Розуміння поняття "християнські цінності" в давньоруському суспільстві

3.2 Розуміння поняття "християнські цінності" в давньоруському суспільстві

Ми живемо в такий час, коли в суспільному типову свідомості проходить формування нових цінностей та переосмислення старих.

Зараз можна спостерігати зростання інтересу до отримання знань, вмінь та навиків, які сприяли б росту статку людини. Разом з тим люди задумуються над тим, яке місце в їх житті займають моральні і духовні цінності. Важливим джерелом духовності суб’єкта є етичні норми на які він орієнтується у повсякденному житті. Коли суб’єкт сприймає і засвоює етичні норми як внутрішні обов’язкові зразки поведінки то він також приєднується до високих духовних цінностей буття. Духовне багатство людини збільшується, коли усталені в суспільних нормах духовні цінності стають невід’ємною частиною світу, суб’єктивної реальності. У якості християнських цінностей розглядались морально-етичні заповіді, які записані в Новому Завіті.

Поняття "християнські цінності" є умовними. Під цим розуміють ті цінності, котрі по своєму змісту прямо протилежні не християнським. Це не значить що вони повинні обов’язково мати якийсь виражений негативний особистісний чи суспільний зміст. До ахристиянських цінностей можна віднести інші релігії, а також цінності, які не входять до релігії, жодної релігії, що існують. Прикладом може бути відмінність між християнськими та язичницькими цінностями. Окрім цього добре відомо, що ряд заповідей християнства має певні загальні риси в порівнянні з іншими релігіями. Цінності можна розуміти, як форми репрезентації свідомості людини тих чи інших принципів поведінки [33, 49].

Існування в структурі морально-етичних цінностей двох різно направлених по змісту, підструктур можна розуміти, як закономірне явище, яке виникає в процесі взаємодії людини в соціальному середовищі. Кожна з них виконує певну функцію в житті людини і сприяє більш успішній його адаптації в тих чи інших умовах життєдіяльності. Християнські цінності будуються на встановленні безконфліктних відносин з іншими людьми, але й ухилення від виникаючих протиріч, відмова від активного вирішення життєвих труднощів. Таке відношення до себе чи до інших людей та ситуація в одних випадках може мати соціально адекватну, а в інших соціально неодекватну форми поведінки. Але дотримання християнських цінностей веде до дезадаптації людини, яка перестає враховувати потреби життя. А християнські цінності забезпечують прогрес або регрес особистості, групи чи суспільства, тому що породжені ними протиріччя є головним джерелом зміни будь-якої системи.

Цінності об’єкти віруванні оріентири, структуруючі світ, роблячи його рельєфним для людини і по відношенню до людини: " Всему царству ценностей присущ особый порядок, который состоит в том, что ценности в отношениях друг к другу образуют некую "иерархию", в силу которой одна ценность оказывается более высокой" или "более низкой", чем другая. Эта иерархия как и разделение на "позитивные" и "негативные" ценности, вытекает из самой сущности ценностей и не относится только к известным ценностям"" [26, 115]. Таке упорядкування світу одночасно є ціннисним упорядкуванням відкритої світу людини, утвердження в ньому і через нього певного культурно-антропологічного прототипу ("решения за себя есть формирования себя"), так як логос, світ смислів і цінностей, не протистоїть людині лише, як інше начало, а є загально значимою формою вираження суті людського буття формою і способом самоутотожнення людського начала в людині і по суті справи "лишь в той мере , в какой мы выполняем задачи и требования осуществяемим смыслом и реализируемыми ценностями, тогда человек осуществляет и реализует самого себя"[ 26, 117].

Виходячи з вище наведеного слід зазначити, що християнські цінності відігравали особливу роль в житті давньоруського суспільства і окремих людей, що мало вплив на їх життя, світобачення та світосприйняття.

3.3 Трансформація ціннісних орієнтацій особистості після запровадження християнства

Контакти між язичництвом і православ'ям іноді простежуються навіть через багато століть. Як змогли встановити В. П. Коваленко та Р. С. Орлов, царські ворота іконостасу чернігівського Борисоглібського собору справді були виготовлені з металу срібного язичницького ідола, що його за переказами заховали в землю жерці під час охрещення чернігівців за князювання Володимира Святославича. Для витопу ідола були використані арабські дирхеми, а після знахідки його в пізньо-середньовічні часи срібло знайшло нове застосування - як матеріал для створення християнської святині.

