Гр. 10.36 м

 69 гр. 10.36 м

Колія шасі 3.31м

База шасі 8.5 м

Площа крила при 69 гр. 51.024 кв.м

при 16 гр. 55.128 кв.м

Максимальна швидкість на крилі

16 гр. 900 км/г

 45-60 гр. 1000 км/г

 60-69 гр. 1200 км/г

Літак обладнаний реактивними двигунами ТРД АЛ-ф3

Максимальна тяга на повному форсажі 11125 кг

 мінімальному форсажі 8700 кг

 максималі 6800 кг

ПРИЦІЛЬНО-НАВІГАЦІЙНА СИСТЕМА ЛІТАКА Су-24 ПНС-24

До складу ПНС входить:

1.Радіолокатор переднього обзору РПО (ОРІОН-А).

2.Панорамна РИС (РЕЛЬЄФ).

3.Пасивна радіолокаційна станція (ФІЛІН-1).

4.Електронно-оптичний візир ЕОВ (ЧАЙКА-1).

5.Прицільно-оптичний візир ПОВ.

6.Інфрачервоний теплопеленгатор ТП-23Е.

7.Радіомаячний пеленгатор (ДЕЛЬТА).

8.Цифровий обчислювальний пристрій ЦВУ 10-058 м.

9.Прилад вводу та виводу “БІНОМ-А”.

10.Малогабаритна інерціальна система МІС-11.

11.Телевізійний пеленгатор ракет ТПР.

12.Доплерівський вимірювач швидкості.

13.Система автоматичного управління САУ-6.

14.Система реєстрації параметрів ПНС-24.

15 Радіовисотомер малих висот РВ-3 та великих висот РВ-18 ат.

ТАКТИКО-ТЕХНІЧНІ ДАНІ “ОРІОН-А”

Працює у двох діапазонах роботи А та Б.

Діапазон А має велику дозволяючу здібність щодо забезпечення прицілювання по малогабаритним цілям..

Діапазон Б для виявлення цілей на земній поверхні, виконання польоту в режимі маловисотного польоту, виявлення повітряних цілей.

В режимі А виявляє:

- жд міст на відстані 30 км

- жд ешелон 12 км

- колону танків 5-10 одиниць з інтервалом 10-100 м 10 км

- злітно-посадочні смуги 10 м

- групи 5-7 літаків на землі типу (Ан-12) 10 км

- сектор обзору +- 40 гр.

- масштаб 25, 75, 150 км

Режим “Рельєф” забезпечує безпечне виконання польоту з огибанням місцевості при крутизні склону 30 гр. та перепадах рельєфу до 2 км на V=700 - 1000 км/г та кутах відносу на Н=200-400 м. При крені до 12 гр.- видачу в БЦВМ кутових координат до цілі по візуально видимій цілі до 2-6 км на Н=4 км по літаку типу Ту-16 та на Н не більше 4 км по літаку типу Ан-12 на Д=4-9 км. Крім того, забезпечує видачу в БРЛС нахильної дальності для ураження цілі. Діапазон кута візірування +15 -28гр.

ТП-23 е

Кути обзору повітряного простору по А=+-30 гр, по Е=+9.5 -5.5 гр.

Точність виводу на ціль 30 кутових секунд.

Відстань виявлення літаків типу Ту-16 - 30 км.

ОСНОВНІ ДАНІ ЗАСОБІВ АВІАЦІЙНОГО УРАЖЕННЯ СУ-24

Встроєна швидкострільна гармата ГШ-6-23:

Боєкомплект 400 патронів

Калібр 23 мм

Темп стрільби 900 вистр.на хв.

Початкова швидкість снаряду 715 +- 10 м/с

Вага гармати 70 +- 3 кг

Тривалість однієї черги стрільби 300 вистрелів

Вага снаряду з ОФЗ 0,325 кг

Відстань стрільби 200- 2000 м

Керована самонавідна ракета Х-28 типу “повітря -РЛС”:

Вага ракети 717 кг

Вага бойової частини 157 кг

Вага заправки паливом 235 +-3.2 кг

Довжина 5.97 м

Розмах 1.39 м

Висота 1.04 м

Діапазон висот застосування 200-16 000 м

Відстань пуску на Н=200 м при швидкості

575 км/г 12 км

1400 км/г 15 км

 на Н=16 000 м при швидкості

1650 км/г 140 км

Самонавідна ракета Р-55 типу “повітря- повітря”:

Головка самонаведення ТГС

Вага ракети 92 кг

Вага бойової частини 9.07 кг

Довжина ракети 2765 мм

Діаметр ракети 200 мм

Розмах крила 644 мм

Відстань пуску 2.25 -10 км

Мінімальна відстань пуску 1.2 - 1.75 км

Призначена для ураження повітряних цілей.

