Передумови Реформації

1.2 Передумови Реформації

Економічний тиск, помножений на утиск національних інтересів, викликав ще в XIV столітті протест проти авіньонських пап в Англії. Виразником незадоволеності мас тоді став Джон Вікліф, професор Оксфордського університету, що проголосив необхідність знищення всієї папської системи і секуляризації монастирсько-церковної землі. Вікліф з відразою відносився до «полонення» і розколу і після 1379 року почав виступати проти догматизму римської церкви з революційними ідеями.У 1379 році він зазіхнув на авторитет папи римського, виразив в своїх вигадуваннях ідею про те, що Христос, а не папа римський, є главою церкви. Він стверджував, що Біблія, а не церква, є єдиним авторитетом віруючого і що церква повинна будуватися по образу Нового Заповіту. Щоб підкріпити свої погляди, Вікліф зробив Біблію доступною людям на їх рідній мові. До 1382 року був закінчений перший повний переклад Нового Заповіту англійською мовою. Микола Герфордський закінчив переведення більшоъ частини Старого Завіту на англійську мову в 1384 році. Таким чином, вперше англійці мали повний текст Біблії на своїй рідній мові. Вікліф пішов ще далі і в 1382 році виступив проти догмата про пресуществленії, хоча римська церква вважала, що суть елементів змінюється при незмінній зовнішній формі. Вікліф стверджував, що речовина елементів залишається незмінною, що Христос є духовно присутнім під час цього таїнства і відчувається вірою.

Прийняти погляд Вікліфа означало визнати, що священик не в змозі впливати на порятунок людини шляхом заборони йому приймати тіло і кров Христа при євхаристії. І хоча погляди Вікліфа були засуджені в Лондоні і в Римі, його вчення про рівність в церкві було застосоване до економічного життя селянами і сприяло селянському повстанню 1381 року.Студенти з Чехії, що виучувалися в Англії, принесли його учення до себе на батьківщину, де воно стало грунтом для ідей Яна Гуса. Чехія в цей час переживала засилля німецького духівництва, що прагнуло придбати ділянки на Куттенберських копальнях. Ян Гус, пастор каплиці Віфлєємськой, що виучувався в Празькому університеті і приблизно в 1409 році що став його ректором, читав вигадування Вікліфа і засвоїв його ідеї. Проповіді Гуса довелися на час підйому чеської національної свідомості, що виступила проти влади Священної Римської імперії в Чехії. Гус пропонував реформу церкви в Чехії, схожу з тією, яку проголошував Вікліф . Прагнучи присікти народну незадоволеність, імператор Сигизмунд I і папа римський Мартін V ініціювали церковний собор в Констанце, на якому Ян Гус і його сподвижник Ієронім Празький були проголошені єретиками і спалені на вогнищі. Єретиком проголошувався і Джон Вікліф.

1.3 Перші десятиліття XVI століття

Перші десятиліття XVI ст. були відзначені кризою римсько-католицької церкви. Кульмінацією її морального занепаду й предметом особливого невдоволення став продаж індульгенцій — грамот, що свідчать про відпущення гріхів. Торгівля ними відкривала можливість викупити гріх без усякого каяття, а також купити право на майбутню провину. «95 тез проти індульгенцій», вивішені в 1517 р. на дверях церкви у Віттенбергу німецьким богословом Мартіном Лютером (1483-1546), мали величезний резонанс. Вони стали потужним стимулом для виступів проти офіційної церковної ідеології й послужили початком Реформації (від лат. reformatio — перетворення) — руху за відновлення віри. Реформація була не тільки релігійним оновленням, це була глибока трансформація всієї християнської культури. Ці процеси, призвівши до розколу римської церкви й створенню нової течії в християнстві — протестантизму, виявлялися з різним ступенем інтенсивності у всіх країнах католицької Європи. Теоретичні положення, висунуті Мартіном Лютером і його послідовниками — швейцарським священиком Ульріхом Цвінглі (1484-1531) і французьким богословом Жаном Кальвіном (1509-1564), — мали не тільки релігійний, але й соціально-політичний і філософський зміст. Стосунки ж Реформації й Ренесансу суперечливі. З одного боку, гуманістів Відродження й представників Реформації ріднила глибока ворожість до схоластики, спрага релігійного оновлення, ідея повернення до джерел (в одному випадку — до античних, в другому — до євангельських). З іншого боку, Реформація — це протест проти ренесансного звеличування людини. Повною мірою ця суперечливість виявляється при зіставленні поглядів засновника Реформації Мартіна Лютера й голландського гуманіста Еразма Роттердамського. Думки Еразма часто перегукуються з думками Лютера: це і саркастичний погляд на привілеї католицьких ієрархів, і в'їдливі зауваження із приводу напряму думок римських богословів. Але вони розійшлися у ставленні до свободи волі. Лютер відстоював думку про те, що перед лицем Бога в людини немає ні волі, ні достоїнства. Тільки якщо людина усвідомлює, що вона не може бути творцем своєї долі, вона може врятуватися. А єдиною й достатньою умовою спасіння є віра. Для Еразма ж людська свобода значила не менше, ніж Бог. Священне Писання для нього — це заклик Бога, звернений до людини, і остання вільний відгукнутися на нього чи ні. Культурні й соціально-історичні результати реформаційного процесу не вичерпуються народженням протестантизму й модернізацією католицької церкви. Вони більш значні. Традиційне віровчення спиралося на практику спокути гріхів шляхом здійснення запропонованих церквою «святих справ» (суворий піст, придбання індульгенцій, пожертви на користь церкви). Головна ж ідея тез Лютера полягала в тому, що все життя віруючої людини має бути покаянням, і немає необхідності в особливих справах, ізольованих від звичайного життя й спеціально призначених для спасіння. Людина не повинна, як ченці, тікати від світу, навпаки, їй варто сумлінно виконувати своє земне покликання. Усяке заняття, якщо його користь не викликає сумнівів, може розглядатися як свята справа. Це корінне переосмислення покаяння призвело до формування нової, підприємницької етики (одержання прибутку визнається справою, бажаною Богом, якщо відбувається без лихварських хитрощів, за умов споживчої помірності, чесності в ділових стосунках і неодмінному інвестуванні нажитого багатства). Утвердження цих нових норм і цінностей, що визначили «дух капіталізму», зіграло вирішальну роль, на думку відомого німецького мислителя XX ст. Макса Вебера, у розкладанні натурального господарства й становленні капіталістичних стосунків. Виникає «трудова етика» — віра в те, що сумлінна праця має рятівне значення, у покликання до тієї або іншої діяльності Богом, в успіхи цієї діяльності як основний показник обраності Всевишнім. Ця трудова етика становила «дух капіталізму», як відзначив М. Вебер. Вона послужила основою для розвитку капіталістичних стосунків у західній Європі й Північній Америці.