Гирла Великі і Малі

1.2 Гирла Великі і Малі

Воістину райськими куточками були місця, де у XVI – XVII століттях ставили свої зимівники сімейні запорізькі козаки, а з припиненням існування Запорізької Січі у 1734 році облюбували їх для постійного проживання.

Села Малі і Великі Гирла утворились у цих благословенних місцях правобережжя нижнього Дніпра. Розміщались вони біля самого берега, на високій Дніпровій кручі, а розділяла їх висока лугова балка і широкий вигін – тирло, куди приганяли худобу на водопій.

Ось як описує свої рідні Малі Гирла Надія Митрофанівна Панченко, яка нині живе у Запоріжжі: “Село було дуже красиве, потопало в зелені. Хати стояли в два ряди біля підніжжя гори вздовж берега Дніпра і один ряд над кручею. За селом починалась крута гора і на її узвишшя тягнулась лугова балка, з обох боків укрита різноманітними кущами, шипшиною. Десь із середини балки текло джерело з чистою і надзвичайно смачною водою. Люди із задоволенням користувались цією природною криничкою. Навесні під час паводка балка майже вся і наше село під саму кручу затоплювалось прибулою водою.

До травня вода поверталась у свої береги і починалась благодатна пора. На піщаному березі стояли вряд човни – кожен житель Малих Гирл мав човен. Жили у нас тільки виробничники – до колгоспу ми не мали ніякого відношення. Кожна сім’я тримала одну корову, козу, два десятка курей, одного-двох підсвинків, городи саджали лише в плавнях. Рибу ловили вудками, а навесні, коли плавні звільнялися від води, рибалили у їх затоках сітками. Карась, щука, лини, коропи, судак – риби було багато. За гроші, виручені від її продажу купували у колгоспників пшеницю для птиці і худоби, борошно на хліб. Хліб випікали у Фирсівці, або купували у продуктовому магазині, а в роки війни пекли самі.

У селі Малі Гирла було 64 хати і в кожній жило по 4 – 5 чоловік. Була у нас і початкова чотирикласна школа. Старші діти ходили у Фирсівку, у семирічну школу. Клуб хороший був, молоді в ньому кожного вечора – повно. Приходили з Великих Гирл та Золотої Балки. Молодь цих трьох сіл організувала у клубі сильну художню самодіяльність. Пам’ятаю, в 1940 році ми їздили в Нововоронцовку на конкурс і зайняли друге місце по району. Я також танцювала і співала, багато було у нас талановитих дівчат та хлопців. У 1945 році ми поставили п’єсу “Запорожець за Дунаєм”, запам’яталась ця постановка, робота над нею, той гарний, піднесений настрій на все життя.

До війни мій батько і брат працювали в лозпромартілі. Виготовляли прекрасні меблі з лози: ліжка, дивани, стільці, столи, етажерки. Лозу заготовляли у плавнях, варили її у великому котлі, знімали кору. Я також почала працювати а артілі в 1943 році – лакувала готові меблі. До війни всю продукцію відправляли в місто Херсон, а у війну возили по навколишніх селах і продавали. Виручку використовували на зарплату робітникам і закупку заготовок.

Про сусідні Великі Гирла я знаю мало. Хати там розміщались так, як і в нас, у три ряди вздовж берега Дніпра, але на горі було багато будівель. Населення було значно більше, діяли колгосп, початкова школа. Та мені здається, що там було не так цікаво, як у нас, у Малих Гирлах. Адже село знаходилося вже навпроти відкритого Дніпра і таких місць купання, як у нас, там не було.

У нас текла мілкувата річка Гирло. Залив виходив у Дніпро, звідки заходили до нас на пристань пароплави – один йшов із Запоріжжя на Херсон, інший – у зворотному напрямку. Біля пристані стояв невеличкий базарчик. Ми, діти, за дорученням батьків носили туди продавати пасажирам пароплава кавуни, дині, помідори, огірки. Все це швидко розкуповувалось, і ми були щасливі підраховувати, хто скільки вторгував. Життя кипіло.”

Малі і Великі Гирла поглинули води Каховського водосховища, а їх жителі роз’їхались хто куди.