Проте найбільш цікавим у переплетінні язичницьких та християнських ідей у світогляді як широких народних мас, так і соціальної верхівки Київської Русі виявилось явище, що отримало назву "двовірства"

І все ж релігійний синкретизм виявився на обох рівнях давньоруської культури (як елітарної, так і народної), наклав свій відбиток на поведінку, критерії цінностей і практичний бік діяльності представників різних соціальних груп населення. Двовірство не обмежувалося колом вірувань та обрядів, воно справляло великий вплив і на розвиток філософсько-світоглядних ідей, включаючи етичну та естетичну свідомість, історичне мислення, уявлення про саме суспільство. Весь комплекс пам'яток матеріальної культури й писемності, усна традиція в зафіксованих найдавніших шарах, живопис свідчать про взаємодію в культурі Київської Русі кількох світоглядів. І в пізніші часи навіть праведні християни подекуди, свідомо чи несвідомо, дотримувалися принципу двовірства: "Бога люби, але й чорта не гніви") двовірства можуть бути віднесені наступні явища:

1) одночасне звернення до християнських та нехристиянських надприродних персонажів та інші форми змішання різнорідних релігійних елементів;

2) використання християнами елементів язичницької обрядовості та фразеології;

3) присвоєння персонажам християнської міфології рис язичницьких нижчих і вищих божеств;

4) звернення до язичницьких персонажів і мотивів у вочевидь християнському середовищі.

(На думку Церкви, до двовірства слід зараховувати не лише синкретизм християнства і слов'янського язичництва, а й змішання з християнством елементів інших релігій (язичництва неслов'янських народів, ісламу тощо). Проте далеко не всі нехристиянські риси народних вірувань спрямовані своїм корінням у дохристиянську добу. Не зрідка власне християнські мотиви в перебігу їх засвоєння простолюдом набувають близького до язичництва вигляду. Язичницьке начало могло підтримуватися не стільки історичними спогадами, скільки сталістю життєвого укладу та пов'язаними з ним психологією й рівнем культури, і Традиційна народна культура з її чуттєвим, напівязичницьким світосприйняттям володіла колосальною творчою потенцією, що дозволяла їй істотно трансформувати і переосмислювати елементи християнства. Зазвичай уявлення про народні вірування, зокрема й у релігійній сфері, пов'язують із селянськими масами. Це загалом справедливо, одначе подібні ідеологічні погляди були характерними і для значної частини жителів давньоруських міст, мали прибічників і в аристократичному середовищі.

З цим можна погодитися, уточнивши, проте, що зазначені факти стосуються передовсім культури вищих соціальних прошарків суспільства. На рівні елітарної культури двовірство найперше відбивається в тексті "Слова о полку Ігоревім", написаного через два століття після введення християнства на Русі. Тут згадуються старі божества (Велес, Стрибог, Хоре, Див та інші), підкреслюється активне ставлення сил природи до різних етапів походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців 1185 року: попередження про небезпеку на початку походу, радість у зв'язку зі втечею князя з полону. Не менш показовими з цього погляду є діалог полоненого князя з річкою та плач дружини князя Ярославни, яка звертається за допомогою не до християнських святих, а до вітра-вітрила, Дніпра-Славутича, світлого і трисвітлого сонця.

Яскраві приклади існування двовірства серед феодальної верхівки дають вироби прикладного мистецтва. З-поміж них найбільш показовими є круглі амулети-змійовики, що походять з Візантії, але набагато більшу популярність здобули на Русі. Це, схоже, передовсім було пов'язано зі специфікою релігійної свідомості східних слов'ян доби середньовіччя)

На одному боці такого оберега зображався Христос, Богородиця, архангел Михаїл чи ще якийсь святий, на іншому, фігура чи сама лише голова з волоссям у вигляді змій (міфологічний мотив, генетично пов'язаний з античною Медузою Горгоною). На багатьох із виявлених у різних місцях екземплярах присутні грецькі написи заклинання проти зображеного на них демона вже не Горгони. Написи на змійовиках називають цього демона "істера" (давньоруський переклад "дъна", проте це слово можна тлумачити й інакше: "внутрішнє, утроба, її хвороби та демон, що їх спричиняє"). Певно, мається на увазі хвороботворний демон жіночої статі, який часто фігурує в апокрифічних текстах і пов'язаних з ними заклинаннях. Написи грецькою мовою на частині цих амулетів говорять про їх використання саме у вищих соціальних прошарках суспільства Київської Русі. Невибагливі за виконанням змійовики могли носитися й представниками широких мас. Саме так вважають окремі дослідники.

