Визначення поняття стилю в літературі та лінгвістиці

1.1. Визначення поняття стилю в літературі та лінгвістиці

Ми вважаємо, що перш ніж приступити до стилістичного аналізу роману, нам необхідно визначити поняття стилю. Термін “стиль” є багатозначним, тому навколо нього часто панує плутанина і невизначеність.

 У найширшому розумінні цього слова під стилем розуміють напрям, чи течію, чи мистецтво певної епохи, вважаючи ці терміни синонімами або вважаючи стиль складовою частиною цих понять. Звужуючи послідовно значення цього терміну, під ним мають на увазі певні особливості художньої творчості митців одного часового проміжку, літературної школи, естетичних уподобань, зрештою, творчості одного митця чи одного твору мистецтва.

 Як зазначають автори "Теорії літератури" О.Галич, В.Назарець та Є.Васильєв [8, с.34], стиль є індивідуальним втіленням художнього методу. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, то стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За висловом Л.Тимофєєва, "у методі знаходять насамперед те загальне, що пов'язує митців, а в стилі — те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін.". Стиль— це сукупність художніх особливостей літературного твору. У ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби [8, с.45].

 Поняття стилю сьогодні є багатогранним, а в багатьох аспектах — невизначеним. Про стиль говорять не лише в літературознавстві, а й у лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології. У мовознавчій науці постановка проблеми стилю пов’язана з іменем Ш.Баллі, зокрема з його вченням про експресивні засоби мови, що дало поштовх для розвитку лінгвостилістики.

За справедливим зауваженням Одинцова В.В., жодна галузь мовознавчих досліджень не має такої розбіжності суджень щодо об’єкта свого вивчення, як стилістика [26, с.11]. Певною мірою причина такої невизначеності криється в невиразності, розмитості уявлень про мовний стиль.

У загальному семіотичному значенні стиль можна виявити в будь-якій знаковій системі, де дозволяється варіювання одиниць у межах існуючої системи правил та принципів. Визначення мовного стилю, яких чимало в сучасній лінгвістиці, залежить від того, наскільки широко уявляється сам об’єкт стилістики. Для більшості вітчизняних мовознавців - це сфера мовної варіативності, яка співвідноситься з контекстом ситуації та функцією висловлювання [15, с.23]. При такому підході досягається максимальне охоплення мовного варіювання в різноманітних функціональних виявах мови.

При іншому, вужчому підході, який характерний для зарубіжної лінгвістики, об’єкт стилістики обмежується мовою художньої літератури (як зазначав Ж.Бюффон «Le style c’est l’homme même»). Мета стилістичних досліджень зводиться до опису текстів художньої літератури методами, запозиченими з лінгвістичної теорії. У вітчизняному мовознавстві Р.А.Будагов визначає стилістику як загальну теорію експресивних засобів мови [3, с.54].

На нашу думку, найбільш плідним є перший підхід до об’єкта стилістики, оскільки він дозволяє найбільш повно враховувати характерні ознаки мовного застосування, тобто дати різносторонній опис стилю. Підхід до стилю як до однієї з форм системи мовної варіативності [24, с.40] передбачає виявлення стилістичного потенціалу мовних одиниць, що належать до певного функціонального стилю (варіанта використання мови в різних, екстралінгвістично заданих ситуаціях) [40, с.10].

Поняття «стиль» не можна окреслити з належною повнотою, не беручи до уваги соціальний аспект. Останній передбачає врахування таких критеріїв:

1) історично сформована функція, яку виконує стиль у суспільній діяльності та суспільній свідомості;

2) лінгвальні засоби, які використовуються для реалізації цієї функції в мовленні, їх відбір та організація, що мають нормативний характер [35, с.11].

Визначення поняття мовного стилю знаходимо у багатьох вітчизняних дослідників. Так, Л.А.Булаховський, який заслужено вважається основоположником лінгвостилістики в українському мовознавстві, вважав, що «засоби нашої мови, що припускають можливість їх вибору, бувши відповідним чином використані тим, хто пише або говорить, утворюють те, що ми звемо словесним стилем» [4, с.2].

 Для російського вченого Виноградова В.В. стилі мови - це мовні системи, що виникають у процесі функціонування мови в різних сферах людської діяльності (спілкування) та в різних цілях, це структурні обриси функції мови в її багатогранних проявах. [7, с.13]. Функціональний стиль за Кожиною М.М. - це своєрідний характер мовлення того чи іншого його різновиду, який відповідає означеній сфері суспільної діяльності та співвідносній з нею формі свідомості, що створений особливостями функціонування в цій сфері мовних засобів та специфічною мовленнєвою організацією, яка утворює її загальне стилістичне забарвлення [15, с.49]. О.Д.Пономарів визначає мовний стиль як сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання [29, с.5].

Не ставлячи за мету дати власне визначення стилю, ми скористаємося як відправним формулюванням О.І.Чередниченка: стиль - це різновид мови, який використовується в типовій соціальній ситуації та який відрізняється від інших варіантів своїми мовними, граматичними та фонетичними рисами [40, с.87].

На формування стилю, на думку М.М.Кожиної, впливає ще ціла низка факторів, зумовлених, наприклад, формою реалізації (усно-писемна), способом (монологічно-діалогічний), мовленнєвим жанром (оповідання, нарис) [15, с.68].

