Перспективи та проблеми здійснення факторингових операцій

3. Перспективи та проблеми здійснення факторингових операцій

3.1. Удосконалення операцій міжнародного факторингу: механізм і особливості проведення

Динаміка розвитку зовнішньоекономічної діяльності українських компаній створює необхідність розширення фінансування зовнішньоекономічних операцій.

У міжнародному факторингу істотна роль належить експортному факторингу, який є пропажею експортером своєму фактору короткострокових дебіторських заборгованостей (як правило до 60-90 днів) по експорту. Звичайно фактор укладає з експортером договір на купівлю експортних боргів всіх покупців в одній або декількох країнах експорту.

При цьому, обслуговуючи своїх клієнтів-експортерів, факторингові компанії (експорт-фактори) часто діють спільно з іноземними факторинговими компаніями, що функціонують в країнах імпорту (імпорт-факторами). Імпорт-фактори допомагають експорт-факторам одержувати інформацію про наявного або потенційного дебітора в своїй країні, забезпечувати страхування ризику неплатежу іноземного дебітора, стягувати дебіторську заборгованість і т.д.

Для цілей вищезгаданої взаємодії факторингові компанії з різних країн укладають угоди між факторами або вступають в міжнародні факторингові асоціації і групи. В кінці 50-х - початку 60-х років сторіччя, що йде, були створені 3 найбільші міжнародні факторингові групи, без яких важко представити існування сучасного міжнародного факторингу: Heller International Group, International Factors Group S.C., Factors Chain International. Одна з цих груп, International Factors Group S.C. (IFG), охоплююча 27% світового ринку факторингових послуг, в даний час об'єднує 60 факторингових компаній з 35 країн світу.

Товарна структура експорту в Російську Федерацію

·  Чорний та кольоровий метал, вироби з нього – 30%,

·  Продукція машинобудування – 28,4%,

·  Продовольчі товари та сировина – 14,7%,

·  Продукція хімічної промисловості – 11,6%,

·  Деревина та вироби з неї – 4,5%,

·  Промислові товари – 3,2%,

·  Мінеральні продукти – 3,2%,

·  Інше – 4,4%.

Пропозиція КБ «УФГ»-ТОВ

Фінансування українських експортерів, що поставлять ліквідну продукцію з відстрочкою платежу російським покупцям шляхом проведення операцій факторингу.

Дії у разі несплати дебітором

Всі ризики несплати дебітором згідно умов міжнародного контракту несе банк.

Опис схеми, що, на наш погляд дозволяє удосконалити міжнародний факторинг:

1.  Ви постачаєте – ми виплачуємо авансом до 85% від розміру поставки.

2.  15 % від суми поставки ми сплачуємо після настання строку сплати, визначеного у міжнародному контракті незалежно від стану сплати заборгованості дебітором.

3.  Фінансування відразу після відвантаження товару в розмірі до 85-90% від суми поставки дозволить експортерам надавати своїм покупцям значні розстрочки платежу, не піклуючись про власну ліквідність, що поза сумнівом приведе до зростання попиту на продукцію таких постачальників і зростання продажів. Таким чином, факторинг сприяє підвищенню конкурентоспроможності товарів на світовому ринку, зміцненню зв'язків з

Перевага для клієнта

·  допомагає експортерам розширити продажі за рахунок використання конкурентноздатних умов та строків сплати, в т.ч. використання відстрочки платежу, а тим самим збільшити прибутки;

·  повне страхування ризику неплатежу;

·  прискорює процедуру отримання платежу порівняно із акредитивною формою розрахунків;

·  збільшує оборотні кошти експортеру, тому що фінансування з факторингу не потребує застави та збільшується із зростанням обсягів продажу;

·  сприяє покращенню кредит-менеджменту експортеру;

·  дозволяє експортеру торгувати на умовах "відкритого рахунку" та відходити від використання акредитивної форми розрахунків.

Умови

Валюта – євро, долари США.

Вартість фінансування від 3,5% від суми поставки з відстрочкою платежу 90 днів на російських дебіторів.