Популярність язичницьких мотивів серед "сильних світу цього" засвідчують і деякі категорії жіночих прикрас: срібні двостулкові браслети-наручі та не менш відомі колти з емалями. Перші з них стягували довгі та широкі рукава сорочок, що вдягалися жінками перед ігрищами, але під час танців знімалися (довгий рукав саме такої сорочки прагне намочити в річці Каяла героїня "Слова" Ярославна, щоб утерти ним криваві рани на тілі свого чоловіка). Другі являли собою фрагменти головного убору. На браслетах часто викарбовувалося зображення жінок у танці, скоморохів, гуслярів, тобто все те, що засуджувалося церковниками як язичницьке. А колти не зрідка прикрашалися зображеннями птахів-сиринів, "деревами життя" - символами будови Всесвіту. Проте слід відзначити, що в XII - XIII ст. у вищих суспільних колах ці речі носилися вже не для демонстрації перед духівництвом і поступово замінювалися сюжетами суто християнськими[31, 560].

Набагато більше свідчень про двовірство знаходимо на рівні народної культури. Про це оповідається в окремих церковних творах, наприклад, у проаналізованому Б. О. Рибаковим "Слові про те, як язичники поклонялися ідолам і приносили їм жертви". Твір, можливо, був написаний у XII ст. церковнослужителем з кліру Київської Софії під час мандрівки на кораблі до Константинополя. Зокрема, в ньому розповідається, що після введення християнства на Русі язичництво відступило на "україни", де люди і в згаданий час молилися "проклятому богу Перуну" та іншим божествам, однак робили це крадькома.

Археологічне підтвердження двовірства отримано під час - робіт на давньоруському сільському поселенні між сучасними селами Автуничі та Лемешівка на півночі Чернігівщини, де поміж численних категорій знахідок були виявлені предмети християнського культур натільні хрестики, виготовлені з металу, перламутру та сланцю, а також енколпіони (хрести-складні). А на одному з уламків горщика XII ст., виготовленого місцевим ремісником-гончарем, вдалося прочитати частину напису: "[Боже] поможи рабу твоєму М...". З усього сказаного випливає, що християнство цілком торжествувало навіть у цьому віддаленому од великих центрів куточку Південної Русі. Проте на сільському кладовищі небіжчиків ховали ще за старими звичаями під курганними насипами.

Слід зазначити, що серед археологічних пам'яток XI - XIII ст. саме поховальні пам'ятки якнайкраще ілюструють побутування релігійного синкретизму в середовищі широких народних мас Адже за християнськими канонами людина з цього світу мусила вирушати до потойбічного з тим, з чим прийшла, тобто без нічого. А на некрополях перших століть II тисячоліття н. є. досліджуються курганні насипи, під якими біля померлих часто знаходять різноманітний інвентар, що за традиційними віруваннями мав допомагати людині в її житті на новому місці. Така ж картина простежується й на багатьох безкурганних (тобто християнських) кладовищах: незрідка фіксуються в могилах кераміка та інші побутові речі, прикраси, елементи одягу тощо. Найчастіше зустрічаються в XI - XII ст. комплекси, де курган - символ язичництва в поховальній обрядовості ще насипався, але саме захоронения за обрядом інгумації вже проводилося в ямі, тобто виконувалася одна з догм нової, християнської релігії.

