Навигация
Лінгво-філософські трактування темпоральності у сучасній англістиці
79450
знаков
0
таблиц
0
изображений
Курсова робота
На тему:
«Лінгво-філософські трактування темпоральності у сучасній англістиці»
1. Час – багатоаспектна властивість буття
Світ як об'єктивна реальність існує в часі. Філософське поняття часу ґрунтується на життєвому досвіді людини, і з ним пов'язане пізнання людиною навколишньої дійсності. Розуміння часу розвивалось і продовжує розвиватись людством по лінії абсолютної істини, наближаючись до неї. Багато дослідників простежують еволюцію уявлень про час у процесі розвитку людського мислення і пізнання природи, аналізують на матеріалі філософії та інших наук історію становлення та розвитку поняття часу. Деякі з них, зокрема Ю.Б. Молчанов, виокремлюють чотири концепції часу: субстанційну, реляційну, статичну та динамічну, і доходять висновку, що час – це дуже складна і багатостороння характеристика буття. Виходячи з цього, слід говорити не про час як такий, а про проблему часу, про те, як ми приходимо до часу, а також з’ясувати його логічну і концептуальну структуру. Проблема часу не просто питання, на яке можна дати однозначну відповідь, а складний комплекс питань, які ставляться і вирішуються по-різному на різних рівнях розвитку та організації суспільства. Якщо буде вирішена проблема часу, тоді буде знайдена і відповідь на запитання «що таке час?». Ця відповідь стане складним сукупним результатом досліджень у різноманітних сферах знань.
Історично процес формування категорії часу проходив у тісному зв'язку з формуванням категорії простору. Час і простір є необхідними умовами існування матерії. Абсолютно всі події співвідносяться з певним місцем і часом. Простір виражає порядок розташування одночасно наявних об'єктів; час – протікання змін існуючих явищ. На відміну від тривимірного простору час є одновимірним, незворотним. Як правило, час пов’язують з рухом або пояснюють через рух, як, наприклад, це зробив великий грецький мислитель Аристотель. Він вважав, що час не існує без руху, і хоча час не є рухом сам по собі, насправді він є ним, оскільки рух заключає у собі число.
Уявлення про час змінювались і будуть змінюватись у зв'язку із глибинним пізнанням закономірностей розвитку об'єктивної дійсності. Поки що вчені так і не змогли дати точних визначень часу і простору. Наприклад, мислитель християнської епохи Блаженний Августин досить раціонально зазначав, що він розуміє, що таке час, тільки до тих пір, поки його не запитують, що це таке. І на сьогоднішній день не встановлено, що таке час поза нами і час у нас. Якщо розглядати сучасні, давні та, навіть, прадавні погляди щодо цієї проблеми, стає очевидним, що час і простір є обов’язковими компонентами всього змісту нашого сприйняття, який тепер називають полем сприйняття. Час і простір, як особливі способи розрізнення речей, так схожі між собою, що коли простір називати шириною, то час можна назвати довжиною одного поля. Простір вказує на співіснування сприйнять у певний момент часу в об’ємі чи на площині, і ми начебто вимірюємо ширину нашого поля сприйняття. Час вказує на поступовий рух сприйняття в певному пункті простору, і ми нібито вимірюємо його довжину. Поєднання цих двох категорій, тобто зміна в розташуванні разом із зміною у часі, є рухом – основним способом, яким уявляються нам явища у сприйнятті.
Без часу як категорії сприйняття було б можливим вивчення лише тих явищ, які пов’язуються порядком чи взаємовідношеннями існуючих речей, – з числом, розташуванням та виміром. Словом, із наук були б можливі лише ті, що відносяться до сфери математики, і не змогли б існувати фізичні, біологічні та історичні науки, основним предметом яких є зміни або чергування у сприйнятті. Без категорії часу просто не можна уявити матеріалу для цих наук, оскільки час є враженням, яке залишає у пам’яті людини послідовність явищ. Будь-яке поняття базується на досвіді, а слово досвід саме по собі вже передбачає наявність часу як категорії сприйняття речей.
