Сутність і характеристики теперішності

3. Сутність і характеристики теперішності

Сутність теперішнього часу – це предмет довгих дискусій у філософії та мовознавстві, починаючи від античності і до наших днів. У філософському трактуванні теперішність – це те, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо, це відрізок часу, коли можна активно діяти, впливаючи на поточні події. Вчинки чи бездіяльність відходять у минуле назавжди, залишаючи за собою можливість ставати причиною якихось подій. Таким чином, минуле – це застиглі моменти теперішнього, воно зумовлене теперішнім, і його наслідок, у свою чергу, стає визначальним фактором подій в актуальному теперішньому.

Ю.В. Молчанов наголошує, що поняття тепер і теперішній час виражають перехід від минулого через теперішнє до майбутнього. Поняття тепер доцільно трактувати як переживання теперішнього часу людиною – момент теперішнього часу у її психічній діяльності. Поняття ж момент теперішнього часу можна розглядати як таке, що відображає об’єктивну властивість відокремлення у бутті кожної речі, її минулого від майбутнього. Ю.В. Молчанов також вважає, що граматичний теперішній час дійсно ототожнюється з моментом тепер, який переживається даною свідомістю. Щодо об’єктивного або фізичного теперішнього часу тієї чи іншої матеріальної системи, то його слід оцінювати як часовий відрізок, на протязі якого дана система існує як така.

У сучасній лінгвістиці більшість вчених, зокрема В.М. Ярцева, А.К. Корсаков, Т.І. Дешерієва, Н.Л. Жабицька, Е.Я. Мороховська, М.Я. Блох, R. Quirk, S. Greenbaum, G. Leech, J. Svartvik, H. Poutsma та інші дотримуються думки про те, що основою мовного теперішнього є реальний теперішній час об’єктивного світу. При цьому у свідомості того, хто говорить, теперішнє невіддільне від минулого і майбутнього, оскільки кожний теперішній момент його існування заповнений пам'яттю минулого, а в основі вчинків, які людина здійснює у теперішньому, лежить модель майбутнього.

Подібно до суті будь якого явища, суть теперішності складається з її властивостей, функціонально-семантичних особливостей, що виявляються у функціонуванні мовних засобів, якими вона реалізується. Отже, чим більше властивостей теперішності ми охопимо, тим повніше розкриємо її суть. Автором дисертації умовно виділяються три основні підходи до визначення властивостей теперішності:

Перший з них базується на поєднанні двох аспектів, що доповнюють один одного, – широкого та вузького. У.І. Булл розрізняє два презенси: точковий і плинний. Останній у його трактуванні – це часовий інтервал між минулою і майбутньою подіями. Точковий презенс – це акт встановлення відношення, визначеного цим часовим інтервалом.

Є.П. Надірова, називаючи широкий та вузький аспекти презенса неактуальним і актуальним теперішнім, вважає теперішньою актуальною ту дію, яка відбувається у момент мовлення, і наголошує, що звичайно період часу, необхідний для здійснення актуальної дії, виявляється значно ширшим від періоду мовлення.

Б.В. Чернюх, розуміючи теперішній час як вираження «сучасності» у широкому значенні слова, зводить два різновиди презенса – актуальний і неактуальний – до спільного знаменника. Він вважає, що основною функцією теперішнього часу є вираження актуального презенса, тобто дії, що збігається з моментом мовлення. Неактуальний презенс позначає дію, яка крім моменту мовлення, охоплює певні відрізки часу, що передують і слідують за ним. Основні положення цього підходу до розуміння теперішності можна відобразити у запропонованій нами схемі.

Як бачимо зі схеми, актуальний презенс має певні межі, у той час як межі неактуального презенса відсутні.

У трактуванні теперішнього часу тексту, зокрема, його актуальності/неактуальності, доцільно керуватися підходом, започаткованим А. Бєлічем. Його суть полягає у виділенні «сфери синтаксичного індикатива», у якій вживання усіх часових форм пов’язане з моментом мовлення, і сфери «синтаксичного релятива», у якій минуле цілком відособлене від реального теперішнього і зображається само по собі. Е. Бенвеніст розмежував часи, що вживаються у «плані мови» і «плані історії», а Х. Вайнріх протиставив часи «обговорюваного» і часи «переданого в оповіді». Виходячи із суті цих підходів, у запропонованій роботі розглядається часова площина, створена творчою уявою автора, на тлі якої розгортаються події, і яка є теперішньою у сприйнятті персонажів. Вона виявляється у мовленнєвих ситуаціях, описаних у творі, або комунікативних актах персонажів. Таким чином відбувається переплетення «сфер», «планів» чи «часів». У мовленнєвій сфері «синтаксичного релятива», про яку ведеться оповідь, створюється своя сфера «синтаксичного індикатива» – обговорення, що є реально теперішнім для учасників описаних подій та комунікативних ситуацій.