Ще одним підтвердженням синкретизму вірувань є наявність у культурних шарах багатьох давньоруських міст і сільських поселень, що існували на початку II тисячоліття н. е., амулетів-оберегів та символів християнської релігії. До останніх слід відносити вже згадані хрестики невеликих розмірів та енколпіони, а також іконки прямокутної і овальної форми, виготовлені з різного металу і каміння, фігурні підвіски із зображенням святих. На півдні Русі популярними були зображення Христа, Богородиці, Георгія, Миколая, Пантелеймона, Гавриїла та деяких інших. Зустрічаються не лише місцеві вироби (часто досить високої якості), а й імпортовані з Візантії, Скандінавії.

Вражають розмаїттям амулети перших століть II тисячоліття н. е. Поміж них орнаментовані підвіски круглої форми — символи Сонця, так звані "лунниці" - символи Місяця, мініатюрні топірці із золота та кольорових металів символи Перуна (його символами були ще й крем'яні знаряддя праці та уламки цього каменю), шумні амулети-обереги, які своїм звуком мали відганяти злих духів від людей і домашніх тварин. Крім того, відомі мініатюрні ключики символи багатства, кістяні обереги (ікла кабана, ведмедя, так звані "стилі" зігнуті вістря із зображенням чи орнаментом на одному з кінців, пазури хижаків), глиняні писанки, що уособлювали очисні, відроджувальні сили, та деякі інші речі Навіть певні побутові предмети, зокрема, ножі, потрапляючи в поховання, наділялися новими, магічними функціями, вони відігравали роль супротивників злих сил. Такі властивості окремих предметів побутового призначення зафіксовані і в етнографії.

Часто язичницькі та християнські амулети і символи зустрічаються разом в одному археологічному комплексі (наприклад, у складі однієї низки намиста могло бути кілька лунниць і хрестиків). Іноді протилежні з релігійного погляду мотиви могли переплітатися в одному виробі (наприклад, хрест у колі чи всередині лунниці, або звернення до Бога на язичницькому амулеті кабанячому іклі).

Розглянуті тут матеріали різних історичних джерел дозволяють зробити певні висновки. Можна стверджувати, що коли Київська Русь увійшла до християнського світу як рівноправний партнер, то отримала значні і позитивні імпульси, що безумовно сприяли розвиткові її культури загалом і релігійної свідомості зокрема.

Водночас давньоруська епоха стала добою протистояння старої і нової релігійних систем, взаємопроникнення ідей, що спричинило появу такого духовного феномена, як двовірство. Розвинуте в пору державотворення східнослов'янське язичництво не відразу поступилося місцем новій вірі. Проте апарат Церкви за підтримки світської влади поступово, але неухильно завойовував позиції в усіх куточках східнослов'янської ойкумени і, зокрема, на території південноруських земель.

Функції язичницьких богів перебрали на себе окремі християнські святі (Велес Власій, Перун Ілля), деякі православні свята (Пасха, Різдво) наклалися на прадідівські ритуали.

IX - XIII ст. стали перехідним етапом у розвитку християнства на території сучасної України, як і по всій Східній Європі. Нова доба його утвердження почалася в другій половині XIII ст., коли внаслідок внутрішнього духовного розвитку суспільства, а також глобальної для країни катастрофи - навали орд Батия і загибелі держави - східні слов'яни вже остаточно навертаються в християнство, а прадідівські божества та звичаї виступають переважно як релікти.

Християни, за їх словами, мали попередників в минулому, бо істина тобто соціально-актуальні цінності, існували в світі до приходу Христа і навіть до дарування Закону.

Отож прийняття християнства є якісною зміною свідомості людини та звільнення від пристосування до загальноприродних умов , зроблено новий важливий крок до перебудови розуму і пізнавальних процесів, розуміння та соціальної адаптації.

Висновки

Докорінні зміни, що до підвалин потрясли давньоруське суспільство на зламі Х - ХІ ст., призвели не лише до завершення формування єдиної ранньо –феодальної монархії на неозорих теренах Східної Європи, що прийшла на зміну аморфному конгломератові східно-слов’янських, фіно-угорських та балтійських племен, не лише до заміни родоплемінного ладу ранньофеодальним суспільством, а й включення наших предків до лона Європейської Середньовічної Християнської Цивілізації.

