Навигация
СТАТУС СОЦІОЕКОЛОГІЇ, ЇЇ СТРУКТУРА ТА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ 3 ІНШИМИ НАУКАМИ
72337
знаков
0
таблиц
0
изображений
6. СТАТУС СОЦІОЕКОЛОГІЇ, ЇЇ СТРУКТУРА ТА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ 3 ІНШИМИ НАУКАМИ
Соціоекологія є інтегральною міждисциплінарною наукою, що діалектичне поєднує в собі міждисциплінарний характер з предметною цілісністю. Виникнувши на стику природничих, суспільних та технічних наук, соціоекологія вивчає різні - географічні, біологічні, геологічні, медичні, економічні, соціальні, юридичні, філософські, технологічні та інші аспекти взаємодії суспільства та природи, тобто має міждисциплінарний характер. Проте вона не просто вивчає ці аспекти, а узагальнює їх з системних позицій, розглядаючи як окремі грані одного кристала (соціоекосистеми), в чому полягає її предметна цілісність.
Соціоекологія являє собою комплексну науку в якій проявляється діалектичний закон єдності та боротьби протилежностей. Вона складається з галузевих підрозділів та інтегративного ядра. Галузевими підрозділами є спеціалізовані підрозділи ряду традиційних наук; географії, біології, геології, медицини, економіки, юриспруденції тощо, які займаються відповідними аспектами взаємодії суспільства з навколишнім середовищем. Інтегративне ядро відображає єдність теоретичного та прикладного напрямів у соціоекології. В його функції входить як вивчення закономірностей взаємодії в соціоекосистемах природних та соціально-економічних компонентів (теоретична функція), так і моделювання соціоекосистем з метою їх оптимізації та керування гармонійним розвитком (прикладна функція).
Згадані спеціалізовані підрозділи, пов'язані з питаннями охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів, почали виникати в різних науках тоді, коли нераціональною господарською діяльністю було порушено динамічну рівновагу біосфери і почалося прогресуюче погіршення якості життєвого середовища. Деякі науки спробували вирішити цю проблему самостійно за допомогою власних методів. Значно розширився діапазон інтересів давно сформованої біологічної дисципліни - екології, що вивчає закономірності взаємодії рослин, тварин і мікроорганізмів між собою та з абіотичним середовищем. В її функції увійшли питання охорони, раціонального використання та відтворення біологічних ресурсів. У географії інтенсивно почала розвиватися нова галузь - геоекологія (екологія ландшафту), яка набрала конструктивної спрямованості. Медико-біологічні та медико-демографічні аспекти взаємодії суспільства та природи, якими спочатку до певної міри займалися медична географія та гігієна, стали предметом вивчення нової синтетичної галузі медичних наук - екології людини. Суттєво розширилася сфера діяльності інженерної геології, яка з вузької геологічної дисципліни, що обслуговувала будівельну справу, трансформувалася в наукову галузь, яка вивчає геологічні тіла як середовище існування та життєдіяльності людей, займається питаннями охорони та раціонального використання геологічного середовища.
Одержала “нове дихання” і розширила коло своїх зацікавлень заснована ще В. І. Вернадським біогеохімія (геохімія біосфери, яку тепер іноді називають геохімією навколишнього середовища). В наш час вона вивчає не лише природні речовинно-енергетичні обмінні процеси в біосфері, а й вплив на них людської діяльності, антропогенне геохімічне забруднення різних природних компонентів: атмосферного повітря, поверхневих та підземних вод, ґрунтового та рослинного покривів тощо. В юриспруденції виділилося соціоекологічне (екологічне) право. В економічній науці виник новий розділ - економіка природокористування. Технологічними аспектами гармонізації взаємодії суспільства та природи стала займатися екологічна технологія.
Деякі представники згаданих наук навіть почали стверджувати, що проблема охорони природи і раціонального природокористування повністю належить до компетенції їхньої науки, інші вчені, визнаючи другорядну роль деяких суміжних дисциплін у вирішенні даної проблеми, домінуюче місце все ж таки залишали за своєю наукою. Такі тенденції призводили до недостатньо компетентного втручання одних наукових галузей у сфери інших та дублювання природоохоронних досліджень науковими установами і організаціями різного підпорядкування.