ЛЬОТНО-ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МіГ- 23 мл

Фронтовий винищувач.

Екіпаж 1 ч.

Довжина 16.7 м

Розмах крила при крилі 16 гр. 14 м

 при крилі 73 гр. 7.74 м

Висота 5 м

Двигун Р-35:

з максимальною тягою на ПФ 13500кг

на максималі 8550 кг

Максимальна злітна вага 17800 кг

Бойове навантаження 2000 кг

Максимальна швидкість у землі 1500 км/г

 на висоті 11000 м М=2.35

Посадочна швидкість 250-260 км/г

Практичний потолок 18 000 м

Максимальна перевантаження

на крилі 16 гр. 7 од.

на крилі 73 гр. 8 од.

Заправка палива внутрішніх баків 4700 л

З двома ПТБ по 800 л 5900 л

З трьома ПТБ по 800 л 6700л

На літаку застосовується:

- навігаційний комплекс “Політ-1і”;

- РСБН з аналоговою обчислювальною машиною АВМ-23;

- РЛП -23:

а) оптичний приціл АСП-23;

б) теплопеленгатор ТП-23;

в) САУ-23 серії 2 з перехресними зв`язками.

Засоби РЕБ - СПО-10, СПС-141, ОСА-2м.

Бойовий радіус:

Варіант озброєння Висота 200 м 5/7 км перегоночна

2хР-24+2хр-60 285 км 242 км 911 км

2хР-24+4хР-60 180 232 868

2хХ-23+дальта 184 248 949

4хФАБ-500 180 207 899

4хУБ-32+2хУБ-16 168 221 ---

4хС-24 182 235 982

3ПТБ 1450 км

льотно-технічні характеристики літака Су-25

6 січня 1972 року П.О. Сухий затвердив загальний вид штурмовика прототипу Су-25 (т-8) та підписав наказ про початок його проектування. Керівником проекту був призначений М.П.Сімонов. Весь 1973 рік роботи по проектуванню фірма вела нелегально, так як не було фінансування та затвердження теми урядом.Збірку планера приурочили до 9 травня 1974 року. Міністр авіапромисловості, який відвідував завод, виявив практично готовий дослідницький зразок літака, після чого тему легалізували.

Перший політ літака був призначений всупереч діючим в авіації прикметам на 13 січня 1975 року на 13 годину. На запуску двигуна з`явився дим та підвищена вібрація, що призвело до руйнування передньої опори двигуна та відриву лопатки турбіни, яка пробила мотогондолу. Спеціалісти Уфимського моторобудівельного заводу швидко полагодили двигун та 22 лютого 1975 року льотчик-випробувач В.С. Ілюшин підняв літак у повітря в присутності Маршала авіації А.Н. Єфімова. Перші фотографії літака з`явилися з допомогою американських супутників попри два роки. Пізніше в НАТО він отримав назву “ЛЯГУШЕЧЬЯ ЛАПА” та індекс А для одномісного та В для спарки.

Дуже великою проблемою на літаку була система поперечного управління, яку вдалося зробити ефективною лише в 1983 році після встановлення бустерів в канал управління елеронами.

Нижче запланованої була тягоозброєність. Знайшли підходящий двигун Р-13Ф-300 безфорсажний, який розвивав тягу 4100 кг та отримав назву “Виріб-95ш”.

З червня 1975 року літак перевезли на полігон Ахтубінськ для проведення випробовувань із застосуванням зброї. Особливий ефект показала стрільба з вісьми блоків УБ-32. Коли льотчик-випробувач випустив одним залпом 256 ракет С-5, літак буквально пропав в хмару диму та вогню, а летівший поруч льотчик-випробувач О.Г.Цой на МіГ-21 був впевнений, що літак взірвався. На випробовуванні поза недоліків системи поперечного управління виявилися додаткові недоліки, такі як помпаж двигунів при стрільбі з пушки та важкими НУРСАми С-25, погана вентиляція кабіни льотчика, що були усунені проведенням певних доопрацювань. Для покращення управління на літак встановили нове модифіковане крило. Але на цьому крилі при М=0.71 починались зривні потоки і елерони ставали неефективні та відчувалася тряска. Встановив взамін жорстких перегородок аеродинамічні виступи по передній кромці збільшили критичну швидкість до 850 км/г та М=0.75.