Отже, як видно з прикладу, незалежно від типу укладеного факторингового договору фактор – фірма або банк бере на себе обов’язки і великий ризик, пов’язаний із оплатою платіжних вимог покупцям. З метою удосконалення міжнародного факторингу, мінімізацією кредитного ризику можна застосовувати деякі методи страхування кредитного ризику:

1.  Визначення лімітів кредитування: для кожного клієнта визначається ліміт кредитування, причому банк – фактор несе відповідальність за сумнівним боргам лише в його межах. Якщо сума заборгованості клієнта перевищує суму ліміту, то всі платежі в рахунок погашення боргу будуть спочатку потрапляти факторингової компанії, а потім – постачальнику.

2.  Визначення щомісячних лімітів відвантажень. Визначена сума, на яку в ході місяця може бути здійснено відвантаження одному клієнту. Якщо постачальник не перевищив ліміт, то він застрахував себе від ризику появлення сумнівних боргів незалежно від підсумкової суми боргу клієнта.

3.  Страхування по окремих угодах. Цей метод використовується в тому випадку, коли постачальник здійснює ряд окремих угод на великі суми, а не кілька поставок одним клієнтам. При цьому страхування кредиту здійснюється на всю суму кожного замовлення.

Крім цього, банк повинен проаналізувати:

1.  Відомості про якість продукції або послуг, наданих постачальнику.

2.  Інформацію про платоспроможність покупців на продукцію підприємства – потенційного клієнту банку.

3.  Інформацію про склад та кількість платників.

4.  Інформацію про якість боргових вимог, які банку треба бути оплатити.

5.  Частку боргових вимог, які недоцільно приймати на факторингове обслуговування.

3.2. Особливості та проблеми здійснення факторингових операцій в Україні. Шляхи їх вирішення

Ринок факторингових послуг в Україні бере початок з середини 90-х років, коли кілька банків почали надавати факторингові послуги. Факторинг спочатку був законодавчо закріплений як один з видів суто банківської діяльності. Влас­не, факторингом назвали небанківські послуги, які мають право надавати лише банки, хоча у деяких країнах банкам заборонено надавати послуги факторингу. На сучасному ж етапі близько 30 українських банків декларують, що спроможні їх надавати. Але нерідко подібні послуги надаються лише інсайдерам банку, а іно­ді навіть необхідною вимогою є застереження про покупців, які також повинні бути клієнтами цих банків. Крім того, вітчизняні банки, як правило, надають послуги тільки з фінансування. Натомість у міжнародній практиці факторинг містить чотири (мінімум дві) складові: фінансування, страхування ризиків, управ­ління дебіторською заборгованістю й інформаційне обслуговування. Таке визна­чення міститься в Отгавській конвенції 1988 року.

Щодо методики надання факторингових послуг в Україні, то потенційні клі­єнти виконують обмежену кількість вимог. У сьогоденній діловій практиці віт­чизняні фінансові установи керуються здебільшого тим, щоб компанія працюва­ла чи хотіла працювати зі своїми споживачами на умовах відстрочки платежу і мала бодай кілька постійних покупців.

Отже, важливим шляхом вирішення є те, щоб у майбутнього клієнта факторингової компанії була до­сить довгострокова програма розвитку, яка містить цілі щодо розширення й по­ліпшення якості асортименту, збільшення обсягів випуску та виходу на нові рин­ки збуту. Фінансові й організаційні ресурси фактори мають змогу надати, але програма просування товару на ринок є завданням клієнта. Також від факторів не залежить якість товару та упакування, повнота та легітимність супровідної до­кументації тощо.

Українські банки, наприклад, застосовують власні ноу-хау у контексті запо­бігання ризику споживача, постійно здійснюючи моніторинг за допомогою за­критих і відкритих джерел, працюючи з державними органами влади.

Негативною рисою розвитку факторингових послуг в Україні є великий від­соток переуступлення боргу, котрий сьогодні застосовують вітчизняні банки у тарифах за обслуговування. У розвинених країнах вартість факторингу стано­вить у середньому близько 1,5—2% від суми постачання. В Україні середньозва­жений відсоток для ринку сьогодні становить 70—80% від зазначених сум. Хоч варто зауважити, що вітчизняні банки, намагаючись продати такі послуги, вико­ристовують регресивну шкалу комісійних. Комісія зменшується у міру збільшен­ня обсягу дебіторської заборгованості. Отже, другим шляхом повинно бути зменшення вартості факторингу, з метою збільшення попиту на дану послугу.

