Навигация
СОЦІОЕКОСИСТЕМИ — ЯК ОБ ЄКТ ВИВЧЕННЯ СОЦІОЕКОЛОГІЇ
72337
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. СОЦІОЕКОСИСТЕМИ — ЯК ОБ ЄКТ ВИВЧЕННЯ СОЦІОЕКОЛОГІЇ .
Об'єктом пізнання для соціальної екології виступає система взаємодії суспільства з природою. Це стосується як зовнішньої (взаємодія з природним середовищем), так і внутрішньої (взаємодія соціального і біологічного в людині) його сторін. Відношення суб'єкта до вказаного об'єкта з метою оптимізації останнього є предметом фундаментального і прикладного соціально-екологічного дослідження.
В наш час емпіричні дослідження в даній проблематиці носять, у свій більшості, фрагментарний характер, що стосуються окремих моментів вказаної взаємодії і в кращому випадку ведуться на стику двох-трьох предметних наук. В такому випадку, вони не можуть дати значних і переконливих рекомендацій практиці природокористування, не мають цілісної основи. Необхідна дослідницька робота на фундаментальному рівні соціальної екології, як інтегративної науки. Саме остання, узагальнюючи дані предметних теорій на методологічній основі реалістичної філософії, розвиває теорію взаємодії суспільства і природи.
Фундаментальні соціально-екологічні дослідження дають можливість системно об'єднати емпіричні дослідження конкретно-предметних наук і на базі конкретизації узагальнюючої соціально-екологічної теорії перетворити їх у прикладні дослідження, що дають можливість практично оптимізувати взаємодію суспільства з природою в цілому. Становлення закономірностей природи і суспільства є, на нашу думку, одним з головних шляхів підвищення ефективності конкретних (прикладних) соціально-екологічних досліджень.
Природознавство, яке є основою будь-якого людського пізнання, сприяє розвитку соціальної екології перш за все, вдосконаленням загальної картини світу вченням про біосферу і субстрат людини.
Суспільні науки дають соціальній екології теоретичні відомості про закономірності руху продуктивних сил, про економічні процеси на основі життя суспільства, картину прогресу цивілізації і культури.
Технічні науки дають для соціоекологічних узагальнень теоретичний матеріал про сукупність руху створених людиною матеріальних засобів підвищення ефективності його діяльності, систематизовані знання про властивості і закони розвитку технологічних систем, які не тільки втілюють взаємозв'язки суспільства і природи, але і предметне виражають можливості управління природних процесів, досягнутих суспільством на даній стадії розвитку суспільства.
Гуманітарні науки (антропологія, етнологія, психологія, філологія, культурологія), характеризують якості людства, його діяння і розвиток людини, як родової істоти — в його конкретних проявах.
Вивчення і порівняльний аналіз різних думок дозволяє стверджувати, що соціальна екологія, в міру своєї специфіки, не може вкладатися у традиційну класифікацію наук. Її не можна однозначно віднести ні в соціальні, ні в природничі науки. Це зумовлено специфікою її об'єкта — екологічної взаємодії між суспільством і природою, у якій цих два аспекти — природний і соціальний — діалектичне між собою поєднуються. Інша справа, що в предметі у кожній з розглянутих соціально-екологічних наук відношення між природним і соціальним аспектами може бути різним, однак, ця обставина не змінює соціального статусу цих наук.
Соціоекологія виникла і розвивається не в результаті синтезу вже існуючих природничих, технічних і гуманітарних дисциплін, а формується як ' окрема самостійна якісно нова наука. У ході свого становлення соціоекологія, • безумовно, асимулює певним чином досягнення традиційних дисциплін, однак при цьому вона переводить їх в іншу площину і надає їм зовсім інший зміст. Іншими словами, беручи деякі знання із традиційних дисциплін, соціоекологія розглядає їх на іншому, системному рівні, на рівні більш широких узагальнень. Соціоекологія, як особлива форма людського пізнання, разом з тим розглядає і пояснює її внутрішній органічний зв'язок з світоглядними аспектами. Адже взаємовідносини суспільства і природи в своїй основі визначаються різними суб'єктно-об'єктними відносинами; об'єкт—природа, суб'єкт—суспільство, суспільство—природа, суспільство—історія. Ось чому соціоекологічний світогляд виступає ядром світогляду людини, як складної системи ціннісних установок, орієнтирів і стимулів у відношенні людини до природи.
