Планування, реалізація, завершення соціального супроводження прийомної сім’ї

2.3 Планування, реалізація, завершення соціального супроводження прийомної сім’ї

 

Планування соціального супроводження

Реалізація соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу передбачає періодичне планування соціальної роботи з дитиною, батьками, членами родини, соціальним оточенням тощо.

План соціального супроводження містить комплекс послуг щодо забезпечення умов для підвищення виховного потенціалу сім'ї та створення умов для утримання, виховання та розвитку прийомної дитини/дитини-вихованця. Планом передбачаються конкретні заходи щодо надання со-ціально-економічних, соціально-побутових, юридичних, психологічних, соціально-медичних, соціально-педагогічних та інформаційних послуг.

План соціального супроводження формується на кожну дитину персонально на основі Оцінки потреб дитини. Базова інформація щодо розробки плану соціального супроводження при влаштуванні дитини до прийомної сім'ї/ДБСТ міститься в оцінці потреб дитини і сім'ї. Процес планування здійснюється за участю прийомних батьків/батьків-вихователів і дитини, якщо дозволяє вік, стан здоров'я.

Структура плану соціального супроводження

Структура плану соціального супроводу визначена орієнтовно основних проблемних питань: адаптація дитини до умов сімейного життя; здоров'я; контакт з біологічними батьками, родичами; освіта та навчання; особливості характеру; соціальні проблеми; фізичний розвиток; юридичні питання тощо. Планом передбачено: 1) розробка заходів, спрямованих на забезпечення дитини в розвитку та вихованні і 2) створення умов щодо розвитку та виховання дитини в прийомній сім'ї / дитячому будинку сімейного типу.

Забезпечення дитини в розвитку та вихованні передбачає характеристику положень, відносно яких провадилася Оцінка потреб прийомної дитини/дитини-вихованця. Планування заходів щодо створення умов для розвитку й виховання дитини в прийомній сім'ї/ДБСТ базується на пунктах, які попередньо були визначені при Оцінці потреб.

У плані соціального супроводу фіксуються такі положення:

• конкретні потреби - питання, які мають бути вирішені - проведення медичного обстеження дитини, пошук біологічних родичів, організація оздоровлення, влаштування дитини до дитячого садка тощо;

• очікувані зміни - яких результатів планується досягти в процесі надання соціальних послуг;

• зміст послуги - що необхідно зробити для вирішення конкретного питання;

• виконавець - особа, яка відповідає за розв'язання проблеми (со ціальний працівник, батьки, дільничний педіатр, ін.);

• планований термін розв'язання проблеми;

• види послуги відповідно до Порядку здійснення соціального супроводження прийомної сім'ї/ДБСТ, що заповнюється відповідним кодом: 1.1 - правові послуги; 1.2 - психологічні; 1.3 - соціально-педагогічні; 1.4 - соціально-економічні; 1.5 - соціально-медичні; 1.6 - інформаційні; 1.7 - інші (посередництво та представництво сім'ї, проведення супервізії, ін.). [2]

План соціального супроводу розробляється на основі інформації про індивідуальні потреби конкретної дитини і має включати ті позиції, які є актуальними на відповідний термін реалізації соціального супроводження.

Доволі часто в практиці реалізації соціального супроводження прийомної сім'ї/ДБСТ при плануванні певних заходів надання соціальної допомоги соціальні працівники зміщують акценти щодо обов'язків по вирішенню окремих потреб та проблем, беручи на себе ряд повноважень, які мають вирішувати прийомні батьки та батьки-вихователі. В процесі налагодження взаємодії з батьками соціальний працівник має чітко усвідомлювати, що прийомні батьки та батьки-вихователі є законними представниками інтересів дитини і при влаштуванні прийомної дитини в сім'ю саме батьки беруть на себе основні обов'язки щодо виховання, розвитку, забезпечення дитини.

Соціальне супроводження виступає не як заміна піклування про прийомну дитину або дитину-вихованця, а як організація соціальної підтримки та допомоги прийомним батькам та батькам-вихователям у розв'язанні тих питань, які вони самостійно не можуть ефективно виконати.

Мова йде про те, що соціальний працівник у розробці плану соціального супроводження за умови потреби розвитку ігрових навиків дитини не буде щоденно приходити і гратися з вихованцем, а акцентує увагу батьків на необхідності проведення з дитиною певних ігрових методик, проконсультує або надасть методичну пораду щодо того, яким чином це робити. У випадку необхідності проходження медичного огляду дитини соціальний працівник налагодить контакти з медичною установою щодо можливості проходження огляду всіх спеціалістів за один день і скерує батьків щодо того, коли і де це буде відбуватися.

Виходячи із обов'язків прийомних батьків, батьків-вихователів більша частина пунктів плану соціального супроводження має включати їх як безпосередніх виконавців. Знову таки, залучення соціального працівника та фахових спеціалістів доцільно планувати у тих випадках, коли батьки не в змозі самостійно забезпечувати рішення проблем: юридичне оформлення документів, налагодження взаємодії між представниками різних структур, захист інтересів дитини на рівні органів місцевого самоврядування тощо.

Якщо розглянути розподіл зобов'язань прийомних батьків/батьків-вихователів та соціальних працівників щодо забезпечення основних життєво необхідних потреб вихованців, то переважна більшість пунктів буде визначена як спільна взаємодія. Проте процес соціального супроводження не повинен перетворюватися на постійну інтенсивну опіку прийомної сім'ї. Основне завдання - досягнення максимальної самостійності сім'ї виконувати внутрішньосімейні та соціальні функції. [2]

 План соціального супроводження затверджується директором центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та зберігається у особовій справі прийомної сім'ї. Протягом першого півріччя функціонування прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу план соціального супроводу складається на кожний місяць, потім - на півріччя, у подальшому - щорічно.

