Соціологія релігії

2. Соціологія релігії

2.1 Розвиток соціології релігії

Своїм виникненням соціологія релігії багато в чому зобов’язана тим процесам у європейському суспільстві, початок яких поклала епоха Просвітництва й антифеодальних буржуазних революцій. Це був час найглибшої кризи феодально-релігійної свідомості і піднесення буржуазно-демократичної ідеології, що вступили в люту боротьбу. Одним з найважливіших джерел соціології релігії була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин і церкви як соціального інституту, особливо з боку французьких енциклопедистів XVIII ст. Ця критика сприяла пробудженню інтересу до питань соціальної обумовленості релігії та її ролі у житті суспільства.

Одним з перших мислителів нового часу, який обґрунтував можливість розгляду релігії з позиції наукового мислення, був І. Кант (1724 – 1804). Заслуга І.Канта полягає в тому, що він відокремив питання існування Бога, душі, волі – питання теоретичного розуму – від питання практичного розуму: що ми повинні робити? Він спробував показати, що практичний розум, який розкриває, у чому полягає наш обов’язок, ширше розуму теоретичного і не залежить від нього.

Перші кроки в пошуках наукового пояснення феномену релігії зробив фундатор соціології О.Конт (1798 – 1857). Відповідно до його вчення людський дух у своєму розвитку проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. Позитивізм виступає з вимогою «чистого досвіду», тобто дослідження явищ без філософії і будь-якого оцінного знання.

Ідея органічної єдності соціальної системи та її еволюційного прогресу була центральною в соціології Г.Спенсера (1820 – 1903).

На становлення соціології релігії істотно вплинула матеріалістична тенденція у філософії релігії, яскравим представником якої був німецький філософ Л.Фейєрбах (1804 – 1872). У своїх фундаментальних працях «Сутність християнства», «Походження релігії», він намагався показати, що людина – це початок, середина і кінець усякої релігії. Сутність релігії є людське серце, від розуму воно відрізняється тим, що прагне вірити і любити. Бог – це досконала і могутня людина. Релігія – сон людського духу.

Ідеї Л.Фейєрбаха знайшли продовження та розвиток у діалектичному матеріалізмі К.Маркса (1818 – 1883) і Ф.Енгельса (1820 – 1895). Розглядаючи сутність релігійної свідомості, вони вважали, що ця свідомість є ілюзорним подвоєнням світу, тобто визнанням поряд з реальним, природним і соціальним буттям іншого, потойбічного світу. У якому, згідно з усіма світовими релігіями, знаходять чи знайдуть своє ідеальне вирішення всі протиріччя земного буття, що непокоять людський дух.

К.Маркс і Ф.Енгельс сформулювали основні принципи соціально-філософського аналізу релігії. Одна з відмітних рис їхньої концепції релігії полягає в тому, що релігія як соціальне явище має історичну природу.

Багато в чому бу не згоден з К.Марксом німецький учений М.Вебер (1864 – 1920). Хоча він і визнавав, що релігія може діяти як консервативна сила і часто є перепоною на шляху соціального розвитку, водночас учений вважав, що вона здатна діяти як один із факторів соціальної динаміки. М.Вебер виходив з того, що найважливіші фактори соціальної зміни кореняться в культурних системах, до яких належить релігія.

У сучасній західній соціології виокремлені два основних напрями дослідження проблем релігії: функціональна теорія релігії і теорія конфліктів.

Функціоналісти прагнуть з’ясувати, яким соціальним цілям служить релігія; прихильники теорії конфлікту аналізують, яким способом релігія усталює класову систему, руйнує її чи одночасно сприяє тому та іншому.

Позицій функціоналізму в дослідженні релігії дотримувався також З.Фрейд (1856 – 1936). Релігія, на його думку. захищає людей від страху безпорадності, випробуваного в дитинстві. Як дитина знаходить захист від цього страху в батьків, так і дорослі прагнуть знайти його в люблячого всемогутнього Бога. За Фрейдом, релігійні поняття, що мають свої корені у психології людини, не можна вважати вірними у прямому розумінні. Він вважав, що релігійні поняття – це соціальні ілюзії. Ці ілюзії були б відкинуті, якби люди усвідомили, що вони засновані на психологічних потребах, які суперечать матеріальній природі.

Одна з головних ідей прихильників теорії конфліктів полягає в тому, що релігія зміцнює становище панівних груп суспільства, що пригнічують менш впливові групи. Це здійснюється за допомогою вірувань, що пропонують нижчим класам надію на краще життя в іншому світі. У такий спосіб відволікається їхня увага від проблем цього світу.

Найпослідовнішими прихильниками теорії конфліктів є дослідники-матеріалісти, які вважають релігію знаряддям класового панування.

З кінця 60-х років ХХ ст. до двох розглянутих теорій додався феноменологічний напрям у соціології релігії, що незабаром став провідним.

Серед представників цього напряму виділяють насамперед американського соціолога П.Бергера і західнонімецького вченого Н.Лукмана.

Розвиток вітчизняної соціології релігії пов’язаний з виокремленням її в окрему спеціальну соціологічну теорію.

Особливо широко конкретно-соціологічні дослідження у галузі релігії велися в 60-х роках ХХ ст.. (Р.Балтанов, А.Клибанов, А.Лебедєв та ін.) Значно розширилася проблематика дослідження, склалися основні напрями: розробка понять апарату соціології релігії, методів конкретних соціологічних досліджень; місце і роль релігії в різних етнічних, територіальних спільнотах, професійних і демографічних групах; процеси секуляризації в соціалістичних країнах; зміни в релігійній свідомості, культі і релігійних організаціях; соціологічні проблеми атеїстичного виховання.