Соціоекологія розглядається як міждисциплінарна і одночасно інтегральна наука. Міждисциплінарний характер полягає в тому, що внаслідок багатоаспектності самої проблеми гармонізації взаємодії суспільства та природи її неможливо вирішити, не вивчаючи при цьому географічні, біологічні, геологічні, медичні, технологічні, економічні, юридичні, соціальні та інші її аспекти. Інтегральний характер визначається системністю проблеми — взаємопов'язаністю всіх природних та соціально-економічних компонентів в соціоекосистемах. Соціоекологія складається з галузевих підрозділів: екології, геоекології, антропоекології, інженерної геології, біогеохімії, екотехнології, економіки природокористування, соціоекологічного права та екосоціології, які одночасно є підрозділами своїх материнських наук і вивчають окремі аспекти даної проблеми. Саме соціоекологія є теоретичною базою для охорони природи і раціонального використання природних ресурсів.
При загостренні відносин у системі "суспільство—природа" питання їх вивчення набуває особливої актуальності. Об'єктом вивчення соціоекології є соціоекосистеми. Соціоекосистеми — це територіальна соціоприродна саморегульована система, динамічна рівновага якої повинна забезпечуватись людським суспільством.
Соціоекосистеми — надзвичайно складні системи. Кожна з них складається з двох основних підсистем — природної та соціально-економічної, які складаються з підсистем нижчого рівня: природна — з абіотичної та біотичної, а соціально-економічна — підсистеми населення та господарства. У свою чергу, названі підсистеми містять компоненти: природна — гірські породи, рельєф земної поверхні, грунти, рослинність, тваринний світ, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря, а соціально-економічна — людське населення, житлові, промислові, інженерні, комунікаційні, господарські та інші антропогенні об'єкти. Крім того, кожна соціоекосистема складається з різноманітних геоекосистем, в яких той чи інший вид господарського використання території накладається на певну геосистему. Важливо усвідомити, що кожна соціоекосистема функціонує як складна динамічна система. Саморегульованість соціоекосистем здійснюється завдяки їх суспільному компоненту — населенню. У зв'язку з цим і на відміну від природних систем, які є поліцентричними, соціоекосистеми є моноцентричними. Кожна з них має власний центр управління, який керує (добре чи погано) розвитком соціоекосистеми.
Тому кожна соціоекосистема охоплює лише ту територію, на яку поширюється дія центру управління. Внаслідок цього межі соціоекосистем не збігаються з межами природних геосистем та екосистем і відповідають адміністративно-господарським межам чи державним кордонам. Динамізм соціоекосистем виявляється у безперервному речовинно-енергетичному обміні, що відбувається, як всередині кожної системи, так і між сусідніми соціоекосистемами. Природні та антропогенні компоненти постійно взаємодіють між собою, що відображається у безперевній зміні в просторі та часі показників їх стану.
Вивчаючи соціоекосистему будь-якого рівня, а вони бувають глобальні, регіональні, локальні, необхідно завжди прагнути відновити динамічну рівновагу соціоекосистем. Досягнути цієї мети можливо лише через її оптимізацію. Оптимізація соціоекосистеми полягає в створенні її оптимальної функціональної структури, тобто в такому гармонійному поєднанні і раціональному функціонуванні її природних та антропогенних об'єктів, яке б забезпечувало відновлення та подальше збереження в ній речовинно-енергетичного балансу.
В кожній соціоекосистемі людина і її діяльність займає одне з центральних місць. Проте, це зовсім не означає, що людина вільно може керувати природними та суспільними законами або довільно змінювати внутрішні процеси, що відбуваються у природі та соціально-економічній частинах соціоекосистем.
Теоретичні завдання скеровані на вивчення закономірностей функціонування об'єкта науки і вираження їх у вигляді законів даної науки, а прикладні — на використання вже пізнаних законів існування та розвитку об'єкта для вироблення стратегій управління процесу, що в ньому відбуваються.
Похожие работы
... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується методика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...
... мірою. Із-за цього протиріччя між економічним і соціальним зростають до абсолютно неприродних розмірів, порушуючи баланс економічної і соціальної ефективності. В умовах тотального незадоволення населення умовами життя, простою майже половини всіх виробничих потужностей і широких можливостей істотного збільшення капіталу шляхом фінансових спекуляцій, представлена проблема залишається непомітною не ...
... ї дії внесла Т. Парсонс «Структура соціальної дії» (1937), «Соціальна система» (1951). У суспільному він бачить три головних компоненти: особистість, культуру й соціальну систему. Поки зберігаються відносини взаємодії (а не протиборства), система життєздатна. У ній поряд з іншими виділяються головні, клініки структури, що поєднують у собі й ціннісні подання людей, і регулятивні зразки, що керують ...
... , підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського і соціального життя. Важливим при оцінці ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів є аналіз співвідношення обсягів місцевих бюджетів із загальними витратами зведеного бюджету (таблиця 31.2) Таблиця 31.2 Співвідношення ...
0 комментариев