У випадку, якщо дитина, яка виховується у прийомній сім'ї, має суттєві розлади здоров'я (інвалідність, ВІЛ-інфікована, хронічні захворювання, травми) і потребує постійного медичного нагляду, соціальний працівник спільно з дільничним педіатром розробляє план медичного супроводження дитини, що фіксує медичні заходи, що є необхідними для забезпечення здоров'я та розвитку дитини, та термін їхнього виконання. План медичного супроводження підписується завідувачем відділення медичного закладу і визначає медичні показання, яких мають дотримуватися прийомні батьки, дільничний педіатр та соціальний працівник. План медичного супроводження переглядається раз на рік при проходженні прийомною дитиною/дитиною-вихованцем обов'язкового медичного обстеження або ж корегується за потребою.

Корегування плану соціального супроводження

План соціального супроводження, за потребою, але не рідше ніж раз на рік, аналізується та корегується за участю прийомних батьків/батьків-вихователів та дитини з урахуванням її віку та стану здоров'я. При цьому беруться до уваги результати супервізії соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, щорічна інформація про ефективність функціонування прийомної сім'ї/ дитячого будинку сімейного типу. [14]

У разі необхідності, при виникненні обставин, які потребують термінового вирішення (необхідність медичного консультування, корекція стосунків між членами родини тощо), може бути проведено корегування плану соціального супроводження. Соціальний працівник оформлює відповідну пояснювальну записку щодо обставин, що потребують корегування плану, та переоформлює план відповідно до нагальних потреб дитини.

Реалізація соціального супроводження прийомної сім'ї

Соціальні працівники центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді використовують різноманітні форми надання соціальних послуг батькам та дітям вихованцям: консультації, групи взаємодопомоги, тематичні тренінги, тематичні вечори, проведення організованого оздоровлення тощо. Один з напрямів реалізації соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу посередницька діяльність соціального працівника між батьками та службами, установами, які захищають права дитини, налагодження співпраці з різними фахівцями для забезпечення якнайкращих умов виховання дитини у сім'ї.

Зустрічі соціального працівника та прийомних батьків/батьків-вихователів, частота візитів у сім'ю залежить від етапу адаптації дитини у сім'ї. Рекомендовано першого місяця перебування дитини у сім'ї відвідувати її щотижня, наступні три місяці - один раз на 2 тижні, в подальшому - за потребою, але не рідше одного разу на місяць. Проте ці норми є рекомендованими, якщо цього вимагають потреби дитини або про це просять прийомні батьки, то візити у сім'ю можуть відбуватися частіше. Також слід частіше зустрічатись, за умови якщо прийомні батьки/батьки-вихователі не мають досвіду виховання дитини-сироти, якщо дитина влаштовується вперше, якщо планується перехід дитини до іншої сім'ї, якщо виникає кризова ситуація або якщо дитина потребує спеціальної допомоги. [8]

Рідше зустрічатись можна за обопільною домовленістю між соціальним працівником та прийомними батьками, виходячи із міцності їх стосунків та вимог дітей та їх батьків, визначених планом соціальних послуг. Ні за яких обставин не можна зустрічатись рідше, ніж раз на два-три місяці.

Соціальний працівник обов'язково документує результати соціального супроводження. За бажанням, він може вести Щоденник роботи з прийомною сім'єю/дитячим будинком сімейного типу, в якому фіксуються окремі проблеми та питання, свої роздуми та висновки, які пов'язані з тією чи іншою сім'єю, дитиною. Безумовно, це полегшить підготовку звіту, щорічної інформації про ефективність функціонування прийомної сім'ї та розвитку прийомних дітей/вихованців, а також може стати цікавим й важливим документом для наукових досліджень. Зафіксовані факти соціальної роботи з сім'єю дають змогу простежити за діями соціального працівника в ході реалізації соціального супроводження.

Формами роботи є зустрічі з батьками, дитиною, телефонна бесіда з батьками, відвідання сім'ї, організація консультування спеціалістів, оздоровлення дитини тощо. Якщо мова йде про зустрічі з батьками, сім'єю, то, як правило, вони відбуваються у вечірні години чи по вихідних днях. Отже, соціальний працівник, який здійснює супровід прийомних сімей та, має знати, що він потребує гнучкого графіка роботи. Керівництво центрів СССДМ повинно сприяти у створенні належних умов для забезпечення якісного соціального супроводження. [13]

Як свідчить зарубіжний досвід, ефективність соціального супроводження прийомної сім "і/дитячого будинку сімейного типу, як правило, підвищується за умови, якщо з дитиною щодо її проблем і потреб, контактує інший спеціаліст, ніж той, хто здійснює соціальне супроводження сім'ї і безпосередньо спілкується з прийомними батьками/батьками-вихователями. Такий розподіл дозволяє виявити проблемні питання, що не завжди розкриваються батькам та соціальному працівнику, який з ними контактує, враховує вікові особливості. Треба визнати, що поки що такий розподіл для абсолютної більшості ЦСССДМ залишається перспективою на майбутнє, але перспективою, про яку вже сьогодні варто знати, до якої треба прагнути. Виходячи із малої кількості спеціалістів центрів, практика розподілу соціальних працівників, які працюють з прийомними батьками і дітьми, не визначена як обов'язкова умова. Проте практичний досвід роботи центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, зокрема у Харківській області та м. Києві, доводить ефективність і доцільність такого розподілу обов'язків.

У випадках, коли є змога залучити команду соціальних працівників для здійснення соціального супроводу прийомної сім'ї, той соціальний працівник, який відповідає за роботу з дитиною, повинен підтримувати

постійний зв'язок з нею з метою забезпечення її безпеки та задоволення потреб у розвитку. Зустрічі спеціаліста з дитиною мають проводитися щонайменше один раз на місяць. Зустрічі можуть відбуватися і частіше, якщо цього вимагають потреби дитини або з таким проханням звертаються батьки. Соціальний працівник, який контактує з дитиною/дітьми, співпрацює з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід сім'ї, у визначенні першочергових потреб і проблем дитини.

Соціальний працівник у процесі соціального супроводження веде справу прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, яка вміщує в собі документи, що фіксують процес роботи з сім'єю.

Абсолютна більшість документів, що стосуються прийомної сім'ї, процесу соціального супроводу мають суто службовий характер. Варто завжди пам'ятати про це.