Упродовж останніх 2—3 років визначилися пріоритети інтересів щодо рин­ку факторингових послуг як банків, так і комерсантів. Сьогодні факторингу потребує передусім торгівля з відстроченням платежу, зокрема — мережева торгівля.

Приміром, реалізаторам пива, цигарок, солодощів необхідно, щоб банк спла­тив поставки наперед, аби розрахуватися з оптовими постачальниками. Згодом — упродовж кількох місяців — вони повертають ці борги.

Попри простоту і привабливість, розвитку ринку факторингових послуг в Ук­раїні перешкоджають певні неузгодженості законодавчо-нормативного характеру. Треба наголосити, що, крім банків, цей вид бізнесу можуть здійснювати й інші фір­ми. Щоправда, однозначно відповісти на питання, хто саме — важко, оскільки між державними відомствами та юристами фірм триває дискусія на цю тему. Розпоча­лася вона з появою листа Державної комісії з регулювання ринків фінансових пос­луг України від 13.10.2003 року №347/07/1-3/1, де зазначалося, що фактором (установою, яка в результаті переуступки вимоги отримує право вимоги за грошовими зобов'язаннями) може бу­ти або банк, або фінансова установа, або фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювані факторингові опера­ції. Відповідно виникає правова колізія з причин невизначеності кола суб'єктів під­приємницької діяльності, які мають право на здійснення факторингових операцій.

 У статті 5 Закону України "Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" зазначено, що правом надання фінансових послуг во­лодіють лише фінансові установи. До фінансових установ належать юридичні особи, які відповідно до закону надають одну або кілька фінансових послуг і вне­сені у відповідний реєстр у встановленому законом порядку. Юридична особа, яку не внесено у відповідний реєстр, не надає фінансових послуг як винятково­го виду діяльності, не є фінансовою установою і не має права надавати фінансові послуги.

Згідно з іншими трактуваннями переуступки вимоги боргу загалом не є фінансовою послугою, а факторингом вважається лише купівля рахунків-фактур, кредитування оборотного капіталу клієнта та ще деякі операції. Хоча зако­нодавчі акти про ліцензування отримання ліцензій на ведення факторингових операцій не передбачають. Відповідно арбітражні суди переважно стають на по­зицію Цивільного кодексу, тобто вони визнають недійсними договори факторин­гу, укладені некредитними організаціями. Отже, третім шляхом повинно бути удосконалення українського законодавства.

Важливим етапом для розвитку ринку факторингових послуг як в Україні, так і загалом у регіоні стало створення Східноєвропейської факторингової асо­ціації влітку 2001 року, її головне завдання — розвиток факторингу на відносно нових ринках — на постсоціалістичному просторі: у країнах колишнього СРСР і деяких країнах далекого зарубіжжя. У Східноєвропейську факторингову асоціа­цію входять факторингові компанії з України, Росії, Казахстану, Вірменії і Мол­дови. Налагоджено партнерські відносини з компаніями Центральної і Східної Європи, усіх країн колишнього СРСР.

Відносини ділового партнерства включають постійне співробітництво компа­ній регіону, які й не є членами асоціації, але беруть активну участь в її роботі. У кон­ференціях Східноєвропейської факторингової асоціації беруть участь представники 15—20 країн. Особливу роль у роботі відіграє Польща, на частку якої припадає біль­ше половини факторингового ринку країн Центральної і Східної Європи. Четвертим кроком повинна бути підтримка на державному рівні

Одним із головних напрямків діяльності асоціації є підготовка та уніфікація нормативних документів. Зокрема підготовлений типовий міжфакторний дого­вір. Отже, четвертим шляхом є підтримка на державному рівні українських факторингових компаній у відносинах з Асоціацією, з метою відкриття широких можливостей для виходу фінансових установ країн-учасниць на новий міжнародний рівень роботи з клієнтами.