Запровадження християнства в Київській державі наприкінці Х століття було визначальною віхою історії України-Русі, поворотним пунктом усього її подальшого історичного розвитку. Ця епохальна подія була підготовлена всім перебігом внутрішнього розвитку східнослов’янської держави, що проходив у річищі загальноісторичних закономірностей. Ще задовго до офіційного проголошення християнства державною релігією Русі, воно знаходило своїх прихильників серед окремих соціальних груп населення давньоруського суспільства. Нові ідеологічні віяння поступово проникали в суспільну свідомість. Проте цей процес проходив повільно і хворобливо, спричиняючи неоднозначну реакцію різних соціальних груп, що незрідка призводило до протистояння, сутичок і боротьби. Залежно від розстановки усіх сил та політичної кон’юктури, християнське віровчення переживало свої подіння і злети. Такі докорінні зміни не могли не зачепити і такої сторони людського буття, як свідомість і світосприймання.

Трансформація світогляду населення Русі після хрещення була неоднозначною; і воно змінювалось поступово, витісняючи старі традиції і заміняючи їх новими. Стара ідеологія не відразу здавала свої позиції, ми й зараз можемо прослідкувати залишки язичництва в нашій свідомості, що поступово трансформувалися і перетворювалися в "нову" релігію. Зміни проходили поступово – трансформуючи попереднє світобачення, в чомусь замінюючи, перетворюючи, а в чомусь зливались в одне ціле, утворюючи нові принципи та канони, переломлюючись через призму язичеських вірувань, а де в чому нашаровуючись на них. Водночас, це був якісно новий вид мислення і розуміння людьми світу.

Світобачення людей після прийняття християнства зазнало кардинальних змін. Християнство стало якісно новим рівнем світобачення та світосприйняття людей, хоча повністю замінити попередні погляди було неможливо.

Зміни проходили в усіх сферах людського життя, зокрема, поховальних обрядах, побудові храмів замість капищ і святилищ.

Язичницькі уявлення про світ - це царювання природних стихій та магічних сил. Після прийняття християнства люди перейшли від поклоніння силам природи та цілому пантеону богів до поклоніння одному богу, що, безумовно змінило уявлення людей про світ. Християни ж уявляли світ, як упорядкований богом космос. Зміни, які відбувалися в свідомості людей, на мою думку, є результатом не просто заміни однієї релігії іншою, а загалом розвитку людського суспільства, християнство для якого стало новою ланкою духовного розвитку. Окрім уявлень про світ, у людській свідомості проходило й ряд інших трансформацій. Однією з важливих змін, що відбулися, була зміна ціннісних орієнтацій людини, тобто зміна направленості особистості людей, зміна життєвих цінностей та життєвих позицій. Змінювалась свідомість і світосприйняття людей: на стадії родоплемінного ладу боги і люди були майже рівноправні, а після прийняття християнства відбувається своєрідний "перехід" до класового суспільства як на землі, так і в потойбічному світі.

Таким чином, зміни у свідомості людини зі зміною язичництва на християнство були досить суттєвими, якщо не докорінними.

У той же час, у світосприйманні людини зміни, що відбулися, були значно менше вираженими. Звичайно, трупоспалення замінялось тілопокладенням; але в обох випадках, за уявленням середньовічної людини, після смерті вона продовжувала своє життя у потойбічному світі, але вже в іншому вимірі. Проте, язичники вважали, що й у раю багата людина і після смерті лишалась багатою, а раб – рабом. Християни ж вірили, якщо людина веде праведне життя, то неодмінно потрапить в рай, а грішне – в пекло; проте і тим, і там – всі після смерті рівні.

Через зміну світогляду змінились морально-етичні аспекти: відтепер заборонялось людське жертвоприношення при похованні, обмежувалась кровна помста, збільшувались права жінок та в цілому пом’якшувалися нрави. Інші аспекти світосприйняття зазнавали лише незначних змін. Так, наприклад, структура всесвіту, як і раніше, залишалась геоцентричною та поділеною на три яруси (підземний світ - пекло; земля людей; небо - рай).

Це значно пом’якшувало перехід середньовічної людини до нових ідеологічних реалій, спростило сприйняття вчорашніми язичниками нової християнської віри, але, водночас, привели до тривалого існуваня багаточисленних пережитків язичництва, їх "вживання" в християнство, формування такого специфічного давньоруського явища, як двовір’я або синкретизму.