У дослідженні актуального / неактуального теперішнього домінантного значення набуває момент мовлення, що за визначенням А.П. Загнітко є умовним позначенням реального теперішнього, відносно якого всі події визначаються як такі, що належать до плану теперішнього/ минулого/ чи майбутнього.

На визначальне місце моменту мовлення як точки відліку часу вказують прихильники визначеного вище підходу до трактування протяжності як основної властивості теперішнього, а також інші дослідники категорії презентності. У лінгвістичних дослідженнях використовуються різні терміни для позначення точки первинного відліку, а саме: момент мовлення, період мовлення, час мовлення, момент повідомлення про дію, момент комунікації, суб'єкт мовлення. Загальновживаний термін момент мовлення у трактуванні М.В. Перцова – це дуже короткий відрізок часу або такий період, що є достатньо малим порівняно з іншими допустимими відрізками відповідного часового плану. Тому М.В. Перцов, згідно традиції, зберігає термін момент мовлення, вилучаючи при цьому з його змісту компонент миттєвості. Цей термін є досить часто використовується, він став своєрідним кліше. М.В. Перцов вважає, що більш адекватним був би термін час даного мовлення.

Термін момент мовлення О.П. Надірова заміняє терміном період мовлення, оскільки поняття момент передбачає неподільний часовий відрізок, а період мовлення передбачає цей поділ. Б. Комрі висловлює думку про те, що межі граматичного моменту мовлення умовні, вони можуть не збігатися і частіше всього не збігаються з реальним моментом, можуть розширюватися чи звужуватись залежно від денотативної ситуації.

Трактуючи розуміння теперішності, К.Г. Городенська акцентує увагу на тому, що з моментом мовлення пов'язуються не самі стани та дії, які мають місце в об'єктивній дійсності. З цим часовим орієнтиром їх співвідносить мовець, функція якого полягає у констатації об'єктивності дій та станів, реальних з погляду мовця. Зважаючи на це, у ситуації, яку представляє категорія часу в лінгвістичній онтології, особа мовця є обов'язковою, визначальною, бо саме для неї дії та стани об’єктивної дійсності, про які йдеться у комунікативному акті, є реальними. У прямому діалозі момент мовлення встановити неважко, але якщо діалог ведеться з залученням складних речень, то демаркація його ускладнюється. Можливо, у зв’язку з цим Б. Комрі наголошує на можливості «ланцюжків точок відліку».

Ситуація ще більше ускладнюється, коли теперішність реалізується у художньому дискурсі. Аналізуючи семантику форм теперішнього часу в англомовних текстах, М.В. Перцов робить висновок, що у більшості випадків точка відліку збігається з часом початку мовленнєвого акту, тобто з моментом мовлення персонажа, але може відрізнятись від нього, наприклад, збігатися з часом факту, який позначений іншою дієслівною формою у головному реченні. Отже, у комунікативній ситуації художнього твору момент мовлення є точкою відліку часу для персонажів – учасників комунікації та читача – реципієнта ситуації, який за задумом автора уявно стає учасником подій. Він також може бути позначений засобом будь-якого рівня мови, що виражає факт, дію, стан у контексті художнього дискурсу, які можуть стосуватися не лише учасників комунікативного акту, а і персонажів твору взагалі.

Як бачимо, у процесі демаркації категорії теперішнього часу і визначення моменту мовлення особливої ваги набуває поняття мовець. Категорія мовця, одночасно лінгвальна та екстралінгвальна, є визначальною для актуалізації темпоральної семантики.

Таким чином, теперішньому часу як граматичній категорії властивий об'єктивно-суб'єктивний характер. Його об'єктивність зумовлюється тим, що основою мовної теперішності є реальний теперішній час навколишнього світу, а суб'єктивність тим, що йому властива перцептивність, тобто певне усвідомлення людиною. Ставлячи об'єктивний фактор на перше місце, ми аж ніяк не надаємо йому переваги. Тобто об’єктивне і суб’єктивне у даному випадку є рівноправним цілим. Мовець, вживаючи ту чи іншу форму дієслова, не просто вказує чи називає об’єктивний час, позначеної ним дії, він подає його відповідно до цілі розмови, пропонуючи іншим саме той ракурс, який мають сприйняти за його задумом. У художньому творі мовець – це персонаж, через сприйняття і висловлювання якого ми сприймаємо співвідношення описаних дій і станів із зображуваною дійсністю, що є для нього реальною. Спробуємо пояснити висловлену думку на прикладі.