Таким чином, простір – це ніби зовнішня категорія сприйняття, сприйняття співіснуючих чуттєвих вражень. Час – сприйняття нагромаджених чуттєвих вражень, які чергуються; взаємовідношення між минулими сприйняттями та сприйняттями безпосередніми.
Отже, час і простір дають первинну орієнтацію, на основі якої будується відповідна картина світу. У цьому плані їх можна вважати гранично абстрактними характеристиками буття, оскільки вони задають початковий порядок, контури і ритми, які зумовлюють більш конкретні уявлення людини про певні явища, процеси та їх духовне, теоретичне і практичне опанування.
Великий енциклопедист епохи Відродження Леонардо да Вінчі провів аналіз уявлень про властивості часу і дійшов висновку, що час співпадає з первинними началами геометрії, тобто з точкою та лінією: точка у часі прирівнюється до миттєвості, а лінія – до тривалості відомої кількості часу.
Відомо, що поняття часу є складним і багатогранним явищем, тому природно, що у різних типах мислення час моделюється по-різному, але так чи інакше моделюється завжди. Основна ідея, на якій наголошують філософи та дослідники інших галузей науки, це ідея про комплексний характер часу, який виражається у складній концептуальній структурі. Різні науки прагнуть зі своїх позицій розглянути категорію часу, надати їй адекватну інтерпретацію. Так, В.П. Руднєв зазначає, що час – це універсальна характеристика як фізичної реальності, так і будь-якої знакової системи. Проте, існує думка, що семіотичний час, тобто час культури, виражений знаками мови, живопису, музики тощо, відрізняється від часу фізичної реальності. На наш погляд, не слід абсолютизувати цю відмінність, оскільки саме розрізнення речей, на що звернув увагу ще Аристотель, виникає там, де наявна їх спільність. Можна вважати, що і міфологія часу, і філософія і його наука та філологія є по суті одне і теж, але різним чином виражене. Йдеться про образ-ідею-вид: предметно-образний, логічно-ідеальний, концептуально-видовий, або про ту чи іншу систему термінологічно-предметної форми образів. Таким чином, філологічне осмислення часу ґрунтується на єдності його внутрішньо-психологічного сприйняття та філософського і наукового осмислення.
Важливо водночас відзначити, що образ часу, поняття часу, концепція часу, термінологія часу не можуть існувати поза певними загально логічними засобами визначення самого часу та його моментів, чи навіть деякої сукупності визначень. Хоч у такому разі йдеться передовсім про визначення у його формально-логічному змісті, проте дійсна змістовність суб’єктно-предикативних відношень визначення не обмежується рухом думки лише в одному напрямку. Тим більше, коли це стосується визначення категорій.
На даному етапі розвитку науки вчені висловлюють різні погляди на особливості сприйняття часу, пропонують свої концепції часу. Це передусім праці О.А. Івіна, Ю.Б. Молчанова, В.І. Свідерського, С.В. Мейена, О.М. Жарова, Б.А. Успенського, Д.Ж. Дитроу, Дж. Уітроу, E. MacTaggart, J. Dunne, A. Alexander, R. Gale та ін.
Так, якщо Дж. Мак-Таггарт, Дж. Данн, А. Александер вважають, що час нереальний, що ілюзія часу виникає у статичному світі через безперервні зміни уваги спостерігача, то А. Грюнбаум, А. Прайор, Р. Гейл та інші не сумніваються в об’єктивності часу. Однак і серед вчених, які визнають реальність часу, немає одностайності щодо співвідношення категорій часу та буття. У цьому аспекті виділяються дві основні концепції – статична і динамічна. Прихильники статичної концепції вважають, що події минулого, теперішнього і майбутнього існують реально, і навіть у деякому розумінні одночасно, а поява і зникнення матеріальних об’єктів є ілюзорними. «Минуле, теперішнє і майбутнє витікають із часових відношень суб’єкта і об’єкта, тоді як відношення раніше чи пізніше витікають із відношень об’єкта і об’єкта .» Відповідно до динамічної концепції, прихильниками якої є, зокрема, А. Прайор, Р. Гейл, реально існує лише теперішній момент, події минулого уже реально не існують, а події майбутнього ще реально не настали.
