Навигация
Зовнішня політика Богдана Хмельницького: південний напрямок
42913
знаков
0
таблиц
0
изображений
Зовнішня політика Богдана Хмельницького: південний напрямок
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. ПОСТАТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО У КОНТЕКСТІ ЕПОХИ
1.1 Політичне і соціально-економічне становище в Україні напередодні національно-визвольної війни
1.2 Політичний портрет Богдана Хмельницького
Розділ 2. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УРЯДУ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО У ПІВДЕННОМУ РЕГІОНІ
2.1. Кримська політика Б. Хмельницького
2.2. Відносини України з Османською Портою
2.3. Зовнішня політика Б. Хмельницького в Придунайському регіоні
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Актуальність. У багатовіковому розвитку українського народу ХVII століття займає особливе місце. Невибагливий і повільний плин суспільного життя, характерний для середньовіччя, змінився різким прискоренням, що ознаменувався у політичній сфері створення етнічної держави українців, в економічній – поступовий перехід до більш високого рівня суспільного виробництва. Перехідні періоди від одного цивілізаційного етапу розвитку людства до іншого завжди виштовхували на політичну арену певні сили, або окремих осіб, які їх уособлювали. У сфері соціальних відносин такою новою силою стало козацтво, яке на рубежі XVI –XVII ст. перетворилося з явища побутового у суспільний стан, через призму якого переломлювалися основні тенденції розвитку України. Козацька Україна становить важливий етап у зміні соціальної структури і політичної нації в процесі національного будівництва, які здобувалися у визвольній війні 1648-1676 рр.
В центрі виступу проти шляхетської Польщі став Богдан Хмельницький, якому судилося взяти на свої плечі відповідальність за історичну долю українського народу. Саме йому довірили своє майбутнє українська старшина, широкі кола козацтва, селяни і міщани, служителі релігійних установ.
Богдан Хмельницький під час повстання проявив якості патріота України, мудрого командира, комунікабельного керівника держави, тонкого дипломата, далекосяжного стратега. Особливої уваги заслуговує зовнішньополітична діяльність славнозвісного гетьмана. Як відомо, протягом багатьох років, ця діяльність висвітлювалася однобоко – з точки зору стосунків із Московією, тому, на наш погляд, звертання до аналізу зовнішньої політики із країнами у південному регіоні є актуальною.
Основна мета роботи: Аналіз зовнішньополітичної діяльності Богдана Хмельницького з країнами південного регіону.
Завдання роботи:
- висвітлення політичного і соціально-економічного становища України на передодні Визвольної війни 1648-1654 рр.;
- характеристика Богдана Хмельницького як політичного діяча;
- аналіз зовнішньополітичної діяльності гетьманського уряду, спрямованого на встановлення стосунків з Кримом, Османською Портою, країнами Придунайського регіону.
Дослідженню періоду Хмельниччини присвячено чимало праць вітчизняних та зарубіжних вчених. Аналізу суспільно-політичного становища України напередодні визвольної війни, характеру військових подій та промислу народних мас, внутрішньої та зовнішньої політиці Б. Хмельницького присвятили свої праці М.С. Грушевський, М. Костомаров, В.А. Смолій, В.С. Степанков. Ці вчені всупереч стереотипам, що склалися за роки радянської влади, зробили нову наукову спробу обґрунтувати етапи визвольної війни в Україні, і з позицій нового бачення дослідити розроблені Б. Хмельницьким наріжні принципи української національної ідеї, неоднозначну внутрішню і зовнішню політику гетьманатів 1648-1676 рр.
Серед праць, присвячених історії Визвольної війни українського народу середини XVII ст., значне місце займають дослідження зарубіжних вчених, які не залишили поза увагою і питання зовнішньополітичної діяльності Української козацької держави. Серед дослідників цієї проблеми слід назвати таких вчених, як Василь Дубрвський, Януш Комарик, Омелян Пріцак та ін.
Структура роботи складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.
Розділ 1. ПОСТАТЬ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО У КОНТЕКСТІ ЕПОХИ
1.1 Політичне і соціально-економічне становище України напередодні національно-визвольної війни
У першій половині ХVIІ ст.. більшість території перебувала під владою Речі Посполитої. Ще в ХV ст.. польські феодали захопили Галичину і Західне Поділля, а після Люблінської унії (1569) – Волинь, Київщину і Брацлавщину. Згідно з умовами Деулінськогоп перемир’я (1618) і Поляновського мирного договору (1634) між Росією та Польщею до останньої відійшла Чернігово-Сіверщина. Закарпаття і Північна Буковина залишалися під владою угорських та молдавських феодалів.