He gave a warning snort just as a mounted figure rode out of the gorge.

«Your guide comes,» the driver informed Nate unnecessarily.

«So I see.» Hooking his thumbs in his belt, Nate eyed the approaching rider.

Замість форми comes, цілком можливо вжити форми is coming чи has come, адже із контексту зрозуміло, що з’явився провідник, якого чекали і він їде, наближається до тих, хто його чекає в даний момент. Проте шофер, говорячи про цей факт, вибирає презентну форму Рresent Simple. Мовець демонстративно підкреслює свою непричетність і байдужість, що підсилюється прислівником unnecessarily, і усе це разом насторожує, змушує відчути натяк на особливу, поки що скриту значимість появи даної людини для подальшого розвитку подій. Отже, вибір тієї чи іншої часової форми дієслова пов’язується не тільки з бажанням мовця вказати на час дії, про яку він говорить, але і висловити своє відношення до цієї дії, вплинути на адресата і змусити його сприйняти цю дію відповідно до свого задуму.

Цікавими у цьому плані є дослідження Р.О. Жалейко і Д. Шіффріна, які простежують взаємовплив тлумачень категорії часу у логіці і психології та кореляції з мовознавчими трактуваннями. У працях цих та інших вчених домінує думка, яка підтверджується численним фактичним матеріалом, про те, що у художньому тексті реалізація об’єктивної теперішності підпорядковується задуму автора і саме з його точки зору відображається у мовленні персонажів, а через них суб’єктивно сприймається читачем. Характерною у цьому аспекті є реалізація презенса, зафіксованого у листах, щоденниках, свідченнях тощо. Така теперішність осмислюється у кількаразовому заломленні.

The holidays so far have afforded me little rest. My daughters and I have been much worried by the insistence of a young Irish woman who claims to be the widow of poor Captain Grimes. She has got hold of papers which seem to support her claim. The police too are continually here asking impertinent questions.

Besides this, I have had a letter from Mr. Prendergast stating that he too wishes to resign his post. Apparently he has discovered that there is a species of person called a «Modern Church Man» who draws the full salary of a beneficed clergyman and need not commit himself to any religious belief.

Автор листа фіксує дії і стани, об’єктивно теперішні для осіб, про яких він пише. У свою чергу містер Фаган усвідомлює їх також як такі, що відносяться до реального теперішнього, оскільки вони непокоять його у момент написання листа. Поль, читаючи про описані події, також співвідносить їх з площиною теперішності, створеної листом, яка поєднує автора і адресата. У цю ж площину уявно попадає читач, що і відповідає задуму автора. Остання фраза, наприклад, могла б звучати так: The police came here lots of times, але навіть додавання обставини lots of times не надало б опису скільки емоційності, як вживання презентних форм. У другій половині листа до цього потрійного заломлення презентності у її осмисленні добавляються ще дві: стани і дії священика, що реалізуються в об’єктивній теперішності – draws, need not – відбиваються у сприйнятті містера Прендергаста і спричиняють у нього бажання залишити свою посаду.

Ще яскравіше виявляється властивість форми Present Simple посилювати емоційність впливу на читача у наступному прикладі.

Fred went down to the basement, took the manuscript from its shelf, turned to page one. He read on:

John Graham, rechristened John Rosewater in the Scilly Island, apparently found the mild climate and the new name congenial, for he remained there for the rest of his life, fathering seven sons and six daughters. He, too, is said to have been a poet, though none of his work survives. We know little else about him, except that he had a son named George.

У цьому випадку виділені граматичні форми можна розглядати у кількох аспектах. Якщо аналізувати вживання часових форм автором манускрипту, то презентні форми передають факти об’єктивної для нього теперішності. Коли ж розглядати форми is said, survives та know з точки зору героя твору, який читає написане з плином великого проміжку часу, вони будуть відносними, тобто теперішніми настільки, наскільки він, читаючи манускрипт, уособлює себе з його автором і переноситься в уяві у той період. При спробі абстрагуватися і проаналізувати написане, Фред – герой твору – все-таки сприйматиме ці форми як was said, survived.

