Альтернативи після Жовтня 1917 року

3.1. Альтернативи після Жовтня 1917 року.

Альтернативи і можливість їх вибору, як відомо, закладені в самій історичній реальності. При розгляді історичних подій, потрібно бачити весь спектр реальних можливостей, фіксувати увагу не тільки на здійснившихся, але і на втрачених можливостях, пояснюючи, в силу яких причин це відбулося. [34; 46]

Досліджуючи ситуацію, яка склалася в Росії, після Жовтневих подій 1917 року, Р.Суні, наприклад, рахує, що було «чотири можливих вирішення проблеми, хто буде правити Росією». Перше рішення захищали меншовики-оборонці, праві соціалісти-революціонери. Воно, за думкою автора, заключалося в наступному: «продовження коаліційного управління, політика соціального єднання і класової співпраці в цілях захисту Росії від зовнішніх ворогів і попередження громадянської війни. Але, далі Р. Суні, правильно зауважує, що подібне рішення було приречене на провал в силу глибокої соціальної кризи і політичної безпорадності авторів цього рішення коаліційний уряд в ситуації антагоністичної протилежності інтересів ворогуючих класів викликало незадоволення зі сторони і тих, і інших. Тимчасовий уряд не зміг задовільнити ні вимог селян про землю, ні захистити права поміщиків на збереження їх власності на землю. [28; 221]

Друге рішення повинно було поставити у влади уряд тільки керівних класів, що означало б «диктатуру центру (вищих) і правих. Лідер кадетів Мілюков бажав утворити саме такий уряд в результаті революції, але доведено, що воно не мало бази для підтримки в народі і остаточно потерпіло поразку. Дійсна влада була в руках Рад».

Ліберали і праві влітку 1917 року прийшли до висновку, що захопити владу керівні класи можуть тільки одним шляхом – встановленням військової диктатури. «Керенський і Корнілов зробили подібну спробу в серпні, але різнодумство по питаннях про кінцеву можливість розпоряджатися владою і спільні дії робітників, солдат і Рад завадили Корнілову.

З провалом військового перевороту залишалася можливість утворити уряд із однієї чи декількох радянських партій». Третє рішення питання про владу, як вважає Суні було найбільш бажане нижчими класами в міській Росії, представленими робітниками, солдатами і селянами. Розширений варіант цього рішення включав нерадянські «демократичні елементи, такі, як муніципальні і урядові робітники, кооператори, малі торговці».

Якщо далі слідкувати за думкою Суні, то він згодний з тим, що робітники і солдати, голосуючи за Радянську владу, висловилися за багатопартійний уряд з лівих партій. Однак, це положення не здійснилося, так як між більшовиками і поміркованими соціалістами були занадто серйозні протиріччя, що не дозволяло їм довго залишатися в загально соціальній коаліції. Суні переконує, що коли більшовики прийшли від імені Рад до влади в Жовтні 1917 року, російський народ «замість Радянської влади і соціальної демократії отримав диктатуру більшовицької партії». Це було четверте можливе рішення питання про владу, хоча менш демократичне, ніж третє рішення. [28; 221] Говорячи про альтернативи, не можливо не згадати, про такі варіанти розвитку для Росії, як західний і східний. Витоки цього вибору сягають ще до того часу, коли відбулося падіння самодержавства, яке викликало взліт соціальних надій у більшості – найбільш обділеної частини суспільства. Робітники, солдати, багатонаціональної країни чекали негайного задоволення своїх вимог. Ця трагічна невідповідність між очікування багатомільйонних мас і можливостями розореної війною країни, а головне слабкість і вагання влади навіть в тих питаннях, які можливо було вирішити правовим шляхом, породжували пряму революційну дію. [33; 352]

Не обмежена ніякими рамками політична воля сприяла бурному формуванню громадянського суспільства. Всі класи були охоплені самодіяльними організаціями: Ради робочих, солдатських і селянських депутатів, профсоюзи, солдатські комітети.

В той же час, до Жовтневих подій, органи влади діяли фактично по західному політичному типу – по типу парламентської республіки (Тимчасовий уряд виник під егідою Державної думи, яка символізувала парламентаризм), хоча офіційно Росія була проголошена республікою лише 1 вересня 1917 року. Місцеве самоуправління отримало широкі права і вибиралося на основі всезагального виборчого права. Був проголошений лозунг Установчих зборів, яким належало стати повноцінним парламентом. Тимчасовий уряд функціонував на багатопартійній основі. [32; 20]

Отже, західний шлях розвитку мав привести до парламентської республіки з розділенням влади, правової держави і громадянського суспільства, до ринку, який сприяв би функціонуванню економіки, а в результаті відбулася б соціально-класова диференціація і розвивалася б приватна власність. Це, звичайно, не могло не приваблювати, але в основному освічену частину суспільства. [33; 354]

Отож, кінцевий вибір шляху розвитку країни в умовах революції і відкритої політичної боротьби залежав від того, на чию сторону стане більшість народу. І тут впевнено можна сказати, що західний тип розвитку після Жовтневих подій не міг стати результатом вибору знизу: соціальна база для цього була дуже вузькою в великій і мозаїчній країні. Росія рушила з свого історичного місця, але в сторону традиційну для Сходу.