Міжгалузева взаємодія спеціалістів

Соціальний працівник у ході соціального супроводження виступає як менеджер інтересів дитини і сім'ї у різних установах та організаціях.

За необхідності, враховуючи потреби дитини та сім'ї, соціальний працівник може залучати до взаємодії представників та спеціалістів різних структур: місцеві органи виконавчої влади; ограни опіки та піклування; службу у справах неповнолітніх; відділ реєстрації актів громадянського стану; паспортний стіл; територіальне дитяче медичне об'єднання; територіальне медичне об'єднання для дорослих; відділ освіти; службу працевлаштування; відділ соціального забезпечення; кримінальну міліція; міжнародні та громадські організації тощо.

До здійснення соціального супроводження на різних етапах роботи з сім'єю, за потреби, можуть залучатися спеціалісти різного фаху як працівники центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, так і інших установ і організацій - юристи, лікарі, педагоги, психологи, медичні працівники тощо. В результаті формується мультидисциплінарна команда фахівців, обізнаних з проблем та потреб конкретної сім'ї. При потребі прийняття соціальним працівником, який здійснює соціальне супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, рішень щодо форм роботи з дитиною, сім'єю, які потребують різнобічного розгляду, проводиться зібрання спеціалістів щодо обговорення проблеми та прийняття рішень, враховуючи, в першу чергу, інтереси та індивідуальні потреби дитини, яка виховується в сім'ї. [4]

Потреби в залученні до роботи з прийомною сім'єю/дитячим будинком сімейного типу того чи іншого спеціаліста визначаються соціальним працівником відповідно індивідуальних потреб сім'ї та вихованця в кожному конкретному випадку. Пропозиції щодо залучення фахівців до роботи з прийомною сім'єю/дитячим будинком сімейного типу затверджуються директором центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. [9]

Ефективність взаємодії спеціалістів різних структур підвищується у випадку проведення інформаційних заходів щодо висвітлення специфіки функціонування сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які організуються на рівні району, міста. Чим більше інформації отримують спеціалісти, тим легше скоординувати їх діяльність щодо захисту інтересів дитини, вихованця прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу.

Розвиток мережі прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу як соціальних інститутів захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, потребує налагодження міжгалузевої співпраці спеціалістів різних державних структур, що є основною умовою повноцінного забезпечення функціонування таких сімей.

Специфічні умови при здійсненні соціального супроводження

У разі, якщо між соціальним працівником та членами сім'ї, соціальне супроводження якої він здійснює, виникають конфліктні ситуації, візити у сім'ю він має здійснювати не самостійно, а разом з колегами, представниками обласного центру, офіційними особами. За результатами такого візиту складається протокол про результати візиту, який підписується всіма представниками, які відвідували сім'ю, а також прийомними батьками/батьками-вихователями (див. додаток 1).

У випадку постійного виникнення конфліктних ситуацій (спільні візити у сім'ю протягом трьох місяців) директор соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді має з'ясувати причини таких обставин і, за відсутності можливості налагодження контакту між працівником і членами сім'ї, розглянути питання про зміну спеціаліста, що затверджується відповідним наказом.

Скарга на дії соціального працівника членами родини, яка перебуває під соціальним супроводженням, подається згідно з чинним законодавством. Для розгляду скарг на дії соціального працівника створюється комісія на рівні республіканського (Автономна Республіка Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських ЦСССДМ, яку очолює директор відповідного ЦСССДМ. До складу комісії входять досвідчені спеціалісти, фахівці, які здійснюють супервізію, директор ЦСССДМ за місцем роботи соціального працівника. До складу комісії за їх згодою залучаються представники місцевих органів самоврядування, громадськості. Персональний склад комісії формує її голова. Рішення комісії доводяться до відома заявника впродовж місяця з дати подання заяви, скарги. У окремих випадках чи при повторних скаргах державна соціальна служба призначає до складу комісії свого представника. [6]

Захист прав та інтересів прийомних дітей та

Реалізація соціального супроводження прийомної сім'ї/ДБСТ спрямована не лише на забезпечення соціальної підтримки сім'ї, а й на здійснення контролю за дотриманням прийомними батьками/бать ками-вихователями своїх обов'язків. Проведення бесід та спостереження за батьками, дітьми та особами з їх оточення для перевірки забезпечення дотримання прав прийомної дитини/дитини-вихованця, попередження жорстокого поводження та насильства над нею.

При здійсненні соціального супроводження соціальний працівник має право на відвідування сім'ї без попередження заздалегідь (не менше 3-х раз протягом першого року існування прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу) з метою здійснення експертизи умов життєдіяльності, задоволеності інтересів та потреб дітей та сімей. У разі виявлення фактів неналежного виконання прийомними батьками/батьками-вихователями своїх обов'язків відповідно до договору про влаштування дитини на виховання, відмови від співробітництва з соціальним працівником ЦСССДМ, який здійснює соціальне супроводження, впроваджуються ряд заходів:

- соціальний працівник готує відповідну службову записку, копія якої зберігається в особовій справі дитини;

- директор ЦСССДМ вживає заходів щодо з'ясування причин ситуації, що склалася, можливості соціального працівника співпрацювати

сім'єю, можливостей прийомних батьків/батьків-вихователів виконувати свої обов'язки належним чином;

- директор ЦСССДМ вживає заходів щодо проведення соціального інспектування прийомної сім'ї спільно із службами у справах неповнолітніх без попереднього погодження з прийомними батьками, батьками-вихователями.