Можна з ймовірністю констатувати, що чим вища художня вартісність твору, тим глибше його проникнення в емоції і свідомість читача, тим ближче його злиття з персонажами і їх сприйняттям змальованих подій.

Цілком слушно зауважує О.В. Тарасова, що теперішньому в більшій мірі, ніж іншим часам, властиві специфічні риси та особливості, пов'язані з людською психікою чи емоційним відношенням людини до природи або інших людей, звідси – першорядне значення теперішнього як центрального виду часу в процесі внутрішньої логічної організації думки.

Основою іншого підходу до трактування теперішності є наголос на її протяжності. Ще Геракліт визначав теперішність, як тривалість з невизначеністю періоду. О. Єсперсен вважає, що теоретично теперішній час – це точка, яка не має ніякої тривалості. Теперішній момент, «тепер» – це лише рухома границя між минулим і майбутнім, вона весь час рухається вправо по лінії часу. На практиці «тепер» означає відрізок часу із значною тривалістю, яка сильно змінюється в залежності від обставин. На широту кількісного діапазону теперішності вказує і Я.Ф. Аскін: теперішнє завжди співвіднесене з якимось наявним станом, подією, і тривалість цієї події, стану визначає «розміри» теперішнього, причому в кожному конкретному ряді подій це визначення специфічне. Різна тривалість теперішнього є однією з характерних рис його специфіки. Думку про протяжність теперішнього поділяє також К.В. Філіна, виокремлюючи момент мовлення як центр цього часового проміжку, якому теж властива тривалість. Дослідниця зазначає, що часові межі теперішності і моменту мовлення збігаються у виключно рідких випадках, тобто момент мовлення входить у теперішній час, складаючи якийсь його відрізок, і тільки частково збігається з ним. Тривалість теперішнього М.С. Веденькова називає «часовою квантитативністю», яка може бути зведена до нуля і розширена до безмежності. О.І. Смирницький зауважує, що межі області теперішнього часу можуть розширятись і навіть взагалі зникати.

Досить оригінально представлена наявність ознак певної тривалості теперішнього часу в дисертації І.С. Бика. Дослідник образно порівнює схему меж утворення теперішнього часу з виникненням і поширенням концентричних кіл на поверхні води від кинутого каменя. Цей «камінь», торкаючись поверхні води, викликає утворення хвиль, які поширюються у всі сторони.

До вищеописаних трактувань властивостей презенсу приєднується автор дисертації і зводить основні позиції такого підходу до поданої нижче схеми.

Ще один підхід до визначення властивостей теперішнього базується на думці про семантичну неоднорідність презентності, яка також простежується у лінгвістичній літературі. Мовознавець психологічного напрямку Г. Гійом, наприклад, вважає, що теперішність семантично не є однорідним цілим, а утворюється переважно із сполучення минулого і майбутнього. Така особливість розглядається ним як обов'язкова складова розуміння теперішнього часу.

Це положення Г. Гійома розвиває Т.О. Барабаш, який зазначає, що фізичне теперішнє – точка поділу між минулим і майбутнім. Проте психологічно теперішній час інтерпретується ним не лише як момент, що розділяє минуле і майбутнє, але як значно більший період, що охоплює частину минулого і майбутнього. На розмитості семантичного діапазону понять «зараз» і «тепер» акцентує увагу О.В. Тарасова, відзначаючи, що в залежності від відчуттів мовця у конкретній ситуації спілкування семантичний діапазон теперішнього може спресовуватися у миттєвість або розтягатися до безконечності.

Часовий спектр теперішнього включає в себе широкі можливості вираження функціонально-семантичних відтінків, починаючи від уявлення про мить і закінчуючи усвідомленням об’ємних часових періодів або взагалі про позачасовість.

Отже, ми розглядаємо поняття теперішності у кількох значеннях:

·   Теперішність періоду комунікації, яка швидко переходить у минуле відносно моменту мовлення. Їй властиві однорідність і вузький часовий діапазон. У більшості випадків мікрополя такої теперішності створюються в усному мовленні і передаються монологами, діалогами чи полілогами як у розмові, так і у фіксованих текстах. Теперішність моменту/періоду комунікації в основному* виражається формами Present Simple, Present Continuous та Present Perfect Continuous.

1.  «What do you want to know, precisely?».

2.  «I don’t intend to be present».

