прав за неналежне виконання покладених на них обов’язків;
· за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки щодо виховання дітей: інваліди I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства. [14]
Підвищені вимоги стосуються не лише батьків, а й їхнього соціального оточення. Не можуть бути прийомними батьками особи, з якими на спільній житловій площі проживають члени сім’ї, які мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД (крім сімей які беруть га виховання дітей, уражених на ВІЛ - інфекцією), відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства.
Відповідальність за створення і функціонування прийомних сімей покладається на райдержадміністрацію або виконавчий комітет міської ради. Безпосередня робота з кандидатами на створення прийомної сім’ї та діючими прийомними сім’ями з 2006 р., покладається на місцеві служби у справах неповнолітніх і центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Кандидатури прийомних батьків та дітей, які передаються на виховання у сім’ю, розглядаються на засіданні опікунської ради входить до пакета документів, які готуються при юридичному оформленні прийомної сім’ї.
Рішення про утворення прийомної сім’ї приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради (міст республіканського значення АРК і міст обласного значення) на підставі заяви подружжя або окремої особи, які виявили бажання утворити прийомну сім’ю, за поданням відповідного висновку служби у справах неповнолітніх. Висновок готується службою за результатами проходження кандидатами курсу підготовки відповідно до рекомендації центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спеціалісти якого проводили попередню роботу з кандидатами на створення прийомної сім’ї.
Між батьками й місцевим органом виконавчої влади укладається договір про влаштування дітей на виховання та спільне проживання до прийомної сім’ї.
Однією з особливостей функціонування прийомної сім’ї є матеріальна підтримка з боку держави до 2006 р. мова йшла лише про виплати на прийомну дитину з місцевих бюджетів, що розраховувались відповідно до матеріального забезпечення вихованців інтернатних закладів. Матеріальна нагорода прийомним батькам не передбачалася.
З 2006 р. бере початок формування принципово нового механізму фінансування, що базується на принципі «гроші ходять за дитиною» - передбачається впровадження фінансування не інститутів виховання, а дитини, позбавленої батьківського піклування, незалежно від того, у якому закладі або родині вона виховується. [8]
У 2006 р. соціальні виплати на прийомні сім’ї фінансуються з державного бюджету, що дало позитивний імпульс розвитку цих соціальних інститутів. Механізм фінансування прийомних сімей регулюється Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги для дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення прийомним батькам за надання соціальних послуг у прийомних сім’ях за принципом «гроші ходять за дитиною» у 2006 р. [6]
На прийомних дітей щомісячно виділяється державна соціальна допомога, що становить два прожиткові мінімуми для дітей відповідного віку
Призначення і виплата соціальної допомоги та грошового забезпечення здійснюється управліннями праці та соціального забезпечення населення за місцем проживання дитини. У разі затвердження нового рівня прожиткового мінімуму розмір соціальної допомоги та грошового забезпечення перераховується без додаткового звернення батьків. Грошове утримання і соціальна допомога на дітей у прийомній сім’ї перераховується на особистий рахунок одного з прийомних батьків, відкритий в установі банку за місцем проживання.
Відповідно до законодавства прийомним сім’ям може надаватися матеріальна, фінансова й інша благодійна допомога підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадськими об’єднаннями, фондами, фізичними особами. Залучення позабюджетних коштів дозволяє покращити умови розвитку й виховання дітей, і така практика широко використовується в регіонах.
Специфічною відмінністю прийомних сімей від усиновлення та опіки є державна соціальна підтримка таких сімей, що реалізуються у формі соціального супроводу. Соціальний супровід – це діяльність спеціаліста (групи спеціалістів), спрямована на створення необхідних соціально – психологічних умов розвитку прийомних дітей. Основний принцип роботи – індивідуальний підхід до кожної дитини, кожної сім’ї з урахуванням особливостей та специфічних потреб.
Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді здійснюють соціальний супровід прийомних сімей від моменту їх утворення. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку, як контроль за умовами виховання та утримання, з другого боку – як система дієвої допомоги у вирішені життєвих проблем сімей, які виховують дітей – сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.
Проаналізувавши сімейні форми влаштування дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування визначаємо соціально – психологічні характеристики дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування
Похожие работы
... , але головною проблемою в даному випадку є соціалізація дітей, як поза сім'єю, так і в нових сім'ях (опікунських, приймалень - тобто в тих, де відсутній генетичний зв'язок між дітьми і батьками). Основний зміст соціальної роботи з дітьми, що залишилися без піклування батьків, полягає в захисті їх прав, пристрої, контролі за умовою їх змісту, соціальної реабілітації і адаптації, допомоги в ...
... середовищем. Місія соціальної роботи - надавати змогу людям якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя і попереджувати виникнення дисфункцій. Професійна соціальна робота спрямована на вирішення проблем і зміни, а соціальні працівники є "агентами" змін у суспільстві, житті людей, сімей та громад, яким вони прислуговуються. Соціальна робота має систему цінностей, теорій і ...
... при проживанні в біологічній або прирівняній до неї сім’ї. Виходячи з вищесказаного метою нашої соціальної роботи з сім’ями є доведення гіпотези, щодо ефективності впливу соціальної роботи на оптимізацію емоційної атмосфери у сім’ях. Для того, щоб мати чітке уявлення про цілеспрямовану дослідницьку роботу ми вирішили апробувати в ході досліду метод – експерименту, який науково поставлений з досв ...
... стовне формування послуг державної підтримки повинне мати чітке формулювання критеріїв допомоги та швидку дію у досягненні поставлених цілей протидії насильству. РОДІЛ 3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї 3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «Родина» В даний час популярним і ефективним є метод проектів. У ...
0 комментариев