На різних структурних рівнях матерії, у різних сферах пізнання, а також у різних областях людської діяльності часові притаманні свої специфічні властивості змісту та вияву. Очевидно, слід брати до уваги концептуальні форми бачення часу у фізичному, філософському, логічному, біологічному, соціальному, психологічному та лінгвістичному аспектах, кожен з яких диференціює поняття часу, посилається на власні концепції, що пропонуються у певній окремо взятій науці, і кожен з яких є складовою частиною загальнонаукової картини світу. Зрозуміти і визначити поняття часу в цілому можна лише тоді, коли враховувати характер сприйняття часових відношень людиною, вираження їх засобами мови.
Дослідження розвитку мов на різних етапах еволюції людського суспільства дає підстави вважати, що диференціація уявлень про просторові відношення відбувалась раніше, ніж диференціація уявлень про час. Л. Брюль, наприклад, зазначає, що майже всі первісні мови настільки бідні засобами вираження часових відношень, наскільки багаті щодо вираження просторових. Із первинного усвідомлення людиною ритму і періодичності поступово виникла абстрактна ідея всесвітнього однорідного часу.
Особливість репрезентації об’єктивної дійсності у мові детермінована двома типами факторів: об’єктивними – закономірностями реальності, і суб’єктивними, тобто особливостями людської природи – психологічними, біологічними і соціальними. Адекватність/неадекватність відображення об’єктивної реальності у мові простежується у її структурних ознаках.
Проблеми співвіднесеності філософської інтерпретації часу з лінгвістичним часом вивчали Я.Ф. Аскін, В.К. Ярмоленко, Ю.С. Степанов, Є.В. Падучева, Б.Л. Уорф, Г. Рейхенбах та інші.
Б.Л. Уорф, зокрема, заперечує характер загально філософського поняття часу і намагається довести, що категорія часу залежить від певної мови та її структури. Г. Рейхенбах наголошує на єдності трактування часу у філософії та лінгвістиці: «Будь-яка думка має точку відліку. Цей факт виражається у граматиці тим, що кожне речення повинне містити дієслово, тобто вказівно-рефлексивний знак, що вказує на час події.». Я.Ф. Аскін, виходячи з філософського трактування часу: «різниця між теперішнім минулим і майбутнім є відмінностями між тим, що здійснюється, уже здійснилося і поки ще не здійсненим,» наголошує: «характерно, що у мові категорії часу та часової співвіднесеності мають місце саме у зв’язку лише з дієсловом – частиною мови, що виражає дію.».
Простір і час як форми існування матерії належать до числа тих категорій, які кваліфікуються І.І. Мєщаніновим як поняттєві і такі, що не замальовуються за допомогою мови, а виявляються в ній самій, у її лексичній і граматичній структурах. Саме таке розуміння простору і часу відповідає нашим поглядам. Із суджень І.І. Мєщанінова випливає думка, яка підтверджується М.К. Курбановим, І. Пригожиним, І. Стенгерсом та нашими власними спостереженнями про те, що лінгвістичний аспект часу підпорядкований не лише філософському та фізичному аспектам, а також логічному, біологічному, соціологічному, психологічному. Ми в цілому розділяємо погляди вчених, але зазначимо, що Б.Я. Уорф, на нашу думку, не врахував того, що часові відношення позамовної реальності сприймаються людьми однаково, не залежно від того, якою мовою вони володіють, у силу їх біологічної єдності, належності до єдиної загальнонаціональної культури, і виражаються ці часові відношення різними мовами доволі адекватно. Відрізняється лише інструментарій, сукупність мовних засобів, якими це вираження досягається. Тому важко погодитись з Т.І. Дешерієвою у тому, що лінгвістичний аспект поняття часу слід розглядати лише у філософській та фізичній площинах.