Отже, стиль - це не тільки сукупність певним чином стилістично забарвлених одиниць мови, він є такою організацією мовлення, елементи якої найтіснішим чином функціонально взаємопов’язані в одне ціле на основі реалізації ними якоїсь однієї функції; всі вони, як і все ціле, спрямовані на виконання конкретного комунікативного завдання.

1.2. Індивідуальний стиль автора

Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого обличчя» окремого письменника. Олександр Блок стверджував «Поети цікаві не тим, що в них є загального, а тим, чим вони відрізняються один від одного». Стиль письменника пов'язаний не лише з обраним художнім методом, а й із творчою індивідуальністю митця. Цікаво, що такий підхід до стилю мав місце ще в античну добу. Видатний давньогрецький філософ Платон, відзначаючи зв'язок стилю з творчою індивідуальністю, писав: «Яким є стиль, таким є характер». А давньоримський драматург Сенека говорив, що стиль «є обличчям душі» [19, с.63].

Термін "стиль" походить від латинського слова "stilos", що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше — індивідуальні особливості творчості письменника загалом [8, с.45]. "Словник літературознавчих термінів" В.М.Лесина та О.С.Пулинця [18, с.358] визначає стиль авторський чи індивідуальний як ідейно-художню своєрідність творчості письменника, риси його творчої індивідуальності, зумовлені життєвим досвідом, світоглядом, загальною культурою, характером, уподобаннями, орієнтацією на певні літературні напрями тощо.

Кожний видатний письменник має свій стиль, тобто улюблені теми і проблеми, найбільш відповідні жанри, найчастіше вживані засоби побудови творів, ліплення образів і розкриття характерів персонажів, свою творчу манеру, свій "почерк" і неповторні інтонації, по-своєму підходить до використання досвіду попередників і сучасників, своєрідно користується скарбами загальнонародної мови тощо.

Звуженим трактуванням є індивідуальний стиль, як певний набір мовно-стилістичних прийомів, однак своєрідність твору чи творчості одного митця не визначається лише мовленнєвими особливостями. Така невизначеність із цим поняттям призводить до того, що виникають сумніви у будь-якій можливості дефініціювання терміну “індивідуальний стиль”.

Стиль — це явище цілісне. За висловом В. Жирмунського, поняття стилю "...означає не тільки фактичне співіснування різних прийомів..., а внутрішню взаємну їхню зумовленість, органічний чи систематичний зв'язок, що існує між окремими прийомами" [20, с.69]. І хоча стиль пов'язаний з категорією художньої форми, з оригінальним використанням певних художніх прийомів і засобів, необхідно вбачати в стилі також і зв'язок зі змістом твору, з його ідеєю, проблематикою, письменницьким світоглядом. В.Жирмунський стверджує: "Художній стиль письменника являє собою вираження його світогляду, втілене в образах мовними засобами". Тому стиль як явище форми "неможливо вивчати у відриві від ідейно-образного змісту твору" [7, с.20].

Індивідуальний стиль — явище неповторне. При дослідженні стилю письменника потрібно уважно проаналізувати зміст і форму його творів, а також порівняти з творчістю попередників і сучасників. Письменник-прозаїк творить, спираючись на неординарний стиль та оригінальність світобачення. Перший — це "такий спосіб духовного втілення, який настільки ж підлягає умовам, продиктованим матеріалом, наскільки й відповідає вимогам певних видів мистецтва і законам, котрі формуються із поняття предмета"[11, с.37]. Оригінальність полягає у відмінному від інших баченні світу кожної окремої людини. Автор, як і будь-яка пересічна особа, керується не тільки власним, а й загальнолюдським досвідом і постулатами попередніх поколінь.

Стиль є свідченням мистецького таланту автора. Недарма великий Гете вважав, що далеко не всі письменники мають свій стиль. Стиль, на думку Гете, є найвищим ступенем художньої довершеності, якого досягають лише окремі майстри. Видатні письменники завжди приділяють величезну увагу своєму стилю, роботі над ним. "Все, що в мене є, — це мій стиль", — говорив блискучий стиліст Володимир Набоков. А великий французький письменник Гюстав Флобер мріяв написати книгу, яка б трималася виключно на внутрішній гідності стилю.

Завдяки стилю митець творчо відтворює чи перетворює, художньо опрацьовує життєвий матеріал. Загальні теми, проблеми, події набувають в індивідуальному стилі письменника своєї художньої неповторності, адже вони "перепускаються" через особистість митця. Стиль, "стилос" — колись загострена паличка, а нині "перо", є, за виразом Франца Кафки, не просто "інструментом", але "органом письменника"[24, с.56].

Маючи стильове “обличчя”, письменник з кожним твором видозмінює його. Така еволюція природна і закономірна, оскільки змінюються тематика й проблематика, які є стилетвірними факторами. Крім того, письменник як автор, що пильно вдивляється в новий матеріал, “дослухається” до його “мови”, також перевтілюється, виповнюється іншим світовідчуттям, що неминуче позначається на стилі його нових творів” [20, с.656].

Таким чином, індивідуальний стиль письменника – це ідейно-художня своєрідність творчості письменника, риси його творчої індивідуальності, зумовлені життєвим досвідом, світоглядом, загальною культурою, характером, уподобаннями, орієнтацією на певні літературні напрями