Сьогодні в Україні попит на факторинг та пропозиція ще не стали масштабними, хоч і постійно збільшуються.

Отже, 5-м кроком повинен бути Вихід на ринок.

Для можливості повноцінного виходу банку на ринок факторинговых операцій в Україні можливо два варіанти:

1.  Самостійний розвиток продукту за допомогою тривалої розробки і впровадження схем проведення операцій, створення спеціалізованих структурних підрозділів, залучення дорогих кадрів.
В цілому, можлива втрата вигоди внаслідок випередження конкурентами у зв'язку з тривалим етапом розробки продукту.

2.  Європейський варіант. Використання послуг компанії-агента для розвитку даного бізнесу.

Висновки

Отже, Факторинг – операція фінансування під уступку Банку права грошової вимоги за Контрактом. Дана операція передбачає прийняття Фактором ризику виконання таких вимог та надання послуг з інкасації цих вимог та надання послуг з адміністративного управління вказаними вимогами.

Механізм проведення факторингових операцій має свої особливості.

Факторинг є порівняно новою для українського фінансового ринку послугою. На українському ринку факторингові послуги пропонують близько 20 банків та спеціалізованих факторингових/інвестиційних компаній. Обсяг наданих факторингових послуг на вітчизняному ринку динамічно зростає. У 2004 році ріст склав 300%, у 2005 році - 250%. Відношення обсягу наданих факторингових послуг до ВВП складає незначну величину 0,14% але це співвідношення постійно зростає.  Обсяг факторингових операцій у країнах Європи за 2005 рік становить 715 486 млн.євро, Азії - 135 814 млн.євро, Америки - 135 630 млн.євро, інших країнах - 29 617 млн.євро. На сьогодні обсяг послуг факторингу у країнах Європи складає до 10% ВВП.

Головною висновком є ті переваги, які отримує клієнт факторингових операцій:

·  додатковий прибуток за рахунок можливості збільшити обсяг продажу, одержавши від фактора необхідні для цього оборотні кошти;

·  одержання повного спектра банківських послуг;

·  зниження витрат від втрат від несвоєчасної сплати дебіторами за поставлений клієнтом товар;

·  захист від упущеної вигоди, пов'язаної з втратою клієнтів;

·  зниження витрат, пов'язаних з відсутністю або недостатністю неупередженого контролю за продажами і платежами;

·  відхід від первісного ризику при роботі з новим дебітором;

·  захист від кредитних, ліквідних, процентних, а також валютних ризиків.

Список літератури

1.  ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. Від 01.01.2004 № 436-IV, Глава 35, Параграф 1. Ст..350.

2.  Закон України „Про банки і банківську діяльність” № 2121− 14.

3.  Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємств. − К.: Либідь, 2002.−384с.

4.  Гриньова В.М. Фінанси підприємств.− К.: Знання-Прес, 2004.− 424с.

5.  Кириленко О.П. Фінанси.− Тернопіль.: „Економічна думка”, 1999.− 163с.

6.  Опарін В.М. Фінанси.− К.: КНЕУ, 2002.− 240с.

7.  Склеповий Є.В. Ринок факторингових послуг в Україні // Фінанси України.-2005 - №9 – с.109-115.

8.  Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств. − К.: ЦУЛ, 2002.− 460с.

9.  Рогов Г.К., Воробйова І.А. Фінанси підприємств.− Миколаїв: УДМТУ, 2004.− 148с.

10.  Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. Посібник.-К.: КНЕУ, 2003.-554с.

11.  Фінанси підприємств. За ред. Г.Г. Кірейцева.− К.: ЦУЛ, 2002.−268с.

12.  Фінанси підприємств. За ред. А.М. Поддерьобіна.− К.: КНЕУ, 2000.− 460с.

13.  Финансы. Под ред. Л.А. Дробозиной. − М.: ЮНИТИ, 2001.− 527с.

14.  Финансы предприятий Под ред. Н.В. Колчиной.− М.: ЮНИТИ, 1998.− 413с.

15.   Шевченко С. На Україну чекає факторинговий бум? // Галицькі контракти.-2003.-№3- с.16.