Список використаної літератури

1. Аничков Е.В. Язычество и Древняя Русь // Записки историко-филологического ф-та С.-Петербургского у-та. – 1914. – Часть 117.

2. Бахрушин С.В. К вопросу о крещении Киевской Руси // Религия и церковь в истории России. – М., 1975.

3. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: "Академія", 1999.

4. Большаков А.П. Об основах коллективного самосознания "християн" и "язычников" в эпоху поздней античности // Мир психологии. – 2001. – №3. – С. 241 – 252.

5. Брайчевский М.Ю. Утверждение христианства на Руси: Пер. с укр. / ред. М.В. Прокопович. – К.: Наук. думка, 1989.

6. Будовниц И.У. Общественно-политическая мысль древней Руси (XІ-XІV вв. ). – М., 1960. С. 81.

7. Головин С.Ю. Словарь психолога-практика. – Минск, 2001.

8. Голубинский Е.Е. История русской церкви. – Т. І. - Ч. І.- 402 с.

9. Греков Б.Д. Избр. труды. – М., 1959. – Т. ІІ.

10. Данилова А.Г. Возможность исследования ценностных ориентаций личности // Вісник ЧДПУ. – 2002. – Вип. 11. – Серія Психол. Науки. – С. 44-53.

11. Дмитрієва М.В. Особливості ціннісних орієнтацій сучасної молоді з різними типами світогляду // Вісник ЧДПУ. – 2002. – Вип. 11. – Серія Психол. Науки. – С. 128-133.

12. Душков Б.А. Психология типов личности, народов и эпох. – Екатеринбург, 2001.

13. Жуков Ю.М. Ценности как детерминанты принятия решения // Психологические проблемы социальной регуляции поведения. – М., 1976.

14. Знаков В.В. Духовность чел. в зеркале психологического знания и религиозной веры // Вопросы психологии. – 1998 – №3. – С. 104-114.

15. Зотова О.И., Бобнева М.И. Ценностные ориентиции и механизм социальной регуляции поведения // Методологические проблемы социальной психологии / ред. Е.В. Шорохова. – М., 1975. – С. 241 – 254.

16. Істория релігії в Україні: у 10 т. – К.: Центр духовної культури, 1996-1998.

17. История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. Т. L — М., 1985. — С. 541; Византийский сатирический диалог. — Л, 1986.

18. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Религиєзнавство. – К.: Наукова думка, 2000.

19. Климова С.Г. Изменения ценностных оснований идентификации // Социологические исследования. – 1995. – №1. – С. 59 – 72.

20. Леонтьев Д.А. От социальных ценностей к личности: феноменология ценностной регуляции деятельности // Вестник МГУ. – Серия 14, – 1996. – С. 35 – 44.

21. Леонтьев Д.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции // Вопросы философии. – 1996. – №4.

22. Моця О.П., Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства. – К.: Глобус, 1996. – 224 с.

23. Никольский Н.М. История русской церкви. 3-е изд. –М., 1985.

24. Нікітенко Н.М. Собор святої Софії в Києві. – К.: Техніка, 2000.

25. Повесть временных лет / ред. А.С. Лихачева; и Б.А. Романова; под. Ред. В. П. Андриановой. – м. Л.: Изд-во АН СССР, 1950.

26. Пископпель А.А. От трансфармационных ценностей к уникальным смыслам // Вопросы психологии. – 2001. №6.

27. Психологія на перетині тисячоліть: Збірник наукових праць учасників П’яти костюківських читань: В 3-т. – К.: Гнозис, 1998. – Т. ІІІ.

28. Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І. Лубенського, В.І. Теремка. – К.: Академія, 2000. – 408 с.

29. Религиозное сознание // Основы религиоведения / ред. Яблокова, М.: 1998. – С. 63 – 68.

30. Рыбаков Б.А. Киевская Русь и другие княжества ХІІ-ХІІІ вв. – М., 1982. – 705 с.

31. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – М.: Наука, 1987. – 782 с.

32. Рыбаков Б.А. Язычество древних словян. – М.: Наука, 1981.

33. Сидоренков А.В. Христианские ценности и социализация молодежи в современной России // Вопросы психологии. – 2000. – №5. – С.48 – 55.

