Стуктурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості епістолярного роману

2.2. Стуктурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості епістолярного роману.

Усі епістолярні тексти позначені певними структурно-композиційними, комунікативними та змістово-тематичними особливостями. На підставі аналізу наукової літератури, присвяченої дослідженню будови та мовного наповнення листа (С.Антоненко, В.Кузьменко, Н.Журавльова, Л.Вашків, С.Богдан, Е.Вєтрова та ін.), ми зробили висновок, що його загальну структуру визначають такі компоненти: 1) специфічні стандартизовані формули звертань, початку і кінця епістолярного утворення, що надають йому вигляду цільнооформленої одиниці, різноманітні побажання, поздоровлення; 2) директивна спрямованість; 3) наявність питальних та окличних речень; 4) повідомлювані формули; 5) викладення змісту від першої особи та залучення займенників і дієслів другої особи, звернення до конкретного адресата. Складові листів сталі за зовнішніми ознаками, але засоби оформлення початку і кінця тексту досить різноманітні .

Залежно від кількості персонажів епістолярного роману, які перебувають у ситуації епістолярної комунікації, нами створена типологія, що ґрунтується на відношеннях між джерелом та ситуацією висловлювання. Ми розрізняємо монофонічні епістолярні романи, романи з діалогом голосів та поліфонічні романи :

Монофонічний епістолярний роман базується на одноголоссі. У творі даної форми представлені листи одного персонажа, адресанта, який надсилає їх своєму постійному адресатові.

Діалог голосів. У даній формі епістолярного роману присутні два персонажі, які листуються між собою. Така форма є найбільш природною для власне листування, хоча досить рідкою для епістолярного роману.

Поліфонічний епістолярний роман базується на багатоголоссі. Особливість поліфонічної форми епістолярного роману, де представлено листи різних персонажів, полягає не в кількості учасників листування, а в багатстві сплетінь та комбінацій листувань. У поліфонічному листуванні не всі суб’єкти мають однакові ролі, пишуть ту саму кількість листів.

Роман «Оскар і Рожева пані» складається з 14 листів різного розміру, з яких 13 підписані ім’ям Оскар, а останній – Рожевою мамою, і всі написані до одного адресата. Або, відповідно до театральної постановки цього роману, всі ці листи знаходяться в руках Рожевої мами, єдиного персонажу роману, яка їх озвучує і, яка являється їх натхненницею і охоронницею. Ось в чому полягає оригінальність роману.

Взагалі книга не протиставляє листи, написані різними кореспондентами, як це практикують традиційні епістолярні романи, так як більшість листів підписана одним і тим же персонажем – Оскаром. Отже, ми можемо віднести даний роман до монофонічних епістолярних романів. Хоча насправді мова йде про обмін між Оскаром і його адресатом, з відповіддю останнього Оскару. Причину незвичності даного листування слід шукати в особі адресата – Бога. Так як сферою йому підвладною являються «духовні речі», то для спілкування він не має необхідності звертатися до традиційної форми листа. Оскар це дуже швидко помічає: в постскриптумі до свого першого листа він пише: «Je n'ai pas ton adresse, comment je fais?» (p. 22), і потім на початку наступного листа: «Tu es très fort. Avant même que j’aie posté la lettre, tu me donnes la réponse» (p. 23).

В епістолярному романі передача чужого мовлення відбувається за допомогою прямої та непрямої мови, відповідно синтаксично оформлених залежно від головної ідеї твору та естетичної мети автора.

Передача чужого мовлення в романі «Оскар і Рожева пані» здійснюється за допомогою прямої мови. Оскар з точністю передає свої розмови з Рожевою Мамою, друзями та батьками: «- qui aimes-tu bien, Oscar ?

- Ici ? A l’hopital ?

- Oui.

- Bacon, Einstein, Pop Corn.

- Et parmi les filles ?» (p. 41).

Автор застосовує пряму мову для того, щоб читачі точніше відчули і пережили разом з Оскаром всі останні 12 днів його життя, цим, ніби створюючи ефект присутності, що й дало можливість грати даний роман в театрі.

В епістолярному романі, як і в будь-якому іншому, художній образ персонажа є концентрованою формою відображення дійсності в естетичному плані, тобто засобом вираження суб’єктивної модальності тексту. Вивчення категорії художнього образу персонажа в епістолярному романі ґрунтується на детальному аналізі мовлення персонажів у різних комунікативних ситуаціях з урахуванням структурних особливостей епістолярного роману, специфіка якого полягає у незначному обсязі авторського мовлення як такого поряд із персонажним мовленням, яке переважає [16, с.23].

Мовлення персонажа в епістолярному романі виконує подвійну функцію: з одного боку, воно виступає засобом розкриття образу героя через самоаналіз персонажа, мотивацію вчинків тощо, з іншого, – як мовний узус персонажа, його індивідуальні мовні навички, що, відповідно, свідчить про рівень його культури, освіти, професії, соціальної приналежності, психіки, характеру. Використання стилістичних засобів у мовленні персонажа зумовлене його статусною поведінкою.

В романі «Оскар і Рожева пані» нас перш за все дивує звернення до адресата «Cher Dieu» , що є незмінним у всіх листах. Це звертання прекрасно розкриває особистість головного героя, десятирічного хлопчика, і надає віповідного тону листуванню і всьому роману. Лексика роману також підкреслює і прекрасно розкриває особистість Оскара, так як його мовлення є часто фамільярним, розмовного типу.

Якщо Бог звертається до засобів спілкування властивих лише йому, то Оскар пишучи свої послання широко використовує коди і формули властиві епістолярному стилю письма із звертанням до адресата, фінальною формулою, підписом і часто постскриптумом.

В кожному листі ми знаходимо звертання до адресата, завжи незмінне: «Cher Dieu» та підпис адресанта в кінці кожного листа: «A demain, bisous, Oscar». З іншого боку не з’являється жодної вказівки на місце і дату, які слід було б шукати на початку листа. Єдине згадування точної дати ми знаходимо в кінці другого листа в розмові Оскара з Рожевою мамою: « On est le 19 décembre». Отже, розповідь починається 18 грудня щоб закінчитися 31 грудня, по одному листу кожного дня, всі написані в лікарні в кінці дня.

В дев’яти з чотирнадцяти листів є постскриптум, в якому Оскар висловлює свої бажання або задає питання: « P.-S. Je n’ai pas ton adress : comment je fais ? » (p. 22).

Останній лист, підписаний Рожевою мамою, інформує Бога і, звичайно, нас читачів і адресатів цих послань, про смерть Оскара.

Отже, як ми бачимо, Ерік Еммануель Шміт, дотримується тих структурно-композиційних особливостей, які вимагає обраний ним жанр, епістолярний роман, хоча з певними відмінностями: ми не знаходимо жодної вказівки на дату та місце, які повинні бути присутні в листі.