У процесі розвитку згаданих спеціалізованих наукових галузей їхні зусилля все більше зосереджувалися на тих аспектах охорони природи та раціонального природокористування, які найбільш відповідали спеціалізації наук, у надрах яких вони виникли. Одночасно ставало все більш очевидним, що ізольоване вивчення біологічних, географічних, геологічних, медичних, економічних, юридичних та інших аспектів даної проблеми не дає змоги створити загальної теорії і здійснити на практиці гармонізацію взаємовідносин між людським суспільством та навколишнім середовищем, що для цього потрібна якісно нова інтегральна міждисциплінарна наука, яка буде вивчати ці процеси з системних позицій. Тому, коли сформувалася наука про гармонізацію взаємодії суспільства та природи, ці наукові галузі, залишаючись підрозділами своїх материнських наук, одночасно увійшли за принципом “подвійного громадянства” в соціоекологію як її галузеві підрозділи. Цим самим розвиток згаданих дисциплін був спрямований у спільне соціоекологічне річище. Між ними встановилася системна взаємодія, що сприяє розв'язанню інтегральних завдань оптимізації соціоекосистем.
У структурі соціоекології, відображені лише ті її галузеві підрозділи, які на сьогодні вже сформувалися в окремі наукові дисципліни. В наш час з проблемою взаємодії суспільства та природи у тій чи іншій мірі стикаються й деякі інші науки. Так, гідрометеорологія почала в широких масштабах вивчати вплив антропогенних факторів на атмосферу, гідросферу, кліматичні умови нашої планети, а ґрунтознавство - вплив цих факторів на грунти. Сільськогосподарські науки та лісівництво в сучасних умовах не можуть не займатися питаннями охорони та раціонального використання земельних і лісових ресурсів. Соціологія все більше уваги приділяє соціальним аспектам взаємодії суспільства та природи. Космонавтика все ширше використовує метод дистанційного зондування поверхні Землі аерокосмічними апаратами для вирішення конкретних соціоекологічних завдань.
Однак соціоекологічні напрями у згаданих і деяких інших науках ще не сформувалися в окремі наукові дисципліни. Тому вони поки що не можуть розглядатися як самостійні галузеві підрозділи соціоекології, тим більше, що деякі з них, як, наприклад, так звана екологічна математика, є лише набором методик своєї науки, що застосовуються для розв'язання деяких соціоекологічних задач.
Відповідно до структури соціоекології у вузах повинні готувати соціоекологів двох категорій: соціоекологів-галузевиків та соціо-екологів-інтеграторів. Соціоекологи-галузевики - це фахівці, що вивчають окремі аспекти взаємодії суспільства та природи - географічні, біологічні, геологічні, медичні, економічні, юридичні, технологічні тощо. їх слід навчати на відповідних факультетах різних вузів. Соціоекологи-інтегратори - це спеціалісти найвищої кваліфікації, здатні узагальнювати результати галузевих соціоекологічних досліджень, вивчати соціоекосистеми як цілісні об'єкти, розробляти математико-картографічні моделі соціоекосистем різного ієрархічного рівня, керувати комплексними соціоекологічними дослідженнями.
Деякі автори, визнавши соціоекологію, відмовляють їй у статусі самостійної науки, розглядаючи її як комплекс наук, методологічний підхід, область знань, науковий напрям тощо. Це не виправдано ні з теоретичної, ні з практичної точок зору.
Згідно з існуючими нормами, науку вважають окремою самостійною дисципліною тоді, коли вона має відповідну теоретичну базу, притаманні лише їй предмет і об'єкт дослідження, власний метод і мету. На сучасному етапі розвитку соціоекологія повністю відповідає цим вимогам. ЇЇ теоретичною базою є відкриті і описані соціоекологічні закони. Предметом соціоекології є вивчення закономірностей взаємодії суспільства та природи. Соціоекологія має власний об'єкт дослідження - соціоекосистеми, які як цілісні системи не вивчає жодна інша наука. Провідним методом соціоекології став метод математико-картографічного моделювання соціоекосистем. Метою соціоекології є гармонізація взаємовідносин людського суспільства з навколишнім середовищем у межах локальних, регіональних і, нарешті, глобальної земної соціоекосистеми.
Соціокультурне середовище - це створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом всієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема, обумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин з навколишнім середовищем.