Українська нація, перебуваючи в складі Речі Посполитої, не мала жодного шансу на повноцінний політичний розвиток. Вважаючи українські землі своїми, правлячі кола Польщі не визнавали за українцями права на утворення навіть автономного державного утворення, не кажучи вже про право на незалежність.
В середині XVII ст. польська політика спричинила денаціоналізацію української еліти (князів, магнатів, шляхти), що консолідувалося з польською на платформі польської національної ідеї. Послідовно проводився цілеспрямований курс на усунення українців від участі в міському самоуправлінні; їм чинилися перешкоди під час вступу до цехів, у зайняттях ремеслами, промислами, торгівлею, внаслідок чого основні важелі економічного життя зосереджувалися в руках іноземців, переважно поляків [6;с.95]. Отже інтереси політичного розвитку України зайшли в антагоністичну суперечливість із великодержавними імперськими інтересами Польщі.
Колоніальний характер польської політики виразно окреслився і у сфері національно-релігійній. Відверто цинічною була вона щодо православної церкви. Докладалось всіх зусиль до її ліквідації та впровадження уніатства і католицизму: закривали православні церкви і монастирі, а водночас зводили католицькі храми, всіляко сприяли місіонерській діяльності католицьких орденів; зневажали релігійні почуття православних та навертали їх (часто силоміць) в уніатство чи католицизм. Дискримінація також торкнулася української мови й освіти. Все це викликало спротив, посилювало ненависть не лише до поляків, а й до українців-ренегатів та всіх, хто брав участь у національно-релігійному гнобленні.
Напередодні визвольної війни помітно зростає панщина, яка, наприклад у Східній Галичині та на Волині становила 5-6 днів на тиждень[4;с.202].
У цей період в Україні починається процес розкладу цехового ремесла, в багатьох промислах відбувається зародження мануфактурного виробництва. Особливо виразно це виявилося в сільськогосподарському виробництві Півдня України. Адже становлення козацького стану супроводжувалося розвитком якісно нового типу господарства – за своєю суттю фермерського. Протиріччя між ним і наступаючим фільварково-панщинним господарством, яке ґрунтувалося на праці закріпаченого селянина, стає одним з основних причин «вибуху» 1648 року. Козацтва виробило такі принципи соціальної організації, які докорінно відрізнялися від існуючих середньовічних суспільних відносин й вступили в антагоністичну суперечність з ними. Курс польського уряду на ліквідацію козацького стану не міг не викликати збройного спротиву.
Завершуючи аналіз питань, які привели до революційного вибуху українського народу у 1648 р., варто звернути увагу й на психологічний фактор. Зокрема голодування переважної більшості людей, постійна втрата всіма прошарками української спільноти власності, репресії з боку державних структур, повзучий процес закріпачення створили в Україні складний вузол суперечностей, розв’язання якого міг вирішити лише революційний вибух.
Трапилося так, що в центрі майбутнього виступу проти шляхетської Польщі став Богдан Хмельницький, якому судилося взяти на свої плечі відповідальність за історичну долю українського народу. Саме йому довірили своє майбутнє українська старшина, широкі кола козацтва, селяни і міщани, служителі релігійних установ.
Похожие работы
... 1993 р. – Відомість Верховної Ради. “Основні напрями зовнішньої політики України” [5;935]. Тут підкреслюється, що пріоритетним напрямом зовнішньої політики України є її діяльність у рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Україна виступає за подальше розширення сфери діяльності ОБСЄ, зміцнення та підвищення ефективності діяльності цього міжнародного форуму. Ставилося також ...
... іонери. Залежно від стилю керівництва й політичної системи, в якій функціонує лідер, відрізняють: диктаторський тип, демократичний тип, автократичний тип, плутократичний тип. В сучасній політології використовується типологія М. Дж. Херманн, де за основу виступає імідж, “образ”, візуальна привабливість лідера: прапороносець, який має особистий погляд на реальність, майбутнє; чітко викладає цілі, ...
... українського народу. Україна на шляху суверенного розвитку: суспільно-політичні трансформації. Формування політичних партій. “Партія влади” та опозиція, їх вплив на громадсько-політичне життя в Україні. Соціальна політика в контексті нових реалій. Культура, освіта та наука в умовах функціонування суверенної держави. Українська церква та проблеми духовного відродження нації. Партійне життя. ...
... блоку, як і, у свою чергу, країни Антанти у передвоєнні роки. Тема 6. Україна на міжнародній арені в період національної революції 1917-1920 рр. (4 год.). 1. Становлення міжнародних відносин України в період Центральної Ради 27 лютого 1917 р. в Росії перемогла Лютнева демократична революція. Влада в Росії перейшла до Тимчасового уряду. 3-4 березня 1917 р. в Києві було організовано ...
0 комментариев