34. Скок М.А. Ціннісні орієнтації особистості сучасного студента // Вісник ЧДПУ. – 2002. –Вип. 11. – Серія Психол. науки. – 128 – 133.

35. Соловъв С.М. История России с древнейших времен. В 15 т. – Кн. 1 (тома 1-2). – М., 1959.

36. Cидоренков А.В. Христианские ценности и адаптации российской молодежи в современном обществе // Славянский мир. – 1997. - №1.

37. Слово о полку Игореве: Выставка книг, графики и документов из собрания Святослава Воинова / Сост. и авт. ст. С. С. Воинов – Пермь, 1985. – 94 с.

38. Татищев В.М. История Российская. – М., Л.,1962. – Т. 1.

39. Тихомиров М.Н. Начало христианства на Руси // Тихомиров М.Н. Древняя Русь. – М., 1975. – 502 с.

40. Толочко П.П. Київська Русь. – К.: Абрис, 1996. – 358 с.

41. Толочко П.П. Древний Киев. – К.: Наук. думка, 1983.

42. Толочко П.П. Древняя Русь: Очерки социально-политической истории. – К.: Наук. думка, 1987.

43. Щавелева Н.И. Послание єпископа краковского Матвея Бернарду Клерво-скому об "обращении русских" // Древнейшие государства на территории СССР. – М., 1968.

Методичний додаток

Тема: Запровадження християнства як державної релігії на Русі

Мета: з’ясувати причини прийняття християнства на Русі; охарактеризувати соціально-економічні передумови виникнення християнства; прослідкувати етапи впровадження християнства на Русі, проаналізувати наслідки його прийняття за Володимира Святославича; розвивати історичне мислення; формувати в учнів уміння та навики аналізувати історичні факти і події, оцінювати їх значення, давати характеристику історичним діячам, визначати хронологічні рамки подій; аналізувати документи та писемні джерела; висловлювати власну думку та брати участь в обговоренні історичних питань; виховувати інтерес до вивчення історії; сприяти формуванню шанобливого ставлення до історичного минулого.

Основні знання: соціально-політична ситуація на Русі за язичництва; основні етапи прийняття християнства на Русі; соціально-політична ситуація на Русі після прийняття християнства.

Поняття і терміни: релігія, язичництво, волхви, християнство, єпископ.

Основні дати та події: 860 р. – договір Аскольда з Константинополем, однією із статтей якого було хрещення Русі, поч.Х ст. – відродження язичницьких звичаїв за Олега, 957 р. – хрещення Ольги, 988 р. хрещення Русі за Володимира Святославича.

Особистість в історії: князь Аскольд, князь Олег, княгиня Ольга, князь Володимир Святославич.

Навчально-методичне забезпечення.

1. Підручники:

1. Коляда І. А.та ін. Історія України: Підручник для 6-7 класів / І. А. Коляда, К. І. Крилач, С. П. Юренко. -.К.: Генеза, 1998.

2. Лях Р. Д., Темірова Н. Р. Історія України: Підручник для 7 класу середньої школи. – К.: Україна, 1991.

3. Смолій В. А., Степанков В. С. Історія України: Давні часи та середньовіччя: Пробн. підручник для 7 класу. – К.: Освіта, 2000.

2. Навчальні посібники:

2.1. Винокур І., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України: Навч. посібник для 7 кл. – К.: Глобус,1996.

2.2. Коляда І. А. Історія України: Навч. посібник для 7 кл. середньої школи. – К. : АСК, 1999.

3. Робочі зошити: Баханов К. О. Історія України: Робочий зошит учня 7 кл. – К.: Абрис, 1997.

4. Карти, атласи: Україна: Історичний атлас для 7 кл. – К. – МАПА, 1998.

5. Дидактичні матеріали:

5.1. Гольденберг Я. М. Історія України: Схеми, таблиці, джерела, думки істориків. Частина І. – К.: Орбіта, 1999.

5.2. Дух Л. І Історія України в таблицях для 7-11 кл. – Х.: ННМУ, Розвиваюче навчання, 1998.

5.3. Хрестоматія з історії України: Посібник для вчителів 7-11 кл. / Упоряд.: В.Гусєв, Г. Сургай. – К.: Освіта, 1996.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Вид заняття: урок-практикум.