3.  «Looks messy now, but it won’t later».

4.  «I’m thinking of my father».

5.  «Lieutenant Rowan is assisting me, sir».

6.  The morning after the party Qwilleran drove Riker to the airport under threatening skies. «We’re going to get the rain the farmers have been praying for and the tourist industry has been praying against».

7.  «You’ve been saying that for a month».

Дієслівні форми PrS у реченнях 1–3 виражають конкретну теперішність, дійсну на момент мовлення, і уже через найближчий проміжок часу вона відійде у минуле. Часові структури PrC та PrPC у прикладах 4–7 передають значення, тотожне вираженому РrS у реченнях 1–3. Значення дієслівних форм зумовлюється мовним оточенням, що передає певну ситуацію. В іншому контексті реалізація позначених часовими формами РrS дій могла б відноситися і до неактуального теперішнього. Наприклад, деякі зміни у реченнях 3, 5 без трансформації.

·          Теперішнісність повторюваної дії, абстрактна теперішність, що створюється переважно часовими дієслівними формами PrS, іноді PrC. Цей тип теперішності охоплює багатократні чи звичні дії протягом періоду, що включає момент мовлення, і відзначається неоднорідністю і коливанням часового діапазону повторюваності та широти діапазону самої дії. Функціонування PrS, PrC у складі багатогранного синтаксичного цілого, у зв’язках і відношеннях з іншими мовними засобами різних рівнів не лише виражає намір мовця вказати адресату на характер дії, який він має на увазі, а також передати свою впевненість або вагання, категоричність тощо, наприклад:

8.  «Every year at least one young man whose affairs we manage comes into our office, wants to give his money away».

9.  «On a morning like this, by God, coffee and Danish sounds real good».

10.«Anyhow, he gives large parties».

11.«He represents himself as a rich man, stays there for some time living like a lord, cashes a big cheque and then goes off».

12.«The ice is breaking up all the time».

13.«You have been worrying about it and that quite often has the result of delaying things».

14.«They keep asking about how much money I’ll inherit and Barb’s parents are saying all this crazy stuff».

15.«Why, you must remember her. She has come to the Barstow every summer for years. At least as long as you have. She sits under the ptarmigan in the dining room».

16.«You see, when Professor John goes off in the morning to sit all day in his professor’s chair at the university, and when the rooms have been cleaned and dusted, then all the house is silent».

17.«It’s like the industrial alcohol board. They always think I’m drinking the alcohol. They think that about every one».

Теперішність повторюваної дії передбачає поєднання часових сфер минуло і майбутнього, втягує у своє мікрополе минулі і майбутні моменти чи періоди. У прикладах 8–11 Present Simplе, виражаючи повторювані дії, реалізує свій основний семантичний потенціал, своє категоріальне значення і передає теперішність різної протяжності, у межах якої з тим чи іншим часовим діапазоном мають місце повторювання – до тривалості даного етапу життя персонажа – і до необмеженості часовими рамками). Доволі рідко багатократне теперішнє передається формами Present Continuous, Present Perfect та Present Perfect Continuous. Їх вживання у таких випадках прагматично вмотивоване, оскільки крім дій, повторюваних у теперішньому різного обсягу: безмежному, «вічному», – речення 12, 13; періоду очікування оголошення заповіту – приклад 14; проведення літніх відпусток у даній місцевості – речення 15; роботи професора в університеті – приклад 16; роботи персонажа на заводі – речення 17, виділяється також компонент оцінки дії мовцем – невдоволення, роздратування, здивування, задоволення, обурення – з метою емоційного впливу на читача.

·   Позачасова теперішність або теперішність вічних істин означає факт / стан/ситуацію, що існує постійно, завжди, або виражає правило, аксіому, теорему тощо і передається дієслівною формою Present Simple. Для прикладу:

18.The Radley Place fascinated Dill. In spite of our warnings and explanations it drew him as the moon draws water.

19.«That was the first wave,» Westholme told them. «In a tsunami, the second one is always the biggest».

20.Something always comes back and hits you in the face.

21.Money isn’t always necessary to success.

22.This love business doesn’t flow the same way round all the time. The energy flows the other way and you hate.

23.An aircraft radio is so designed that it cannot transmit and receive simultaneously; pressing the transmit button automatically cuts out the receiver.