Взаємозв'язок лінгвістичного поняття часу з категоріями логіки та фізики простежує М.К. Курбанов. Дослідник стверджує, що при визначенні граматичної категорії часу і відповідно часових форм дієслова більшість мовознавців виходить із логіко-філософських і фізичних позицій. Спроби лінійно розставити усі форми дієслова, пов'язані із значенням часу, витікають саме з його фізичного розуміння. Але на відміну від фізичного часу, якому властива односпрямованість, реалізація мовного часу відбувається у двох напрямках – з теперішнього у минуле і з теперішнього у майбутнє, тобто він є двонаправленим. Отже, тут при запереченні однієї властивості фізичного часу, визнається інша – лінійність. При цьому, як вважають дослідники, на скільки сегментів не ділилася б схема горизонтальної лінії часу, вона не здатна розмістити усі ті дієслівні форми, які так чи інакше пов'язані з часом.
Точка зору, згідно якої категорія часу англійського дієслова – тривимірна система: теперішнє, минуле і майбутнє є традиційною і загальноприйнятою. Вона базується на логічній основі, оскільки співвідноситься з понятійним часом. Ми поділяємо цю думку, виходячи із антропоцентричної теорії мови, яка передбачає її розгляд не самої по собі, а у співвідношенні «мислення – мова», що входить у гноселогічну тріаду «об’єктивна дійсність – мислення – мова». На сьогодні це найбільш природна теорія, яка відповідає істинному стану речей. На наш погляд, лінгвістичну категорію часу і усі її особливості не слід розглядати ізольовано, оскільки необхідно опиратися на час об’єктивної дійсності. Звичайно, тут не йдеться про перенесення фізичного бачення часу на лінгвістичне.
Відображаючи у мові реальний світ, людське мислення певним чином узагальнює і спрощує об’єктивний зв’язок явищ природи, вносить елемент суб’єктивності, що зумовлений активним творчим характером пізнавальної діяльності людини. Суб’єктивний елемент зберігається на рівні мовної інтерпретації думки і впливає на процес відображення зовнішнього світу в мовній структурі.
Відповідно до специфіки об’єкту дослідження у наукових працях активно дискутуються також питання існування специфічних часів – соціального або історичного, космічного, хімічного, біологічного, психічного, музичного та інших.
Соціальний час вираховується поколіннями, століттями, тисячоліттями. Його особливістю є те, що історичні події зберігаються у пам'яті людства. У ньому за точку відліку можуть бути взяті ті чи інші суспільні події і навіть легенди. Свою особливу структуру має час історичних подій, суб'єкти яких освоюють простір і час, організуючи ці події, переживаючи їх. Коли ми говоримо, що час прискорює свій біг, то маємо на увазі, що події проходять швидше, тобто зростає інтенсивність усіх форм соціальної життєдіяльності.
Фізичний час, на думку дослідників, включає у себе проблеми співвідношення часу і матерії, реально існуючих незалежно від свідомості людини. Категорія часу у філософському та фізичному розумінні є двома сторонами одного цілого.
Значний інтерес становить тлумачення категорії часу в психологічній науці. Імперичні дослідження часу в цій галузі налічують вже більше ста років. До перших розробок можна віднести вивчення А. Гьорінгом та Е. Махом здатності розрізняти на слух часові інтервали. Сьогодні у психології розглядаються питання психологічного значення та змісту самого часу; простежуються закономірності переживання психологічного часу в різних умовах, його суть та механізм сприйняття; досліджуються сталі параметри в індивідуальному переживанні часу, тобто йде мова про сприйняття і переживання часу різними людьми. Дослідники вважають, що індивідуум має здатність трансформувати об’єктивно існуючий фізичний час у психологічний, перцептивний, і в такий спосіб у суб’єктивному сприйнятті виявляються часові властивості.
