Економічне вчення А. Сміта

4. Економічне вчення А. Сміта

 

Адам Сміт (1723—1790) народився в Шотландії в сім'ї чиновника. У 1740 р. закінчив університет у м. Глазго і був направлений для підвищення освіти в Оксфордський уні­верситет. У 28 років обраний професором філософії і моралі університету в Глазго. У 1759 р. він видав наукову працю під назвою "Теорія моральних почуттів", яка принесла йому широку популярність. У 41 рік Сміт відмовився від роботи в університеті й зайняв місце вихователя в сім'ї видатного політичного діяча. У цей час (1764—1766 рр.) він багато подорожував по Європі, особисто познайомився з французькими вченими Ф. Кене, А.Р.Ж. Тюрго і почав роботу над головною працею "Дослідження про природу і причини ба­гатства народів". У 1778 р. Сміт був призначений на посаду комісара митниці в Единбурзі, з 1787 р. — ректор універси­тету в Глазго.

Поява книги Сміта "Дослідження про природу і причи­ни багатства народів" було завершенням етапу становлення політичної економії як науки. У ній автор чітко визначив предмет, методологію і загальну основу політичної економії як особливої галузі знання.

Предметом економічної науки, за Смітом, є суспільний економічний розвиток і зростання добробуту суспільства. При цьому розвиток економіки спирається на матеріальні (фізичні) ресурси суспільства, використання яких веде до створення благ і багатства народу.

Методологія вчення Сміта ґрунтується на концепції еко­номічного лібералізму, основні положення якої такі:

•  інтереси окремих осіб співпадають з інтересами су­спільства;

•  "економічна людина", за Смітом, — це особа, яка на­ділена егоїзмом і прагне до все більшого нагромадження ба­гатства;

•  неодмінною умовою дії економічних законів є вільна конкуренція;

•  "полювання" за прибутком і вільна торгівля оцінюють­ся Смітом як діяльність, вигідна всьому суспільству;

•  на ринку діє "невидима рука", за допомогою якої вільна конкуренція управляє діями людей через їхні інте­реси і веде до вирішення суспільних проблем у найкращий спосіб, максимально вигідний як окремим особам, так і всьому суспільству взагалі.

Завдання політичної економії, за Смітом, полягає у збільшенні могутності та багатства країни.

В основі економічних поглядів Сміта лежить ідея, що продукти матеріального виробництва — це багатство нації, а величина останнього залежить:

•  від частки населення, зайнятого продуктивною пра­цею;

•  продуктивності праці.

Головний чинник збільшення рівня продуктивності пра­ці — поділ праці, або спеціалізація. Результатом поділу праці, за Смітом, є:

•  економія робочого часу;

•  вдосконалення навичок роботи;

•  винахід машин, що полегшують ручну працю.

Гроші, за Смітом, — особливий товар, який є загальним засобом обміну.

Сміт вважав, що витрати обігу мають бути мінімальни­ми, і тому віддавав перевагу паперовим грошам. У теорії вартості яскраво виражена суперечливість по­глядів Сміта. У своїх працях він визначає три підходи до поняття вартості:

1) вартість визначається витратами праці;

2) вартість визначається працею, що купується, тобто кількістю праці, на яку можна придбати певний товар. Це положення справедливе для простого товарного виробниц­тва, а в умовах капіталістичного виробництва — ні, оскіль­ки товаровиробник при обміні отримує більше, ніж витра­тив на оплату праці;

3) вартість визначається прибутками, тобто джерелами прибутку, до яких вчений відносив заробітну плату, прибу­ток і ренту. Це визначення носить назву "догма Сміта" і лягло в основу теорії факторів виробництва.

Визнаючи, що до вартості одиничного товару, крім при­бутків, входить також вартість спожитих засобів виробниц­тва, Сміт, однак, стверджував, що їхня вартість створюєть­ся живою працею в інших галузях, тому, зрештою, вартість сукупного суспільного продукту зводиться до суми при­бутків. Таким чином, виходить, що вартість засобів вироб­ництва, створена працею минулих років, зникла.

Сміт вважав, що заробітна плата — це "продукт праці, винагорода за працю". Розмір заробітної плати залежить від економічної ситуації в країні, оскільки при збільшенні ба­гатства збільшується попит на працю. Прибуток — це "ви­рахування з продукту праці", різниця між вартістю вироб­леного продукту і заробітною платою робітників. Земельна рента — це також "вирахування з продукту праці", який створюється неоплаченою працею працівників. Капітал — це частина запасів, на яку капіталіст розраховує отримати прибуток.

Головний чинник нагромадження капіталу, за Смітом, — ощадливість. Сміт увів поділ капіталу на основний і оборот­ний. Під основним капіталом він розумів капітал, який не вступає в процес обігу, а під оборотним — капітал, який змінює форму в процесі виробництва. Однак відповідно до своєї теорії вартості, яка не враховувала вартості засобів виробництва, створеної працею минулих років, він ігнору­вав постійний капітал.

