Функції релігії

3. Функції релігії

Склалися два підходи до розуміння функцій релігії.

Перший з них полягає в тому, що дослідники намагаються визначити, відокремити «специфічно релігійну» функцію – функцію «фіктивного регулювання», пов’язану з помилковим тлумаченням й ілюзорним заповненням дійсності. Переконливіше виглядає другий підхід, суть якого полягає не в «специфічних для релігії» функціях, а у специфічності виконання релігією тих чи інших соціальних функцій, зумовлених потребами суспільства, соціальних груп та індивідів.

Світоглядна функція. Релігія містить у собі певне світорозуміння (пояснення світу, місця людини в ньому, природи людини), світовідчуття (емоційне відображення зовнішнього світу і самовідчуття людини), оцінку світу, світосприймання. Релігійний світогляд реалізується у поведінці і взаємовідносинах віруючих, у структурі релігійних організацій.

Світоглядну функцію релігії ще називають сенсопокладаючою чи функцією значення.

Компенсаторна функція. Релігія виконує соціальну функцію компенсатора, що реалізується в релігійному заповненню дійсності, а також у релігійній розраді. У релігії відбувається уявне зняття протиріч: реальне гноблення переборюється «волею в дусі», соціальна нерівність перетворюється в рівність у гріховності, у стражданні; роз’єднаність замінюється братерством «у Христі», у громаді; фактичне безсилля людини компенсується всесиллям Бога, смертний виявляється безсмертним; узагалі світ зла і несправедливості замінюється «Царством Божим».

Комунікативна функція. «Богоспілкування» вважається вищим видом спілкування, а спілкування з «ближніми» - другорядним. Спілкування відбувається насамперед у культовій діяльності. Богослужіння у храмі, молитовному будинку, участь у таїнствах, суспільна молитва розглядаються як головний засіб спілкування і єднання віруючих з Богом і один з одним. Поза культова діяльність і взаємовідносини також забезпечують спілкування віруючих.

У процесі спілкування віруючих виробляються певні правила і норми поведінки, що служать соціальними регуляторами. Це регулювання складає зміст ще однієї функції релігії – регулятивної.

Регулятивна функція. Релігійні ідеї, цінності, установки, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації є регуляторами поведінки людей. Як нормативна система і як основа суспільно санкціонованих способів поведінки релігія переважно упорядковує думки, устремління і дії людей.

Легітимізуюча функція. Релігія як один з важливих соціальних інститутів суспільства бере на себе і частину такої важливої соціальної функції суспільства, як узаконювання певних норм і правил поведінки, щоб підтримували стабільний порядок у суспільстві, обґрунтовували й узаконювали ціннісно-правову складову цього порядку.

Ідеологічна функція. Релігія в суспільстві може відбивати точку зору певних груп, прошарків, класів, при певних обставинах може претендувати на роль єдиновірної і протиставлятися іншим віруванням і релігіям, а тим самим протистояти системі релігійних поглядів інших прошарків і класів. У цьому разі релігія починає відстоювати класові чи групові інтереси, виконуючи тим самим ідеологічну функцію. Зі збереженням і забезпеченням стабільності суспільства безпосередньо пов’язана ще одна функція релігії – інтегративна.

Інтегративна функція. Релігія може бути фактором інтеграції суспільства, групи. Підсумовуючи поведінку і діяльність індивідів, поєднуючи їх думки, почуття, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп та інститутів, релігія сприяє стабільності цього суспільства.

Висновки

Проаналізувавши соціологію релігії можна зробити висновки:

- соціологія релігії – це галузева соціологічна теорія, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його проявах, визначивши тим самим її за об’єкт дослідження. Предметом соціології релігії є соціально-релігійні відносини і взаємозв’язки, що виникають між людьми на підставі їхнього місця та ролі в соціальній підсистемі «релігія», структури та функцій цих зв’язків, взаємодії з іншими соціальними відносинами;

- у дослідженнях з проблем релігії соціологія використовує методи опитування, спостереження та експерименту, статистичного та порівняльного аналізу, аналізу документальних та історичних джерел;

- релігія як соціальний феном має свою структуру (релігійну свідомість, релігійну діяльність, релігійні відносини, релігійні інститути та організації) і функції (світоспоглядальна, компенсаційна, комунікативна, регулятивна, легітимізуючи, ідеологічна та інтегративна);

- основні соціальні процеси в релігійній сфері (сакралізація та секуляризація) взаємодіють з іншими соціальними процесами і залежно від наявності відповідних соціальних умов та під впливом соціальних чинників сприяють підвищенню чи зменшенню соціальної ролі релігії у функціонуванні конкретного суспільства.

У сформованій в Україні релігійній ситуації, що характеризується протистоянням різних релігійних конфесій, завданням соціології є уважне, зважене, неупереджене дослідження з наукових позицій коренів і причин виникнення міжрелігійних конфліктів, відстеження за допомогою соціологічного моніторингу рівня соціальної напруженості на ґрунті релігійних вірувань, проведення на цій основі широкої просвітницької роботи серед населення і вироблення практичних рекомендацій для владних структур щодо досягнення миру і злагоди серед громадян країни з різними відносинами до релігії загалом та її окремих напрямів.

Список використаної літератури

1. Лубовський В.Д. Соціологія релігії // Соціологія: Короткий енцикл.слов. / За заг. ред. В.І.Воловича. – К.: УЦДК, 1998.

2. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія. Загальний курс: Підручник. – К. : Каравела, 2004.

3. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. Навч. посіб. – К. : МАУП, 2004.

4. Соціологія: Загальний курс: Навч.посіб. / Піча В.М. – К. : Каравела, 2000.

5. Соціологія: Підручник / За ред. В.Г.Городяненка. – К. : Академія, 2002.

6. Спеціальні та галузеві соціології: Навч.посіб. / За ред. В.Є.Пилипенка. – К. – Каравела, 2003.

7. Соціологія: Навч. посібник / За редакцією С.О.Макеева. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1999.

8. Руденко І.П. Соціологія: Курс лекцій: Навч. посібник для вузів. – Харків. 1996.