Особливості Реформації в Німеччині

1.4 Особливості Реформації в Німеччині

У Німеччині, яка на початок XVI століття все ще залишалася політично роздробленою державою, незадоволеність церквою розділяли практично всі стани: селян розоряла церковна десятина і посмертні побори, продукція ремісників не могла конкурувати з продукцією монастирів, яка не оподатковувалася, церква розширювала свої земельні володіння в містах, загрожуючи перетворити городян на довічних боржників. Все це, а також величезні суми грошей, які Ватикан вивозив з Німеччини, і моральне розкладання духівництва, послужило до виступу Мартіна Лютера, який 31 жовтня 1517 року прибив до дверей віттенбергськой Замкової церкви свої «95 тез». У них доктор богослів'я виступав проти продажу індульгенцій і влади Папи над відпущенням гріхів. У ученні, що проповідує їм, він проголошував, що церква і духівництво не є посередником між людиною і Богом. Він оголосив помилковими претензії папської церкви на те, що вона може давати людям за допомогою таїнств «відпущення гріхів» і «порятунок душі» через особливі повноваження від Бога, якими вона нібито наділена. Основне положення, висунуте Лютером, свідчило, що людина досягає «порятунку душі» (або «виправдання») не через церкву і її обряди, а за допомогою віри, що дарується йому безпосередньо Богом. Також Лютер спростував авторитет Священного віддання, тобто постанов церкви і папські декрети, відводячи роль єдиного джерела релігійної істини Священному писанню. Папство спочатку не виявило особливої заклопотаності його виступом. Зіткнення між різними чернечими орденами були не рідкістю, так що і те, що на цей раз сталося здалося папі «чернечою сваркою». Проте Лютер, заручившись підтримкою Фрідріха, курфюрста Саксонського, не поступався папським емісарам, що присилалися, в той же час зобов'язавшись не поширювати свої ідеї за умови, що мовчання зберігатимуть і його противники. Проте події на Лейпцігському диспуті змусили його перервати мовчання. Виразив підтримку Яну Гусу і недовір'я церковному собору, що засудив його, Лютер прирік себе на проклін і розрив стосунків з церквою. Наступним кроком було те, на що до цього практично ніхто не зважався: 10 грудня 1520 року при величезному скупченні народу Лютер спалив папську буллу, де засуджувалися його погляди. Тут в справу втрутилася світська влада. Новообраний імператор Священної Римської імперії Карл V викликав Лютера на імперський сейм у Вормсе з метою переконати його відмовитися від своїх поглядів — подібно до того, як сто років тому подібну спробу зробив Імператор Сигизмунд відносно Гуса. Лютеру дали два дні, щоб дати відповідь на питання про те, чи готовий він відректися. В кінці другого дня Лютер, стоячи перед імператором, оточеним верховними світськими і духовними правителями Німеччини, відповів: «На тому стою. Не можу інакше. Та допоможе мені Бог».

У XVI столітті, у Німеччині починає зароджуватися капіталізм.

З розвитком торгівлі,промисловості, економіки виникають буржуа в Третьому стані в схемі держуправління монарха.Буржуа - підприємці які набрали статок в результаті товарно-грошових відносин.

Схема держуправління монарха :

1)церква;

2)знать;

3)народ (робітники,ремісники,селяни,буржуа).

Капіталізм-індустріальне суспільство.

Монарх-одноосібний правитель влада якого передавалася в спадок. Реформація - це боротьба буржуа за зменшення влади церкви в житті тогочасного суспільства.

У ХVІ столітті Німеччини не було,була "Священна Римська Імперія" роздрібнена на провінції і князівства.

А остаточно "Священна Римська Імперія" стала Німеччиною стала у XIX столітті.

У Німеччині Монарх мав усю повноту влади,але його влада не передавалась в спадок. Монарха обирали князі. На престолі правила династія Габсбургів.

Також треба зазначити що Буржуа як клас збільшилося підчас Великих Географічних Відкриттів ( XV століття).

У Німеччини були всі соц-економічні умови для розвитку капіталізму,але через свою роздрібненість навпаки гальмувало процес розвитку на три з половиною століття.

Найпершим не спроектованим конфліктом стала боротьба проти індульгенцій.

Індульгенція-документ про повне або часткове відпущення гріхів розповсюджений церквою.

Абсолютизм і реформація два абсолютницькі процеси які між собою пов'язані, і неможливі однин без одного.

1.5 Особливості Реформації в Данії і Норвегії

Реформація в Данії пов'язана ім'ям Ганса Таусена, котрий після навчання в Віттенбурзі почав проповідувати лютеранські ідеї на Батьківщині. Спроба церковних ієрархів влаштувати суд над «датським Лютером» не завершилася успіхом, так як йому сприяв король Фредерік I. В 1530 році на церковному синоду в Копенгагені Таусен оборонив «символ віри» датських протестантів — «43 копенгагенські статті».

Офіційно ж єванглічно-лютерансьа Церква була визнана державною при сині Фредеріка I — Крістіану III, котрий використовував проведення Реформації в політичних цілях. Однак Крістіан III і до вступу на престол був вірним приверженцем лютеранства і з 1528 року ввів лютеранське богослужіння на своїх землях в Шлезвизі. Зробивши Реформацію законом, Крістіан III змістив католицьких єпископів і провів секуляризацію всього церковного майна, в результаті чого королівське земельне майно виросла втричі: королю належало більше половини земель в країні. По проханню короля Крістіана,Меланхтон прислав в Данію досвідченого священика - реформатора Йоганнеса Бугенхагена, котрий очолив проведення Реформації в країні. В підсумку Реформація в Данії орієнтувалась на німецькі зразки. По оцінці датських істориків, «Данія з введенням Лютеранської Церкви стала в церковному відношенні на довгий час німецькою провінцією» В 1537 році по наказу короля була створена комісія з «учбових людей» для розробки положення про нову церкву, куди ввійшов і Ганс Таусен. З складеним положенням був ознайомлений Лютер, і з його підтримки в вересні того ж року новий церковний закон був утверджений.

В 1550 році на датській мові була видана Біблія. Особливістю Реформації в Данії було відношення до монастирів, які не були закриті, хоча і обкладені податками. Нових послушників приймати не дозволялось. В підсумку монастирі існували ще 30 років після початку церковних реформ. Більшість же приходських священників не стали жертвувати своїми місцями і влились в нову церковну структуру.

Церковна реформація в Норвегії була також проведена датським королем Крістіаном III, котрий розповсюдив на країну дію датської церковної ординації 1537 року,яка визначала положення нової релігії в церкві. Спроба норвежського архієпископа Олафа Энгельбректссона заперечити введенню нової релігії не була успішною. Більше того, боротьба за збереження старої церкви привела до кінцевої втрати Норвегією самостійності і перетворенню її на «датську провінцію», про що було офіційно заявлено в Копенгагені.