Структура уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1 "Аскольдове хрещення" та повернення до язичництва за Олега, віротерпимість за Ігоря.

2. Поширення християнства на Русі за Ольги.

3. Хрещення Русі за Володимира Святославича.

ІV. Закріплення та повторення вивченого матеріалу

V. Підсумковий етап

VІ. Домашнє завдання

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1. "Аскольдове хрещення" та повернення до язичництва за Олега.

Характеристика учителя.У ході уроку ми з'ясуємо, чому запровадження християнства вважається епохальним переворотом в історії Київської держави. На уроці ми будемо користуватись історичними джерелами, для чого вам потрібно ознайомитися з пам'яткою.

Пам'ятка до роботи з історичним джерелом Уважно прочитати зміст історичного джерела. Виділити в тексті головне і другорядне. Звернути увагу на час написання джерела. Порівняти свої знання про історичну подію з інформацією, яку містить джерело.

Висловити власну думку щодо даного історичного джерела.

За князів Аскольда і Діра політичні інтереси Київської Русі були спрямвані на південний схід, де знаходилися найрозвинутіші на той час держави, такі як: Східна Грузія, Іранські провінції, Візантія. Особливо авжливими для зовнішнішньої Русі були походи на Візантію (860, 863, 874 рр.), внаслідок яких були укладені вигідні торгові договори.

Евристична бесіда

Велике значення для Київської держави мав похід на Взантію 860 р.. внаслідок цього походу Аскольд почав думати про прийняття християнської віри як офіційної.

Запитання.

1.Що означає поняття "релігія"?

2. Яка віра панувала в Візантії?

3. Яка віра панувала на території Київської держави?

4. Чим відрізняється язичництво від християнства? Назвіть риси притаманні цим релігіям, дайте їм характеристику (Вчителю можна розділити учнів на дві групи: "язичників" та "християн", провівши між ними історичний турнір).

Учитель підсумовує відповіді учнів і робить узагальнюючий висновок, у якому підкреслює суттєві відмінності між язичництвом і християнством.

Розповідь учителя. "Повість минулих літ" говорить, що після завершення походу 860 р. Аскольд послав до Константинополя послів із проханням направити на Русь місіонерів, щоб здійснити святе хрещення населення держави. Через деякий час до Києва з Константинополя прибув єпископ. Він розповів князю та старшині про християнські вірування, а також про чудеса, які творив Учитель, Син Божий – Ісус Христос. Руси стали вимагати дива. Тоді єпископ кинув у вогонь Євангеліє, і воно залишилося неушкодженим. При цьому він сказав: " Святе Письмо – нетлінне". Переконавшись у диві, русичі прийняли християнство.

Однак спроба охрестити всю Київську державу і встановити християнство як офіційну релігію не мала успіху. У 882 році Аскольд несподівано загинув. На думку істориків, причиною загибелі князя була змова волхвів, що не хотіли поступатись своєю владою.

Запитання.

1. Визначте, яке внутрішньо- і зовнішньополітичне значення мало "Аскольдове хрещення" Русі.

2. Чому Аскольдові не вдалася спроба запровадження християнства як офіційної релігії? Аргументуйте.

3. Які основні, на вашу думку, причини цієї невдачі?

Систематизація і узагальнення учителем відповідей учнів. Так, дійсно, успіхи християнізації на Русі в 60-80 рр. ІХ ст. були незначними. Для активного поширення християнства ще не визріли умови. Нова віра зустрічала упертий опір не лише широких мас, а й значної частини пануючої верхівки.

Розповідь учителя.

За князя Олега (882-912) для християнських общин настали важкі часи. Під час його правління відбувається відродження язичницьких обрядів. Ситуація змінилася після смерті Олега, коли київським князем став Ігор. Його правління характеризувалося віротерпимістю. Це негайно позначилося на пожвавленні християнської віри на Русі.договір 944 р. відобразив це досить переконливо. Руси-християни і руси-язичники виступають у ньому як дві рівноправні общини, що беруть участь у церемонії утвердження договору. Поширеним було християнство серед дружинників Ігоря.

Після вбивства Ігоря в 945 р.великим київським князем формально став його син Святослав, але фактично вся повнота влади перейшла до його матері – Ольги.