У наведених вище реченнях Present Simple виражає дії, не локалізовані у плані часу, тобто «постійне» теперішнє, загальноприйняті постулати або факти, дійсні завжди, у довільний момент часу, принаймі, поки не зроблене нове відкриття чи не виведене інше правило, що відміняє дане, або поки не відбувається переосмислення соціально-моральних цінностей.

·          Гномічна теперішність передається лексичними, морфологічними та синтаксичними засобами у прислів’ях та приказках:

24.Professors, there is an old saying that my grandfather told me: «Heart speaks to heart» and this is true of us all in this house.

25.It was all right in the fog where nobody could see you, wasn’t it? But it’s a horse of a different color – rather, to be more exact, a freak of a different color – in the clear public light of our respectable village bistro.

Прислів’я та приказки вплітаються у канву сюжету. Вони можуть цитуватися чи органічно вписуватися у слова мовця. В обох випадках гномічне теперішнє, передане прислів’ям і приказкою, пожвавлює картину теперішності і навіть виділяє її на тлі минулого.

·          Понятійно-якісна теперішність виражає характеристики осіб, речей, станів, явищ, що притаманні їм завжди і виявляються при нагоді.

26.Everything that shows on the surface today travels very fast and to the north – east. Can it be the time of day? Or is it some sign of weather that I do not know.

27.«I know he hates being interrupted».

28.«Mr. Pelumpton was one of those men who do not work themselves but merely see that their wives and children work for them».

29.Sometimes the bullet doesn’t even make it through the skull bone.

30.«Jem’s growing up to now and you are too».

31.«In the north somewhere, in the Highlands somewhere, where the people have never been beaten».

Понятійно-якісна теперішність вказує на постійний характер притаманної ∕ відсутньої ознаки. Дієслівним формам Рresent Simple, Рresent Continuous, Рresent Perfect, що виражають понятійно-якісну теперішність, властива також здатність у комплексі з іншими мовними засобами імпліцитно виражати ставлення мовця до висловленої оцінки суб’єкта чи факту, розширити цю оцінку. Так, приклад 26 крім характеристики стану моря передає спостережливість суб’єкта, речення 27 – нагадування про необхідність рахуватися з цією особливістю персонажа, приклад 28 – зневагу до описаної особи, приклад 29 – жорстокість та аморальність людей, які ведуть розмову про властивості кулі, приклад 30 – усвідомлення значущості набування нової якості, приклад 31 – схвалення, підтримку автора. Така особливість функціонування презентних форм зумовлюється їх здатністю реалізувати не лише дейктичне, але й прагматичне значення.

·          Розширена теперішність охоплює крім теперішнього моменту/періоду якийсь відрізок минулого і передається в англійській мові формами інклюзивного перфекта.

32.– Have you started school yet?

– Yes. I’m in my first now.

33.«She has been talking about it for ten years».

34.«What I feel, Smeeth is that you’ve been doing your bit the firm».

Наявність чи відсутність вказівки на період тривання дії не змінює семантики форм Present Perfect та Present Perfect Continuous, які наголошують на завершенні розпочатого у минулому певного часу її протікання і зумовленості цією дією теперішнього на момент мовлення персонажа / автора стану речей.

·          Описова теперішність передається у мові різнорівневими засобами і відображає картину, яку описує автор як таку, що він/персонаж бачить / бачив колись чи створив у своїй уяві:

35.The tide goes out imperceptibly. The boulders show and seem to rise up and the ocean recedes leaving little pools. On the bottoms lie the incredible refuse of the sea, shells broken and chipped and bits of skeleton.

36.It was an hour when the father returns home from the fields and plays for a moment in the yard with the dog that jumps upon him. The young girls look about for the first star to fix a wish upon it, and the boys grow restless for supper.

Present Simple, вжитий для опису океану та вечірньої пори у сім’ї, на фоні оповіді у минулому часі оживляє картини, посилює емоційний вплив на реципієнта. Автор твору вибирає Present Simple у реченні 36 з метою більшої образності, як контраст з присудком Past Simple у головному реченні.

·          Теперішність збереженої відносності/доречності позначає минулий факт, що залишається значимим у момент мовлення. Найчастіше воно виражається як переказ висловленого у минулому:

37.In one of the letters the Maruesa de Montemayor tries to describe the impression.

·          Теперішність коментуюча вживається у сценічних ремарках як інструкція для акторів щодо дій, які виконуються ними на сцені протягом вистави:

38.Augustus produces a mirror, a comb, and a port of moustache pomade from the drawer of the writing table, and sits before the mirror to put some touches to his toilet. The clerk returns, devotedly ushering a very attractive lady, brilliantly dressed. She has a dainty wallet hanging from her wrist. Augustus hastily covers up his toilet apparatus with The Morning Post, and rises in an attitude of pompous condescension.