У разі відсутності належного реагування з боку прийомних батьків/батьків-вихователів щодо усунення недоліків, виявлення фактів порушення прав дитини, а також виникнення загрози життю та здоров’ю дитини соціальний працівник, який здійснює соціальне супроводження, негайно інформує про це службу у справах неповнолітніх та:

- вживає заходи щодо вилучення дитини з прийомної сім'ї;

- виносить питання на розгляд опікунської ради;

- подає клопотання про скасування рішення щодо утворення прийомної сім'ї;

- вносить відповідну інформацію про неналежне виконання взятих на себе обов'язків до банку даних прийомних батьків та осіб, що є кандидатами на такий статус, для упередження повторного влаштування дітей на виховання цим особам. [8]

Порядок здійснення соціального супроводження прийомних сімей містить ґрунтовне визначення обставин, які характеризують неналежне виконання прийомними батьками своїх обов'язків, що є підставою для вжиття заходів попередження порушення прав дитини, яка виховується в сім'ї, а саме:

- відсутність у дитини необхідного одягу згідно сезону, окремого спального місця, засобів особистої гігієни, непридбання призначених ліків, спеціальних пристосувань у межах коштів, що виплачуються державою на утримання дитини;

- несвоєчасне звернення до лікувальних закладів у випадку загрози життю та здоров'ю дитини;

- педагогічна занедбаність дитини з причини неналежного догляду за нею;

- ознаки фізичного/ психологічного насилля;

- скарги дитини, сусідів, педагогів, медиків, представників державних та недержавних організацій, що контактували з дитиною, які не знайшли свого очевидного спростування;

- відмова від передачі дитини біологічним батькам / особам, що їх замінюють, відповідно до рішення органу опіки та піклування;

- нецільове використання коштів, що виплачуються державою на

утримання дитини;

- використання праці дитини для здобуття матеріальної вигоди

заробітку;

- тиск на дитину щодо сповідування нею релігії прийомних батьків/батьків-вихователів;

- втягування дитини до протиправної діяльності]

- приховування від державних органів фактів, що несуть загрозі життю, фізичному та психічному здоров'ю дитини, її моральному стану;

- порушення умов договору про створення прийомної сім'ї/дитя чого будинку сімейного типу;

- невмотивована відмова від розмови із соціальним працівником від надання інформації щодо прийомної дитини/дитини-вихованця чі умов їх виховання; у контактуванні з дитиною; - невиконання рішення опікунської ради про форму та порядок спілкування дитини з біологічними родичами / особами, що замінюють батьків;

- перешкоджання соціальному працівнику у відвідуванні помешкання прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу;

- інші протиправні дії відповідно до чинного законодавства. [3]

Супервізія соціального супроводження

З метою забезпечення якості соціального супроводження, вдосконалення й оптимізації діяльності соціального працівника провадиться супервізія його роботи. Завданням супервізії є професійна підтримка, навчання та наставництво соціального працівника в процесі виконання ним соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, визначення ефективних шляхів такої діяльності.

Супервізія може здійснюватися за потребою - особистим запитом соціального працівника або планово. Періодичність обов'язкових заходів щодо оптимізації соціального супроводження здійснюється не рідше одного разу на 3 місяці для сімей, які перший рік виховують дітей, позбавлених батьківського піклування, та один раз на 6 місяців для решти прийомних сімей.

Планові супервізії здійснюються безпосереднім керівником соціального працівника. За потреби залучаються фахівці та спеціалісти державних установ та громадських організацій, відповідно до того питання, що потребує фахового розгляду. Позапланові супервізії здійснюються спеціалістами районних, міських, обласних центрів соціальних служб для сім''*, дітей та молоді, Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді.

За результатами проведення супервізії готується письмовий звіт, що містить конкретні рекомендації для соціального працівника, центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді щодо шляхів ефективного здійснення соціального супроводу прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу.

Моніторинг соціального супроводження

Порядком здійснення соціального супроводження прийомної сім'ї/ дитячого будинку сімейного типу передбачено проведення моніторингу соціального супроводження, що здійснюється обласними ЦСССДМ та Держсоцслужбою.

Основою моніторингу є планова звітна та оперативна документація, інформація, яка подається в обласні ЦСССДМ, Держсоцслужбу.

Періодична оцінка результатів соціального супроводження[2]

Дитина живе в прийомній сім'ї. Період налагодження стосунків і прийняття правил сімейного співжиття позаду - дитина адаптувалася до нових умов. Прийомні батьки за підтримки соціального працівника докладають зусиль до забезпечення оптимальних умов виховання та розвитку прийомної дитини. Постає питання, наскільки створені умови відповідають інтересам дитини, яким чином обґрунтувати ефективність сімейного впливу на розвиток вихованця.

Оцінювання ефективності виховання дитини у прийомній сім'ї/ ДБСТ передбачає збір інформації, її аналіз, складання висновків про створення оптимальних умов виховання дитини, визначення виховного впливу сім'ї на розвиток дитини і спрямовано на розробку рекомендацій щодо шляхів їх удосконалення.

Таке оцінювання не можна проводити "взагалі", воно має ґрунтуватися на порівнянні певних характеристик за певний термін. Початковим відліком такого порівняння стає Оцінка потреб дитини, яка проводиться соціальним працівником та прийомними батьками/батьками-вихователями протягом першого місяця влаштування дитини у родину. В першу чергу, така інформація є основою для розробки стратегії соціального супроводження дитини та сім'ї, Але в той же час воно слугує базою для подальшого оцінювання ефективності виховання та розвитку дитини у сім'ї. [4]

Щорічно соціальним працівником готується інформація про ефективність функціонування прийомної сім'ї/ДБСТ. Оцінка відбувається, як правило, в останній місяць до роковин з моменту створення прийомної сім'ї/ДБСТ. З інформацією ознайомлюється хоча б один з прийомних батьків/батьків-вихователів. Цей документ, що затверджується директором відповідного ЦСССДМ, подається у службу у справах неповнолітніх та слугує підставою для подовження чи переривання угоди з батьками на подальше розміщення дитини у сім'ї. Інформація про ефективність функціонування прийомної сім'ї/ДБСТ базується на досягнутих результатах розвитку та виховання дитини, на які був спрямований план соціального супроводу. Оцінка провадиться на підставі візитів у сім'ю, спілкуванні з батьками та дитиною, спостереженнях спеціалістів. Інформація готується за спеціальною формою, що подана у додатку 3 до Порядку здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Ефективність функціонування прийомної сім'ї/ДБСТ щодо догляду та виховання дитини оцінюється за такими складовими:

- фізичний стан дитини;

- психологічний стан;

- соціальна поведінка;

- соціальна адаптація;

- самостійність;

- пізнавальні здібності;

- стосунки з біологічними батьками / родичами;

- умови життєдіяльності. [8]

Саме на підставі порівняння інформації соціальним працівником готується загальний висновок щодо ефективності функціонування прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу. Висновок містить характеристику послуг, наданих дитині і сім'ї за період оцінювання, здійснюється їх аналіз та робиться висновок щодо позитивних і негативних тенденцій розвитку та виховання дитини. Важливою складовою висновку є загальний висновок, який може вміщувати пропозиції щодо подальшого покращання ситуації в прийомній сім'ї/ДБСТ.