Аналіз досліджень питань психології часу дає аргументовані підстави дійти висновку про якісні зміни у розумінні психологічного змісту категорії часу. Саме перехід від загального уявлення про переживання часу до індивідуального його сприйняття і осмислення заслуговує, на нашу думку, належної уваги.
У своєму трактуванні проблеми часу ми виходимо з того, що час – це ключ до розуміння природи, а також і мови. На цьому вперше наголосив Ф. де Сосюр. Проте мовознавець обмежив вплив реального часу на мову лише сферою звукової форми, вважаючи, що такій залежності не піддається зміст чи семантика мови. Теоретичний аналіз показує, що час впливає на мову перш за все на рівні граматичної семантики, тобто найбільш загальної смислової суті речень і слів, а лише звукова форма цієї суті виразити не може. Все ще залишаються до кінця не вивченими та не розкритими незліченні наслідки впливу реального часу на мову. Тому перед лінгвістикою стоїть завдання показати, як взаємопов’язані на осі реального часу семантична і формальна структури природної людської мови. Деякі аспекти цієї проблеми ми намагаємося розкрити у представленій роботі.
Реальний час характеризується двома фундаментальними фізичними властивостями: одновимірністю та однонаправленістю. Ці дві властивості справляють визначальний вплив на будову людської мови. На лінійній однонаправленій осі реального часу можуть бути побудовані два види структур: двочленна структура з асиметричним відношенням і тричленна структура з транзитивним відношенням. В основі першої лежать часове відношення раніше-пізніше: якщо із двох можливих подій одна відбулася раніше, то друга може відбутися лише пізніше. Тим самим між цими двома подіями встановлюються асиметричні відносини: попередня подія – наступна подія. Проте Дж. Уітроу, Ю.Б. Молчанов, О.А. Івін, Д.П. Горський вводять у часовий ряд раніше – пізніше поняття одночасності і розглядають уже тричленний часовий порядок раніше – одночасно – пізніше. Основу другої структури складає часове відношення минуле – теперішнє – майбутнє. У цьому випадку базисне значення абсолютних часів розглядається як розміщення ситуації у момент, попередній до теперішнього – теперішній – наступний до теперішнього, тобто за точку відліку часу береться поточний момент мовлення. Якщо три події послідовно відбулися одна за одною, то перша і третя події можуть бути пов’язані, співвіднесені лише через проміжну другу подію. Тим самим між цими трьома подіями встановлюється транзитивне відношення: початкова подія – проміжна подія – кінцева подія. За основу цього відношення береться принцип часового проміжку: минуле пов’язане з майбутнім через теперішнє. Транзитивне відношення скрито містить у собі два бінарних асиметричних відношення: перша подія асиметрично пов’язана з другою, а друга – з третьою. У мові подіями, що розташовані на лінійній однонаправленій осі реального часу, є: імпліцитно – взаємозв’язки та діяльність суб’єкта; експліцитно – слова. Слід відзначити, що часові порядки раніше – одночасно – пізніше та минуле – теперішнє – майбутнє нерівноцінні, вони є двома різними способами опису подій чи явищ, які доповнюють один одного. Перший ряд застосовується переважно в природничих науках, тоді як другий – у гуманітарних. Ми вважаємо, що часовий ряд раніше – одночасно – пізніше також надзвичайно важливий для гуманітарних, зокрема, філологічних наук.
Час тісно пов'язаний з рухом, а у соціальному плані – з розвитком. Відповідно, об'єктивно існуючий зв'язок між часом і рухом знаходить своє відображення у мові, власне, у розвитку темпоральної лексики та видо-часових форм.