Але більше над штурмовиком працювати не змогли. КБ було переорієнтовано на розробки по Су-27, а тематику по Су-25 передали на Новосибірський завод, куди ще в 1969 році передали перші напрацювання літака Су-25. Причому, завод вже працював над крупносерійним випуском літака Су-24. Спочатку польський уряд хотів організувати випуск літаків у м.Мелеце, а двигунів Р-13 (у тому числі для польських ВПС) - в Жешуві. Але 7 червня 1976 року наказом МАП штурмовик передали на авіазавод у м.Тбілісі.

Передсерійний прототип Су-25 взлетів 18 липня 1979 року. В цьому екземплярі вперше були реалізовані всі концептуальні рішення, які раніше закладали в штурмовик. Якість виготовлення цього екземпляру була такою низькою, що його віддали на розстріл, на ньому проводились випробовування бойової живучості літака. Попереду тяжка стежка випробовувань та внесення конструктивних рішень. Офіційно Су-25 був прийнятий на озброєння лише у 1987 році, причому літаки почали поступати на озброєння у стройові частини з квітня 1981 року. З червня штурмовики почали активно приймати участь в бойових діях в Афганістані. На прототипах досліджувалась можливість стрільби проти польоту. Це дозволяло в одному бойовому заході уразити ціль та засоби ППО. Випробування проводились з використанням 80 мм НУРсів та рухомих гарматних контейнерів СППУ-2, гармати яких могли відхилятися на 23 гр. вниз. В 1982 року на штурмовику вперше були використано керовані ракети з лазерною головкою самонаведення класу “повітря-земля” Х-25 мл та Х-29 л.

У січні 1981 року літак, керований льотчиком-випробувачем Івановим А.І., при перевищенні швидкості М=0,86 на піке почав валитися на крило, при зниженні висоти до 1200 м льотчик катапультувався. Більш трагічний випадок мав місце в Афганістані. При несиметричному сході бомб з крайніх пілонів літак ввійшов у глибокий крен і льотчик не катапультувався. Літак врізався у скали. На основі досвіду, що був добутий у Афганістані, до штурмовика пред`явили нову вимогу - швидкість літака на пікіруванні не повинна перевищувати 700км/г під кутом у 30 гр. Повітряні гальма були недостатні. Тому конструктори знайшли красиве рішення: існуючі гальмівні щити забезпечили додатковими поверхнями, що кінематично були зв’язані з основними, причому ефективність зросла на 60 %.

При створенні Су-25 проведено більше 40 різноманітних досліджень та випробувальних програм. До найбільш оригінальних відносяться випробовування з макетом ядерної бомби та дослідження радіопоглинаючого покриття.

В 1987 році в Тбіллісі розпочато випуск літака з двигунами Р-195, що являє собою подальшу модифікацію Р-95ш зі зменшеною теплоємкістю. Для цього в хвостовій частина був встановлений додатковий повітрезабірник для охолодження реактивної струї та затурбінного обтекателю, що частково екранізував теплове випромінювання лопаток. Такий штурмовик розбився в 1988 році. Причина - несправність показника витрати палива. У 1989 році літак демонстрували на Паризькому авіасалоні. На зразку стояли двигуни Р-195, але з причини їх таємності були замінені на нетаємні Р-95.

Афганський екзамен.

Правильність вибраної концепції штурмовика, початково заложеної та послідовно реалізуємої при його створенні, була підтверджена успішним бойовим застосуванням Су-25 в Афганістані. Була сформована робоча група під керівництвом зам.начальника НДВ ВПС В.Алферова. Доводи конструкторів, що машина ще сира, тому що літак пройшов тільки групу А випробовувань, не хотів слухати Маршал авіації Кутахов П.С. Групі для випробовувань Су-25 в умовах максимально наближених до бойових виділялося шість літаків Су-25 та чотири Як-38, що приваблювали воєнних можливістю працювати з обмежених площадок. Випробовування в Афганістані отримали кодове найменування “ОПЕРАЦІЯ РОМБ”.

16 квітня група прибула на аеродром Шинданд. Аеродром розташовувався на висоті 1140 м над рівнем моря, на протязі доби спостерігалися значні коливання температури, негативно впливала відсутність у льотчиків досвіду польотів в горах. Випробовування в основному проводились на колишньому танковому полігоні (9 км від аеродрому). Перед авіагрупою безпосередньо не ставилася задача участі в бойових діях, але генерал Ю. Шаталін, командир розташованої поруч механізованої дивізії, мав право при необхідності залучати літаки до ударних операцій. На другій неділі почали поступати задачі щодо оперативної підтримки військ, які у той час вели тяжкі бої з моджахедами в провінції Фаракх, у 120 км на південь від Шинданда. На відміну від швидкісних МіГ-21, Су-17 та МіГ-23, штурмовики Су-25 діяли в горах на малій висоті, що істотно підвищувало їх ефективність бойового застосування. Якщо раніше польоти з бойовим навантаженням 4000 кг не проводились, то в бойових умовах в цьому виникла нагальна потреба і Су-25 брав по вісім 500 кг бомб. В таких умовах бомбове навантаження Су-17 не перевищувало 1500 кг.