Оцінювання ефективності функціонування прийомної сім'ї проводиться спільно з прийомними батьками/батьками-вихователями. З'ясовуючи позитивний і негативний вплив окремих членів сім'ї на прийомну дитину/дитину-вихованця, соціальному працівникові не варто акцентувати увагу виключно на негативних аспектах. Тут важливо діяти так, щоб члени сім'ї зрозуміли проблеми і навчилися робити правильні висновки. Обговорення з прийомними батьками/батьками-вихователями шляхів подолання проблем та пошуку виходу з проблемних ситуацій дозволить соціальному працівникові зорієнтувати сім'ю на мобілізацію внутрішніх ресурсів, на більш ефективне залучення потенціалу найближчого оточення, громади.

Щоб отримати відповіді на зазначені питання, соціальний працівник повинен поговорити з дорослими членами сім'ї та прийомною дитиною /дитиною-вихованцем, якщо її вік і рівень розвитку дозволять це робити. Таку бесіду, як і раніше, краще провести за місцем проживання прийомної сім'ї/ДБСТ. У випадку, якщо сім'я велика і важко зібрати всіх її членів разом, можна провести декілька зустрічей. З прийомними дітьми, вихованцями ДБСТ потрібно говорити окремо (якщо дозволяє рівень їхнього розвитку). Працівник спільно з батьками, при потребі, вносить корективи у план соціального супроводу прийомної сім'ї.

Перше поточне оцінювання дозволяє визначити актуальність і доцільність запропонованих спеціалістом спільно з батьками підходів та можливих варіантів соціального супроводження і вирішення проблем дитини. Воно має порушувати такі аспекти життя та розвитку дитини: освіта, стан здоров'я, умови проживання, психологічна терапія, взаємостосунки дитини та членів родини.

Протягом першого місяця перебування дитини у сім'ї важливо додатково з'ясувати стан її здоров'я. По-перше, уточнюється діагноз захворювань дитини. Досвід свідчить про те, що не всі попередні діагнози підтверджуються, а часто виявляються нові хвороби. Наприклад, діагноз "затримка психічного розвитку" може бути наслідком педагогічної занедбаності, і дитині для реабілітації потрібен не психотерапевт, а психолог, педагог або просто цілеспрямована професійна робота батьків. Дуже часто це спостерігається у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

Протягом перших місяців перебування дитини у сім'ї батьки, як правило, успішно вирішують питання гострих захворювань - лишаї, отити, грибкові, вірусні хвороби, застуди, хвороби, пов'язані з додержанням санітарно-гігієнічних вимог. Таким чином, дитина потребує медичної допомоги значно менше. [2]

З іншого боку, в результаті повторних медичних оглядів дитини виявляються нові хвороби. Часто це хронічні хвороби шлунково-кишкового тракту, психічні захворювання та інші. Встановлення додаткового діагнозу потребує нових видів лікування, не передбачених до цього планом соціального супроводження.

Освіта. Протягом першого місяця перебування дитини у сім'ї значні зміни, пов'язані з освітою, відбуваються у дітей шкільного віку якщо за часом він не збігається з шкільними канікулами). Перш за ice, уточнюються реальний рівень підготовки дитини та її здібності. Часто у прийомних дітей, дітей-вихованців спостерігається низький рівень знань. З метою вирішення цієї проблеми можуть організовувана) додаткові заняття з педагогами або батьками, а іноді дитина на певний час переводиться на навчання за індивідуальним планом.

Проблеми психологічного стану дитини, з якими вона прийшла в ім'ю, протягом першого місяця, як правило, не вирішуються. Проте, перший досвід спільного проживання, спостереження за поведінкою дитини з однолітками, дорослими, вчителями дозволяє внести необхідні зміни до методики проведення психологічної корекції. І ця співпраця із спеціалістом поступово замінюється самостійною роботою батьків щодо психологічної реабілітації дитини - сімейною терапією.

Взаємостосунки в сім'ї. Перший місяць проживання дитини у прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу виявляється для неї найтяжчим, оскільки складаються симпатії та антипатії дитини і всіх членів сім'ї. Після завершення першого місяця, якщо є потреба, необхідно організувати роботу з членами сім'ї з метою корекції їхньої поведінки стосовно вихованця та розкрити і роз'яснити дитині різні аспекти життя прийомної сім'ї/ДБСТ. [11]

Стосунки з біологічними родичами. Протягом першого місяця перебування дитини у прийомній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу можуть з'явитися різні ситуації у стосунках з біологічними родичами. По-перше, через надмірну увагу біологічних родичів, що заважатиме процесу розвитку та виховання дитини. У такому разі соціальний працівник повинен організувати роботу по захисту прийомної дитини. По-друге, позитивний контакт з біологічними родичами (з бабусями, тітками та іншими), що сприятиме розвитку та вихованню дитини, а отже, збереженню стосунків з біологічними родичами. [10] Тому в плані соціального супроводження слід розширити складову "контакт з біологічними родичами". По-третє, якщо біологічні родичі не підтримують зв'язків з дитиною або ці контакти небезпечні для дитини, то для вирішення подальшої долі дитини важливо визначити їй соціальний статус.