Проблемами становлення дієслівних форм та темпоральної лексики займались В.Д. Аракін, В.М. Ярцева, Ж. Вандрієс, О.В. Василенко, Н.Л. Жабицька, Р.Г. Зятківська, Т.І. Лаптєва, С.Є. Олейник, Т.О. Расторгуєва, М.І. Рудометкіна, В.Н. Сердюк, М.Б. Телін, І.Л. Яковлєва, Є.С. Яковлєва, A. Akerlund, J. Nesfield, A. Schopf, H. Uldall.
М.Б. Телін розглядає діахронний аспект категорії темпоральності і пропонує реконструкцію початкових етапів формування часу і виду з когнітивно-прагматичної точки зору. У відповідності до неї, спільним джерелом двох категорій є здатність репрезентувати дію як одне ціле. Т.О. Расторгуєва розрізняє два процеси еволюції дієслівних сполучень: граматизацію – перетворення вільного синтаксичного сполучення в аналітичну дієслівну форму, і парадигматизацію – прийняття нової одиниці у систему як члена дієслівної парадигми. Т.І. Лаптєва вивчає мовні засоби ранньої новоанглійської мови, які виражають поняття часу. Р.Г. Зятківська досліджує розвиток часової форми Present Simple та становлення її граматичних значень в діахронії.
Таким чином, оскільки час – складне полікатегоріальне поняття, співвідносне з категоріями філософського, фізичного, психологічного, біологічного, соціального, історичного та лінгвістичного змісту, у дослідженні лінгвістичного аспекту цієї категорії необхідно опиратися на різні трактування поняття часу, представлені у природничих та гуманітарних науках. Зокрема, вивчення семантичної категорії теперішності та мовних засобів її реалізації вимагає не лише осягнення глибинного змісту поняття час, а також і взаємозв’язку реального перебігу подій чи стану речей з періодом їх відображення у мові, взаємовіднесеності подій та станів у часі, їх послідовності, проміжків часу між ними, так само як і ситуативно-змістових нюансів часу в індивідуальному сприйнятті та вираженні їх людиною.
Враховуючи міркування, наведені у представленому розділі, вважаємо, що для осмислення та вираження часу мовними засобами важливо:
· концентрувати увагу на особливостях індивідуального сприйняття, осмислення та вираження часу об’єктивної дійсності;
· усвідомлювати, що на осі реального часу семантична і формальна структури природної мови людини є взаємопов’язаними;
· вважати за точку відліку часу момент мовлення або співвідносити події через транзитивне відношення між ними;
· враховувати, що об’єктивно існуючий зв’язок між часом і рухом у мові відображається видо-часовими формами дієслова та іншими засобами, що містять часові семи;
· брати до уваги вплив особистісного фактору в мовному вираженні темпоральності.
Похожие работы
... фоні якої висвітлюються домени позитивної та негативної тональності. Емоційні домени – фрагменти ЕКС, де акумулюються концептуалізації різноманітних емоцій, зокрема ЕК СТРАХ. Вербалізований засобами сучасної англійської мови ЕК СТРАХ визначається як один з базових концептів національної ЕКС, комплексне культурно та соціально детерміноване когнітивне утворення, яке фіксує знання про емоцію страх ...
... бачимо, що вживання фрейма “ womannature” є останнім і ваговим аргументом, робиться акцент саме на слабке положення жінки, її втому, на момент “ жіночність”. Таким чином, ми можемо сприймати даний текст як зв'язний. Отже, ми розглянули поняття “фрейм” і фрейм “жіночності” з точки зору когнітивної лінгвістики. 1.2 Фреймовий підхід в дослідженнях семантики Провідним напрямком сьогоднішньої ...
... лінгвіст П. Хартманн, який багато працював в області теорії тексту, в своїй роботі (Text als Linguistisches Objekt) писав, що в теперішній час (1971 році) існує лінгвістика орієнтована на вивчення тексту. Предмет дослідження цієї області лінгвістики відкриває нові перспективи для лінгвістичних досліджень [105, с. 4]. Інтерес до вивчення тексту зумовлений прагненням пояснити мову як глобальне ...
0 комментариев