2.2 Похід російських військ на побережжя Каспійського моря та наслідки його приєднання до Росії.

Тим часом в Дагестані знов ще з більшою силою спалахнув рух проти гніту шахський Ірану. Зібравши значні сили повстанців, Хаджі-Дауд і Сурха хан 21 липня 1721 р. обложили Шемаху, а 7 серпня зайняли цей важливий торгово-ремісничий і адміністративний центр Північного Азербайджану. Велику роль в падінні Шемахи зіграв перехід частини городян на сторону повстанців.

Поблизу Шемахи повстанці розбили війська гянжінського та єріванського ханів. Багато ставлеників шаху, у тому числі і правитель Дербеї бігли до Ірану. Хаджі-Дауд укріпивсявся в Шемахі.

Восени того ж, 1721 р. астраханському губернатору через князів кабардинців стало відомо, що Хаджі-Дауд-бек і Сурхай-хан звернулися до турецького султана через кримського хана з проханням, щоб він прийняв під своє заступництво і допоміг би військами.

При цьому, не можна випустити з уваги орієнтацію Xаджи-Дауда і Сурхай-хана на Османську імперію, обумовлену національними та релігійними інтересами феодалів. Проте значна частина населення Північною Кавказу, як про це свідчать численні листи-звернення до Петра I, орієнтувалася на Росію. Володар Кабарди Іслам-бек Місостов писав «Поклонилися і підкорилися від щирого серця Росії не бажайте, в нас сумніваться, щоб ми надалі к кримцям пристали,але зволите вірити нам, що від таких думок вельми віддалилися, а від вас вже ніколи не відкладемося. І в поведінках наших слухняними і вірними бути завжди готові» [21,с.124].

У першій чверті XVIII в. Іран переживав глибоку економічну і політичну кризу.Все зростаюча феодальна експлуатація селянства, трудового населення міст привела до підриву сільського господарства і ремесла.Сефевідську державу підривали також і феодальні усобиці, що не припинялися,корупція,розкладання шахського двору і т.д. Користуючись ситуацією,що склалася,Османська імперія вирішила приєднати володіння на Кавказі. Про плани і наміри Порти добре знали російські власті. Абсолютно очевидно, що затвердження влади Порти в Прикаспії набагато ослабило б позиції Росії на Кавказі і створило б реальну загрозу південно-східним межам імперії. Отже, основною задачею походу Петра I на Кавказ було запобігти оволодінню Османською імперією Закавказзя і Прикаспієм. До того ж в планах Петра I Прікаспію відводилася важлива економічна роль. Приєднавши прикаспійські області, він сподівався забезпечити необхідною сировиною мануфактурну промисловість Росії, що розвивається. Крім того, цар бажав перетворити Росію на посередницю в торгівлі між Єропою і Сходом. З цією метою Петро I мав намір перевести торгілю шовком Ірану і Кавказу з константинопольського шляху на Астрахань. До травня 1722 р. була завершена підготовка до походу. У Астрахані було зосередженно 47 парусних і 400 галерних судів.

Напередодні виступу 15 липня 1722 р. був обнародуваний маніфест,а для розповсюдження його до Дагестану і Азербайджану був направлений А.Лопухін з 30 вершниками. Маніфест сповіщав, що похід робиться тільки з метою покарання бунтівників, і всьому населенню гарантував безпеку. Як ми бачимо, шемахинські події використовувалися Петром I лише як мотив для початку військових дій. Метою походу було приєднання до Росії важливих в економічних і політичних відносинах прикаспійських провінцій Кавказу. Як і слід було чекати, за винятком Хаджі-Дауда, Сурхай-хана і їх оточення, маніфест Петра І в Дагестані був зустрінутий привітно. Та зате звістка про початок походу російських військ викликала сильну тривогу в правлячих кругах Османської імперії [19,с.36].

Коли ж Порта оголосила про ухвалення Хаджі-Дауда в підданство, 27 липня 1722 р. Петро I з основними силами висадився в Аграханській затоці. Тим часом з Астрахані йшла сухим шляхом кіннота,яка також вступила до Північного Дагестану. До них добровільно приєдналися володарі Великої Кабарди Ель-мурза Черкасській і Малої Кабарди- Аслам-бек Комметов. 5 серпня, залишивши в аграханськом ретраншементі 300 чоловік регулярного війська й 1500 козаків, російські війська попрямували морем і сушею на південь. Того ж дня Петро I з армією прибув на Сулак і отаборився. 15 серпня російські війська рушили до Дербенту. Султан-Магмут Отемишський намагався чинити опір передовим загонам військ, але був без особливих зусиль розбитий.

