Художня література

3. Художня література

Початок XX століття ознаменувався розквітом нової іспанської літератури, пізніше пов'язаної із загальноєвропейським екзистенціалізмом. Його найважливіші представники - Мігель де Унамуно, Піо Бароха, Антоніо Мачадо. Усесвітню популярність здобула поезія убитого фашистами в 1936 році поета Федеріко Гарсиа Лорки. У XX столітті народилася латиноамериканська іспаноязичная література, що стала явищем світового масштабу, - такі автори як Хорхе Луіс Борхес і Габрієль Гарсия Маркес і до цього дня залишаються одними з самих читаних.

Початок іспанській літературі кастильською мовою поклала велика пам'ятка іспанського героїчного епосу Пісня про Сіда (прибл. 1140 р.) про подвиги героя Реконкісти Родріго Діаса де Бівара, прозваного Сідом. На основі цієї та інших героїчних поем у добу Раннього Відродження формується іспанський романс - найбільш відомий жанр іспанської народної поезії.

У зародженні іспанської поезії велику роль відіграв Гонсальво де Берсео (прибл. 1180 р. - 1246 р.), автор релігійних і дидактичних творів, а основоположником іспанської прози прийнято вважати короля Кастилії і Леону Альфонса Х Мудрого (1252-1284), який залишив ряд історичних хронік і трактатів. У жанрі художньої прози його справу продовжив інфант Хуан Мануель (1282-1348), автор збірки новел Граф Луканор (1328-1335). Найбільшим поетом початкового періоду кастильської літератури був Хуан Руїс (1283 - прибл. 1350), що створив Книгу благої любові (1343). Вершиною середньовічної іспанської поезії стала творчість лірика Хорхе Манріке (прибл. 1440-1479).

Доба Раннього Відродження (початок XVI ст.) позначена італійським впливом, провідником якого став Гарсіласо де ла Вега (1503-1536), і розквітом іспанського рицарського роману. "Золотим віком" іспанської літератури прийнято вважати період із середини XVI по кінець XVII ст., коли творили Лопе де Руеда (між 1500-1510 - прибл. 1565), Лопе де Вега (1562-1635), Педро Кальдерон (1600-1681), Тирсо де Моліна (1571-1648), Хуан Руїс де Аларкон (1581-1639), Франсиско Кеведо (1580-1645), Луїс Гонгора (1561-1627) і, нарешті, Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616), автор безсмертного Дон Кіхота (1605-1615).

Протягом XVIII і більшої частини XIX ст. іспанська література знаходилася в глибокому занепаді і займалася переважно наслідуванням французьких, англійських і німецьких літературних зразків. Романтизм в Іспанії представляють три великі постаті: есеїст Мар'яно Хосе де Ларра (1809-1837), поет Густаво Адольфо Бекер (1836-1870) і прозаїк Беніто Перес Гальдос (1843-1920), автор численних історичних романів. Провідні позиції в літературі XIX ст. займає так званий костумбризм - зображення побуту і вдач з акцентом на місцевий колорит. Натуралістичні і реалістичні тенденції виявилися в творчості романістів Емілії Пардо Басан (1852-1921) і Вісенте Бласко Ібаньєса (1867-1928).

Іспанська література пережила черговий підйом у першій половині XX ст. (так званий "другий золотий вік"). Відродження національної літератури починають письменники "покоління 1898 року", до яких відносяться Мігель де Унамуно (1864-1936), Рамон дель Вальє Інклан (1869-1936), Піо Бароха (1872-1956), Асорін (1874-1967); лауреат Нобелівської премії (1922) драматург Хасинто Бенавенте (1866-1954); поети Антоніо Мачадо (1875-1939) і лауреат Нобелівської премії з літератури за 1956 р. Хуан Рамон Хіменес (1881-1958). За ними в літературу вступила блискуча плеяда поетів так званого "покоління 1927 року": Педро Салінас (1892-1951), Хорхе Гільєн (нар. 1893), Вісенте Алейксандре (1898-1984), що отримав Нобелівську премію у 1977 році, Рафаель Альберті (нар. в 1902), Мігель Ернандес (1910-1942) і Федеріко Гарсіа Лорка (1898-1936).