Принцип повного невтручання держави в економіку країни — "laissez fairе", за Смітом, — є умовою багатства, а державне регулювання необхідне лише у разі виникнення загрози загальному благу.

Сміт сформулював чотири правила оподаткування:

•  пропорційність — податки мають сплачувати всі гро­мадяни, кожний відповідно до своїх доходів;

•  мінімальність — податок має бути мінімальним і вста­новлюватися за принципом справедливості;

•  визначеність — податок, який слід сплатити, має бути точно наперед визначеним і не змінюватися довільно;

•  зручність для платника — всякий податок має стя­гуватися у такий час і спосіб, який найменш обтяжливий для платника.

5. Д. Рікардо — економіст епохи промислової революції

Наприкінці XVIII ст. в економіці Англії (і багатьох інших країн) відбувся промисловий переворот.

Почався перехід від мануфактури до великого машин­ного індустріального виробництва (заводів, фабрик), вели­кого землекористування.

Промислова революція супроводжувалася такими подіями:

•  високі темпи економічного розвитку;

•  різке збільшення числа міського населення за раху­нок міграції із сільської місцевості;

•  використання на великих підприємствах некваліфікованої праці робітників, а також жінок і дітей;

•  зростання інтенсивності праці з одночасним зменшен­ням розміру заробітної плати;

•  набуття безробіттям масового характеру;

•  зростання нерівності серед людей;

•  виникнення протистояння між промисловцями і зем­левласниками ;

•  інфляція і швидке зростання цін внаслідок війни між Англією і Францією.

Давид Рікардо (1772—1823) — економіст епохи промис­лової революції — народився в сім'ї біржового маклера в Лондоні. Вчився в торговій школі. З 14 років Рікардо допо­магав у торгових і біржових операціях батькові. До 26 років без опіки батька добився фінансового благополуччя і повер­нувся до занять математикою, природознавством та інши­ми науками. До 38 років став великим фінансовим магна­том. У 1817 р. Рікардо опублікував головну працю "Основи політичної економії і оподаткування". У 1819 р. він зали­шив бізнес і був обраний членом палати громад парламенту. У парламентській діяльності домагався лібералізації еко­номіки, свободи торгівлі тощо.

Рікардо в "Основах..." заклав базові принципи модель­ного методу в дослідженнях економічної теорії. Основні по­ложення методології дослідження Рікардо такі:

•  система політичної економії, представлена як єдність, підпорядкована закону вартості;

•  визнання об'єктивних економічних законів, тобто за­конів, що не залежать від волі людини;

•  кількісний підхід до економічних закономірностей, тобто Рікардо зробив спробу знайти кількісне співвідношен­ня між такими категоріями, як вартість, заробітна плата, прибуток, рента тощо;

•  Рікардо прагнув виявити закономірності, виключаю­чи випадкові явища, тобто дотримувався абстрактного методу.

Головне завдання політичної економії Рікардо бачив у визначенні законів, що керують розподілом продукту між класами.

Рікардо, розрізняючи споживну і мінову вартість, вва­жав, що остання зумовлюється кількістю витраченої праці, а також величиною і тривалістю капіталовкладень.

Ціна товару в короткостроковому періоді визначається попитом і пропозицією, а в довгостроковому — витратами на виробництво товару.

Зміна заробітної плати працівників веде до зміни при­бутку підприємця, а не ціни, причому зростання заробітної плати веде до зниження прибутку, і навпаки. Це положен­ня називають "системою міжусобиці між класами".

Зниження вартості грошей як товару веде до зростання заробітної плати і підвищення цін на товари.

Заробітна плата, за Рікардо, являє собою прибуток най­маного робітника, плату за працю.

Література

1. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М., 1994.—Гл. 1,2,4.

2.Економічна енциклопедія: У 3 т. — К.: Академія; Т.: ТАНГ, 2001.

3.Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко та ін. — К., 2001. — Розд. III.

4.Ковальчук В.М., Сарай М.І. Економічна думка минулого і сьогодення: Навч. посіб. — Т., 2000. — Розд. III. — Гл. 6—8.

5.Леоненко П.М., Юхименко П.І. Історія економічних учень: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2000. — Ч. II. — 4.1—4А.

6.Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. —М., 1996. —Гл. 8, 14.

7. Петти У. Избранные работы: Трактат о налогах и сборах. — М., 1997.

8.Петти У. Экономические и статистические работы. — М., 1940.

9.Рикардо Д. Начала политической экономии и налогового обложения // Антология экономической класики. — М.: Экономика, 1991.

10.Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов // Антология экономической классики. — М.: Экономика, 1991.

11.Ядгоров Я.С. История экономических учений. — М.,1999.—Темы 4—7.