Під час операції “РОМБ”, що тривала біля 50 днів, Су-25 виконали 100 польотів, 30 з яких зарахували як державні випробовування. Військові спеціалісти високо оцінили цей штурмовик та рекомендували його для прийняття на озброєння. (Цікаво, що було з випробовуваннями літаків Як-38). Цей літак в умовах високих температур та високогір’я Афганістану показав себе неефективним. З авіабази Шинданд, де спеціалісти зробили спеціальний настіл з стальних плит, він міг злітати вертикально лише без озброєння. Беручи невелике бойове навантаження, злітав у режимі укороченого зльоту (розбіг 250-300 м). Один з чотирьох Як-38 розбився після взліту, впавши одразу після відриву. Льотчик встиг катапультуватися та залишився живим.

Терміново після закінчення випробовувань 4 лютого 1981 року була створена спеціальна окрема штурмова ескадрилья Су-25 (командир підполковник Афанасів А.). 18 - 19 липня ця ескадрилья перебазувалась у Шинданд та розпочала роботу. Саме тут за літаком закріпилась назва “Грач”, а малюнок птиці прикрасив ніс літака.

Відповідно до удосконалення ППО моджахедів на Су-25 проводились необхідні доопрацювання. Деякий час “Грач” літав на малій висоті та застосовував своє озброєння для нанесення ударів по моджахедам. В 1984 році на озброєння моджахедів поступили переносні ПЗРК “Стріла” радянського виробництва, поставлені з Єгипту, та американські “Ред-Ай”. Для захисту від них літаки обладнали касетами АСО-2, кожна з яких мала 32 ІЧ ловушки ППІ-26, пізніше до них додалися ще чотири на мотогондолах. При заході на ціль автоматично вмикався відстріл пари ІЧ ловушек через кожні дві секунди на висоті менше 200 м або кожні 4-6 сек на великих висотах. Оскільки термін атаки 30 секунд, то вісім касет АСО-2 забезпечували до восьми заходів на ціль в одному бойовому вильоті. В жовтні 1986 року у моджахедів з`явилися нові ПЗРК типу “Стінгер” - ракета великої кінетичної потужності та енергії взриву. Вага бойової частини 1 кг, вибухівки - 0.4 кг, підрив ракети проводиться тільки після зіткнення з літаком та входження її у літак. Система управління “Стінгера” була комбінованою, що підвищувало точністні характеристики. Надійних способів захисту не було, тому було прийнято рішення підсилити заходи бойової живучості літака.

Тяги управління замінили на стальні. В хвостовій частині фюзеляжу встановили систему пожежогасіння. Між фюзеляжем та двигунами встановили сталеві екрани товщиною 5 мм та довжиною 1.2 м. Ці захисні заходи пройшли випробовування на наземному комплексі, що імітує атаку ракети. Виконано 15 підривів бойових частин ракет “Стінгер”, при цьому всі життєво важливі системи літака зберігали працездатність.

Вісім років застосування штурмовика в Афганістані підтвердили його ефективність. За даними ОКБ ім.П.О.Сухого льотчиками Су-25 було застосовано 139 керованих ракет, з яких 137 уразили цілі. Під час афганської війни Су-25 виконали 60 000 бойових вильотів, втрачено 23 літака. У середньому на кожний втрачений штурмовик приходиться 2800 годин нальоту. Кожний збитий Су-25 мав до 80-90 бойових ушкоджень, були випадки, коли літак повертався з 150 ушкодженнями (для порівняння: наші літаки Су-17 і були втрачені при 15-20 ушкодженнях). За цим показником уСу-25 немає рівних в світі. Неодноразово Су-25 повертався з бойового завдання з пробитими баками, на одному двигуні, перебитими тягами управління, з пошкодженими лонжеронами крила та матовим склом кабіни від попадання снарядів. За весь період війни не було випадків втрати штурмовика з причин загибелі льотчика та взриву паливних баків.

ВАРІАНТИ ШТУРМОВИКА

Тривалий час для підготовки льотчиків на Су-25 не було спеціалізованого літака. З початку використовувалися спарки Су-17УМ3, так як системи їх озброєння схожі. Одночасно льотні характеристики значно відрізняються, причому настільки, що в подальшому прийнято рішення підготовку льотчиків проводити на Л-39.