Таке «зафіксоване» теперішнє «оживає» у діях виконавців перед глядачем у театрі, а читачеві допомагає краще зрозуміти розвиток сюжету п’єси. Коментуюча теперішність відображається також у радіо- і телерепортажах, в описах мрій, галюцинацій, снів персонажів художнього твору.

·          Теперішність наміру/планування майбутньої дії, якій притаманні неоднорідність і широкий часовий діапазон. У цьому випадку йдеться про мовне вираження теперішнього наміру майбутньої запланованої дії, коли наголошується, що у площині теперішності така дія уже на шляху до її виконання.

39.«When is Papa coming back?»

«Tomorrow for sure».

40.«I’m leaving next month».

41.«My brother returns from Washington this evening».

42.«I hear you’re buying Llanabba».

Значення потенційної теперішності не суперечить загальній семантиці презентності. Співвіднесеність дії з моментом мовлення у наведених випадках здійснюється через усвідомлення суб’єктом у цей момент вміння або потенційної можливості реалізації дії.

Теоретичне осмислення визначених підходів, а також аналіз фактичного матеріалу дають підстави вважати, що тлумачення суті теперішності більш обґрунтоване у прихильників другого і третього підходів, зокрема, завдяки виокремленню диференційних семантичних ознак презентності. Це також дає можливість визначити поняття теперішнього часу в сучасній англійській мові як граматичної категорії для реалізації у мові/структурі дискурсу усіх ознак теперішньої дії.

Широта і багатосторонність суті та властивостей теперішності, її емоційна насиченість передбачають багатий інструментарій мовного вираження презентності, яка включає систему морфологічних, синтаксичних, словотворчих, а також комбінованих засобів, що взаємодіють на основі спільності функцій. Лише комплексний розгляд цих, зведених до певної системи, засобів і їх функціонування у мовному середовищі дає повніше уявлення про механізм відтворення у мові об’єктивної теперішності. Таке групування найдоцільніше здійснювати у межах функціонально-семантичного поля, яке організовує мовні засоби у їх взаємодії, взаємопроникненні та переплетенні значень, підпорядкованих одній меті, підкреслює семантико-категоріальний аспект предмету дослідження і передбачає двонаправлений підхід до його аналізу від форми / структури до значення/змісту і від значення до форми.

Поняття поля розробляли М.М. Гухман, Є.В. Гулига, Є.І. Шендельс, О.В. Бондарко та інші науковці. Автор дисертації поділяє думку О.В. Бондарко, Н.М. Раєвської, Т.О. Пермінової про те, що категорія темпоральності створює поле функціонально-семантичне, а не лексико-граматичне, і опирається на концепції О.В. Бондарко про моноцентричну структуру поля темпоральності з ядром і периферією, умовними та рухомими межами між ними і про безперервність структури поля. У віднесенні певного мовного засобу, вжитого у художньому дискурсі, до тієї чи іншої зони ФСПТ, ми керуємося, перш за все, критерієм його базовості / небазовості для вираження конкретного значення теперішності відповідно до задуму автора, оскільки якраз рівень концентрації у даному засобі базових темпорально-дейктичних ознак теперішності визначає його якісну специфіку. По-друге, до уваги береться спеціалізованість засобу для вираження часових відношень теперішності у складі семантичних комплексів, що виражаються за участю елементів контексту. По-третє, враховується концентрація у даному засобі семантичних опозицій іншим часовим значенням, і по-четверте, – регулярність функціонування засобу. На основі положення О.В. Бондарко про «не явні однозначні ознаки належності до центру чи периферії, а про тенденції і властивості, що допускають різні трактування і вимагають спеціалізованого аналізу», кожен мовний засіб може бути віднесений до центру ФСПТ в одному випадку чи його периферії – в іншому, залежно від того, яка ознака / ознаки у певному контексті набуває/набувають домінуючого значення.

Вищевказані аспекти підходу до структуризації ФСПТ та дослідження фактичного матеріалу дозволяють виділити ядрову, навколоядрову та близьку, віддалену і найвіддаленішу периферійні зони функціонування різнорівневих мовних засобів реалізації теперішності у художньому дискурсі.