Поняття “географічне середовище” дуже близьке до поняття “географічна оболонка”. В сучасному розумінні географічна оболонка Землі - це сфера взаємодії людського суспільства та природи. Вона є надзвичайно складною планетарного масштабу системою, що охоплює тісно пов'язані між собою взаємообміном речовин та енергії верхню частину літосфери, гідросфери і нижню частину атмосфери, а також існуючі в їхніх межах біоту та людське суспільство. Це поняття більш широке, ніж “біосфера”. Біосфера є глобальною екосистемою, пов'язаною спільним біологічним кругообігом речовин, її просторові межі визначаються поширенням тварин, рослин та мікроорганізмів. У географічній оболонці відбувається великий геологічний кругообіг речовин та обмінно-енергетичні процеси, а її просторові межі визначаються проникненням людської діяльності. Динамічна рівновага географічної оболонки забезпечується збалансованою дією її ведучих енергетичних факторів - сонячної, космічної, гравітаційної, тектонічної, магнітної, біогенної енергії та енергії людського матеріального виробництва.
Географічна оболонка сформувалась внаслідок тривалої історичної еволюції Землі як планети. Перший етап її становлення характеризується абіогенним розвитком, встановленням стабільних взаємних зв'язків між літосферою, атмосферою і гідросферою; другий - зародженням і швидким розвитком живої речовини, що суттєво видозмінила абіогенні компоненти, активізувала процеси вивітрювання гірських порід на земній поверхні, утворення грунтово-рослинного покриву та формування сучасної збагаченої киснем атмосфери; третій - виділенням із тваринного світу людини, формуванням людського суспільства і перетворенням його на ведучий планетарний фактор розвитку географічної оболонки.
Головним енергетичним джерелом процесів, що відбуваються в географічній оболонці, є променева енергія Сонця, її нерівномірний розподіл по кулеподібній поверхні Землі веде до помітної територіальної диференціації природних умов у межах географічної оболонки. Другим важливим енергетичним джерелом розвитку географічної оболонки є внутрішня енергія Землі.
Географічна оболонка неоднорідна не тільки у вертикальному, айв горизонтальному напрямку. Її горизонтальна диференціація базується на поділі на окремі відносно однорідні ділянки Землі – природно-територіальні та природно-аквальні комплекси. Кожен з них складається із взаємопов'язаних природних компонентів (складових частим). До них належать гірські породи, повітря, поверхневі води, рельєф, клімат, грунти, рослинний і тваринний світ. Диференціація географічної оболонки на природні комплекси обумовлена нерівномірним надходженням тепла на різні її ділянки, неоднорідністю земної поверхні (наявністю материків та океанічних западин, гір та рівнин). Географічній оболонці притаманні такі основні закономірності: цілісність, ритмічність розвитку в просторі і часі, ярусна будова, складна просторова диференціація, горизонтальна зональність і висотна поясність.
Цілісність географічної оболонки обумовлена тісним взаємозв'язком її складових компонентів, безперервним кругообігом речовин та енергії. Географічна оболонка - не механічна сума компонентів, а якісно нове, неповторне утворення, яке розвивається як єдине ціле. Зміна одного компонента неодмінно спричинює зміну інших і географічної оболонки в цілому.
Цілісність - найважливіша географічна закономірність, на знанні якої базується теорія і практика раціонального природокористування. Врахування цієї закономірності дає змогу передбачити можливі зміни в природі, дати географічний прогноз результатам впливу людського суспільства на природу, здійснити географічну експертизу різних проектів, пов'язаних з господарським освоєнням тих чи інших територій.
Географічній оболонці притаманна ритмічність розвитку - повторюваність у часі тих чи інших явищ. У природі існують ритми різної тривалості - добові, річні, вікові тощо. Добові ритми проявляються у зміні температури, тиску і вологості, циркуляції атмосферного повітря, перебігу фотосинтезу у рослинах тощо. Річні ритми – зміна пір року, зміни у інтенсивності ґрунтоутворення та руйнування гірських порід, сезонність господарської діяльності людини. Більш тривалі ритми (11,22-23, 80-90 років тощо), пов'язані з пульсацією сонячного випромінювання та іншими космічними і геологічними факторами, важливі для передбачення зміни природного середовища у часі. Ритмічні явища не повторюють повністю в кінці ритму того стану природи, який був на початку.