Наступне поточне оцінювання ефективності виховання прийомної дитини може бути проведено через 6 місяців після її влаштування у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу. На цьому етапі вже є підстави для оцінки ролі сім'ї у розвитку і вихованні дитини. Якщо завданнями оцінювання є аналіз тенденцій розвитку і виховання дитини; визначення ефективності догляду та виховання дитини прийомними батьками, то його результатом знову ж таки стає уточнення плану соціального супроводження.

Слід нагадати, головним завданням соціального працівника, який здійснює соціальне супроводження, є прагнення до того, щоб сім'я вирішувала проблеми, пов'язані з вихованням дитини, в основному, за рахунок внутрішніх ресурсів. Безумовно, це ідеальний варіант. Є прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу, які ніколи не зможуть існувати без допомоги соціального працівника, а є й такі, що вже через півроку самостійно вирішують поточні питання. Тому через півроку перебування дитини у сім'ї вже можна зробити прогноз відносно спроможності прийомної сім'ї/ДБСТ самостійно справлятися із власнимиГоловним показником ефективності функціонування прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу є позитивні тенденції у розвитку та вихованні дитини. Ці тенденції визначаються на основі порівняння результатів щорічних обстежень. Зіставлення результатів аналізу даних за різними розділами дозволяє побачити динаміку чи статику у розвитку дитини.

Критеріями успішності соціального супроводження є:

- задоволення фундаментальних життєвих потреб дитини - безпеки, житла, якісної їжі) та забезпечення належних побутових умов (одяг, окреме робоче місце, місце для сну та відпочинку тощо);

- використання ресурсів та потенціалу громади для повноцінного розвитку дитини, її успішної соціалізації;

- досягнення у особистісному розвитку дитини - покращення показників навчання, залучення до гурткової роботи, спортивних секцій, громадських формувань, наявність успіхів у формуванні соціальних навичок;

- забезпеченість належного догляду за збереженням здоров'я дитини, прийняття, у разі необхідності, адекватних мір щодо його покращання;

- достатній рівень підготовленості дитини до самостійного життя - сформованість професійних планів, вирішення/знання шляхів вирішення житлової проблеми, вміння розпоряджатися коштами, сформованість вміння вибудовувати стосунки, уникати небезпечних ситуацій, вести здоровий спосіб життя; здатність до прийняття самостійних рішень та відповідальності за них; працелюбність, наявність друзів, вміння співпрацювати;

- володіння навичками самообслуговування - наявність практичних навичок самостійно їсти, вдягатися; прибирати кімнату, мити посуд; користуватися побутовою технікою; самостійно приготувати нескладну їжу, сформованість навичок особистої гігієни відповідно віку тощо;

- достатній рівень самоусвідомлення, самоідентифікації дитини - володіння дитиною рідною мовою, можливість, за бажанням, відкрито сповідувати свою релігію; відчуття дитиною себе як окремою особистістю, яку цінують; позитивне сприйняття своїх здібностей, теперішньої ситуації загалом відчуття приналежності до родини, громади; знання дитиною своїх кровних родичів чи інформації про них; належна самооцінка та позитивне світосприйняття; усвідомлення культурної та релігійної приналежності;

- встановлення та розвиток стосунків дитини з біологічною сім'єю, повернення до біологічної сім'ї (при відсутності заборони на такі стосунки згідно з рішенням суду);

- самопочуття дитини в сім'ї - впевнено, комфортно, почуває прив'язаність до членів сім'ї, тепло відгукується про них, має дружні стосунки з усіма або з окремими членами сім'ї;

- відсутність/успішне вирішення/попередження гострих конфліктів, неадекватних відносин у прийомній сім'ї/дитячого будинку сімейного типу;

- виконання прийомними батьками /батьками-вихователями плану

соціального супроводження;

- дотримання прийомними/батьками-вихователями умов договору про організацію діяльності прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу;

- наявність позитивного морально-психологічного клімату у прийомній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу - стосунки довіри, взаємоповаги між прийомними та рідними дітьми, іншими членами сім'ї, родичами; залучення обох батьків у процес виховання, відсутність розчарування, невиправданих очікувань. [7]

На підставі щорічної Інформації про ефективність функціонування прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу та розвитку прийомних дітей/дітей вихованців, соціальним працівником готується інформація, що складена за відповідною формою та подається у службу у справах неповнолітніх за місцем проживання прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу. Ця інформація є складовою частиною щорічного звіту про стан виховання та спільне проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в прийомній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу. [8]

Можуть відбуватися й поточні оцінювання ефективності функціонування прийомної сім'ї/ДБСТ та розвитку прийомних дітей/дітей-вихованців. Такі оцінювання не передбачено Порядком соціального супроводження як обов'язкові, але вони можуть бути доцільними й корисними. Так, враховуючи важливість першого місяця після влаштування дитини у сім'ю, варто підвести його підсумки. Саме протягом цього періоду зав'язуються перші тривалі контакти дитини з членами нової родини, її оточенням, дитячим макросередовищем тощо. Протягом цього місяця з'являються також і нові проблеми, які не можна було передбачити в ході планування соціального супроводження на перший місяць. Чи, навпаки, проблеми, актуальні на початковому етапі входження дитини в сім'ю, вже вирішені.

На цьому етапі звертається увага на ступінь первинної реабілітації прийомної дитини/дитини-вихованця, процес входження має підготувати дитину до переходу з прийомної сім'ї до біологічної сім'ї, до іншого варіанту постійного влаштування або іншого закладу. Рішення про готовність дитини вийти з прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу та повернутися до біологічних батьків, перейти до іншої сім'ї, іншого закладу або варіант проживання поза межами сім'ї повинно прийматись відповідно до плану соціального супроводження. До цього процесу мають бути залучені спеціалісти служби у справах неповнолітніх, органу опіки та піклування та, якщо доцільно, суду; соціальний працівник, який здійснює соціальне супроводження; дитина відповідно до її віку та рівня розвитку; прийомні батьки/батьки-вихователі; біологічні батьки дитини та інші члени сім'ї, якщо це необхідно.