1.3            Золота Балка

Для кожного з нас найсвятішими є слова: Матір, Батьківщина. Адже Батьківщина – це не тільки наша країна, а й рідна домівка і те місце, де народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя. Для мене це село Золота Балка:

Золота Балка – село Нововоронцовського району, розташоване на березі Каховського водосховища. Засноване в кінці XVIII століття на місці запорізьких зимівників. На картах XVII – XVIII століть показана Золота Долина, так як тут проходив французький інженер-мандрівник Боплан, шукаючи місце для будівництва укріпленої фортеці Речі Посполитої проти запорізьких козаків, виявив урочище і назвав його Золота Долина. Назва походить від того, що запорожці ховали тут золото. Згідно іншої легенди – в давніх поселеннях в долині знаходили золото. До наших днів дійшла ще одна версія. До будівництва Каховської ГЕС біля нашого села була дуже гарна природа: плавні, Дніпро, річечки, острівці і родючі чорноземні ґрунти.

Більшу частину села Золота Балка поглинули води Каховського водосховища, вода забрала і чарівні куточки наших плавень. І тепер лише спогади старожилів можуть свідчити про минулу красу та багатство нашого краю. Моя бабуся часто розповідала про природу села. Перед плавнями розкинулись широкі родючі землі – левади. Кожної весни левади затоплювалися водою. З плавнів вода приносила “топливо”, як тоді називали, - це гілки дерев, а іноді і цілі дерева, міцні трав’янисті рослини, люди їх збирали, щоб взимку обігрівати свої житла.

Десь всередині червня вода відступала, залишаючи родючий мул на леваді і на підставах до плавень. Ця безліса площа використовувалася під різні сільськогосподарські угіддя: тут вирощували овочеві культури, картоплю, косили сіно, випасали худобу.

Поволі висихали тимчасові озерця і вже можна було бачити буйні ліси плавень. Тут переважали найбільш вологостійкі породи дерев: вербові, осокорові, в’язові. Чагарникові зарослі – це сіра лоза, шелюга, жостір, калина, ожина та ін. Широко розвинена була в плавнях і лучна рослинність: осока, житняк, пирій стоколосий, молочаї, кукотина. В прибережній частині зустрічалися осока, рогоза, водяна стрілка, очерет, тілоріз, болотяна папороть та інші.

У плавнях було багато видів цінних лікарських трав: алтейник, валеріановий корінь, дурман, блекота, костір проносний, ромашка, полин, шипшина. Плавні мали дуже важливе природогосподарське значення, бо природні ліси є водоохоронними захисниками, що оберігають водойми від заболочення, ґрунти – від ерозії. Ліси плавень люди використовували як будівельний матеріал та на дрова, а також виготовляли кошики, плетені меблі з лози. А з комишу, який утворював цілі зарослі, виготовляли комишеві плити, мати, плели ліси-паркани та інше.

Багатство плавень врятувало багато людей під час голодомору 1932 – 1933 років. Копали водяні горіхи, їстівні корінці, сушили, перетирали на муку і пекли “линдики”. Вони тамували голод.

Під час Великої Вітчизняної війни у плавнях ховалися партизани, хоч, на жаль, їх видали ворогам, одного було розстріляно, а іншому вдалося втекти. Було багато озер, які заросли куширями, квітучим білим лататтям, а поверхні озер вкривала суцільним килимом зелена ряска. А яка водилась тоді риба! Окуні, карасі, в’юни, щуки, лящі, та й розміри їх були не аби які. Моя прабабуся дуже любила ловити рибу і сітками, і неводом, а потім сушила і на повітрі, і в печі, і було чим смакувати.

А скільки водилось водоплавних птахів: качки, гуси, чирки, чаплі, які давали цінне пір’я. А яке чисте повітря – прохолодне, прозоре, наповнене духмяним різнотрав’ям. У верховіттях дерев розносився гучний спів соловейка.

У дніпровських плавнях водилися і тварини: куниця кам’яна, норка, видра, єнот, нутрія, тхір, заєць-русак, лисиця. Вони давали цінне хутро.

Затоплення плавнів, а також сіл проходило з 1951 по 1954 рік. Наша сім’я остання залишила те село Золота Балка, яке було засноване у XVIII столітті і поселились нагорі. Багато золотян, залишивши рідні місця, роз’їхались по білому світу, а дехто, як і наша сім’я, залишились у Золотій Балці.

На превеликий жаль, не зберігся цей чудовий дарунок природи ні для нас, ні для наших нащадків, і, як в народі кажуть, що поробиш – маємо те, що маємо; плавні, села вже не повернеш. Каховське водосховище вже не висушиш.

ІІ Розділ

Села району, які зникли як неперспективні