Прихід до влади франкістів трагічно обірвав розвиток іспанської літератури. Поступове відродження національної літературної традиції починають у 1950-1960-х роках Каміло Хосе Села (1916), лауреат Нобелівської премії в 1989 р., автор романів Сім'я Паскуаля Дуарте (1942), Вулик (1943) тощо; Ганна Марія Матуте (1926), Хуан Гойтісоло (1928), Луїс Гойтісоло (1935), Мігель Делібес (1920), драматурги Альфонсо Састре (1926) і Антоніо Буеро Вальєхо (1916), поет Блас де Отеро (1916-1979) та інші. Після смерті Франка спостерігається значне пожвавлення літературного життя: на літературну арену вийшли нові прозаїки (Хорхе Семпрун, Карлос Рохас, Хуан Марсі, Едуардо Мендоса) і поети (Антоніо Колінас, Франсиско Брінес, Карлос Саагун, Хуліо Ламасарес).

4. Образотворче мистецтво

Араби привнесли в іспанське мистецтво розвинуту культуру орнаменту і залишили ряд прекрасних пам'яток архітектури в мавританському стилі, серед яких мечеть у Кордові (XVIII ст.) і палац Альгамбра в Гранаді (XIII-XV ст.). В XI-XII ст.ст. на території Іспанії розвивається романський стиль в архітектурі, чудовою пам'яткою якого є величний собор у місті Сантьяго-де-Компостела. У XIII - першій половині XV ст. в Іспанії, як і у всій Західній Європі, формується готичний стиль. Іспанська готика нерідко запозичує мавританські риси, про що свідчать величні собори в Севільї, Бургосі і в Толедо (один з найбільших у Європі). Особливе художнє явище являє собою так званий стиль "мудехар", що сформувався у результаті злиття в архітектурі елементів готики, а пізніше, в добу Ренесансу, з мавританською спадщиною.

 У XVI ст. під впливом італійського мистецтва в Іспанії виникає школа маньєризму: її відомими представниками були скульптор Алонсо Берругете (1490-1561), живописці Луїс де Моралес (прибл. 1508-1586) і великий Ель Греко (1541-1614). Основоположниками мистецтва придворного портрета стали відомі живописці Алонсо Санчес Коельйо (прибл. 1531-1588) і його учень Хуан Пантоха де ла Крус (1553-1608). У світській архітектурі XVI ст. затвердився орнаментальний стиль "платереск", що змінився в кінці століття холодним стилем "ерререско", зразком якого є монастир-палац Ескоріал поблизу Мадрида, побудований у 1563-1584 як резиденція іспанських королів.

"Золотим віком" іспанського живопису називають XVII ст., коли творили великі художники Хусепе Рібера (1588-1652), Бартоломе Естебан Мурільйо (1618-1682), Франсиско Сурбаран (1598-1664) і Дієго де Сільва Веласкес (1599-1660). В архітектурі стриманий "ерререско" у другій половині XVII ст. змінюється надмірно декоративним стилем "чурригуреско".

Період XVIII-XIX ст. в цілому характеризується занепадом іспанського мистецтва, замкнутого в наслідувальному класицизмі, а пізніше у поверхневому костумбризмі. На цьому фоні особливо яскраво виділяється творчість Франсиско Гойі (1746-1828).

Відродження великої іспанської традиції відбувається в першій половині XX ст. Нові шляхи в світовому мистецтві проклали оригінальний архітектор Антоніо Гауді (1852-1926), якого називали "генієм модерну", зачинатель і яскравий представник сюрреалізму в живописі Сальвадор Далі (1904-1989), один з основоположників кубізму Хуан Гріс (1887-1921), абстракціоністи Хуан Міро (1893-1983) і Пабло Пікассо (1881-1973), які зробили вклад у розвиток кількох напрямків сучасного мистецтва.