Урок неймовірної працьовитості й працелюбності

1. Урок неймовірної працьовитості й працелюбності

Навіть побіжний перелік головних ділянок з таких галузей знань, як мовознавство, літературознавство, історія, культура, релігієзнавство, красне письменство, де він залишив своїми фундаментальними дослідженнями помітний слід, а також результативна багатогранна редакторська, видавнича, перекладацька, епістолярна діяльність не може не викликати справжнього подиву й захоплення від усвідомлення того, що це змогла зробити одна людина. Адже коли б видати всю наукову, художню, публіцистичну, перекладацьку та епістолярну спадщину Огієнка, – вона б складала щонайменше добру сотню томів. І всі вони, без винятку, слугували б сьогодні й на таку довгоочікувану, і, здається, вже наповнену конкретним змістом національну ідею, і на утвердження процесів українського державотворення.

Свою працю задля народу Іван Огієнко пізніше поетично назве у своїй автобіографічній поемі «На Голготі» «любою жертвою» «до ночі пізньої від рана», яка, як «тяжкий хрест», була йому милою. І то були не просто образні порівняння. То була життєва правда. Бо тільки за такого ставлення до справи, яку любив, у потрібності й важливості якої був глибоко переконаний, Іван Огієнко встиг так багато робити у будь-який період свого життя. Всі ці періоди були позначені жертовною, спресованою у часі, роботою.

Переконливий факт: за короткий період діяльності УНР він зумів написати і видати близько тридцяти підручників, посібників, словників, таблиць для вивчення всіма категоріями населення української мови! А в Кам'янці-Подільському за безлічі щоденних, щогодинних турбот ректора і міністра перенести мову творів Тараса Шевченка з коментарями і прикладами на 200 тисяч карток! Чого вартує, скажімо, написання десяти томів «Історії церковнослов'янської мови», кожен том якої склав від 300 до 600 сторінок. Та маємо лише перший том – рукописні другий і шостий, як і цілий ряд інших унікальних рукописів, безповоротно втрачені в палаючому Холмі…

Що вже говорити про неймовірні потуги задля створення українського видавництва й написання десятків власних наукових досліджень і філософських творів у Швейцарії в статусі бездомного й голодного емігранта. Більше ніж двадцять літ перекладав учений українською мовою із давньоєврейської Біблію. А кілька історичних драматичних поем написав із зав'язаними очима великими літерами. Писав, незважаючи на заборону лікарів, бо «сильно била незвичка бути без праці»…

2. Урок істинного, а не кон'юнктурного служіння науці

По закінченні Київського університету після захисту кандидатської дисертації, хоч би які посади доводилося в подальшому займати Іванові Огієнкові, він на всі часи залишався передусім науковцем, українським ученим, який весь свій природжений хист дослідника, аналітика спрямовував на вивчення й популяризацію серед народу актуальних питань з різних ділянок українознавства. Його науковий доробок складає сьогодні більш ніж півтори тисячі завершених праць практично з усіх гуманітарних дисциплін і теології. Обсяг цього доробку по праву може скласти окремий предмет студій – огієнкіану.

Кожна наукова праця професора Огієнка може слугувати прикладом не лише вкрай добросовісного, а й залюбленого ставлення до копіткої, почасти чорнової, одноманітної, виснажливої наукової роботи. Вражає скрупульозність і аргументованість авторських висновків і концепцій. Обґрунтуванню кожного факту, кожного твердження передував, як правило, ретельний пошук і відбір колосального архівного матеріалу, детальна «проробка» їхньої історіографії. Й на все це – переконливі джерельні посилання. У своїх фундаментальних наукових дослідженнях Огієнко свідомо уникає зайвої «белетристики». Не соромиться зізнатися читачеві в недовивченості ним того чи іншого питання через брак джерельних матеріалів, спонукаючи в майбутньому такого читача йти далі цією дорогою, поглиблюючи, конкретизовуючи вже досліджене попередниками. Не вважав він за приниження свого авторитету як науковця вмістити в другому виданні уточнення чи й спростування якогось факту, якщо це справді видавалося переконливим. Так було, зокрема, з перевиданням в окремій книзі газетного варіанту історичного нарису «Містечко Брусилів та його околиці». Для вченого дорожчою була наукова достовірність факту, ніж власна репутація.

Наукові праці професора Огієнка зручні для користування й вивчення і читачами, і науковцями, бо в переважній більшості мають солідний допоміжний апарат – систему іменних і предметних покажчиків, додатків з коротким оглядом новинок з розглядуваної проблематики, що з'явилися за час набору книги. Для переконливості й наочності сприйняття читачем тексту, надто ж у фундаментальних дослідженнях, автор дбав про ілюстративний матеріал. Достатньо згадати, яким унікальним, але складним для поліграфічного відтворення був такий матеріал в «Історії української літературної мови», а особливо – у багатотомній «Історії церковнослов'янської мови» – цілий альбом стародруків та хрестоматійні зразки рукописних і друкованих текстів різних редакцій.

Постійно дбав професор Огієнко про культуру видання своїх книг, їхню смислову й граматичну довершеність. Для цього доскіпливо перевіряв факти, сам вичитував кілька разів коректуру одного видання. Коли ж з якихось причин коректуру не встигав перевірити, вважав за потрібне, у виправдання можливих помилок, сказати про це читачам. Так було, зокрема, з випуском у світ його історико-літературного нарису «Дерманська друкарня», де на першій сторінці кожного примірника віддрукованого накладу проставлено штемпельний відбиток червоного кольору: «Автор коректури не читав».

Яскравою характеристикою Огієнка-науковця, його чесності й ретельності в цій справі можуть слугувати ось такі витяги з його листів.

До Іларіона Свенціцького:

«Як Ви знаєте, я друкую «Службу Божу» в перекладі на українську мову. До цієї «Служби Божої» буде подано передмову про ті методи, яких я тримався в своїй роботі. Ця методологія загинула десь на пошті і я знову приступаю до написання її. А тому сердечно прошу Вас прислати мені заголовки тих книжок, якими я користувався для своєї праці. На відповідь даю 10 марок».

До Михайла Возняка:

«У Вашій цінній «Історії української літератури»… в т. 3 на с. 142 Ви згадуєте про поповича Івана Прислопського, перекладчика «Учительської Євангелії». В теперішній час я займаюся працями цього Ів. Прислопського, а тому найсердечніше прошу, коли ласка, подати мені про нього та про його переклад «Учительської Євангелії» докладніші відомості, за що буду сердечне Вам дякувати. Чи не знаєте номера цього рукопису в Перемишльській бібліотеці?».