У 1985 році було розроблено навчально-бойовий варіант штурмовика. Планер літака не притерпів значних змін: встановлена друга кабіна, збільшено хвостове опірення на 400 мм. Варіант мав високий ступінь уніфікації з базовим літаком, тому дослідницьких екземплярів ОКБ не будувало. Машину зразу передали на серійний завод в Улан-Уде. Тут 6 серпня 1985 року на передсерійному Су-25УБ розпочали державні випробовування, які закінчилися в 1987 році. Того ж року розпочато серійне виробництво навчально-бойового літака Су-25УБ.

Наприкінці 80-х років навчально-тренувальні літаки Л-29, Л-39 за своїми характеристиками застаріли, тому в рамках конверсії воєнної техніки ОКБ ім.Сухого в 1988 році запропонувало ще один варіант літака Су-25УТ (навчально-тренувальний). Це був прототип літака Су-25УБ, з якого демонтували озброєння, крилеві пілони, частину обладнання. Вага літака значно зменшилася, тягоозброєність виросла до 0.62. Машина робила складний пілотаж без зниження по висоті. Літак отримав нове найменування Су-28 та приймав участь поза конкурсом у складному пілотажі на реактивних літаках на першість ДОСААФ у 1988 році. Льотчик-випробувач Є.І.Фролов зайняв третє місце. Водночас, експлуатація літака Су-28 була значно вище, ніж Л-29 та Л-39, це і стало вирішальним щодо їх заміни на Су-28 і він залишився в одному екземплярі.

Одночасно невеликою серією будували навчально-бойовий варіант, призначений для відпрацювання льотчиками ВМФ навиків техніки пілотування у складних метеоумовах та зльоту і посадки на палубу. Перші доопрацювання корабельного варіанту проводились в ОКБ у 1971- 1972 роках. Його прототип було виготовлено на заводі у Москві доопрацюванням серійного Су-25УБ, на якому підсилили амортизатори основних стійок шасі та встановили посадочний гак в хвостовій частині фюзеляжу. Він отримав найменування Су-25УТГ (навчально-тренувальний з гаком). За планером, обладнанню та силовій установці він близький до Су-25УТ(Су-28). Тренувальні польти спочатку проводились не з палуби авіаносця, а зі спеціального тренувального аеродрому (наземного імітатора палуби) на авіабазі ВМФ у м.Саки, що в Криму, з тієї причини, що літак погано прилаштований до корабля - крила не складуються. Не дивлячись на це, 1 листопада 1989 року у Чорному морі Су-25УТГ, який пілотував І.Вотінцов та А.Крутов, здійснив посадку на авіаносець “Тбілісі” (зараз “Адмірал Кузнецов”). В жовтні 1992 року здійснено посадку на авіаносець у Баренцовому морі.

На протязі 1989 - 1990 років на авіазаводі в Улан-Уде було збудовано десять літаків Су-25 УТГ. П`ять з них залишились в Саках та увійшли до складу авіації ВПС України, один з причини помилки льотчика втрачено, а чотири передано до Північного флоту Росії з базуванням у Североморську. Для потреб ВМФ Росії цих літаків було мало, тому було прийнято рішення на переобладнання додатково ще 10 літаків Су-25УБ у варіант Су-25УБП-палубний.Є і базовий штурмовик з двигунами Р-195, обладнаний системою буксирування повітряних мішеней Тл-70 (під лівою консоллю), який отримав назву СУ-25БМ (буксировщик). Штурмовики Су-25 БМ обладнувались системою дальньої навігації РСДН-10.

Глибока модифікація цього літака призвела до створення протитанкового літака під назвою Су-39. За своєю суттю це новий літак.

Підсумки по Су-25:

Серійний випуск літака завершено у 1992 році та за даними закордонної преси всього виготовлено біля 700 літаків усіх модифікацій. Одномісні Су-25, Су-25БМ та Су-25Т/ТМ вироблялися на авіазаводі у Тбілісі, двохмісцеві Су-25УБ та Су-25УТГ - в Улан-Уде. На даний час штурмовики знаходяться на озброєння ВПС Росії, України, Білорусії, Грузії, Узбекистану, Чехії, Словаччини, Анголи, Болгарії, Афганістану, КНДР, Іраку.

Першою країною за кордоном, що отримала Су-25, була Чехословакія, що сталося 2 квітня 1984 року. У 30-й Остравський полк, що базувався у м. Градець-Кралове, поступили Су-25К (комерційний експортний варіант). Пізніше вони отримали спарки Су-25 УБК.