Обстановка сприяла продовженню походу. Проте через раптово виниклі труднощі у зв'язку з крахом у Аграханському заливі двох ескадр, а також із зростанням захворювань серед солдатів 29 серпня 1722 р. було ухвалено рішення припинити похід. І залишивши гарнізон в Дербенті, Петро I з основними силами повернувся в Аграхан. І в тому місці, де р. Кайсу ділиться на два рукави Сулак і Аграхан, велів закласти фортецю Святого Хреста. Після цього, доручивши командування генералу Матюшкіну, відбув до Астрахані [11,с.390].

Тим часом Порта наказала Хаджі-Дауду, «щоб він всіма заходами прагнув вигнати російський гарнізон з Дербента і з інших тамтешніх країв» [24,с.45]. А незабаром і війська османів вторгнулися на Кавказ.У зв'язку з цим генералу Матюшкіну був даний наказ вжити належні заходи для захисту Дербента і Баку.

У вересні 1723 р. наляканий вторгненням військ османів на Кавказ,Іран підписав з Росією договір. За умов Петербурзького договору шах визнавав за Росією прикаспійські області Кавказу. Це ще більше загострило російсько-турецькі відносини. Султан оголосив про приналежність Порті всього Ірану і про свій намір приєднати Дербентське ханство, як нібито давно йому приналежне, а також розпорядився, щоб прикордонні паші і кримський хан були готові до війни з Росією. Ворожість Порти до Росії як і раніше підтримували Англія, Австрія і інші західні держави. Над Кавказом нависла загроза агресії османів.

Війну,що здавалася неминучою, все ж таки вдалося відвести завдяки укладеному в Константинополі в липні 1724 р. договору про розділення кавказької території на сфери впливу. За умов цього договору за Росією закріплювалися прикаспійські провінції Дагестану і Азербайджану. Решта території Дагестану, Азербайджану, а також Грузія і Вірменія відходили до Туреччини Ширван був оголошений особливим Шемахинським ханством під протекторатом Туреччини [11,с.418].

Народи Грузії, Вірменії, Азербайджану і Дагестану відмовлялися визнати владу Порти. Усюди завойовники османи зустрічали наполігливий опір широких народних мас. Не підкорявся владі султана Сурхай-хан Казікумухській і інші володарі Дагестану. Взимку 1725 р. він учинив напад на Мюшкюр. Серйозну утрату нанесли горці османам і в битві при Джиніхі. Враховуючи,що Сурхая не вдається підпорядкувати силою, султанський уряд вирішив схилити його на свою сторону ласкою, відправивши йому щедрі подарунки,та пославши багатообіцяючі листи. У свою чергу, Росія також прагнула привернути на свій бік Сурхая. «Трудилися як росіяни, так і турки, щоб його кожен в свою сторону привести» - свідчить І. Р. Гербер [6,с.83]. Але Сурхай, вміло використовуючи обстановку, що склалася, вичікував. Хвилювання в Ширвані в цей час не припинялися, а османи пред'являли Хаджі-Дауду всі великі вимоги, які він не в змозі був виконати. Не бачивши іншого виходу, Хаджі-Дауд звернувся до Росії з проханням прийняти його в підданство. Проте Росія відхилила прохання Хаджі-Дауда, оскільки не хотіла порушувати умови Константинопольського договору.

Побоюючись нападу османів, російський уряд з часу Петра I прагнув зміцнити свої позиції в Прикаспії в1724 р. в основному було завершено будівництво фортеці Святого Хреста.

У 1727 р. нарешті було завершене розмежування володінь між Росією і Портой на Кавказі. Народи Дагестану, Азербайджану, Грузії і Вірменії, що підпали під владу османів, опинилися в дуже важкому положенні.Про це свідчать численні факти виступів народних мас проти окупантів. Багато хто, не витримавши репресій іноземних загарбників, переходив під владу Росії.