Завершення соціального супроводження

Як вже зазначалося, соціальний супровід припиняється з часу завершення існування прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу, чи вибуття прийомної дитини/вихованця з підстав, визначених постановами Кабінету Міністрів "Про затвердження Положення про прийомну сім'ю" (від 26.04.2002 р. № 565), "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу" (від 26.04.2002 р. № 564), зафіксоване рішенням місцевого органу виконавчої влади. У цьому випадку готується заключний звіт про підсумки соціального супроводження, що містить визначення причин завершення соціальної роботи з сім'єю.[8]

Припинення соціального супроводження прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу фіксується наказом директора центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з обґрунтуванням підстав. Копія документів, що засвідчують факт завершення прийомної сім'ї/дитячого будинку сімейного типу, передається до служби у справах неповнолітніх. У Порядку здійснення соціального супроводу не визначено строк передачі документів. Ми рекомендуємо це зробити впродовж тижня.

Висновок до розділу II

Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернат них форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленої батьківської опіки.

Створення ПС дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується до ПС на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя й розвитку.

В наш час, опіка дітей, які залишилися без батьківського піклування є однією із соціально-педагогічних проблем, яка стоїть на державному рівні.

Аналіз соціально-економічних умов, що склалися в нашій країні, дозволив визначити основні чинники поширення соціального сирітства в Україні. Найбільш важливими з них є економічні чинники такі як: матеріальні труднощі сімей з дітьми, поширення безробіття, погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей та соціальні чинники – зростання кількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей.

Наявна в Україні система державних соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективні форми виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити випускникам необхідних навичок самостійного життя, професійної орієнтації, здатності адаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, яка виховується поза сім’єю спостерігається порушення у розвитку: відхилення фізичного та психічного здоров’я, деформація особистості дитини, розвиток асоціальних установок, кримінальні прояви.

Висновки

Потреба змін існуючої опіки та піклування над дітьми в Україні є визнаною широким колом фахівців та державою. Свідченням того є створення та розвиток прийомної сім’ї та ДБСТ, подальше вдосконалення діяльності мережі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Запровадження в Україні інституту влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківських прав у прийомні сім’ї зумовило потребу розробки відповідних технологій соціальної роботи. На сьогодні, функціонування цього інституту закріплено законодавчо, а практика влаштування цих дітей у формах ПС в країні щорічно поширюється.

Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської опіки в сучасних умовах набуває особливої значущості. Її реалізація залежить не тільки від сім’ї, а й від діяльності суспільних інститутів, які сприяють соціалізації, беруть участь у вихованні та навчанні дітей. Важливою умовою успіху на шляху реформування системи опіки та піклування, охорони дитинства є державна соціальна підтримка стосовно сім’ї та дітей.

 Держава як головний соціальний інститут повинна захищати права та інтереси дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Основними нормативними актами, які забезпечують питання соціального захисту цієї категорії дітей є перш за все “Конституція України “, Сімейний кодекс України, Закони України “Про охорону дитинства” ,”Про освіту”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” та інші .

Найбільш ефективними та гуманними сімейними формами опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення, опіка (піклування), прийомні сім’ї та ДБСТ.

Усиновлення здійснюється стосовно дитини – особи до досягнення нею повноліття з метою реалізації її найвищих інтересів і спрямоване на забезпечення стабільних та гармонійних умов життя.

Встановлення опіки та піклування – це влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів.

Прийомна сім’я – це сім’я , яка добровільно взяла з будинків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки від 1 до 4 років.

 Міжнародний досвід влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, засвідчує поступову відмову держав, що мають гуманістичне спрямування соціальної політики, від інтернат них форм, орієнтацію на створення та підтримку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавленої батьківської опіки.

Ефективність діяльності прийомної сім’ї залежить від соціального супроводу.

Соціальний супровід – це специфічна діяльність соціального працівника (або групи), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей-вихованців у прийомних сім’ях та ДБСТ .

Соціальний супровід прийомних сімей здійснюється спеціалістами ЦСССДМ Соціальний працівник, який здійснює соціальний супровід, виступає посередником між представниками органів виконавчої влади і батьками-вихователями. Технологія соціального супроводу визначена програмою «Соціальний супровід дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей» (наказ Держкомсім’я молодь від 1 жовтня 2002 р.).

Основними завданнями соціального супроводу є :

ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної

та швидкої адаптації сім’ї і дитини-вихованця ;

надання допомоги батькам-опікунам ;

забезпечення зв’язку між сім’єю та відомчими органами для комплексного забезпечення прав дитини-вихованця.

План соціального супроводу – це план діяльності спеціалістів, які надають конкретні послуги щодо нормального функціонування сім’ї та розвитку дитини. План розробляється на певний проміжок часу, відповідно до потреб дитини, і коригується за потребою. До складання плану залучаються батьки, учителі (вихователі), медичні працівники, які працюють з дитиною. План соціального супроводу складається за такими напрямками:

економічний;

юридично-правовий;

психологічний;

медичний;

педагогічний.

Оцінка виховної роботи повинна залежати від того, наскільки успішно зуміли батьки-вихователі підготувати дитину самостійно діяти і приймати рішення, виходячи із того, що самостійність, творча ініціатива і соціальна відповідальність стають визначальними рисами виховного процесу на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.

Усиновлення дітей-сиріт та оформлення опіки (піклування) в Україні були і залишаються пріоритетними формами влаштування долі дитини, залишеної без батьківської опіки. Поряд з тим набуває розвитку створення альтернативних форм, у першу чергу це стосується розвитку сімейних форм влаштування таких дітей: ДБСТ та ПС.

Створення ПС дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися вихованням. У такому випадку дитина влаштовується до ПС на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя й розвитку.

Кандидати на створення ПС в обов’язковому порядку мають пройти курс підготовки, спрямований на формування усвідомленого ставлення батьків до соціальної ролі вихователів дитини-сироти.