Планетарною географічною закономірністю є закономірність зміни природних комплексів у напрямку від екватора до полюсів, тобто широтна зональність. Вона зумовлена надходженням різної кількості тепла і світла на різні широти внаслідок кулястої форми Землі. Зональність охоплює всі природні компоненти. Найбільші територіальні зональні утворення - це географічні пояси. Вони виділяються як на суші, так і у світовому океані і простягаються у широтному напрямку. В географічних поясах виділяють природні зони, назви яких визначає тип рослинності. У гірських районах простежується висотна поясність - зміна природних компонентів і природних комплексів у напрямку від підніжжя до вершини. Вона зумовлена зміною клімату з висотою, зниженням температури і до певної висоти збільшенням опадів.
Висновок: Отже виникнення соціоеклогії не можна вважати випадковим явищем . Воно є реакцією людського розуму на реальні процеси , що відбуваються на нашій планеті і загрожують подальшому існуванню людства . У переломні моменти історії перед людським суспільством не раз виникали пекучі життєві проблеми , від вирішення яких залежало його майбутнє . Саме ці проблеми були причиною появи нових наук , які допомагали людству знайти вихід із здавалось би безвихідного становища . Прогресуюче руйнування нераціональною господарською діяльністю біосфери Землі зумовило появу науки про гармонізацію взаємодії суспільства і природи – соціоекології.
Одночасно із формуванням соціоекології як самостійної науки у всьому світі здійснюються масштабні заходи , спрямовані на вихід із глобальної соціоекологічної кризи . Усвідомлюючи загальну загрозу дестабілізації глобальної соціо-екосистеми , людство повинно прагнути передати це шляхом мобілізації політичної волі , мудрості та знання нарізних рівнях влади , у державних та громадянських структурах , наукових лабораторіях і виробничих колективах , природоохоронних урядових і неурядових організаціях тощо. Держави не залежно від свого географічного положення , рівня соціально-економічного розвитку , політичного устрою повинні приймати радикальні закони та рішення в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування , брати участь в діяльності міжнародних , регіональних , багатосторонніх і двосторонніх організацій , розробляти і здійснювати різні проекти і програми в галузі охорони та раціонального використання навколишнього середовища . Чим вищий буде ступінь інтегрування загально планетарних зусиль у цьому напрямку , тим глибше буде наукове соціоекологічне обґрунтування всіх рекомендацій у загальній сфері , тим скоріше ці заходи принесуть очікувані результати.
Список литературы
1.Бачинський Г.А. Социоэкология .-К.: Вища школа , 1991.-154с.
2.Основи соціоекології / За ред. О.Бачинського .-К.: Вища школа, 1995.– 240 с.
3.Бачинський Г.А. , Марков Ю.Г., Мамонов В.И. Социально – экологичиские системы как об'ект управления .-Новосибирск : Наука , Сиб. отд-ние , 1990.-238 с.
4.Бачинський Г.А. Социо-экология –наука о гармонизации взаимоотношений между обществом и природой //Вопросы социоэкологии . – Львов , 1987.-С.23-35
5.Саратовський О.І. Основи соціальної екології .–К.;Вища школа, 1997.-245с .
6. Марков Ю.Г. Социальная экология .- Новосибирск ; Наука , Сиб. отд-ние,1986.-174с.
7. Комаров В.Д.Социальная экология : философскые аспекты .-Л.:Наука, 1990 .- 230 с.
8. Назарчук М.М. Основи екології та соціоекології : - Львів : Афіша , 1999.- 256 с.
Похожие работы
... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується методика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...
... мірою. Із-за цього протиріччя між економічним і соціальним зростають до абсолютно неприродних розмірів, порушуючи баланс економічної і соціальної ефективності. В умовах тотального незадоволення населення умовами життя, простою майже половини всіх виробничих потужностей і широких можливостей істотного збільшення капіталу шляхом фінансових спекуляцій, представлена проблема залишається непомітною не ...
... ї дії внесла Т. Парсонс «Структура соціальної дії» (1937), «Соціальна система» (1951). У суспільному він бачить три головних компоненти: особистість, культуру й соціальну систему. Поки зберігаються відносини взаємодії (а не протиборства), система життєздатна. У ній поряд з іншими виділяються головні, клініки структури, що поєднують у собі й ціннісні подання людей, і регулятивні зразки, що керують ...
... , підприємницьких структур різних форм власності, що зумовлює становлення місцевих бюджетів як важливого фінансового інструменту регулювання господарського і соціального життя. Важливим при оцінці ролі місцевих бюджетів у соціально-економічному розвитку регіонів є аналіз співвідношення обсягів місцевих бюджетів із загальними витратами зведеного бюджету (таблиця 31.2) Таблиця 31.2 Співвідношення ...
0 комментариев