У 1726 р. підданство Росії прийняв кубанський хан Хусейн-Алі-хан. У 1727р. володар Аварії дав у фортеці Св. Хрест присягу на підданство Росії. Тоді ж року на вірність Росії присягали кюрінські старшини, але в підданство вони не були прийняті, оскільки Кюра знаходилася під владою Сурхай-хана.

Велися також переговори про вступ до підданства Росії і інших володінь і союзів сільських громад Дагестану.

В кінці 1722 р. наїб Дербента у зв'язку з продовольчими затрудненнями звернувся до Росії по допомогу. У відповідь на це з Астрахані відправлено було 5 тис. чвертей хліба, а також масло, сіль і інші продукти.

Намагаючись розширити волжсько-каспійську торгівлю, Росія заохочувала до неї дербентців і інших жителів. З цією метою в 1723-1724 рр. проводилися роботи по будівництву гавані в Дербенті. Тоді ж на р. Сулак була побудована дамба, що дозволяла проводити середні судна по Аграхану майже до самої фортеці Святого Хреста. Все це дозволило встановити регулярніше повідомлення з Астраханню, що,у свою чергу, сприяло розвитку торгівлі краю. До розвитку торгівлі в Прікаспії Росія стала привертати вірмен. Їх поселили в Дербенті, у фортеці Святого Хреста і в інших місцях.

Певну роль в розвитку російсько-кавказької торгівлі зіграла встановлена в 1723р. в Астрахані компанія по торгівлі з Персією. Згідно наявними даними, ця компанія вела торг із народами Північно-східного Кавказу [26,с.43].

Велике значення мало і почате ще до походу російських військ вивчення природних ресурсів, історії і етнографії народів Північно-східного Кавказу. Описи краю, складені А. П. Волинським,А.І.Попухіним,А. Бекович-черкаським, І. Р. Гербером, Л. Ф. Еропкіним, Д. Д.Кантеміром, Ф. І. Соймоновим і багатьма іншими, є цінним джерелом для вивчення його історії і етнографії.

Проте народи Дагестану і Азербайджану недовго залишалися у складі Росії. Після 13-річного володіння, за умов Рештського (1732) і Гянджінського (1735) договорів, Росія вимушена поступитися ними Ірану. Російська межа була визначена по р. Терек, па лівий берег якої були переведені війська, а фортеця Святого Хреста зрита (її населення перевели в Кизляр).


Розділ 3.

Північний Кавказ в російсько-ірано-турецьких відносинах в

період з 1725 до 1762 р.р.

 


Информация о работе «Історія Кавказа»
Раздел: История
Количество знаков с пробелами: 112649
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
344235
0
0

... свої війська . До Франції повертались о-ви Сенегал та Тобаго. Іспанія отримувала Флориду. В результаті світ отримав нового гравця на міжнародній арені. Англія ж була послаблена. 30. Міжнародні відносини напередодні й у період Кримської війни та її наслідки Микола переконаний у надзвичайно сприятливому для нього дипломатичному розкладі на європейському континенті. Австрія тільки що була ...

Скачать
467456
0
0

... блоку, як і, у свою чергу, країни Антанти у передвоєнні роки. Тема 6. Україна на міжнародній арені в період національної революції 1917-1920 рр. (4 год.). 1.     Становлення міжнародних відносин України в період Центральної Ради 27 лютого 1917 р. в Росії перемогла Лютнева демократична революція. Влада в Росії перейшла до Тимчасового уряду. 3-4 березня 1917 р. в Києві було організовано ...

Скачать
15780
0
0

... 140 структур. Велика частина родовищ на суші відносяться до "старих", з високим показником виробленості запасів. Азербайджан - одна з небагатьох колишніх радянських республік, яким вдалося залучити в якості інвесторів численні західні компанії. Переважна їх частина - нафтові компанії. На сьогоднішній день укладено 21 нафтове угоду із зарубіжними компаніями. Переважна більшість цих контрактів ві ...

Скачать
105464
0
0

... України, місцевого самоуправління, української мови в школі, суді й у церкві. У зв'язку з цим громада вимагала створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах і в учительських семінаріях. У II Думі українські депутати ще гостріше ставили питання автономії. Вони вимагали, щоб Україна мала автономію у складі Російської імперії із своїм власним урядом. Громада видавала часопис ...

0 комментариев


Наверх