Навчання проводиться у формі лекцій, тренінгових занять, семінарів. Найефективнішою формою підготовки потенційних кандидатів є проведення навчання у формі тренінгу. Умовою ефективної підготовки кандидатів є проходження курсу тренінгів обома батьками, а також участь соціального працівника, який у подальшому здійснюватиме соціальний супровід сім’ї.

В наш час, опіка дітей, які залишилися без батьківського піклування є однією із соціально-педагогічних проблем, яка стоїть на державному рівні.

Аналіз соціально-економічних умов, що склалися в нашій країні, дозволив визначити основні чинники поширення соціального сирітства в Україні. Найбільш важливими з них є економічні чинники такі як: матеріальні труднощі сімей з дітьми, поширення безробіття, погіршення функціонування державних установ, покликаних займатися вихованням, навчанням дітей та соціальні чинники – зростання кількості кризових сімей, алкоголізація, наркоманізація населення, послаблення моральної відповідальності батьків за виховання дітей.

Наявна в Україні система державних соціально-виховних інститутів зорієнтована на колективні форми виховання дітей, і в сучасних умовах не може забезпечити випускникам необхідних навичок самостійного життя, професійної орієнтації, здатності адаптуватися в новому, відкритому соціальному середовищі. У дитини, яка виховується поза сім’єю спостерігається порушення у розвитку: відхилення фізичного та психічного здоров’я, деформація особистості дитини, розвиток асоціальних установок, кримінальні прояви.

Запровадження сімейних форм утримання дітей-сиріт ґрунтується на гуманістичних засадах педагогічної науки, психології та соціології і дозволяє вирішувати таку важливу проблему, як соціалізація особистості, позбавленої сімейного оточення та виховання. Під сімейними формами опіки маються на увазі законодавчо визначені форми організації життєзабезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які передбачають їх утримання та виховання у сім’ї: усиновлення, опіка (піклування), дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї .

Аналіз нормативної бази, що регулює влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в сім’ї громадян демонструє потребу в створенні і юридичному визначенні єдиного механізму державної системи соціального захисту таких дітей.

Дитячий будинок сімейного типу та прийомна сім’я є соціальними інститутами становлення особистості дитини, позбавленої батьківської опіки, які виконують соціальні функції, аналогічні до функцій, що їх забезпечує біологічна сім’я: виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, феліцитологічна, економічна. В той же час, їх соціальна сутність набуває специфічного забарвлення стосовно впливу на дітей, які певний час зазнавали «сімейної» депривації.

Переваги виховного потенціалу інноваційних форм опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, пов’язані з природністю процесу виховання; емоційними контактами дитини з батьками-вихователями, що ґрунтується на довірі дитини до дорослих; з вихованням у малій групі; з спілкуванням дітей між собою в умовах багатодітної родини.

Соціально-педагогічні умови виховання дітей у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях потребують відповідної підготовки потенційних батьків-вихователів, що забезпечується проходженням ними системи відповідної підготовки. Основна мета таких занять – це набуття навичок, якими мають володіти потенційні прийомні батьки для того, щоб знаходити порозуміння із прийомними дітьми, активно з ними співпрацювати, уміти спрямовувати власний досвід, знання на створення найкращих умов життя та виховання дітей, які прийдуть в сім’ю.

Ефективність діяльності дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей залежить від соціального супроводу, який здійснюється відповідними уповноваженими органами.

Впровадження інноваційних моделей соціальної роботи з дітьми – актуальна й відповідальна справа. Вона потребує нового бачення сенсу професійної діяльності, розробки нових технологій роботи, нових методик оцінювання досягнутого результату.

Список використаної літератури

1. Бевз Г., Ейдеміллєр В. Інформаційна компанія з рекрутування кандидатів у прийомні батьки : критерії ефективності // Соціальна робота в Україні : теорія і практика. – 2004. - № 3 (8). – с. 5 - 14.

2. Бевз Г., Вакуленко О. В., Шперенко Л. П. Поради психолога. – К.: Державний ін-т сім’ї та молоді , 2002. – Кн.2. – 21 с.( сер. «Соціальний супровід неповнолітніх» у 3-х кн.).

3. Бевз Г., Дорошенко О. Вплив деприваційних чинників на психічний розвиток дитини // Проблеми загальної та педагогічної психології / Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. К.: ГНОЗІС. – Т. 5.- Ч. 5.- с. 25 - 34.

4. Бевз Г. Прийомні сім’ї (оцінка створення, функціонування та розвитку).- К. Главник , 2006. – 112 с.

5. Бевз Г. М. Сім’ї заміщувальної опіки: соціально – психологічні аспекти. Наукові студії із соціальної та політичної психології: 3 б. статей / АПН України, Ін – т соціальної та політичної психології; Редкол. : С.Д. Максименко, М.М. Слюсаревський та ін. – К. : Міленіум , 2005 . – вип. 9 (12). – С. 104 – 115.

6. Бевз Г. М., Тарусова Л.І. Соціальна політика держави в інтересах дитини: аналіз і концептуальна модель розбудови. Післядипломна освіта в

Україні № 2. - 2005 (7). – К. : РОВ « Валевіна « - С. 16 – 22.

7. Беличева С.А. Служба социальной защиты семьи и детства. // Педагогика. 2005. - 7-8. - 23-27с.

8. Белухин Д.А. Основы личностно-ориентированной педагогики. Курс лекций. - Москва - Воронеж: Институт практической психологии, 2006. - 348 с.

9. Бережнова Л.Н. Диагностика психической напряжённости детей, воспитывающихся в условиях учреждений интернатного типа: Дис. канд. псих. наук: 19.00.04. - М., 2005.

10. Берне Р. Развитие "Я-концепции" и воспитание. - М.: Прогресс, 2006. - 233 с.

11. Брускова Е.С. Семья без родителей. - М.: Центр развития социально-педагогических инициатив и SOS - Интернациональ, 2006. - 111 с.

12. Брутман В.И., Северный А.А. Некоторые современные тенденции

социальной защиты детей- сирот и вопросы профилактики социального сиротства // Социальное и душевное здоровье ребенка и семьи: защита, помощь, возвращение в жизнь. - М., 2006. - 60 с.