Значно нижча концентрація цих властивостей у функціонуванні форм Present Perfect і Present Perfect Continuous зумовлює вираження цими структурами відносної, а не абсолютної теперішності і їх віднесеність до навколоядрової зони.

У зв’язку з виявленням ще меншої сукупності ознак теперішності та способу передачі її семантики, до близької периферії відносимо інфінітив, герундій, модальні дієслова, структури to be going to/to be about to, імператив, номінативні речення і вигуки, хоч бездієслівні конструкції не можна визнати рівнозначними з дієслівними структурами у здатності виражати часову оцінку подій/станів.

На підставі того, що у функціонуванні дієприкметника І неперфектного, презентно-футуральних структур Present Continuous↔Future, Present Simple↔Future, транспозиція Past Simple→Present, умовного способу, мовленнєвих формул етикету та звертань простежуються обмеження темпоральної значимості їх семантичних функцій та виявлення не власне темпоральної, а таксисної і модальної спеціалізації, ми відносимо їх до віддаленої периферійної зони.

До компонентів ФСПТ, які займають найвіддаленішу периферійну зону належать мовні засоби, що імплікують темпоральну орієнтацію на теперішність або модальну специфікацію: історичний презенс, презентний претерит, транспозиція Future Simple→Present, презентний футурум і футуральний презенс, лексичні часові маркери.

Визначення зони функціонування мовних засобів є дуже складним і дискусійним завданням, оскільки ці засоби можуть виражати у художньому дискурсі досить велику різноманітність значень, які підкоряються задуму автора і виявляються залежно від мовного оточення. Момент мовлення, зокрема, відіграє особливу роль в інтерпретації часових відношень. Однак, за цієї його важливості, у мовній реалізації навіть актуального теперішнього ММ співпадає лише з певним часовим періодом тривання дії, тобто є певною частиною площини теперішнього, а не її межею.

Наприклад:

«I’m still bleeding from my leg».

Подане речення, що демонструє відтворення актуальної теперішності, трактується так: відносно моменту мовлення нога могла почати кровоточити від кількох хвилин до днів у минулому і може продовжувати кровоточити певну кількість часу у майбутньому.

Момент мовлення може входити у період, який охоплює навіть позачасова, безмежна теперішність, але уточнення співвіднесеності з ним дії іноді недоречне. Наприклад:

Art offers scope for profound and prolonged laziness.

Запитання «І в цей момент включає?» звучало б тут безглуздо. Момент мовлення просто входить у сферу теперішнього, на яку поширюється відзначена у реченні властивість мистецтва: той, хто повідомляє її у своєму «зараз», вважає цей факт дійсним і не співвідносить його з моментом мовлення.

Отже, категоріальне значення теперішнього полягає у невизначеності його меж, у нечітко визначеному положенні між минулим і потенційним майбутнім, у «сучасності», пов’язаній з «я» і «тепер», яке може не виокремлювати момент мовлення, тобто у періоді, не виділеному як такий, що відійшов у минуле або переходить у майбутнє.

Вищесказане дає можливість стверджувати, що:

·     визначення сутності, аспектів, протяжності та змісту теперішності – важливі складові аналізу, без яких неможливе дослідження мовних засобів її вираження;

·     категоріальне значення теперішності визначається як сучасність – період, обмежений або необмежений будь-якими рамками, з ситуацією мовлення у своєму центрі, що захоплює сфери минулого і майбутнього, і який пов’язується або не пов’язується безпосередньо з моментом мовлення;

·     функціонально презентні структури для учасників мовленнєвого акту є принципово особливими формами, які передають факти і події як такі, що мають безпосереднє відношення до учасників комунікації;

·     у діалогах, монологах чи авторській оповіді за лінійною структурою предикативної синтагми, за синтаксичним зв’язком між двома головними членами речення приховане основне відношення сфери повідомлення комусь про щось. Предикативні категорії лежать на осі «мовець – той, що слухає», або, за визначенням У.І. Булла, «осі орієнтації теперішнього». По суті, це «спільна територія» учасників мовленнєвого акту, лінія, на якій розгортається мовлення. Момент комунікації набирає великої ваги для визначення як дієслівної, так і лексичної структури системи «present»;

·     розгляд мовних засобів за місцем їх функціонування у ФСПТ допомагає краще усвідомити роль кожного з цих засобів у вираженні багатої семантики теперішності, виявити кількісні закономірності у вживанні різних структур для вираження часових значень та часових відношень в англомовних художніх творах.